Людина, яка тримає гру в рамках

За десять хвилин до початку півфіналу чемпіонату України стадіон наповнюється шумом: гравці завершують розминку, глядачі займають свої місця, технічні служби проводять фінальні перевірки. Тим часом Юрій Морозов обходить поле з блокнотом у руках, переконуючись, що все готово до старту гри. Лікар на місці? Протоколіст готовий? Суддівська бригада у зборі? Для глядача він майже непомітний, але саме від таких людей залежить, чи відбудеться матч узагалі.

За лаштунками великого матчу

Головний комісар матчу — це людина, відповідальна за все, крім безпосередньо самої гри на полі. Поки арбітр стежить за м’ячем і порушеннями, комісар контролює безпеку, дотримання регламенту, роботу всіх служб.

До обов’язків Юрія входить перевірка документів команд, контроль за медичним забезпеченням, врегулювання конфліктних ситуацій. Якщо тренер подає протест — це до комісара. Якщо фанати поводяться агресивно — знову ж таки до нього. Після матчу він складає детальний звіт для федерації, в якому фіксує всі інциденти.

Посада головного комісара з’явилася в українському регбі не одразу.

«На початку 2000-х її взагалі не існувало, — розповідає Морозов. — Суддя був сам за себе, організатори — самі по собі. World Rugby почала вимагати від національних федерацій жорсткішого контролю за проведенням матчів, особливо після кількох гучних скандалів у Європі».

Сьогодні комісар користується цілим арсеналом документів: звітом про матч, чек-листом безпеки, протоколом інцидентів.

«У мене завжди з собою папка з 15–20 формами на всі випадки життя, — демонструє робочий комплект Юрій Олександрович. — Ось форма пояснювальної записки для гравця, який отримав червону картку. А це — протокол порушення регламенту, якщо команда запізнилася або приїхала неповним складом».

«Мене часто питають: навіщо тобі це потрібно? — усміхається Юрій Олександрович. — Відповідальність величезна, зарплати фактично немає, постійні відрядження. Але регбі стало частиною мого життя ще в юності, коли я грав за збірну України у 90-х та на початку 2000-х, був чемпіоном країни. Просто не можу спокійно дивитися, коли щось іде не так».

Шлях до головного комісара у Морозова був довгим: спершу — ігрова кар’єра, потім — суддівство, далі — адміністративна робота.

«Треба було пройти через усе, щоб по-справжньому розуміти гру зсередини», — переконаний він.

Від чемпіона до свистка

Суддівську кар’єру Морозов розпочав у 2007 році — досить пізно, як для арбітра.

«На той момент я вже завершив кар’єру гравця і добре знав правила. Але судити — це зовсім інше», — згадує він.

Система підготовки суддів в Україні формувалась майже з нуля. У 2008-му Морозов здобув другу категорію, у 2010-му — першу, а в 2013-му досяг рівня National Referee — найвищої суддівської категорії в країні. Кожне підвищення означало нові іспити, семінари, стажування на матчах.

«Тоді ми їздили вчитись до Росії, Польщі, знайомились зі світовими стандартами World Rugby, — розповідає Морозов. — Українське регбі тільки формувалося, катастрофічно бракувало досвіду. Доводилося адаптувати закордонні методики до наших реалій».

У міжнародній ієрархії суддівство поділяється на рівні: Level 1 — базові знання для шкільних турнірів, Level 2 — регіональні змагання, Level 3 — національні чемпіонати. Морозов пройшов Elite Referee Course — програму для арбітрів найвищого рівня, яку проводить World Rugby.

«Це було у 2015 році в Дубліні. Три дні інтенсивних семінарів, розбір відео, тестування. Із 40 учасників курс закінчили лише 25», — згадує він.

Паралельно потрібно було опанувати специфіку регбі-7 — короткого формату гри.

«Там зовсім інша динаміка, інші акценти у суддівстві. За сім хвилин тайму можна побачити стільки ж порушень, як у звичайному регбі за пів години», — пояснює Морозов.

У 2017 році федерація запропонувала йому перейти в комісари.

«Чесно кажучи, сумнівався. Поле — це адреналін, живе відчуття гри. А комісар — більше спостерігач», — визнає він.

Проте саме ця роль дала йому змогу впливати на систему підготовки суддів. У 2020 році він став головним комісаром — фактично координатором усієї суддівської діяльності в країні.

Екзамен на витривалість

З 2014 року Морозов входить до суддівської колегії Федерації регбі України. За його плечима — понад 14 матчів вищого рівня, включно з півфіналами чемпіонату, матчами Суперліги й ключовими іграми топ-клубів — у ролі як арбітра, так і комісара. Фактично через нього проходять усі кандидати в судді — від новачків до претендентів на найвищі категорії.

«Екзамен на суддю — це не лише знання правил, — пояснює він. — Треба вміти швидко приймати рішення, триматися на полі, взаємодіяти з гравцями. Дехто чудово знає теорію, але губиться при першому ж конфлікті».

Процедура атестації включає письмовий тест зі 100 питань (прохідний бал — 80%), фізичні нормативи (тест Yo-Yo на витривалість, 40-метрові спринти) і практичне суддівство під наглядом.

«Ми оцінюємо не лише результат, а й потенціал людини. Буває, той, хто ледве склав екзамен, згодом стає чудовим суддею», — зазначає Морозов.

Особлива увага приділяється психологічній підготовці.

«Суддя працює під тиском 30 гравців, тренерів, сотень уболівальників. У критичній ситуації потрібно прийняти рішення за частки секунди — і не вагатися», — підкреслює наставник.

Методичний посібник Морозова — єдиний офіційний підручник для українських арбітрів — містить не лише правила, а й розбір типових ситуацій.

«У нас 47 розділів: від основ позиціювання до роботи з відеоповторами. Плюс 150 практичних прикладів з ілюстраціями», — деталізує автор.

За роки роботи в колегії через його руки пройшли десятки майбутніх арбітрів. Багато з них нині судять матчі найвищого рівня.

«Приємно бачити, як ростуть хлопці, яких колись приймав на перший іспит», — зізнається він.

Посібник використовується не лише під час атестації, а й на семінарах підвищення кваліфікації.

«Юрій Олександрович зміг систематизувати весь накопичений досвід, — каже голова суддівської колегії. — Раніше кожен вчив, як умів».

Чесна гра по-українськи

Сьогодні українське суддівство помітно відрізняється від того, яким було 15 років тому.

«Раніше кожен регіон жив за своїми правилами, — згадує Морозов. — Зараз у нас єдині стандарти, відпрацьовані процедури».

Попри багаторічну роботу, система суддівства не позбавлена викликів. Деякі експерти критикують слабку інтеграцію регіональних ліг або повільний перехід до цифрових інструментів. Проте Морозов переконаний:

«Важливо будувати стійку систему крок за кроком».

За останні роки кількість сертифікованих суддів у країні зросла в рази. Створена чітка вертикаль: від шкільних турнірів до міжнародних матчів.

«Молодий арбітр знає, що якщо працюватиме стабільно, через 3–4 роки може дійти до Суперліги», — підкреслює системність підходу головний комісар.

Наступний етап розвитку — підготовка до можливого впровадження відеоповторів на матчах найвищого рівня.

«Поки що це перспектива, але до неї треба готуватися вже зараз», — обережно оцінює Морозов.

У федерації добре знають: без Морозова не проходить жоден серйозний турнір і жоден суддівський екзамен. Він став системним організатором українського суддівства.

Невдовзі — новий матч чемпіонату. І знову Юрій Морозов ходитиме полем із блокнотом, перевіряючи, чи все готове до великої гри. Глядачі його не помітять — але саме завдяки таким людям українське регбі залишається чесною та красивою грою.