Валерія ДМИТРЕНКО: «Мрію виступити у Кубку світу. Буду тягнутися до сестри»

27-річна Валерія Дмитренко вперше потрапила до складу команди А збірної України з біатлону. Після років без шансів на Кубок світу – вона здобула право готуватися до олімпійського сезону в основній групі. Спортсменка розповіла про свою мотивацію:

«Як дізналася, що потрапила до основи? Я так і дізналася із сайтів. Мені після засідання подзвонив мій тренер, який мене вів. Сказав, що потрапила до команди А. Коли побачила, то ошаліла від того, що буду разом із сестрою. Пообіймалися, мама обійняла.

Що було перед цим сезоном? Я була ніде. Я була як спортсменка у своїй школі в Чернігові. Мене не викликали до збірних. Я подзвонила до Романа Прими і запитала, чи можна прилаштуватися до їхньої збірної. Два сезони тому мене не покликали до команди. Я залишилася вдома. Знаю, що з особистим тренером я б точно нічого не досягла, а чоловіча команда Б була в Україні. Мені було більш оптимально з ними кататися.

Як проходила підготовка, коли не було місця в основі? В цьому сезоні на підготовці було 4 хлопці і я одна, бо не потрапила до збірної. Але я вже була на фінансуванні. Це краще було для мого гаманця. Точніше гаманця моєї мами, бо вона була моїм спонсором. Зарплати не було, а звідки брати кошти на тренування: біатлон — дорогий.

Чи була думка завершити кар’єру? В мене був період, коли я майже два чи три місяці не займалася біатлоном. Розуміла, що в мене не вірять, не було мотивації йти далі. В кожного спортсмена є особисте життя, а в спорті ти його втрачаєш. Займаєшся спортом, але не так багато часу на щось інше. Зарплатня від спорту, на інше часу не вистачає, ти не можеш на двох роботах одночасно працювати. Був такий час, коли не отримувала зарплату, а там збори. Це дуже гнітить. Це відчуття має розуміти кожна людина.

Читайте також:

Збірна України з біатлону затвердила склад команди на сезон-2025/26

Мені бувало соромно, коли мама каже «давай тобі допоможу». Я пообіцяла мамі, що повинна віддячити за цю змогу. І от я почала знову займатися. Думаю, мама може трішки мною пишатися, що я повірила сама в себе і маю змогу більше себе проявити. Але відчуття невмотивованості було в кожного спортсмена. Я була готова до всього в цьому сезоні, думала, що, може, мене зовсім нікуди не візьмуть. Була зі схрещеними пальцями.

Коли з’явився шанс на повернення? Цього сезону мені сказали, що буде вакантне місце. Багато дівчат їде на Кубок світу, хтось на Універсіаду — до цього готувалася. Мені сказали, що не буду брати участь у перших етапах, але буде змога проявити себе на наступних. Я ще бігла на чемпіонаті України, але за таких важких умов складно влучити в ціль. Із шістьма промахами у спринті намагалася з усіх сил бігти ногами, щоб бути поміж дівчат із команд А і Б. Тренери зрозуміли, що за такої погоди важко щось зрозуміти, і повезли на ці змагання. Далі поїхали в Отепяя, і вже там вдалося проявити себе з кращого боку.

Як оцінила цей проривний сезон? Я пробігла лише чотири етапи. Не думала, що це великі результати, я лише почала щось показувати. Минулі сезони не те що невдалі — не було змоги себе проявити. Було багато життєвих викликів, які заважали проявити себе. Ця середина сезону була викликом для себе, щоб показати, чи я ще щось можу в біатлоні, чи поставити крапку. Не йти тим життям, яке в мене є. Все пішло догори.

Яка ціль на майбутнє? Буду старатися проявити себе. Щоб мене побачили як спортсменку, що хочу більшого, що готова показувати гарний результат. Є мрія побувати на Кубку світу і позмагатися, я там ще не була. Це мій маленький крок уперед буде. Буду терпіти і старатися, робитиму все, що від мене залежить. Буду тягнутися до сестри, якщо все складеться, то, можливо, вийде і естафету разом пробігти. Я знаю, через що вона пройшла після Олімпіади і невдалих сезонів. Це був тернистий шлях до здобутків. Добре, що вона вийшла на ту форму, в якій вона була ще юніоркою».