Схилимо голови. Легендарний фанат поліг за Україну в 2014, тато – в 2022

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує легендарного фаната «Дніпра» Олександра Русака на прізвисько «Дєрзкий», який захищав Україну в лавах «Азова» ще на початку цієї російсько-української війни і загинув рівно 11 років тому, 23 серпня 2014 року, назавжди залишившись 23-річним. Після смерті сина до лав «Азова» приєднався батько воїна Олег Русак, який поліг за Україну вже на початку повномасштабного вторгнення.

Слід у довколафутболі

Олександр Русак народився 7 жовтня 1990 року в Дніпрі, навчався у школі №80 рідного міста, а пізніше здобував диплом юриста в місцевому виші. З дитинства Олександр з-поміж інших вирізнявся почуттям справедливості та любов’ю до своєї країни.

З молодих років вболіваючи за головну команду свого міста, хлопець долучився до фанатського руху, де знайшов багато друзів. Твердість характеру, жага до змін та консолідоване оточення вплинули на подальшу долю юнака. Подорожуючи Україною, Олександр вбирав у себе її ментальну самобутність. Сашко намагався не пропускати жодного матчу улюбленої команди, часто б’ючись за честь свого руху за межами стадіону. Пройде зовсім небагато часу і за силу та мужність він отримає визнання та прізвисько «Дєрзкий».

З зростом популярності навколофутбольної субкультури в країні загалом почала формуватися нова перспективна молодь в Дніпрі. Їй пророкували стати наступним поколінням «Авангарду» - одного з найсильніших та найвідоміших угруповань України. Олександр був одним з найяскравіших представників цієї молоді та стояв біля витоків колективу «МиД». В ті роки «Дєрзкий» консолідував навколо себе молодих відчайдух, котрі хотіли довести старшим товаришам серйозність намірів увійти до еліти дніпровського навколофутболу. Кожного у тоді ще не надто відомому колективі «Дєрзкий» знав в обличчя і у справі. Разом з тим, він мав добре серце, дуже полюбляв тварин та виступав у захист покинутих собак.

Коли почалася Революція гідності, Олександр Русак поїхав на головну площу столиці та став одним з багатьох представників фанатського загалу, котрі відібраними міліцейськими дубинками та щитами відбивали у злочинної влади право українського народу на свободу. Як пізніше розповість мама Олександра, пані Лариса, він зателефонував уже з Майдану, повідомивши, що вирішив долучитися до протестів.

Бойовий досвід

А у липні 2014-го телефоном син сповістив батьків, що записався до лав добровольчого батальйону. На присязі, яку транслювали в телеефірі, мама з татом востаннє бачили Олександра живим.

Друзі згадують, що рішення «Дєрзкого» поїхати боронити Україну було блискавичним і підкріплювалося дуже лаконічною фразою до свої товаришів: «Хлопці, а що? Руки, ноги є? Вперед захищати країну». Серед великої кількості добровольчих формувань, Олександр та його друзі обрали «Азов», який на той час вже встиг відзначитися. По суті, це був самий перший склад «Азову», сформований з членів націоналістичної групи «Патріот України». Ще на етапі підготовчого навчання «Дєрзкий» став лідером не лише Дніпровського взводу, але й всього призиву. Цьому сприяло його вміння об’єднувати людей, які ще донедавна підтримували ворогуючі клуби, а тепер мали разом виконувати бойові завдання. Побратими любили та поважали Олександра, адже він завжди був готовий прийти на допомогу.

Загибель

Літо 2014го – нестабільна лінія фронту, ДРГ окупантів у вже умовно звільнених містах, сепаратисти. Коли почалася операція зі звільнення Іловайська на Донеччині, «Дєрзкий» став тим, хто кинув виклик окупантам. Під час розвідувального виїзду 23 серпня 2014 року в Іловайську група, в якій був Олександр, потрапила в засідку та була обстріляна з гранатомета. Отримавши надто важкі поранення, «Дєрзкий» ще деякий час був живий. Разом з ним зазнали поранень бійці «Безумний», «Гюрза» та «Золотий». Дочекавшись підмоги, побратими Олександра зуміли знищити засідку окупантів. Та, на жаль, в той вечір доброволець віддав життя за Україну.

Вшанування

Поховали воїна в рідному місті.

31 серпня 2014-го, перед початком матчу Прем’єр-ліги між «Дніпром» та «Ворсклою» уболівальники та футболісти вшанували пам'ять «Дєрзкого» хвилиною мовчання, гравці «Дніпра» на передматчеве шикування вийшли у чорних футболках з його портретом.

В 2016 році у школі, яку закінчував Олександр Русак, було встановлено меморіальну дошку. На честь «Дєрзкого» у його рідному Дніпрі протягом всіх цих років з’являлися банери та графіті з його портретом, як нагадування про відважного фаната, що віддав життя за Україну.

Батько Олександра Олег «Моряк» Русак теж загинув на війні з москалями 20 червня 2022 року. До лав «Азова» він вступив слідом за сином, у 2016-му і проходив службу у статусі мінометника.

Читайте також:

Схилимо голови. Фанат Волині став гранатометником і загинув під Бахмутом