Блискуче! Але до ідеально не вистачило ще одного забитого м'яча

Не бачу приводу, щоби не похвалити нашу національну команду. Всю нашу національну команду – і футболістів, і тренерський штаб. Тому хвалю. З чистим сумлінням хвалю. Незважаючи на те, що в город Сергія Станіславовича за минулий рік я накидав стільки каміння, що йому з тих валунів там можна побудувати якщо і не замок, то сарай як мінімум.

Так, я серед інших нищив нинішнього головного тренера головної команди країни за відсутність результату та за бліду гру. Починаючи з Євро-2024 та закінчуючи Лігою Націй того ж року. Точніше, не закінчуючи взагалі.

І я серед інших волав про те, що Сергій Ребров не повинен більше очолювати національну збірну України, оскільки, як на мене, він, крім усього іншого, втратив і «роздягальню».

Після візуально блискучої, та ще й по-справжньому вольової перемоги команди Сергія Реброва над все ще грізною збірною Бельгії мені якщо що й залишається, то це, хіба що, роздавати похвали тому, хто на цю похвалу заслуговує, та вибачатися перед тими, хто цих вибачень давно зачекався. Що, знов-таки, я й роблю.

І розшаркуюсь і в глибокому спасибі і ще в глибшому пардоні. Якщо з вибаченнями все більш менш зрозуміло, то за що саме я хвалю Сергія Станіславовича?

Рішення поставити у ворота саме Луніна, а не Трубіна – дуже крутий та водночас тонкий психологічний момент. У воротах суперників вийшли два одноклубники – рідко таке буває. Вийшли не просто два одноклубники, а два конкуренти. І той із них, хто не є на даний момент першим вибором для Анчелотті в «Мадриді», у цій грі, незалежно від обставин, буде зі шкіри пнутися, щоб хоча б цього разу «зробити» свого зіркового конкурента.

Я не знаю, чия це ініціатива стосовно Луніна – конкретно Реброва чи ще когось, але в будь-якому випадку залік.

Дуже хороше поєднання вийшло у центрі поля: Калюжний – Зінченко – Шапаренко. Начебто бракує Судакова, але Судаков несподівано опинився/знайшовся на лівому фланзі атаки. І вовки ситі, і вівці цілі. І про невиклик Степаненка навряд чи хтось згадав, та й про Малиновського теж.

Хоча, якщо вже на те пішло, особисто я очікував побачити у старті – щодо центру поля та флангів атаки - і Ярмолюка, і Ярмоленка. Перший з'явився на полі у середині другого тайму, другий не з'явився взагалі. Але ж переможців не судять, чи не так?

Ще необхідно віддати належне нашому тренерському штабу за роботу у перерві матчу. За те, що, як зазначив Ребров після матчу, «внесли певні корективи».

На 62-й хвилині зустрічі нашим тренерським штабом було проведено потрійну заміну. І двоє з трьох гравців, які вийшли на поле, відзначилися забитими м'ячами.

Зізнаюся, такі тренерські дії напрошувалися ще раніше. Відразу після перерви. Але, знову ж таки, якщо судити строго за сценарієм проходження гри, у кого з нас вистачить нахабства дорікати Реброву, що Гуцуляк і компанія вийшли невчасно? Правильно, ні в кого не вистачить.

Втім, як навряд чи хтось довго триматиме в пам'яті той епізод, через який і стався перший забитий м'яч у ворота основного на даний момент вартового воріт «Мадрида». Це я про дитячу помилку Де Вінтера. Ну, не завжди лише ж нам помилятися подібним чином.

І за те, що сталося після того, як рахунок знову став рівним, обов'язково треба віддавати належне нашій команді. За те, що переродились. Що вчули кров. За те, що підбадьорилися і дотиснули опонента, психологічні проблеми якого нікуди не поділися і після відставки Тедеско.

Безумовно, для відчуття та усвідомлення повної повноти картини (вибачте за тавтологію), неодмінно потрібно говорити і про проблемність нинішніх «червоних дияволів». Нам дуже пощастило, що у нашого нинішнього суперника в душі зараз розбрід та хитання. Та й кадрово він ослаблений через травми та дискваліфікації. Особливо у захисті. Хоча, знову ж таки, чужі помилки та слабкості ще треба вміти використати на свою користь. Наші зуміли. Знімаю капелюх.

І все здавалося б ідеальним, якби не одне «але». От якби забили і четвертий, то тоді вже зараз можна було б вітати нашу команду з поверненням до елітного клубу Ліги націй, а Сергію Станіславовичу видавати індульгенцію мінімум до кінця наступного року.

Але, на жаль, четвертий гол у ворота наразі основного голкіпера «Мадрида» наші не забили. Хоч і мали шанси.

І ось тому, що не забили, що не зробили різницю в рахунку дуже комфортною, мене і муляє щось усередині, щось не дає мені насолодитися на повну і красою моменту, і гри красою.

Ах так, згадав. Згадав, що це. Це пам'ять, чорт би її забрав. У середині листопада 2013 року збірна України в рамках плей-оф ЧС-2014 обіграла на переповненому «Олімпійському» збірну Франції – 2:0. І від виходу на Мундіаль нас відокремлював лише матч на переповненому «Сен-Дені».

Той матч ми програли 0:3.

Я дуже не хочу повторення історії.

Я дуже не хочу знову закидати город Сергія Станіславовича камінням.