Схилимо голови. Він поспішав жити: пам’яті хлопця, що поліг під Ізюмом

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує Юрія Копчака, фаната аматорського «Самбора» на Львівщині, надзвичайно активну людину, який поліг 27-річним, рівно три роки тому, 18 червня 2022 року під Ізюмом на Харківщині.

Життєвий шлях

Юрій Копчак народився 21 квітня 1995 року в Самборі на Львівщині. Навчався хлопець у Cамбірській гімназії та школі №9, після її завершення продовжив навчання в Львівському медичному коледжі «Монада» за спеціальністю «зубний технік». Завершивши навчання, Юрій працював з батьком в області стоматології.

З дитинства хлопець цікавився футболом, брав участь у змаганнях вуличних команд, відвідував музичну школу, любив співати, пізніше організовував дискотеки. Особливий інтерес Юрій проявив до комп’ютера: з віком від дитячих забавок він перейшов до програм та створення сайтів, виконував роботу для окремих патріотичних партій. Хлопець брав активну участь у громадському житті міста, відвідував мітинги та масові заходи.

Слід у довколафутболі

На фанатську трибуну головної команди рідного міста Юрій прийшов у 2010 році, майже одразу після заснування вболівальницького руху Самбора. Одноклубники згадують, що на відміну від більшості однолітків, юнак зробив цей крок не лише для того, аби на футболі давати вихід своїй агресії, але підійшов до питання виважено. Будучи ще школярем, запитав у одного з лідерів руху: чи були хлопці суто «по футболу», чи їх цікавила й вулична політика. «Він хотів потрапити в середовище однодумців для того, щоб зробити світ кращим. Так як він це бачив, так як ми всі тоді це бачили», - згадує друга один з одноклубників Юрія.

Потрапивши на сектор, Копчак, який мав прізвисько Кекс, одразу мав чимало ідей: тренування, лекції, марші, акції, розробка символіки та атрибутики клубу. Юрій хотів робити все тут і зараз, він дійсно поспішав жити. Часто бувало так, що саме його ініціативність була драйвером для діяльності руху. Ідею щойно озвучили, а він уже брався за її реалізацію. Решта хлопців мусили підтягуватися, бо процес запускався. Так було зі смолоскипною ходою 2011 року в Самборі. Так було з сайтом для патріотичної спільноти міста. Тільки-но на зборах лунала ідея, як наступного дня Юрій вже скидає ключі від адмінки. І з прибиранням небезпечних для купання місць в Дністрі було так само. Тільки почалося обговорення, а він вже домовляється за спецтехніку.

Таким же завзятим Копчак був і в підтримці рідного клубу. «Не зірвав голос – значить не був на матчі», - любив повторювати Юрій. Не було жодної активності фанатського руху, до якої б він не долучився. Коли стояв вибір між навчанням і футболом – обирав останнє. Навесні 2013-го представників фанатського руху запросили до міської ради Самбора, поспілкуватися щодо нового сезону, комунікації між клубом, владою і фанатським середовищем. Юрій був на цій зустрічі одним з тих, хто представляв інтереси фанатського руху. Одноклубники тоді хвилювалися, аби занадто ініціативний, він не втягнув всіх у нову авантюру.

Іншою стороною підтримки команди були зустрічі з вболівальниками інших клубів за межами стадіону. Друзі розповідають, що навіть коли Юрій не мав брати участі у запланованих подіях, він завжди був готовий поїхати підтримати своїх, а за потреби й замінити когось з товаришів. Здавалося б, на це у нього завжди була заготовлена фраза: «Окей, я медикаменти візьму, воду, і взагалі, раптом комусь не вийде поїхати», говорив, заспокоюючи швидше людей навколо, аніж себе.

Бойовий досвід

Під час Революції Гідності Копчак перебував на столичному Майдані з членами Самбірського осередку партії «Свобода». «Юра був здивований, що барикади на Грушевського знаходяться між беркутнею і ВВшниками, які були в Українському домі і на це ніхто не звертає уваги, - згадує батько Юрія, Михайло Копчак. – З хлопцями організували штурм Українського дому. Юра замотав двері підвалу арматурою, пізніше цю арматуру мусили зрізати, бо ніхто не зміг розкрутити. З посмішкою він сам собі дивувався, як йому це вдалося».

З початком повномасштабної російської агресії Юрій Копчак став на захист України. Хлопець оформив добровільно співпрацю з Силами спеціальних операцій, але, не дочекавшись виклику, в березні вирушив з хлопцями до Києва, де став добровольцем у «Братстві». У травні приєднався до лав ЗСУ – батальйон «Скала» в/ч А0891. Юрій брав участь у боях на Харківському напрямку, займався аеророзвідкою, за допомогою дронів виявляв позиції ворога, корегував артилерію, також розробляв програми для дронів.

Загибель

Юрій Копчак загинув 18 червня 2022 року при виконанні бойового завдання, під час обстрілу з ворожого танка неподалік міста Ізюм на Харківщині. Прощалися з воїном у рідному місті.

Після війни фанати «Самбора» зберуться на домашньому секторі та згадуватимуть друга: ініціативного, сміливого, відповідального, надійного та часто незрозумілого. Можливо десь в глибині себе Юрій знав, що піде передчасно, тому так поспішав жити.

Читайте також:

На війні поліг реґбіст львівських Батярів