Кирило МАРСАК – про повернення росіян, складний сезон та олімпійську мрію

Український фігурист Кирило Марсак зайняв 8-ме місце на тестовому турнірі «Шлях до Ігор-2026», що завершився в італійському Мілані 20 лютого. Змагання пройшли на арені, яка прийматиме XXV зимові Олімпійські ігри 2026 року.

Кирило добре відкатав коротку програму, вдало виконавши четверний сальхов, та посів шосту сходинку з 75.31 балами. Відзначимо, що на цих змаганнях він вирішив повернутися до своєї старої короткої програми, яку використовував в минулих сезонах. На жаль, в довільній програмі спортсмен, який наразі тренується у Фінляндії у Аліни Майєр-Віртанен та другий рік поспіль утримує звання чемпіона України, допустив кілька помилок і в результаті посів 8 місце, набравши 197.33 бали.

Перемогу здобув француз Кевін Еймоз з 261.07 баллами, другу сходинку посів італієць Ніколай Мемола, який набрав 254.21 бали, а на третьому місці розташувався японський фігурист Сота Ямамото, який здобув 237.47 балів.

Як стало відомо через кілька днів після завершення турніру «Шлях до Ігор-2026», херсонський фігурист представить нашу країну на чемпіонаті світу з фігурного катання, який відбудеться 25-30 березня в Бостоні (США).

Читайте також:

Українські фігуристи взяли бронзу на тестових змаганнях до ОІ-2026

В розмові з кореспондентом Sport.ua Кирило поділився враженнями від виступів на олімпійській арені, розповів, чому вирішив виконати свою стару програму, як він ставиться до можливості повернення російських фігуристів на міжнародні змагання та про життя і тренування у Фінляндії.

– Поділіться будь ласка враженнями та емоціями від виступів у Мілані. Чому ви вирішили виступити тут зі старою короткою програмою?
– Цей сезон був для мене справжнім випробуванням. Мені довелося повернутися до своєї старої короткої програми, тому що я не відчував себе комфортно з тією, що була під музику Майкла Джексона. Це була чудова програма, але виступати під Майкла надзвичайно складно—це вимагає досконалого володіння деякими фірмовими рухами та вміння їх правильно подати. Врешті-решт, я вирішив обрати те, з чим мені зручніше, і це принесло результат. Я дуже задоволений цим рішенням.

Моя підготовка до цих змагань також була далекою від ідеалу. Я відвідував Чемпіонат Європи в Таллінні як глядач, а після повернення додому захворів, мав високу температуру під 40°C. На щастя, гарячка спала за два дні, і я зміг вчасно відновитися для цих змагань. Спочатку я мав виступати на Tallink Hotels Cup, але вирішив знятися, щоб краще підготуватися до цього турніру. В підсумку, я дуже задоволений своїм виступом—нарешті вперше виконав четверний стрибок у короткій програмі!

В цілому у мене залишилися дуже приємні відчуття від змагань у Мілані. Я відчував багато емоцій, багато позитивних, трішки негативних, але загалом я був задоволений своїми виступами, і був дуже радий, що мені випала можливість виступити на цій арені. Атмосфера на ковзанці була неперевершена, я якщо чесно не очікував стільки глядачів на тестовому турнірі, це дуже додало до атмосфери загалом. Я дуже сподіваюся, що повернусь на цю ковзанку наступного року на Олімпійські Ігри!

– Як нещодавно стало відомо, ви у складі збірної України для участі в чемпіонаті світу у Бостоні. Які були ваші емоції, коли тільки дізналися про це? Які цілі собі ставите? Яку коротку програму будете катати там?
– Для мене це було такою ж несподіванкою, як і для всіх інших, я зовсім не очікував, що мене оберуть до команди на чемпіонат світу, але я дуже радий цій можливості та буду робити все можливе, щоб підготуватися якомога краще до цих змагань. Не хочу говорити про якісь конкретні цілі, вони і так всім зрозумілі, я просто хочу поїхати на ці змагання, насолодитися своїми виступами, та показати свій максимум, а далі вже судді будуть вирішувати, а на їх діяльність ми ніяк не можемо вплинути. Тому все, що залишається, це робити свою справу, та робити її добре.

Я залишу коротку програму Pale Yellow від виконавця Woodkid, ту ж саму, що я катав у Мілані. Я відчуваю себе впевнено з цією програмою та думаю, що це буде правильним рішенням виконати у Бостоні саме її.

– Раніше ви згадували, що ваш батько воює. Чи маєте ви з ним зв’язок?
– Так, маю. Він сказав мені: «Будь сильним, як твій батько», і я справді намагався відповідати цим словам. Він захищає нашу країну, бореться за нашу свободу, і я не міг його підвести. Впевнений, що після сьогоднішнього виступу він би мною пишався.

Читайте також:

Софія ГОЛІЧЕНКО та Артем ДАРЕНСЬКИЙ: «Тренуємося навіть під час тривог»

– Як ви ставитеся до можливого повернення російських фігуристів на міжнародні змагання?
– Я вважаю, що їм не можна дозволяти виступати, тому що нічого не змінилося. Їхня країна досі атакує наші міста, вбиває невинних людей, чинить жахливі злочини. Спортсмени, які представляють цю країну, не повинні мати місце на міжнародній арені чи на Олімпіаді. Вони також несуть певну відповідальність—вони нічого не зробили, щоб протистояти тому, що відбувається.

Той факт, що їх уже допустили до участі у кваліфікації на Олімпіаду в Китаї, означає, що вони, ймовірно, будуть там змагатися. Мене засмучує це рішення, тому що поки війна триває і Україна не має гарантій безпеки, російські спортсмени не повинні виступати на міжнародних турнірах.

– Як думаєте, яка стратегія поведінки буде найбільш вірною для українських спортсменів, якщо все ж доведеться перетинатися з росіянами на міжнародних змаганнях?
– Я думаю, правильним рішенням буде повне ігнорування їхньої присутності. Було б гарно, якщо б їх там зовсім не було, але навіть якщо вони там будуть, то для мене єдиним правильним рішенням буде не вступати в ніякі конфронтації з ними та не піддаватися на ніякі провокації. Так як ми представники нашої країни, ми повинні представляти її гідно, нести свою чітку позицію, та не уподібнюватися нашому ворогові.

– Розкажіть трохи про ваше життя та тренування у Фінляндії. Чи сильно відрізняється підхід від того, що було в Україні? Що вам найбільше подобається або навпаки?
– Підхід до тренувань у Фінляндії дуже відрізняється від того, що у нас був в Україні, ми набагато більше працюємо поза льодом, багато ОФП, роботи з вагою, та набагато більше працюємо тут над ковзанням та презентацією. Життя також дуже відрізняється від того, що було раніше в Києві, тут більшість свого часу я проводжу на ковзанці або вдома, коли вчуся.

В Фінляндії мені дуже подобаються умови, в яких ми тренуємося, ковзанка, тощо. Та наша синергія з моєю тренеркою Аліною Майєр-Віртанен, але я звісно дуже сумую по Дмитру Валентиновичу, моєму останньому тренеру в Україні, царство йому небесне, він пішов з життя вже два роки тому, але памʼять про нього живе у наших серцях. Сподіваюся, він все бачить та пишається моїми успіхами. Та загалом дуже сумую по дому, батькам і друзям, та всім іншим, хто був частиною мого життя в Україні.

Марина НАСТЕВИЧ із Мілану Фото Wilma Alberti