Даріус ЧЕРКА: «Паніки в Литві немає. З кінця зими 2022 року люди готуються»
Президент Федерації волейболу Литви дав Sport.ua інтерв’ю на спортивно-воєнну тематику
На минулих вихідних у Києві гостював президент Федерації волейболу Литви Даріус Черка. В Україну він прибув, аби обговорити варіанти подальшої співпрацю між національними федераціями цього виду спорту, а головне – щоб підтримати нашу країну в її боротьбі з північним сусідом. У ході візиту пан Черка дав ексклюзивне інтерв’ю Sport.ua. В ньому він висловив щире захоплення і вдячність Україною і українцями, розповів, як функціонує волейбол у «баскетбольній» країні і як литовці сприймають перспективу російського вторгнення на їхню територію.
- Пане Даріусе, розкажіть, що вас привело до Києва?
- Президент вашої Національної федерації волейболу Михайло Мельник запрошував мене приїхати трохи раніше, коли відбувався Суперкубок України серед чоловіків. Попередньо погодився, але тоді захворів і змушений був змінити плани. Тому приїхав лише зараз, щойно випала така нагода. Чи боявся я їхати в Україну? Розумію, що безпечних місць у вашій країні зараз немає. Але ви ж тут живете. Загроза обстрілів – не підстава, щоб не приїхати. Для мене було важливо проявити підтримку Україні, вашому волейболу і своєму другові Михайлу Мельнику в такий час.
Знаєте, що для себе відзначив під час цього візиту в Україну? Що люди вже пристосувалися до воєнних реалій і намагаються жити повноцінним життям. Особливо це стосується Києва. Думаю, представникам будь-якої іншої країни Європи, які звикли до комфорту в усіх деталях, прилаштуватися було б набагато складніше. Спілкуючись з українцями, в мене було одне відчуття – глибокої вдячності. Вдячності за ту стійкість, яку ви демонструєте. Я побував у Бучі й Ірпені. Начебто минуло три з половиною роки, але дивишся на те все і слухаєш й одначе стає моторошно.
Власне, підтримую Україну з самого початку повномасштабного вторгнення. Спершу ми спільними зусиллями добилися, аби відлучити цю червону чуму від участі в офіційних міжнародних змагань з волейболу. Крім того, протягом цих уже практично чотирьох років активно долучався до підтримки України матеріально через різні фонди, зокрема через Blue/Yellow. Зрештою, я в Литві такий далеко не один. Всі литовці, включно з нашою владою добре усвідомлюють, що наступні в списку – країни Балтії. Ми розуміємо, що українці захищають не лише свою країну, а й всю Європу.
- На жаль, не всі це розуміють так, як країни Балтії…
- Мені особливо дивно, як швидко забули Празьку весну чехи. Чи що угорці не пам’ятають вторгнення у Будапешт в 1956-му. Країни, які не так давно самі постраждали від червоної чуми, мали б бути далекогляднішими. Вони сильно помиляються, якщо думають, що росія якось змінила своє обличчя. На щастя, країни Балтії, Фінляндія і, сподіваюся, Польща, розуміють все прекрасно. Ми відчули, що таке росія, на власній шкірі.
Щодо тих країн, які трохи далі, то вони, на жаль, стають жертвами червоної пропаганди. До них розуміння тих реалій, з якими зіштовхнулася Україна, доходить повільніше. В цьому контексті хочу відзначити зокрема зусилля української спортивної дипломатії. Повірте, досягти повного відсторонення представників країн-агресорок від офіційних змагань було дуже непросто. Під час зустрічі з президентом НОК України Вадимом Гутцайтом я підкреслив, що це дійсно величезна робота. Ми у країнах Балтії захоплюємося тим, як бореться Україна. На всіх фронтах. Без сумніву, Україна нині несе стяг Свободи. А наше як друзів України завдання – донести це до тих країн, які сумніваються.
- Сьогодні в світовому спорті спостерігається тенденція до повернення москалів у лоно світового спорту. Волейбол поки тримається, але загроза теж існує. Цю тенденцію реально зупинити?
- Таких прогнозів давати не беруся, але можу запевнити, що Литва зі свого боку робить усе можливе, щоб зупинити повторну легалізацію росіян. Це неправильно і несправедливо у ставленні до народу, який потерпає від російської агресії.
- У литовському і латвійському спорті вже був прецедент, коли країни заявили, що не допустять на своїй території виступу на Євро з футзалу збірної білорусі. Ризикуючи дискваліфікацією. В підсумку до Литви і Латвії додалася третя країна-співорганізатор турніру – Словенія. Гадаєте, бойкот змагань, де виступають росіяни і білоруси – найоптимальніша форма протесту?
- Це складне питання. росія використовує на свою користь наратив про «спорт поза політикою». Наратив абсурдний, адже цілком очевидно, що спорт – частина політики. Особливо в таких країнах, як росія і білорусь, де спорт є серйозною складовою державної пропаганди. Так звана м’яка сила. Тому однозначної відповіді, чи варто ігнорувати змагання за участю росіян і білорусів, у мене немає. Наразі треба прагнути, щоб представників цих країн не допускали до офіційних стартів максимально довго.
А якщо все ж постане потреба змагатися з представниками ворожої країни, то приклад треба брати з української фехтувальниці Ольги Харлан, яка перемогла росіянку, а потім не подала їй руки. Ризикуючи отримати дискваліфікацію і не поїхати на Олімпіаду. Цим вчинком Ольги захоплювалася вся Литва. З іншого боку, можна ж і програти. Що тоді? Однозначної поради в мене немає. Думаю, кожен окремий випадок треба розглядати індивідуально.
- Люди, які застали часи совєцького поневолення, добре пам’ятають фальш визначення «спорт поза політикою». Коли до цього розуміння прийшли ви?
- У Литві абсурдність цього словосполучення розуміли завжди. Особливо на тлі баскетбольного протистояння каунаського «Жальґіріса» і московського ЦСКА. То був не просто баскетбол. Ми це сприймали як протистояння Литви з імперією, в складі якої ми ніколи бути не хотіли.
- Після цієї вашої відповіді трохи відійдемо від тем політики і геополітики і поговоримо про стан виду спорту, яким ви керуєте, в Литві. Як живеться волейболу в країні, де баскетбол є релігією?
- Живемо. Особливо відзначу успіхи нашого пляжного волейболу. Цьогоріч відразу три наших команди були представлені на чемпіонаті Європи. Такого не було ніколи в історії. Торік у Парижі наша команда вперше виступала на Олімпіаді. Виступила, правда, там не дуже добре, але важливий сам факт дебюту. Також дві наших пари виступали на чемпіонаті світу.
З класичним волейболом ситуація складніша. Тут потрібні більші матеріальні ресурси, яких у нас поки нема. При цьому вагомим кроком уперед вважаю той факт, що наступного року ми приймемо в себе чемпіонат Європи серед дівчат до 18 років. Взагалі, наразі в Литві спостерігається тенденція, що у волейбол в Литві здебільшого грають дівчата. Хлопців бракує. В баскетболі, до речі, картина протилежна.
- Волейбол у Литві живе за кошт бюджетних грошей?
- Ні, ми застосовуємо більш європейську модель, залучаючи до фінансування спонсорські і власні кошти. Зокрема молоді гравці часто витрачаються на заняття волейболом з кишені батьків. У нас є згуртоване коло любителів волейболу, які завжди допомагають. Якщо брати бюджет Федерації волейболу Литви, то державні кошти в ньому становлять близько 50%.
- Буваючи в Литві, відзначив, наскільки розвинена у вас баскетбольна інфраструктура. Сучасні майданчики є просто на кожному кроці. Волейбол, звісно, на цьому тлі відстає. Але наскільки?
- Протягом останніх восьми років у нас спостерігається великий бум пляжного волейболу. Умови створені і у великих містах, і в маленьких. Причому спостерігається мода на будівництво критих майданчиків, на яких можна грати і тренуватися круглий рік. Приміром, у Вільнюсі таких зали чотири. Вони трохи менші, ніж київський комплекс Sunrise, змагання в якому відвідав у неділю. Це дуже солідний комплекс. Таких в усій Європі мало. У нас споруди скромніші, але, крім столиці, три будівлі з критими майданчиками є в Каунасі, є комплекси в Шауляї і Клайпеді. Крім того, багато відкритих майданчиків. Їх активно будують, зокрема за сприяння Федерації. У Вільнюсі таких полів багато, зокрема одне – з трибунами, де відбуваються змагання європейського рівня і національні чемпіонати. Якщо гарна погода, то люди там грають з ранку до вечора.
- Повернемося однак до теми війни. Останнім часом Україну активно схиляють до миру, який має контури капітуляції. Як на це реагують у Литві? Чи присутні панічні настрої, що війна може перекинутися на вашу територію?
- Паніки немає. З кінця зими 2022 року люди готуються. Суджу про це на прикладі мілітарної організації в Шауляї, до функціонування якої маю безпосередній стосунок. Люди інвестують власні кошти в проходження базового курсу солдата, тактичні знання, екіпірування, зброю, набої. Кількість охочих отримати навички ведення бойових дій, правильно поводитися зі зброєю постійно зростає. Щоб прийняти присягу, доводиться чекати по півроку. Бо бракує інструкторів. Допомагають зокрема й українські воїни, котрі приїжджають у Литву на реабілітацію. Вони діляться бойовим досвідом, за що їм велика дяка.
- Пане Даріусе, ваш естонський колега за національною Федерацією волейболу, міністр оборони країни Ганно Певкур в інтерв’ю Sport.ua висловив думку, що підтримувати повноцінне спортивне життя під час повномасштабної війни доречно. Але було це на початку війни. Зараз ви схильні думати так само, чи все ж притримуєтеся думки, що в такий час має бути спрямовано «все для фронту, все для перемоги», як кажуть москалі?
- Думаю, реалії функціонування спорту диктує фронт. Чим до нього ближче, тим спортивного життя й менше. Щодо витрат на спорт під час війни… Правда десь посередині. Зовсім зупиняти спортивне життя було б неправильно, але й надлишків бути не повинно. Це повинні розуміти всі, зокрема спортовці. Погодьтеся, що спорт теж підсилює патріотичні почуття. Українці повинні залишатися бути міцними, вірити в свою країну і одне в одного. Можу побажати Україні лише одного – перемоги. По-іншому, як демонструє історія, не виходить.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Суркіс замінив Шовковського на Костюка
8 команд змагатимуться у клубній світовій першості
