Схилимо голови. Хуліган ЦСКА, легендарний командир загинув 27-річним

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує фаната київського ЦСКА Владислава Неборського, який отримав надзвичайний авторитет, будучи командиром інженерно-саперного взводу під час сучасної війни. Загинув Владислав рівно три роки тому, 2 жовтня 2022 року на Харківщині, назавжди залишившись 27-річним.

Життєвий шлях

Владислав Неборський народився 11 травня 1995 року в Кам’янці-Подільському на Хмельниччині, там навчався в школі №7, а з дев’ятого класу – в Кам’янець-Подільському ліцеї, в класі з поглибленим вивченням історії. Закінчивши ліцей, Влад вступив до столичного Державного університету телекомунікацій, паралельно навчався на військовій кафедрі. З дитинства хлопець займався різними видами контактних єдиноборств: карате, дзюдо, панкратіон, рукопашний бій, інститут ММА.

Рідна сестра Владислава Анна згадує: «Влад з дитинства був борцем за справедливість. Він захищав слабших і завжди вступався за своїх. Памʼятаю, як мене образила сусідська дівчинка, старша за мене на декілька років, і він малий, на дві голови нижчий за неї, пішов у двір «розбиратися». Більше сусідка до мене не чіплялася. А я росла з відчуттям, що за мене буде кому постояти. І буде кому захистити».

Слід у довколафутболі

За спогадами дворідного старшого брата Бориса, знайомство Владислава з фанатським рухом столичного ЦСКА відбулося в той час, коли він приїхав до Києва вступати у вуз. Ця подія вийшла веселою та бойовою. В той день, коли для Владислава була запланована екскурсія столицею, Борис мав їхати на акцію проти фанатів «Динамо». Всіляко намагаючись не втягувати молодшого брата в довколафутбол, він віддав йому телефон, документи і ключі та відправив додому. Але побачилися брати вже зовсім незабаром. Коли розпочалася бійка в центрі Києва, Борис із подивом побачив серед її учасників Владислава, який не послухався і замість дому поїхав на бійку. Так розпочався його фанатський шлях.

«Потім стався певний застій і було прийняте рішення створити свій колектив «Trouble Company», куди нас і запросили. Перші збори, тренування, виїзди на природу спільні перегляди футболу, рубки з представниками інших колективів... Ну, кому б це не сподобалося? А чому саме ЦСКА? Мабуть, тому, що я був частиною цього руху», -розповідає Борис.

Сім’я

Близькі та друзі, вчителі, які добре знали Владислава, пам’ятають його cправжнім патріотом України та дуже багатогранною особистістю. Спекти торт – залюбки, налаштувати крипто-ферму – легко, проростити авокадо – як цікаво, поремотувати авто – розберемся. Цей список можна продовжувати вічно. Здається, не існувало речей, які були б Владиславу не під силу. Він завжди робив все з відкритою душею, цікавістю та повною залученістю в процес.

Дружина Тетяна згадує, що познайомилася з майбутнім чоловіком приблизно в той самий період, коли в його житті з’явився колектив «Trouble Company»:

«Я завжди бачила, яка важлива частинка це в його житті. Ми мали багато спільних мрій, планів та цілей. Одна з них – разом сходити на футбольний матч. Але не встигли. Впевнена, кожна людина, якій пощастило в житті зустріти Владика, згадає тільки хороше. Надзвичайно світла, добра, відкрита людина, з величезним серцем, яка завжди всім іде на допомогу. Він ніби поспішав жити, вмів насолоджуватися дрібницями, проживати кожну мить. Завжди був з гарним настроєм, надзвичайною посмішкою та добрими, синіми очима. Неймовірна кількість ідей в голові, золоті руки, щоб все втілити в життя. Відкритість до світу, до пізнання нового».

Бойовий досвід

Ще у часи навчання в ліцеї вчинки та погляди Владислава свідчили про високий патріотичний дух, відданість рідній землі й готовність до самопожертви в ім’я свободи й незалежності. Він брав активну участь у Революції Гідності, перебуваючи зі своїм однокласником на барикадах, запускаючи каміння саморобною катапультою, розливав коктейлі Молотова та допомагав, як завжди, кожному всім, чим міг. Будучи студентом-айтішником, Владислав паралельно навчався на військовій кафедрі.

З перших днів повномасштабної війни Владислав не міг залишатись осторонь і робив все для оборони Києва, допомагав рідним і друзям, і вже 12 березня був мобілізований до лав Збройних сил України. Пройшовши короткотерміновий вишкіл в Сухопутній академії імені Петра Конашевича-Сагайдачного був призначений командиром інженерно-саперного взводу 48-ї бригади й почав його формування та злагодження.

Невдовзі Влад, який мав позивні Небо і Малиш, вирушив у найгарячіші точки, брав участь у боях на Луганщині, Донеччині та Харківщині. Він був надзвичайно відповідальним і хоробрим командиром, дбав про кожного підлеглого, ніколи не перекладаючи на плечі інших тягар фронтових буднів. Для Владислава не існувало завдань, яких неможливо було б виконати. І якщо треба було вирішити щось вкрай серйозне, пов’язане з особливою небезпекою, він першим відгукувався: «Це зроблю я. Важко? Можливо, та ми з цим упораємося обов’язково».

Побратими згадують: «У нас був, є і завжди буде один справжній командир. Таких більше не існує»; «Він міг віддавати накази і контролювати, а не йти завжди попереду всіх на завдання, але це був би не він...»; «Владислав давав зелене світло на виконання поставлених завдань тільки після того, як сам все перевірив».

Кожен пам’ятає відчуття, які огортають, коли дізнаєшся про звільнені території. Деокупація Харківщини та частини Донеччини відбувалася так швидко, що карти не встигали оновлюватися. Але, нажаль, не всі розуміють ціну кожного звільненого метра рідної землі. Під час контрнаступу кожна хвилина має велике значення. Сапери йдуть попереду перших, щоб дати змогу продовжувати рух, звільняти території і знищувати ворога.

Загибель

Владислав Неборський загинув 2 жовтня 2022 року в селі Шийківка Ізюмського району на Харківщині. Того трагічного дня ворог, тікаючи, залишив чимало вибухових пасток. Знешкоджуючи велику кількість мін, аби просунутися далі, на одну протитанкових мін, практично з невидимим «сюрпризом», і натрапив Владислав з побратимом. Вибух відібрав життя обох бійців.

Поховали воїна в рідному Кам'янці-Подільському на Алеї слави міського цвинтару.

2 жовтня 2024 року на фасаді Кам'янець-Подільського ліцею відкрили меморіальну дошку Владиславу Неборському.

Читайте також:

Схилимо голови. Фанат Таврії, азовець загинув унаслідок теракту в Оленівці