Схилимо голови. Він марив спортом, але війна і загибель друзів усе змінила

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує каратиста з Кам’янського на Січеславщині Олександра Малофєєва, який був майстром першого дану й одним з керівників спортклубу, але з 2014-го все покинув і пішов на захист Батьківщини. Він був кіборгом Донецького аеропорту, отримував важкі поранення, займався психологічною реабілітацією воїнів, а загинув рівно три роки тому, 26 червня 2022 року, 46-річним, намагаючись врятувати побратима, на Донеччині.

Життєвий шлях і слід у спорті

Олександр Малофєєв народився 17 жовтня 1975 року в Кам’янському на Січеславщині. Батьки хлопця працювали на заводі «Дніпро-Азот». Дитинство Сашка минуло в селах Полево та Граново, де жили бабусі та дідусі. Коли хлопцеві було 13 років, в родині з’явилася молодша сестричка Оленка, яка з тих пір стала улюбленицею брата. Так сталося, що мама виховувала дітей самотужки, тож поки мама працювала, чимало домашньої роботи за неї робив старший син.

У 1990-му Малофєєв закінчив неповну середню школу №42. З 15 років хлопець професійно займався кіокушинкай карате-до, був чемпіоном і призером численних змагань. Олександр мав чорний пояс (1 дан), був тренером-вихователем та входив до складу керівництва спортивного клубу «Бусін-кан», де працював із молоддю, виховуючи нове покоління спортовців. Перед тим, як працювати з дітьми, чоловік отримав відповідну освіту: у 2008-му закінчив Кам’янський фізкультурний коледж.

Бойовий досвід

Коли постало питання проходження строкової служби, Олександр написав листа до Міністра оборони з проханням надати дозвіл служити в десантних військах. Тож у 1993-1995-му Малофєєв служив у 23 окремій десантно-штурмовій бригаді в Кременчуку на Полтавщині. Олександр пишався, що є десантником, мав вісім стрибків з парашутом і завжди повторював крилаті «Ніхто, крім нас».

Олександр Малофєєв був дуже соціально активним. У 2013-му, коли режим Януковича втратив береги, чоловік став учасником автомайдану у рідному місті. Коли ж єнакіївський зек втік до Ростова, а москалі почали бойові дії на сході України і окупували Кримський півострів, Малофєєв з 23 березня 2014 року добровільно у складі 25 ОПДБр став на захист України. У війську мав позивний «Гоббіт».

Олександр брав участь у боях на околицях Слав’янська з бойовиками російського диверсанта і терориста Гіркіна-Стрєлкова. У важкому бою за визволення Ямполя на Донеччині 19 червня 2014 року Олександр отримав кульове поранення. Після реабілітації з в січні 2015-го Малофєєв у статусі командира відділення брав участь у обороні Донецького аеропорту, боронив Авдіївку, брав участь у боях за шахту «Бутівка», де 20 січня 2015-го був поранений вдруге. Цього разу реабілітація була тривалою. Повернувся на фронт Олександр лише в травні 2020-го і на першій лінії вогню боронив місто Щастя на Луганщині.

Під час лікування Олександр здобув фах психолога, закінчивши в 2019-му Бердянський педагогічний університет, і використовував його для реабілітації поранених військових. На той час кваліфікованих психологів з бойовим досвідом в Україні майже не було. Війна в Україні витіснила бажання Малофєєва тренувати дітей. Він постійно навчався військовій справі, підвищував кваліфікацію на зборах від частини де служив, був у резерві.

Війна сильно змінила Олександра. Він боляче переніс втрату найкращого друга дитинства Віталія Мосьпана 19 червня 2014 року в бою під Ямполем, загибель побратимів за захистом Донецького аеропорту Андрія Ткача та Іллі Шевченка, якому було лише 19 років.

Загибель

Коли почалася повномасштабна війна, 25 лютого 2022-го Олександр разом з побратимами, які завжди були поруч з 2014 року, без вагань став на захист України. Бойові дії для нього почалися під Авдіївкою на Донеччині. Протягом важких чотирьох місяців Малофєєв перебував у найгарячіших точках проведення бойових дій.

Загинув Олександр Малофєєв 26 червня 2022 року біля села Мазанівка Святогірської міської громади Краматорського району на Донеччині. Олександр разом з побратимами під час виконання бойового наказу потрапили в засідку. Ворог вів прицільний вогонь. Побратим Олександра Андрій Хабінець отримав тяжке поранення, була потрібна допомога з евакуацією. Олександр, як розповідають побратими, намагався допомогти підняти ноші, але отримав смертельне кульове поранення в шию. Також не вдалося врятувати й Андрія Хабінця.

Родина

З коханою Оксаною Олександр одружився у 2007 році. У 2009-му жінка народила сина Артема, в 2013-му – доньку Алісу. У 2014-му, коли почалася війна, на питання сина «Тату, а чому ти підеш на війну? Залишайся з нами», Олександр відповів, що дуже любить і його, і Аліску, і маму, але іти потрібно, бо хто як не він захистить родину і майбутнє своїх дітей.

Вшанування

Прощання з Героєм відбулося 1 липня 2022 року в Козацькій церкві Пресвятої Покрови у Кам’янському. Олександра поховали на Алеї Героїв військового цвинтаря.

Ще за життя Олександр був нагороджений нагрудним знаком «За воїнську доблесть» і орденом «За участь в антитерористичній операції».

Після загибелі одну з вулиць у Кам’янському перейменували іменем Олександра Малофєєва, а на будівлі гімназії №17 (колишня СЗОШ №42) відкрита меморіальна дошка.

Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У 2024-му спортивний клуб «Кіокушин карате-до Бусін-кан» започаткував проведення щорічного всеукраїнського турніру з карате пам'яті Олександра Малофєєва «Воїн світла».

Читайте також:

Схилимо голови. Йому був 31, підтримував Сталь з Кам’янського