Артем ГНІДЕНКО: «Потрапив у клітку з левами та отримав вулкан»

Студентська збірна України U25 з хокею несподівано повернулася із зимової Універсіади-2025 на п'єдесталі пошани – із бронзовими нагородами на шиї. На шляху до досягнення «синьо-жовті» обіграли в 1/4 фіналу статусну Чехію в овертаймі та грюкнули дверима у грі за третє місце проти авторитетних хокеїстів із США – 5:3. Після закінчення зимових Ігор ексклюзивний коментар Sport.ua дав головний тренер українців 44-річний Артем Гніденко, який уперше очолював дорослу команду майстрів.

– Артеме Миколайовичу, ось-таки дебют на тренерському містку. Перший статусний турнір та одразу «бронза»! Прийміть вітання!
– Дякую, нам вдалося показати казковий результат. Ми пережили неймовірні емоції, які, на мою думку, неможливо з чимось порівняти, бо вони нові! Мабуть, я радів і був на сьомому небі від щастя тільки тоді, коли народжувалися мої діти! Поздоровлень та повідомлень на телефон теж нахлинулося купа – не чекав такої уваги!

– Емоції захльостують?
– Це було справжнє виверження вулкана після сирени на льоду та у роздягальні! Дуже круті емоції та спогади! Наші хокеїсти вписали ім'я в історію! Так, це не перше місце в Турині, але ця «бронза» для нас із золотим відливом! Треба було бачити палкі очі наших хлопців, коли вперше зайшов до них у роздягальню. Враження, ніби потрапив у клітку із левами. Такий електричний заряд та командний дух випромінювався, що можна було зрушити гори. Ми й зрушили Альпи. Здолали у чвертьфіналі сильну Чехію (переможця майбутніх чемпіонів Канади та паралельної групи), а потім і США у грі за третє місце. На рівні збірних ми перемагали Америку лише в середині 90-х на молодіжному чемпіонаті світу U20 у воротах із моїм нинішнім асистентом Ігорем Карпенком.

– Особисто у вас у колекції 7 чемпіонств України під час перебування гравцем «Беркута», «Сокола» та «Компаньйона». Яке місце займе у вашій колекції нинішня тренерська бронза із Турину?
– Але не буде у моїй колекції італійської медалі, адже за регламентом FISU бронзові нагороди виготовлялися лише для хокеїстів, які паралельно навчаються та здобують вищу освіту. Тренерам, докторам та всьому адміністративному штабу медалі не передбачені. Сам не очікував, але такі реалії. Щоб сфотографуватися на пам'ять із бронзою Турина тренери, наприклад, просили гравців позичити свою медаль (посміхається).

Щодо порівняння бронзи із золотом чемпіонатів України, то тут різний рівень сприйняття змагань. Міжнародний рівень – є міжнародний! Та й повторюся, нинішня бронза збірної України U25 для нас на вагу золота.

– Підсумкове третє місце на Універсіаді – сенсація у хокейному турнірі?
– У принципі, я знав рівень наших гравців і був упевнений у їхній конкурентоспроможності, але те, як ми підходили до турніру і з якими пригодами зіткнулися на Універсіаді, думаю, навряд чи хтось міг наважитися представити Україну на п'єдесталі. Канадські фахівці, які стежили за Україною у плей-оф, взагалі в шоці та захопленні були від нашої самовіддачі... Вже під час Універсіади я зрозумів, що маю справу з командою-сім'єю! Дуже радий за хлопців та пишаюся їхнім успіхом! Дуже хотів би ще раз кудись поїхати з цією командою, але в такому складі вона більше не збереться на турніри ніколи! Сумно.

– Розкажіть докладніше про пригоди українців в Італії.
– Те, що збірна України зібралася «з аркуша» і поїхала до Італії без жодного тренування, ви, напевно, чули. Ще в Україні сталася неприємність на кордоні з Микитою Сидоренком, який забув свій паспорт і наздоганяв команду індивідуально. А вже після приїзду до Італії виникли питання щодо розселення. Нашу команду розмістили на околиці Турина, але на ковзанку доводилося їздити до Пінероло 45 хвилин туди і стільки ж назад заради півгодинного тренування! Але це все «квіточки», якщо зупинитися на харчуванні, яке нам організували на Іграх. Напевно, багато хто знає, що італійська паста – це коронна страва на Апеннінах. Макарони з пармезаном і макарони в томаті – це місцева класика, але не кожен день! Замість супу – макарони, потім листя салату, ще півгодини очікування та маленький шматочок м'яска. Це найкращий приклад нашого обіду у ресторані. А переважно, у перші три-чотири дні, це були лише макарони. І все. Паста нон-стоп. Ми обурювалися: «Це все? Як все?!». Молодим хлопцям, у яких ростуть організми, треба було відновлювати сили та поповнювати калорії... Загалом, хлопці реально виживали через таке харчування та бігали собі докуповувати їжу до магазинів. Жах!

– Чи вдалося урізноманітнити меню?
– Не одразу. Довелося лаятися з адміністрацією ресторану, підключалися і представники нашого Міністерства молоді та спорту, щоб виправити ситуацію, інакше б нас годували весь турнір тільки пастою. А як вам історія з сієстою?! Щодня з 12.30 до 16.30 італійці закривають ресторани та релаксують на втіху. Їх не торкалися наші аргументи про те, що за розкладом хокеїстам треба обідати у цей час і потім їхати на гру! Ми зіткнулися з цією проблемою і потім гнали автобус до олімпійського селища, щоб рятувати ситуацію. Але й там раз-два нас позаштатно погодували і сказали, що мало місць, мовляв, більше вас не чекаємо. І весь цей «головний біль» з харчуванням дратував щодня. Ми не знали, де харчуватимемося: у ресторані, де жили, на ковзанці чи в олімпійському селищі. Все це не додавало позитиву у емоційне тло команди.

– Напевно, через всі ці негативні явища тому й стартували з поразки від Словаччини?
– Програвали у швидкостях, десь підвела дисципліна. Потім придивилися, звикли та поступово втягнулися у турнір. Зрозуміли, що ми нічим не гірші за суперників. Це розуміння і перелом, на мою думку, стався в третьому періоді групової зустрічі проти США (1:5), коли ми їх перекидали та зіграли внічию заключний відрізок – 1:1. Плюс у нас був неповний склад і після США ми продовжили шукати посилення та боротися за нашого французького легіонера Артема Гребеника вже перед плей-оф. Зрештою я, мій помічник Віктор Торяник та генеральний менеджер збірної Олександра Слатвицька взяли напрокат машину, щоб поїхати за 200 кілометрів до Франції на гру «Монблану» 18 січня і домовитись забрати Гребеника до нашого розташування. Подорож у гори вийшла перед чвертьфіналом із Чехією, але мені здалося, що приїзд Артема дав додатковий імпульс команді, адже захисники-лідери «задихалися» грати через зміну. За статистикою, той же Гліб Варава провів на турнірі 244 зміни (!), тоді як нападники в середньому відіграли 170-180 змін. Напевно, ми повинні були пройти всі ці випробування, щоб дістатися до п'єдесталу пошани!

– Кому б хотіли присвятити італійський зліт України?
– Для хокейної України та всіх тих, хто захищає Батьківщину на службі у ЗСУ. Якби не наші воїни, ми б нікуди не поїхали і нічого не завоювали б на міжнародному рівні. За нами реально стежили та переживали хлопці з фронту, і я про це часто нагадував. Ми просто не могли вдарити в бруд обличчям у такому тяжкому у всіх сенсах відрізку в історії України!

– Згадайте Топ-миті Універсіади, які врізалися в пам'ять?
– Гра наших воротарів у плей-оф. Насамперед відзначу воротаря Захара Касатонова, котрий весь турнір сидів у запасі, а у вирішальному матчі за бронзу замінив травмованого Данила Макаренка так, що ми не відчули втрати бійця! А як не насолодитися мега-сейвом того ж Макаренка ключкою у грі проти Чехії. Якби не його порятунок, можливо, не було б потім перемоги в овертаймі і взагалі місця на п'єдесталі пошани. Також запам'яталася «брудна» гра та поведінка Словаччини, які кричали у мікст-зоні після бронзового матчу образливі слівця на адресу Гліба Кривошапкіна. До речі, саме словаки частіше за інших били тишком-нишком і ледь навмисне не зламали Іллю Криклю. В одному з моментів словацька громила так врізала плечем Криклю, що того винесли на ношах і потім з опухлою щокою відвезли до лікарні. Шкода, що судді розцінили це зіткнення як випадкове і не вилучили суперника до кінця матчу.

Данило Макаренко - автор мега-сейву в 1/4 фіналу проти Чехії

– Я цього не бачив у трансляції... Але зізнатися, налякав інший епізод, коли нашого капітана Гліба Кривошапкіна без руху вивезли на ношах у тому ж матчі 1/2 фіналу зі Словаччиною.
– Словак «вирубав» Гліба ударом у щелепу, як у боксі. Очевидно, був струс мозку. Це все до розмови про «брудну» гру суперника. Слава Богу, наступного дня Кривошапкін ожив і, крізь зуби, переконав у 100-відсотковій готовності грати проти США у спеціальній масці та гризти перемогу на льоду в ім'я України. Також дісталося на турнірі і партнеру Кривошапкіна з «Кременчука» – Євгену Абаджяну, якому розкололи зуб так, що довелося гравця везти до лікарні. Але всі як один рвалися в бій після травм. Це незабутня особливість «внутрішньої кухні».

– Як здоров'я основного воротаря Данила Макаренка, котрий отримав травму у півфіналі та не вийшов на гру за «бронзу»?
– На нього впав свій гравець і, мабуть, пошкодив зв'язки. Наскільки серйозно – покаже МРТ у Києві. Зараз у Данила пауза у грі на три тижні. Хоча Макаренко відчайдушно рвався в бій на уколах на бронзовий матч, але якби він зіграв і посилив травму, цілком імовірно, завершив би достроково кар'єру.

– Склалося враження, що турнір у Турині видався важким для українського медперсоналу.
– Влучне спостереження! Наш спритний лікар Єлизавета Хіміч та майстер на всі руки фізіотерапевт Анатолій Шкура буквально «ставили на ноги» травмованих. Без них нам було б набагато складніше. Як шкода, що вони позбавлені можливості здобути заслужені медалі за Універсіаду.

– А що за ритуал був у центральному колі після матчу за третє місце, коли хокеїсти України та США присіли на коліно та обійнявшись близько хвилини мовчали...
– Це ініціатива американських хокеїстів, які молилися за мир в Україні та добробут у сім'ях. Вони запропонували – ми із задоволенням приєдналися до молитви. Вперше це сталося після матчу групового етапу, а потім повторили звернення до всіх Святих.

– Студентська збірна повела в Італії 7 матчів за 11 днів! Як вважаєте, хокеїстам вистачить сил перейти на чемпіонат України без втрати в ігровій якості?
– Навантаження на гравців лягло колосальне, але вони витримали труднощі. Турнір вийшов найважчим для всіх гравців! У принципі, хлопці молоді і клубні тренери заклали гарний функціональний фундамент. Гадаю, вони відновляться, але проблема в тому, що багато хлопців перед поверненням в Україну захворіли на додачу. Дякую тренерам та керівникам українських клубів, які відпустили гравців на це змагання і призупинили тим самим внутрішню першість.

– Найближчі плани Артема Гніденка?
– Перемикаюся на тренерську роботу з юніорами «Кременчука». Вже 26 січня маємо перший матч у Молодіжній хокейній лізі проти «Білого Барса».