Схилимо голови. Життя призера ЧУ з паверліфтингу обірвав постріл снайпера

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує призера чемпіонату України з паверліфтингу Андрія Литвиненка, який був солдатом медичної роти 25-ї окремої Дніпровської повітрянодесантної бригади ВДВ і загинув у бою за Україну під Ямполем на Донеччині 11 років тому, 19 червня 2014 року.

Слід у спорті

Андрій Литвиненко народився 14 серпня 1976 року в Дніпрі, з сім’єю мешкав у Новомосковську (нині – Самар). Він був талановитим спортовцем, у 2005-2010 роках займався паверліфтингом у клубі «Байпас». Андрій був призером чемпіонату України.

Бойовий досвід

У 1997-1999 роках Андрій Литвиненко служив в Армії оборони Ізраїлю, потім повернувся в Україну, жив цивільним життям. Аж до 2014 року, поки росія не почала збройну агресію проти України. 26 березня 2014-го Андрій був призваний за частковою мобілізацією як доброволець і зарахований на посаду кочегара відділення медичного постачання медичної роти 25-ї окремої Дніпровської повітрянодесантної бригади ВДВ, військова частина А1126, смт Гвардійське.

Литвиненко брав участь в бойових діях на Сході України. В медроті Андрій виконував обов'язки санінструктора, надавав медичну допомогу, виїжджав із бійцями на завдання. У частині його називали за характерний оселедець Козак.

Загибель

19 червня 2014-го о 4:00 почалася військова операція, метою якої було висування в глибину території, знищення укріплень ворога у районі селища міського типу Ямпіль Лиманського району на Донеччині та звільнення населених пунктів. З Красного Лиману вирушили підрозділи десантників, яким було поставлене завдання взяти штурмом укріплений блокпост «Марс» російсько-терористичних угруповань, провести зачистку в передмісті Ямполя, захопити та утримувати ключові точки, зокрема міст через Сіверський Донець.

На світанку сили зведеного штурмового загону десантників вийшли виконувати завдання за підтримки артилерії. Медики медроти виїхали з Красного Лиману ближче до місця бою, а Андрій Литвиненко поїхав як санінструктор безпосередньо з бронеколоною десантників. Перший штурм був невдалим: десантники потрапили у засідку. Москалі і їх місцеві зайди пропустили дві машини колони і підірвали на керованому фугасі третю — машину управління «Реостат». В результаті вибуху командир батареї Роман Прищепа дістав поранення у шию, механіку-водію Антону Воленку відірвало руку, старший сержант Максим Коваль дістав осколкові поранення, інші — контузії. Молодший сержант Сергій Калитюк, зробив Ковалю укол і покликав санінструктора. Коли Андрій Литвиненко підійшов і почав надавати допомогу пораненому, почався черговий обстріл. Андрій загинув від кулі снайпера у серце. Куля влучила зі спини між пластинами бронежилета.

Загинув і Максим Коваль, а Колитюк дістав кілька кульових поранень. У підбитому з гранатомету КамАЗі зенітників загинув начштабу дивізіону Андрій Клочко і ще один десантник. Було втрачено дві БМД-1. Після півторагодинного бою довелося відступити. На допомогу вилетіла пара Су-25. Перегрупувавшись, поповнивши боєкомплект, десантники знову пішли на штурм. Спільними зусиллями, блокпост був взятий.

У бою загинули шість бійців 25-ї бригади: капітан Андрій Клочко, старший прапорщик Юрій Голополосов, прапорщик Микола Люшенко, старший сержант Максим Коваль, молодший сержант Віталій Мосьпан і солдат медроти Андрій Литвиненко, а також двоє десантників 95-ї бригади капітан Олексій Крементар і старший солдат Олексій Шевченко.

Звільнення населених пунктів Лиманського району (на той час — Краснолиманський район) і взяття під контроль мосту дозволило перекрити останній шлях постачання зброї та боєприпасів до угруповання російського терориста Гіркіна («Стрєлкова») у Слов'янськ.

Родина

В Андрія Литвиненка залишилися батьки, дружина Тетяна та дві доньки — Зоряна та Мирослава, яким на момент загибелі тата було 12 і 8 років.

Вшанування

Поховали Андрія Литвиненка поряд із побратимом Юрієм Голополосовим 23 червня 2014 року в Самарі, на Воронівському цвинтарі.

15 липня 2014-го за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Литвиненко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

23 серпня 2014-го в Самарі відкрито Дошку пам'яті «Вічна слава Героям», серед вшанованих — і Андрій Литвиненко. Пізніше на будинку за адресою вул. Гетьманська, 40, де жив Андрій, встановлено меморіальну дошку на його честь, а в 2016-му вулицю Луценка в Самарі переіменовано у вулицю Андрія Литвиненка.

24 липня 2020-го рішенням Самарської міської ради воїнові присвоєне звання «Почесний громадянин міста Самара» (посмертно).

Читайте також:

Схилимо голови. Волейболіст з Самара, який загинув під Бахмутом