Сестри, які змінили швейцарський біатлон: історія Елізи Гаспарін

22 березня на стадіоні в Голменколлені завершила спортивну кар’єру одна з трьох найвідоміших сестер у світовому біатлоні – Еліза Гаспарін. Швейцарка не потрапила до мас-старту, тож гонка переслідування на 9-му етапі Кубка світу стала заключною в її напрочуд довгій кар’єрі. Згадаймо її історію.

Народилася майбутня біатлоністка 2 грудня 1991 року в Самедані, Швейцарія. Вона є середньою дитиною в родині. Має старшу сестру Селіну й молодшу Аїту, які також є біатлоністками.

Троє дівчат не планували присвятити своє життя професійному спорту. Тож біатлон радше прийшов до родини Гаспарін, а не навпаки. Поки Селіна була лижницею, коли поїхала до Норвегії навчатися, Еліза опікувалася біатлоном удома. Ним захоплювалася її подруга, й дівчина вирішила, що це весело. Еліза була ще дуже молода, їй хотілося спробувати біатлон для задоволення.

В сезоні-2007/2008 вона брала участь на Кубку IBU в категорії юніори та на юніорському чемпіонаті світу 2008 року в Рупольдингу. Однак визначних результатів дівчина не зуміла продемонструвати. Найкращою позицією на Кубку IBU для неї стало 15-те місце в гонці переслідування у французькому Валроме-Ретор. А на чемпіонаті світу – 21-ше місце в спринті.

В сезоні-2008/2009 Еліза також провела гонки на Кубку IBU. Найкращим результатом стала 18-та позиція в індивідуальній гонці в італійському містечку Ріднаун-валь-Ріданна.

Сезон-2009/2010 Гаспарін розпочала з юніорського чемпіонату світу в шведському Турсбю. В зв’язці спринт – персьют юнка показала непогані результати, ставши 9-ю і 10-ю відповідно. Її дебют на етапі Кубка світу відбувся того самого сезону. Еліза пробігла спринтерську гонку на етапі в Голменколлені 18 березня 2010 року. Попри одну хибу, ходом швейцарка виглядала важкувато й поступилася тодішній переможниці з Німеччини Симоне Хаусвальд майже 3 хвилини в підсумку. Як наслідок, Еліза посіла лише 63-тє місце. Вона взяла участь у ще одній спринтерській гонці, однак і те змагання закінчила за межами ТОП-60 – на 63-й позиції, щоправда, вже з двома хибами.

Наступного сезону вона чимало разів брала участь в етапах Кубка світу. Проте не зуміла набрати жодного залікового балу. Її найкращим результатом стало 47-ме місце, яке вона посіла на чемпіонаті світу 2011 року в Ханти-Мансійську. Сталося це в індивідуальній гонці, коли перемогу здобула шведка Хелена Екхольм. Еліза тоді заробила додаткові 3 хвилини штрафу.

Крім того, вона взяла участь в юніорському чемпіонаті світу, де посіла 7-ме місце в класиці світового біатлону. Саме цей результат став для юної швейцарки найкращим на чемпіонаті в Нове-Место.

А ось сезон-2011/2012 приніс Елізі перші медалі, які вона здобула на чемпіонаті Європи серед юніорок у словацькому Осрбліє в окрузі Брезно. Тоді вона з однією хибою стала 3-ю в спринті, поступившись болгарці Нії Дімітровій та українці Ірині Петренко. А через день стала срібною призеркою в гонці переслідування.

Читайте також:

Легендарні та незабутні: шлях до вершини братів Бьо

На етапах Кубка світу того сезону найкращим місцем стала 41-ша позиція в спринтерській гонці в австрійському Хохфільцені. Цей результат дав їй змогу вперше взяти участь у гонці переслідування, де вона посіла 50-те місце.

Наступний сезон приніс їй перші залікові бали, які вона одержала за результатами виступів на етапі Кубка світу в італійському містечку Антхольц-Антерсельва. Вона посіла 16-те місце в спринті й 31-ше в гонці переслідування, яка відбулася через день. Того самого сезону на етапі в Голменколлені вона зуміла стати 20-ю в гонці переслідування, припустившись двох хиб й стартуючи на 48-й позиції. У підсумку Еліза посіла в загальному заліку 56-те місце, маючи в активі 74 очки.

Надалі Гаспарін демонструвала доволі непогані результати, час від часу потрапляючи до залікової зони. Із сезону-2012/2013 по останній свій сезон у біатлоні – 2024/2025 років – Еліза повсякчас набирала залікові бали. Лише сезон-2015/2016 склався невдало. Швейцарка виступила тільки в двох гонках в сезоні на етапі Кубка світу в чеському Нове-Место. Вона стала 40-ю та 52-ю в спринтерських гонках.

У сезоні-2013/2014 Еліза вперше в своїй кар’єрі пробігла гонку з масовим стартом. Трапилося це на етапі в німецькому Оберхофі. В тій гонці вона стала 20-ю, припустившись двох хиб.

Найкращим у її кар’єрі став сезон-2014/2015. Чимало разів Еліза потрапляла до залікової зони, набираючи очки. А на чемпіонаті світу в Контіолахті й на етапі в Ханти-Мансійську вона продемонструвала чи не найкращі результати в своїй кар’єрі. Вона стала 13-ю в спринті на чемпіонаті світу й посіла 11-те місце в спринті й 13-ту позицію в мас-старті на етапі в Ханти-Мансійську. За підсумками сезону швейцарка посіла 23-тю сходинку в тоталі, набравши 329 очок.

А на етапі Кубка IBU в австрійському Обертіллаху в сезоні-2017/2018 вона здобула бронзову медаль в індивідуальній гонці, заробивши 1 хвилину штрафу на заключному вогневому рубежі.

Найкращий особистий результат на етапах Кубка світу вона продемонструвала 18 січня 2018 року в італійському Антхольц-Антерсельві. Тоді вона відстрілялася на нуль й зуміла фінішувати 8-ю.

Загалом за кар’єру вона провела 303 старти на етапах Кубка світу й заробила 1493 очка.

Олімпійські ігри

Попри свій юний вік, Еліза зуміла відібратися на Олімпіаду 2014 року в Сочі. Й варто зауважити, що дві з трьох своїх найкращих гонок у кар’єрі вона продемонструвала на Олімпійських іграх. Взагалі сестри Гаспарін у 2014 році на головному старті сезону творили не лише власну історію, а й історію всієї Швейцарії.

У спринтерські гонці Еліза стала 8-ю, не припустившись жодної хиби. А її старша сестра Селіна провела тріумфальну індивідуальну гонку, ставши срібною призеркою Олімпіади, першою в історії швейцарського біатлону.

Крім того, сестри Гаспарін (Селіна, Еліза й Аїта) та їх партнерка по команді Ірене Кадуріш зуміли посісти 8-му сходинку в класичній естафеті. Для швейцарської збірної це стало історичним досягненням і найкращим результатом в естафетах.

Олімпіада 2018 року в корейському містечку Пхенчхан принесла їй знову 8-ме місце, щоправда, вже в індивідуальній гонці та з однією хибою. А в класичній естафеті швейцарська жіноча збірна зуміла посісти високе 6-те місце. Тоді Аїта не брала участі, тож компанію Елізі та Селіні склали Лєна Хеккі-Гросс й Ірене Кадуріш.

Результати в сезоні 2021/2022 років не дали Елізі змоги пробитися на свою третю Олімпіаду. Тож вона взяла участь на чемпіонаті Європи в німецькому Арбері. Найкращим особистим досягненням стала 5-та позиція в індивідуальній гонці. А 30 січня вона разом із молодшою сестрою та партнерами по команді Серафіном Вістнером і Мартіном Єгером виборола бронзову медаль у змішаній естафеті.

Досягнення в естафетах

Окрема сторінка в історії сестер Гаспарін – естафети. Вона стала ключем до успіху збірної Швейцарії. Справжній прорив стався 2018 року на день народження самої Елізи. Вона взяла участь у змішаній естафеті на етапі Кубка світу в словенській Поклюці разом із Лєною Хеккі-Гросс. Чоловічу частину команди репрезентували Беньямін Вегер і Жеремі Фінелло. Ця естафета ввійшла до історії швейцарського біатлону. Вперше представники цієї збірної опинилися на п’єдесталі пошани й здобули історичне срібло для країни в тій гонці. Й саме Еліза була забійницею в естафеті.

Ну, а справжній тріумф відбувся в сезоні-2019/2020. Спершу сестри та Лєна Хеккі-Гросс вибороли історичне срібло в класичній естафеті вже на першому етапі в шведському Естерсунді. Сталося це 8 грудня 2019 року. Про цей день вони згадують із посмішкою та по-різному.

«Естафета завжди була для нас особливою, тому що жоден «перший раз» у ній не обійшовся без нас трьох», – пояснила Селіна Гаспарін. Вона була першою представницею Швейцарії, яка виграла олімпійську медаль у біатлоні, а також першою, хто здобув перемогу на Кубку світу, але дебют команди для неї не менш важливий: «Ми виступали в першій жіночій естафетній команді Швейцарії на Кубку світу, а потім на чемпіонаті світу, на Олімпіаді… Бути разом».

Її молодша сестра Аїта теж добре пам’ятає той день в Естерсунді: «Протягом усіх літніх тренувань ми з тренером Сандрою Флунгер відпрацьовували багато ситуацій в естафеті. Ми вже бували близько до п’єдесталу та знали, що за ідеальної гонки можемо його одержати. 2014-го ми все ще боролися, щоб не відстати на коло, – додала вона. – Це був дивовижний результат, і домогтися його з моїми сестрами було просто чудово. Останнє коло Лєни Хеккі-Гросс було таким захопливим видовищем, що в мене мурахи тілом бігли. Того моменту мене переповнювали щастя, гордість, на обличчі були сльози радості. Ми відчули задоволення від багатьох років важкої роботи, й це великий крок не лише для нас, а й для історії швейцарського біатлону!»

Еліза згадує кумедну історію про день, коли цей історичний момент святкувала вся Швейцарія, крім їхніх батьків... Точніше, їм довелося почекати: «В наших батьків були квитки в театр, так що вони вимкнули телефони та сказали всім, що хочуть подивитися гонку, не знаючи результатів. Подивилися гонку знову, Лєна, Селіна, Аїта та я, і це було так зворушливо».

Цього самого сезону вони таким самим складом зуміли стати 3-ми в Хохфільцені та Рупольдингу. На чемпіонаті світу в італійському містечку Антхольц-Антерсельва вони зуміли фінішувати 6-ми.

Також в одному з інтерв’ю Еліза зазначила: «Я вірю, що срібна медаль Селіни в Сочі була ключовою для швейцарського біатлону, але й усі наші результати також: перша жіноча естафета, перший п’єдестал, перші медалі… Я думаю, що тепер у біатлону набагато більше фанатів, більше спонсорів і завдяки цьому в молодих спортсменів буде можливість тренуватися набагато краще та професійніше, ніж, наприклад, я могла в їх віці».

Останній сезон у кар’єрі

Сезон-2024/2025 Еліза повністю провела на етапах Кубка світу, пропустивши лише змагання у французькому Ансі.

Найкращим результатом стало 13-те місце в індивідуальній гонці на етапі в німецькому Рупольдингу, заробила вона 1-ну хвилину штрафу.

21 січня 2025 року перед домашнім чемпіонатом світу спортсменка оголосила про завершення кар’єри наприкінці сезону. Про це вона повідомила на офіційній Instagram-сторінці:

«До побачення, біатлон!

Я завершу кар’єру наприкінці сезону. Коли я починала, то в Швейцарії про біатлон практично ніхто не знав. Мало хто здогадувався, що це лижі та стрільба, а не біг і велосипед. А тепер ми навіть приймаємо домашній чемпіонат світу в Ленцергайде в лютому. Я вдячна за багато років, які змогла прожити в цьому неймовірному виді спорту! Стільки емоцій, які ніколи не забуду! Я дуже пишаюся тим, що написала частину історії швейцарського біатлону. Для мене чемпіонат світу на рідному стадіоні замикає коло прощання зі спортом. Я дуже рада побачити, що принесе мені майбутнє, і назавжди залишуся палким прихильником біатлону!»

Еліза була неймовірно щасливою, коли взяла участь у чемпіонаті світу на рідному стадіоні в Ленцергайде. Для неї це була мрія всього життя. Попри не надто вдалі особисті виступи (37-ма позиція у спринті, 38-ма в персьюті й 62-га в індивідуальній гонці) й дещо провальну естафету (14-те місце), Еліза відчула незабутні емоції. Адже на фініші вся команда святкувала й вітала її із закінченням професійної кар’єри. Про це вона в своєму інтерв’ю сказала так: «Уже два роки я думала про те, коли потрібно завершити кар’єру. І я дістала можливість зробити це, взявши участь у домашньому чемпіонаті світу – це був один із найкращих досвідів у моєму житті. Було чудово – змагатися перед рідними й друзями.

Я дуже розчарувалася після естафети, навіть плакала від злості на себе. Проте опісля зрозуміла, що спорт – це не лише результати, а й люди, які тебе оточують. Я щаслива, що в мене найкраща команда в світі, й цей день став для мене незабутнім».

На заключному етапі сезону-2024/2025 Еліза провела два старти. В спринті вона стала 38-ю, а в гонці переслідування на наступний день – 51-ю. Саме персьют у Голменколлені – в тому місті, де вона провела свою дебютну гонку далекого 2010 року, – став заключним у її кар’єрі. На неї чекала вся команда, щоб провести її із шампанським та обіймами.

Вона в тоталі стала 50-ю й заробила 85 очок за сезон.

Минуть роки, але сестер які підкорили своєю красою та неймовірною історією, згадуватимуть ще довго. Вони вивели біатлон у Швейцарії на новий рівень і доклали максимум зусиль для його розвитку. А історія Елізи – це ще один приклад того, що підтримка родини є напрочуд важливою.

Євгенія АНТОНОВА