Буковинці насипають по самі вінця. Що треба знати про лідера Першої ліги

Новими барвами!

Чимало разів, а інколи й подовгу бував у Чернівцях, і не приховую своєї залюбленості в це місто. Величний університет, галаслива пішохідна вулиця Ольги Кобилянської, затишні кав’ярні, австро-угорська архітектурна стилістика, квітковий розмай на вікнах і балконах – фірмові ознаки пісенної столиці України. Й стадіони: мальовнича «Мальва» та різнобарвна «Буковина».

На «Буковину» мене тягнуло у будь-який приїзд до Чернівців. І зчаста зупинявся в готелі з однойменною назвою, щоб мати стадіон під боком. Колись тут шумував перший фестиваль «Червона рута», фактично зароджувалася нова доба української музики. В перші роки незалежності аншлаговий фан-натовп палко вболівав за своїх футболістів у матчах з українськими грандами. Тривалий час головна арена найбільшого буковинського міста мала біло-блакитний відтінок. Викладені білими кріслами назви команди й міста контрастували з блакиттю інших крісел. Не так давно, вже у воєнночасся стадіонні сидіння змінили колір на жовто-чорний, що більше відповідає кольоровій гамі футбольного клубу. А по тому, хай як це дивно, й гра команди заграла новими барвами. Нині буковинський клуб – визнаний лідер Першої ліги та головний фаворит на підвищення в класі.

В професійній гармонії

Колись, ще в днедавнину зорі нашої незалежності мав розмову на футбольну тему з чернівецьким уболівальником. І він мені сказав таку річ: «Успішним тут буде той тренер, який зглибить ментальність краян». Ті слова я запам’ятав, й опісля неоднораз над ними розмірковував. Що ж, тепер багато хто серед причин такої переможної ходи буковинців (лише в двох матчах першого кола клуб із Чернівців зіграв унічию, інші виграв!) називає сумлінну роботу тренерського штабу на чолі із Сергієм Шищенком. Погоджусь із загальним поглядом. У мене складається враження, що Сергій Юрійович, нарешті, як тренер знайшов свою команду й перебуває нині, сказав би, в такій професійній гармонії.

Тактична схема? Вона, певною мірою трансформується залежно від суперника жовто-чорних. Скажімо, в Одесі в матчі проти, ймовірно, головного конкурента чернівчани грали за схемою 4–2–3–1, а головну роль, як на мене, відіграла ота трійка, що діяла під єдиним нападником. Євген Підлепенець і Богдан Бойчук своїми вдалими діями попереду багато в чому визначили долю матчу. Під час першого голу Підлепенець ювелірним пасом лівою вивів на ударну позицію Богдана Бойчука, який не схибив із близької відстані. А в другому разі Підлепенець скористався неузгодженістю Олександра Османа та Ярослава Ракицького й, обікравши одеських оборонців, спокійно лівою ногою спрямував м’яч у ворота «моряків». Підкреслю, що обидва рази успіх приходив до буковинців завдяки активності правого флангу.

Лівий фланг жовто-чорних награв на гол одразу після перерви, однак Олег Кожушко, замикаючи передачу з флангу, забіг до офсайду. Ну, й, природньо, що Підлепенець і Бойчук були виокремлені авторитетним ресурсом sofascore.com у цьому матчі й пошановані оцінками 8,3 й 8,0 відповідно. Назагал, якщо казати про Підлепенця, то підкреслю, що, за середньомісячними оцінками sofascore.com, він щомісяця прогресує: від 7,0 на початку сезону – до поки що 7,7 у листопаді! Й відзначу такий момент матчу в Перлині біля моря: одесити сфолили аж 23 рази (чернівчани – 14), що теж із кращого боку характеризує креативність буковинців. До речі, після 1-го кола середньоматчевий показник успішного дриблінгу в команди з Чернівців – 18,1. Сусіди по таблиці набагато відстають (у того таки «Чорноморця» поки що лише 11,9), натомість більший показник, хай як це дивно, в команди ЮКСА (18,3), однак представники столичного регіону куди менш ефективно конвертують цю технічну чесноту в забиті голи (буковинці забили в 2,5 разу більше, ніж ЮКСА). Ну, й в очній зустрічі відсоток успішного дриблінгу в «Буковини» сягнув 70-ти, а в команди ЮКСА він становив лише 58.

У виїзному матчі з іншим зайдою з Прем’єр-ліги – «Ворсклою» – розстановку чернівчан можна було визначити як 4–1–4–1. Віталій Груша грав трохи вище, ніж в Одесі, а за опорну зону відповідав суто Вадим Вітенчук (і, до речі, цілком впорався зі своїм завданням, діставши від sofascore.com чи не найвищу оцінку в своїй команді – 7,7). Водночас багато хто з оглядачів відзначав, що ворскляни в тій грі на один гол награли (xG у них і справді 0,83). Може, й мають рацію ті, хто так вважає. Однак «Буковина» втричі перевершила колишніх володарів Кубка України і призерів національного чемпіонату за ударами (у полтавців – жодного удару в площину воріт!) та вп’ятеро – за кутовими. Буковинський xG, власне, свідчить сам за себе: 2,60.

Як направду, то до старту Першої ліги вважав саме «Чорноморець» і «Ворсклу» головними претендентами на підвищення в класі. «Буковина» бачилася в списку фаворитів як команда, яка в змозі нав’язати боротьбу нагорі, однак, імовірно, на мене як на прогнозиста тиснув шарм завсідників еліти. На практиці після першого кола буковинці вже задалеко від пелотону (їхні жовті футболки, наче жовті майки лідерів у велоспорті), навіть від тих, хто його очолює. Показовим у плані амбіцій команди став матч із запорізьким «Металургом» (ще один клуб із славною історією і з бекграундом й українського, й навіть ще союзного вищого дивізіону). Сергій Шищенко по закінченні гри сказав, що, мовляв, провели не найкращий матч в ігровому плані. Справді, впродовж тривалого часу буковинці діяли з деякою вальяжністю фаворита в матчі проти аутсайдера. Однак уся штука в тому, що з висоти свого турнірного становища вони можуть собі таке дозволити й, зрештою, не надто гаруючи на полі, перемогти на класі. Й ця гра, як на мене, засвідчила перехід жовто-чорних на нову сходинку в майстерності, коли жаданий результат приходить без надзусиль. Відзначу, що в деяких домашніх іграх підопічні Сергія Шищенка не відмовляють собі в задоволенні зіграти красиво, комбінаційно, в один доторк, інколи продемонструвавши цікаві фінти (одна лише «веселка» під оплески буковинської тифозерії чого вартує!), що називається, на публіку.

Коли лідер – не один

Чи варто критикувати центрального нападника (ту саму одиничку в різних тактичних побудовах «Буковини») Олега Кожушка за те, що забив менше, ніж півзахисники Віталій Дахновський і Богдан Бойчук? Тут є кілька дуже цікавих моментів. По-перше, помітив, що Кожушко й сам незрідка опиняється не на вістрі, а на флангах і непогано діє як асистент. Зокрема запам’яталася його передгольова передача в Одесі. По-друге, пригадайте, що свого часу Сергій Шищенко став кращим бомбардиром вищого дивізіону чемпіонату України, будучи лівим півзахисником (прикметно, що в роки, що складали сезон його бомбардирства, Шищенка було двічі визнано кращим лівим півзахисником чемпіонату). По-третє, впадає в око універсальність гравців «Буковини» й те, що щоматчу функції лідера в змозі на себе взяти новий гравець. Коли Євген Підлепенець, коли Віталій Дахновський, коли Богдан Бойчук (до речі, інколи капітан команди може розташуватися й вище Кожушка, зіграти на вістрі), коли Віталій Груша (в нього був достоту ударний жовтень, надто вийшов матч проти «Поділля», коли, крім голу, на рахунку півзахисника, 6 із 6-ти можливих вдалих спроб дриблінгу!), а коли й Вадим Вітенчук (скажімо, в грі з командою «Фенікс-Маріуполь» і забив, і сягнув 92%-го показника влучності передач на своїй половині поля, і 78%-ї влучності лонгболів, й абсолютної успішності в дриблінгу).

Так, опорна зона буковинців здатна перекреслити амбітні гольові задуми опонентів ще в заживку, однак не можна не згадати й про воротарів. У цій лінії буковинців – досвідчені майстри Данило Каневцев і Герман Пеньков. У Каневцева найкраща гра – проти «Металіста», команди рідного для нього міста: 4 сейви й оцінка 7,7 від sofascore.com. Пеньков здебільша грав у заключних матчах 1-го кола й доволі впевнено. Колись, років 7–8 тому, пригадую, віддав шану його майстерності в одній із попередніх команд заголовком на кшталт назви старого радянського фільму «Справа була в Пенькові», вибачте за самоцитування, та тут воно, як на мене, доречне, адже підкреслює тривалість перебування Германа на високому рівні.

Буря, але натиск

Суботня гра з «Інгульцем» на старті 2-го кола – ще одне випробування нещодавнім представником еліти для «Буковини» (щоправда, дехто може зі мною посперечатися: мовляв, це має бути випробування лідером для «Інгульця»). Зауважу, що команда Сергія Шищенка справді далеко відірвалася від суперників за кількістю забитих голів (насипають у ворота опонентів буковинці, що називається по самі вінця, 2,3 пересічно за матч!), однак найближчою командою до лідера в цій царині є саме «Інгулець». А знач, ми можемо розраховувати на гольову феєрію в Чернівцях. Утім, чернівецька публіка, яка буквально на очах стає дедалі вибагливішою та численнішою (це вже не доба футбольного занепаду на Буковині, коли на трибунах поодинокі фани, кажучи словами видатної буковинської письменниці Ольги Кобилянської, «сиділи самотою та дослухалися до бурі в своїй душі»), погодиться лише на те, щоб голепад мав місце у воротах суперників їхніх улюбленців. Й тоді «Червона рута», що традиційно лунає з чернівецьких трибун (не забуваймо, що команда репрезентує пісенну столицю України), знов забринить у мажорній тональності. Схоже, на відміну від руху «Епохи геніїв» у історії німецької літератури, бурю й натиск тут варто протиставити одне одному: буря в душi – в минулому, натомість натиск на полі – в сьогоденності.

Олексій РИЖКОВ