Олександр БОБКІН: «Збірна для мене була і залишається пріоритетом»
Тренер в інтерв’ю Sport.ua розповів про відставку зі «Шторма» і про працевлаштування в Словаччині
Про це інтерв’ю ми з Олександром Бобкіним домовлялися ще невдовзі після того, як очолюваний ним одеський «Шторм» поступився у півфінальній серії плей-оф чемпіонату України «Київ Кепіталз». Тренер тоді подав у відставку і обіцяв розповісти про своє рішення детальніше. Втім, невдовзі після того Олександр Васильович почав готувати до чемпіонату світу юнацьку збірну й розмова відклалася. На першості планети в дивізіоні 1А наші хокеїсти виступили успішно – посіли друге місце, зупинившись у кроці від виходу в хокейну еліту. Це – друга тема для розмови.
А днями з’явилася ще й третя: Бобкін очолив юнацьку команду словацької Екстраліги – «Гладіаторів» з Трнави. Крім нього, в провідних у хокейному аспекті країнах не працює наразі жоден наш фахівець. Власне, з найсвіжішої теми це інтерв’ю Бобкіна Sport.ua й розпочалося. Тренер розповів, чи поєднуватиме цю роботу з діяльністю в національних збірних України, але почав з деталей запрошення.
– З керівниками «Гладіаторів» познайомився минулої зими, – бере слово Олександр Васильович. – Ми готувалися у Трнаві спершу збірною, не старшою 17 років, до юнацького Олімпійського фестивалю в грузинському Бакуріані, а потім командою U18 до Меморіалу Владіміра Дзурілли в Чехії. Крім тренувальної роботи, проводили тоді з юнацькою командою «Гладіаторів» контрольний матч. Власне, після того кожен був зайнятий своїми справами. Керівники «Гладіаторів» вийшли на мене вже після того, як я подав у відставку з посади тренера «Шторма» і коли завершився чемпіонат світу U18. Мені запропонували попрацювати з юнаками «Гладіаторів». Приїхав, все тут подивився іншими очима, потім приїхав вдруге, а після третього візиту підписав контракт.
«Маю приблизно ті ж умови, що в «Штормі»
– Крім Анатолія Богданова-молодшого, мені зараз важко пригадати українського фахівця, який був би практикуючим тренером у топовій хокейній країні Європи. Та й то Богданов усе життя прожив у Фінляндії і назвати його повноцінно українським тренером важко. Виходить, ви зараз єдиний такий…
– Пропозиції в мене були ще торік, після того, як ми з юнацькою збірною України посіли друге місце на чемпіонаті світу в дивізіоні 1А. Тоді мав два варіанти з працевлаштуванням у чемпіонаті Угорщини, один – з Франції. Але на той час вже мав домовленість з керівництвом одеського «Шторма». Відповідно сенсу шукати від добра добра не було. Цьогоріч пропозицій мав більше. Зокрема з Чехії, з тієї ж Угорщини.
Чому зупинився на «Гладіаторах»? По-перше, щоб працювати в Європі, треба мати ліцензію. Щоб мати змогу працювати з юнацькою командою з Трнави, словацька федерація на основі того, що в мене є диплом про вищу освіту і що я є тренером національної юнацької збірної, видала мені ліцензію категорії Б. Але ця ліцензія не дає права тренувати дорослі команди топ-дивізіону. Для цього треба отримати ліцензію категорії А чи А+. Для цього треба пройти навчальний курс, який триває шість-сім місяців. Протягом наступного сезону паралельно й навчатимусь. Враховуючи всі ці фактори, я задоволений нагодою працювати в «Гладіаторах». Вдячний тим людям, які дали мені шанс себе проявити. Для мене це серйозний виклик. Моя нова команда залишилася в словацькій Екстралізі, але виступила в попередньому чемпіонаті не дуже вдало (чотири перемоги в 30-ти матчах – авт.). Маю завдання покращити результати. Для мене це непоганий професійний трамплін.
– Змога влитися в систему словацького хокею підкріплена матеріальними стимулами?
– Скажу так: маю приблизно ті ж умови, що в «Штормі».
– Ви будете єдиним українцем у «Гладіаторах» чи можна очікувати на українських помічників у тренерському штабі і гравців у складі?
– На жаль, мені не вийде залучити в тренерський штаб постійного помічника в збірній Руслана Борисенка. Він залишається в Україні, очолює «Шторм». Наразі маю дуже кваліфікованого місцевого асистента. В нас повне порозуміння. Поряд з тим, маю домовленість з керівництвом і шукаю для себе ще одного помічника. Українського, який би знав словацьку і міг би підстрахувати в той час, поки я вивчаю мову і чогось швидко пояснити не зможу. Словацьку я вже вивчаю, вона дуже схожа на українську. Сподіваюся, що через кілька місяців – максимум через півроку розмовлятиму словацькою вільно.
Щодо гравців, то повинен сказати, що в наступному сезоні в словацькому «дорості» (національному чемпіонаті U18) титульним буде 2009 рік народження. В команду можна залучати не більше п’яти гравців 2008 р.н. Звісно, можна брати також хокеїстів 2010-2011 років народження, якщо вони рівню цієї ліги відповідатимуть. Наразі команда в нас майже сформована, але крапкова селекція ведеться. Зараз я веду перемовини з окремими українськими хлопцями 2009 року народження. Думаю, двох-трьох наших хокеїстів до себе в команду візьму.
«Ти розумієш, що маєш поєднувати цю роботу з роботою в збірних?»
– Перед працевлаштуванням у Словаччині ви узгоджували свій крок з керівництвом Федерації хокею України? Ви отримали дозвіл на поєднання посад чи покинете юнацьку збірну України?
– Так, після чемпіонату світу зустрічався з президентом ФХУ. Тоді мав кілька варіантів працевлаштування і ще не знав напевне, який саме оберу. Перше питання було таким: «Ти розумієш, що маєш поєднувати цю роботу з роботою в збірних?» Відповів, що збірна для мене завжди була і залишається пріоритетом. Власне, саме тому команду з Трнави я й обрав, бо, на відміну від клубів з Чехії та Угорщини, керівництво «Гладіаторів» погодилося відпускати мене під час міжнародних пауз до лав збірної. Інші клуби до таких умов готові не були. У мене є чинний контракт з юнацькою збірною, план підготовки до чемпіонату світу-2026 керівництву ФХУ я вже надав. Зараз формуємо всі списки і очікуємо підтвердження нашої участі в традиційних літніх і зимових турнірах.
– Очолюючи юнацьку збірну, ви також були асистентом наставника в молодіжці (U20). Тут щось змінюється?
– У мене була розмова з цього приводу і з керівництвом ФХУ, і з головним тренером молодіжної збірної Андрієм Срюбком. Ми вдало виступили на останньому чемпіонаті світу в дивізіоні 1В, виграли його і підвищилися в класі. Андрій Васильович сказав, що розраховує на нашу спільну співпрацю й надалі. Власне, я в цьому теж зацікавлений, бо довго працюю з цим поколінням гравців і хотів би їх довести до дорослого рівня. Підготовка до чемпіонату світу в дивізіоні 1А в словенському Бледі зараз ведеться повним ходом.
– Давайте все ж детальніше зупинимося на збірній юнацькій. Другий рік поспіль команда під вашим керівництвом зупиняється в кроці від потрапляння в еліту, посідаючи в дивізіоні 1А другі місця. Та якщо торік ви самі визнали, що збірна Німеччини, якій ми програли в овертаймі, була об’єктивно сильнішою, то цьогоріч попри поразку 1:5 від Данії за грою Україна була, м’яко кажучи, не гіршою…
– Зійшлося чимало факторів, які завадили нам показати на цьому чемпіонаті світу абсолютний максимум. Так чи інакше, треба визнати, що данці виграли справедливо, бо в цей окремо взятий період були справді найсильнішими. Ми могли цього суперника перемогти, якби наш поєдинок був не другим на чемпіонаті, а хоча б третім чи четвертим. Втім, це не виправдання. Вважаю, що для нас це був вдалий чемпіонат світу. Перемогами над Австрією, Словенією, Угорщиною та Казахстаном, національні збірні яких грають у топ-дивізіоні чемпіонату світу, ми показали, що продовжуємо розвиватися і зміцнюємо свої позиції. То й стиль хокею, який ми сповідуємо, дає результат.
– Олександр Годинюк в інтерв’ю Sport.ua сказав: «Тренерському штабові на чолі з Олександром Бобкіним вдавалося підвести хлопців у тій формі і тому психологічному стані, який дозволив розкрити потенціал максимально. Але треба враховувати, що ми вже звикли до того, що маленькі подвиги, які здійснюють команда разом з тренерським штабом, стають буденністю. Якщо подвигу створити не вдається, це вже сприймається як невдача. Що, на мою думку, не є правильно. Два роки ми стрибали вище голови і це добре. Але очікувати, що так буде постійно неправильно»…
– Олександр Олегович правий. Звісно, завжди будуть невдоволені. Завжди знайдуться люди, які скажуть, що когось ми взяли незаслужено, а хтось заслуговував потрапити до заявки більше. Може, в іншого тренера хокеїст, який не підходив нам, справді зіграв би ефективно. Але, вважаю, що з огляду на той хокей, який сповідує наша тренерська бригада, ми підібрали оптимальних людей і змогли їх підвести до чемпіонату світу в гарному стані. Точніше, можу сказати, що в порівнянні з попередніми роками, зараз хлопці приїхали фізично підготовленими вже на збори, які передували чемпіонату світу. Ми давали гравцям рекомендації і вони до нас дослухалися. А якщо людина готова фізично, то технічну і тактичну підготовку вести набагато легше. Бо інформація спраймається легше.
Раніше перед чемпіонатом світу ми намагалися зіграти якомога більшу кількість товариських матчів. Бо прагнули награти, переграти, подивитися, спробувати. Зараз ми вийшли на оптимальну кількість: три тижні – три гри. Це доречно, тренерський штаб впевнений у складі, який вдалося зібрати, а визначитися доводиться з однією чи двома кандидатурами. Важливо, що хлопці, які готуються рік за роком, вже знають, що від них вимагається, їм не потрібно нічого пояснювати заново. Починаючи з команди U16, хлопці отримували тактичні знання, які до команди U20 залишаються незмінними. Звісно, в клубі кожен грає в свій хокей, але достатньо одного-двох днів, щоб хлопці знову адаптувалися до вимог збірної.
Якщо говорити безпосередньо про цьогорічну юнацьку збірну, то на Меморіалі Владіміра Дзурілли в лютому ми перемогли команди Словаччини і Німеччини, представників елітного дивізіону. Звичайно, в нас був потенціал, щоб вигравати чемпіонат світу і виходити в топ-дивізіон. Але Данія є Данія. Торік ця команда посіла в дивізіоні 1А п’яте місце, але до останніх хвилин перемагала чемпіонів, німців. Якби вони цей результат втримали, то ми зайшли б в еліту ще в 2024-му. Але мова не про те. Рік тому данці визнавали, що цей вік у них слабший, що є лише одна повноцінна п’ятірка. Але з титульним 2007-м вони збиралися виходити в еліту. 2008 рік народження в них теж дуже сильний.
– Ми теж знаємо потенціал нашого хокею. У нас був дуже сильний 2006 рік народження, потім – не слабший 2007-й. Через рік, коли титульним буде 2008-й, Україні вистачить потенціалу, щоб втримати ті позиції, на які піднялися попередні покоління?
– В цьому аспекті дуже важливо, що під юнацький Олімпійський фестиваль була організована збірна U17, яка провела збори у Празі, Кошице і Трнаві, турнір у Тринці та Хомутові і виступила на олімпійському турнірі в Бакуріані. Там ми задіяли в більшості хлопців 2008 року народження і долучали гравців 2009 року. Ми переглянули практично всіх гравців 2008 р.н., який у новому сезоні буде титульним для збірної U18 і вже розуміємо, з ким ідемо далі. При цьому ми розраховуємо й на хлопців, які в попередньому сезоні до складу не пробилися. Вони ростуть і стають сильнішими. Зокрема й ті 10-15 хлопців 2009 року народження, які вже спробували себе в збірній і знають, що від них вимагається.
Потенціал у нової команди є чималий. Ми ще проаналізуємо наші можливості, співставимо їх з можливостями суперників. Відштовхуючись від того, будуть ставитися завдання. А ми їх маємо виконувати. Також щоб розраховувати на позитивний результат у квітні, важливо провести всі заплановані заходи у ході підготовки, починаючи з найближчих зборів і турнірів улітку.
Можу сказати, що в цій команді є дуже гарна атакувальна лінія. Так, у порівнянні з цьогорічною вона не така висока й габаритна, але в цих хлопців є інші чесноти, які дозволяють компенсувати відставання в антропометрії. Також у цій команді є сильні воротарі 2009 року народження Ілля Бобров та Микита Олексієнко. Справді проблемною є лише лінія оборони.
«Рішення про відставку було правильним і своєчасним»
– Олександре Васильовичу, настав час повернутися до сторінки, яка для вас вже перегорнена. В одеському «Штормі» для вас і команди все починалося дуже вдало: перемога в Кубку України, лідерство в національному чемпіонаті. Ви вже розібралися, чому в плей-оф команда виглядала не так переконливо?
– Нічого такого не трапилося. Перед плей-оф ми мали велику серію перемог, але в кінцівці регулярного чемпіонату ми програли два матчі в Кременчуку, але найголовніше – останній матч «Кепіталз» в Одесі. Ось цієї поразки допускати було не можна. Це був ключовий поєдинок, який спрямував для нас весь плей-оф у те русло, в якому воно відбулося. Той матч дуже сильно надламав нас психологічно. Ми вигравали 3:1 і за чотири хвилини зустріч програли. Для суперників це був неймовірний позитивний імпульс, що визнав зокрема тренер суперників Вадим Шахрайчук. Власне, 0:4 в серії були запрограмовані цим матчем регулярного чемпіонату. Крім того, вагому роль відіграла набагато більша у порівнянні з нами кількість досвідчених гравців «Кепіталз». Може, ми не заслуговували програти 0:4, але що кияни були сильнішими і справедливо вийшли в фінал – безсумнівно.
Потенціал у гравців «Шторма» величезний, але щоби вигравати трофеї, треба ставати мудрішими й сильнішими. Не достатньо бути фізично міцними. Треба головою збагнути, що таке плей-оф і як у ньому грати. На жаль, у цьому компоненті ми поступилися суперникам другий рік поспіль (навесні 2024-го більшість гравців, які потім перейшли у «Шторм», під керівництвом Бобкіна грали за херсонський «Дніпро» - авт.). То в перший рік ще було виправдання, що «Сокіл» набагато досвідченіший. Через рік з «Кременчуком» вже була бійня з семи матчів але з негативним для нас підсумком. На цьому тлі цьогорічні 0:4 від «Кепіталз» взагалі невиправдані. Я взяв відповідальність за те, що гравці не провели плей-оф так, як повинні були провести, на себе. Ключове наступне: те, що було в регулярному чемпіонаті, в плей-оф не діє, тут треба грати по-іншому.
– Багато хто вважає, що ключову помилку ви зробили, обмінявши голкіпера Едуарда Захарченка в «Кременчук». Якби у вас була змога відмотати час назад, вчинили б у цій ситуації по-іншому?
– Ні. Насамперед таке рішення ми приймали, бо в команді вже була не дуже здорова атмосфера. Це був ключовий фактор. Після обміну мікроклімат у колективі став набагато кращим і пішов на користь команді загалом. Едик теж, певен, від цього обміну виграв. Ми попрощалися, зберігши добрі людські стосунки. Захарченку, щоб розвиватися, треба було покинути нашу молоду команду і йти далі. Едик переріс «Шторм» як гравець і дядько-наставник. Йому треба було йти до таких хлопців, яким є він сам. До яких він і пішов – до Віталія Ляльки, до Дмитра Ігнатенка. Не дивно, що там Захарченко й дав той результат, який він завжди й має давати.
– Ще одна дискусійна тема в розрізі «Шторма» – тріо Сидоренко – Крикля – Стецюра, про яке в Україні говорять вже не один рік. Здається, цей сезон може віднести собі до активу лише Ілля Крикля. Чому так?
– Тому, що цим хлопчикам треба подорослішати. Не лише в хокейному аспекті, але й у життєвому. Я відразу попередив Сидоренка, що в нього буде дуже важкий сезон. Перший сезон в Україні в нього був втягуючим, другий – шаленим. Микита обігнав у бомбардирських перегонах Ляльку. Я розумів, що після такого Сидоренку буде важко найперше тому, що він специфічний гравець, якого легко вивести з себе, спровокувати. Тренери команд-суперниць це зрозуміли. Тому я назвав цей сезон так: «Хочеш обіграти «Шторм» - виведи з себе Сидоренка». Коли Микита втрачає контроль над емоціями, він перестає грати в хокей. Суперник б’є підтюпцем, Микита починає грубити у відповідь, спілкуватися з суддями. Місця для гри тут не залишається. Сподіваюся, Сидоренко, якщо він хоче грати на високому рівні, себе переборе.
Сергій Стецюра натомість відіграв так, як він має грати. У нього були проблеми з побутовою дисципліною, але такий вже Сергій є, з ним треба займатися, мов із дитиною. Самостійності цьому хлопцеві давати не потрібно. Стецюра розкриє свій потенціал, якщо стане дисциплінованішим і на льоду, і в побуті. Але з їх трійки претензій до нього в мене за підсумками цього сезону найменше.
Щодо Криклі, то ви ось кажете, що він провів сезон серед цього тріо найкраще, проте я переконаний, що він мав і міг зіграти набагато сильніше. Зіграти головою. Іллюша отримав все, що може отримати гравець – більшість, меншість, він повністю керував бригадою більшості. В Іллі, так само як і в Микити з Сергієм, величезний потенціал, але він повинен ставитися до справи серйозніше. І головне зрозуміти, що плей-оф – трохи інше, ніж просто хокейні матчі. В плей-оф треба вмирати. Якщо ж ти не вмираєш і свої «давай-давай» нічим не підкріпляєш, не жертвуєш своїми звичками, традиційним розкладом і не ставиш руба питання «я або мене», то нічого не спрацює. Треба бути телепнем, щоб розгубити такий потенціал. Ілля повинен переглянути ставлення до справи і до себе особисто. Він повинен зрозуміти, що тягнути його ніхто не буде, сховатися не вийде. Якщо він хоче бути лідером національної збірної, то ініціативу треба брати на себе, а не очікувати, що хтось зробить замість тебе.
– Тренери збірної якраз дали Криклі за підсумками зборів перед чемпіонатом світу дуже високу оцінку. Хоч до заявки його в підсумку й не включили.
– У збірній ситуація інша. Серед центрфорвардів там поки такі хлопці, що Іллі посунути їх ще складно. Починати треба з клубу, де час ставати справжнім лідером.
– Різні фахівці висловлювали думку, що для того, аби прогресувати, Сидоренку, Криклі і Стецюрі треба позбутися залежності одне від одного, може, навіть грати в різних командах?
– У побуті ці хлопці вже спілкуються мало. В кожного своє життя. Сидоренко живе з дівчиною і став у побуті значно дисциплінованішим. А в хокейному аспекті, можливо, погоджуся. Якщо ще рік тому Сергієві, Іллі й Микиті одне без одного на льоду було б вкрай складно, то зараз у різних командах вони вочевидь прогресували б швидше.
– Так чи інакше, ваше рішення подати у відставку відразу після поразки в півфінальній серії від «Київ Кепіталз» виглядає несподіваним. Нині, коли емоції трохи вляглися, можете сказати, що вчинили занадто імпульсивно?
– Керівництво «Шторма» цьогоріч створило для тренерів і гравців ідеальні умови для роботи. І поставило чіткі завдання. Відмовки, що команда молода – для бідних. Ми мали дати результат. Але ми програли 0:4 у півфіналі плей-оф. Це неправильно. Я як головний тренер взяв відповідальність на себе. Емоційне моє рішення про відставку було чи ні – питання інше. Головне, що воно було правильним і своєчасним. При цьому керівництво клубу спершу відставки приймати не хотіло. Втім, вирішив тоді для себе, що в разі, якщо не отримаю пропозицій з Європи, рік відпочину від клубного хокею, зосереджуся лише на збірних. Бо треба ж колись перезавантажуватися.
– Робота в клубі з юнаками перезавантажує?
– Навряд чи. Перед тим, як приймати це рішення, поспілкувався з сім’єю. Дружина з сином живуть у Відні, мені теж хотілося бути поряд. Відлучався б лише на збори збірних. Втім, пропозиція від «Гладіаторів» змусила змінити плани. Трнава знаходиться в 140 кілометрах від Відня, це дві години їзди. Тому працюю і маю змогу бути з найріднішими людьми. Це мене влаштовує.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Проблеми для Арсеналу та Баварії, атлетичне дербі Іспанії, південь проти півночі Італії
Збірна України зіграє у другому за силою дивізіоні
20.06.2025 19:04
