Сергій КОВАЛЕЦЬ: «Динамо багато пропускає зі стандартів і опорної зони»

У нинішньому сезоні справи одного з наших грандів, київського «Динамо», складаються не кращим чином – як у національному чемпіонаті, так і на євроарені. Своїми міркуваннями щодо цього із Sport.ua поділився ексгравець динамівців і збірної України Сергій Ковалець.

– Після 12 туру Прем’єр-ліги «Динамо» відстає від головного конкурента у боротьбі за золоті нагороди, «Шахтаря», вже на сім пунктів. Як оцінюєте подальше заочне суперництво для команди Олександра Шовковського?

– Хороше питання. Якщо дивитись на останні результати «Динамо», то якість його гри залишає бажати кращого. П’ять нічиїх і дві поразки поспіль у чемпіонаті красномовно про це свідчать. Нестабільність результатів не дає райдужної перспективи і надій на майбутнє. Я якось говорив, що у минулому сезоні «Динамо» набиралося досвіду у єврокубках, і усі ми розуміли, що в умовах війни, коли домашні матчі проводяться за кордоном, виникають певні труднощі. Пов'язані вони передусім з постійними переїздами, зміною локацій, ротації складу тощо. Так от, здавалося б, той досвід мав би стати у пригоді столичній команді. Тим більше, що склад команди не дуже змінився. Єдиною серйозною втратою став лише Ванат, який нині грає у сильному чемпіонаті Іспанії і перебуває на провідних ролях у своєму клубі – «Жироні». Щоправда, вже восени «Динамо» придбало трьох легіонерів – Бленуце, Шолу Огундану та Тіаре. Усі вони мали б підсилити гру, однак ми бачимо, що у чемпіонаті результат не є таким, який хотілося б бачити як вболівальникам, так і решті футболістів та тренерам.

– Чому так відбувається?

– На мою думку, хоч і є велике бажання, проте причина полягає у психології. Це дуже важлива складова – як у футболі, так і у спорті загалом. Результати низки матчів, особливо нічиїх, викликають занепокоєння. Адже у чотирьох з них, ведучи в рахунку, динамівці пропускали м’ячі у кінцівці гри. Це і є моментом психології. Ми розуміємо, що ти можеш бути добре готовим фізично, тактично, але психологічно… Бачимо, що гравці припускалися таких помилок, які потім призводили до втрат важливих очок. Якби не п’ять нічиїх, «Динамо» було б попереду від того ж «Шахтаря» на вісім-десять балів. Та що тут скажеш: результат такий, який є. Перевага зараз на боці «Шахтаря».

– Як ви вважаєте, чи слід тішитись від перемоги над боснійським «Зрінськи» 6:0, що, швидше за все, не є тим лакмусовим папірцем, який говорить про справжні можливості динамівців?

– Сто відсотків. Я погоджуюсь з цим. Ми говорили про те, що якщо ти програєш боротьбу, то програєш матч. Особливо це проявляється у повній мірі на євроарені. Так, наші футболісти мають майстерність, досвід і володіють технічними навичками, однак найголовніше те, що «Динамо» програє єдиноборства. Надто вже багато м’ячів пропускають після «стандартів» та з опорної зони, коли йде передача і не добігають гравці. Нібито Олександр Шовковський проводить ротацію перед матчами, але все ж мене не залишає таке відчуття, що динамівці бояться грати. Бояться проводити єдиноборства, бояться пресингувати. У тій же грі із «Зрінськи» на самісінькому її початку у боснійців було кілька моментів, які могли задати поєдинку зовсім інший сценарій. От коли динамівці піймали кураж, тоді їм і стала даватися гра. І чому б не грати їм так з самого початку? Хоча знову ж таки повторюся: досвід минулого сезону мав би зіграти на користь. Але… Не хочеться говорити, що це стеля можливостей динамівських футболістів. Тим більше, що серед них чимало молодих гравців. Хочеться, щоб вони зростали і прогресували якомога швидше. Та поки результати у Лізі конференцій невтішні: дві поразки – від «Крістал Пелас» та «Самсунспора» і перемога над «Зрінськи». Тепер всі результати у перспективі залежать від нашої гри.

– Як ви оцінюєте річний період, проведений вами у ролі головного тренера хмельницького «Поділля»?

– Позитивно. У хмельницькому клубі я опинився на запрошення міського голови Олександра Симчишина. «Поділля» перебувало на останньому місці і він попросив мене допомогти команді залишитись у першій лізі. Ми з тренерським штабом, у який увійшли Олександр Воловик, Олександр Мандзюк, Микола Медін, Олександр Жданов і Олександр Дзюбчик, взялись за роботу і виконали поставлене завдання у матчах плей-офф. Нам довелося грати із амбітним суперником – «Колосом-2» (Ковалівка). Це команда хорошого рівня. Ми виграли обидва матчі, чим підтвердили свій статус і довели, що команда Хмельницького має грати у першій лізі. Це було для мене і моїх помічників найголовнішим. У період моєї роботи було багато цікавих матчів. У деяких було везіння, у якихось ми недопрацювали до кінця, десь були помилки арбітрів. Та як би там не було, а у «Поділлі» сформувалася хороша команда.

– Чому ж не вдалося поступово вийти якщо не на провідні позиції, то хоча б на роль середняка?

– Розумієте, для становлення молодого колективу потрібен час. Якщо говорити про нинішній чемпіонат, то він склався з деяких особливих моментів. Один з них пов'язаний з тим, що з команди після сезону-2024/25 по різним причинам пішло 12 (!) футболістів. І цьому є пояснення. Зокрема, хотів би зазначити, що місто Хмельницький знаходиться на першому місці серед інших обласних центрів України по наданню допомоги ЗСУ. Тож цілком природньо, що гравці пішли в інші команди, де є кращі умови. І це звичний процес у футболі. Олександр Симчишин говорить, що коли закінчиться війна, то ситуація у ФК «Поділля» зміниться. У клубі будуть кращі фінансові можливості, що є важливою передумовою для турнірних звершень. Якщо ж говорити про умови для роботи, то вони у «Поділля» непогані: є де тренуватися, є де грати. Зрозуміло, що Прем'єр-ліга поки що у перспективі. Коли ми зустрічались із керівниками, то говорили про те, що є багато молодих місцевих хлопців, з яких дехто грає у стартовому складі – зокрема, Савчук, Лис, Серафімов. У Хмельницькому є ліцей, і якщо все правильно розвивати, то у перспективі років через два-три можна досягти того, що у стартовому складі «Поділля» гратиме п'ять-шість хмельничан. Адже все є для того, щоб команда розвивалася. Та знову ж таки: поки продовжується війна, всі фінансові потоки йдуть на допомогу нашій армії. Підсумовуючи ж період своєї роботи у Хмельницькому, хочу подякувати міському голові, вболівальникам, керывництву клубу, тренерському штабу та футболістам за рік, який пройшов досить цікаво.