Допінг, манкурти, туристи. Топ-10 розчарувань українського спорту в 2024-му

2024-й був для України роком важких випробовувань. Для країни загалом і спорту зокрема. Наша держава вже три роки живе в умовах повномасштабної війни і вже сам факт, що в цих реаліях ми продовжуємо змагатися, виступати в міжнародних змаганнях і проводити національні чемпіонати, вартий дорогого. Тому й до поразок ставимося терплячіше, ніж у довоєнний час. Поразки – супутня частина будь-якого спортивного дійства на рівні з перемогами. Але програвати теж можна по-різному.

І цей підсумковий рейтинг Sport.ua присвячений невдачам та подіям, які кидають тінь на наш спорт, його імідж та майбутні перспективи.

Євроганьба

На четверте в історії Євро вони їхали, іменуючись «найкращою збірною України в історії». Ще б пак, адже в складі команди Реброва були майстер, якого за 70 мільйонів євро купив «Челсі», воротар чинних переможців Ліги чемпіонів, Пічічі, ще один представник команди-сенсації іспанської Прімери, два оборонці з англійської Прем’єр-ліги та інші чаклуни м’яча, чиї прізвища щодня фігурують у контексті зацікавленості топ-клубів.

Ось так, із задертими носами, вони й повиходили на стартовий матч Євро проти румунів. Вони вийшли перемагати. А Румунія, в якій зараз немає футболістів рівня Ґеорге Хаджі, Адріана Іліє, Адріана Муту чи Крістіана Ківу, вийшла битися. І цього, щоб розгромити шовкових хлопчиків, виявилося достатньо.

0:3 від Румунії виявилися для нас ключовим результатом цього Євро. У наступному матчі українці виграли 2:1 у Словаччини, а в заключному поєдинку зіграли 0:0 з бельгійцями. Але цього виявилося недостатньо, адже ці результати не змогли компенсувати стартового розгрому. «Найкраща збірна України в історії», яка збиралася підкорити Європу, повернулася додому з ганьбою. А деякі її представники на додачу зганьбилися повторно, відмовившись виступати на першій для нашого футболу Олімпіаді. «Щоб підготуватися до клубного сезону і участі в єврокубках».

До чого вони доготувалися, читайте трохи нижче.

Єврокубкове фіаско київського Динамо

Попервах нічого не передбачало біди. Більше того, двічі поставивши на коліна розгромами 6:2 і 3:0 путінських блазнів з сербського «Партизана». Кияни на мить навіть здобули симпатії більшої частини країни. Після того в наступному раунді кваліфікації Ліги чемпіонів була переконлива перемога над шотландським «Рейнджерс». І навіть невдача у заключному раунді відбору в протистоянні з австрійським «Зальцбурґом» на тлі цих двох перемог сприймалася з розумінням. Поступилися кияни в боротьбі і, здавалося, мають гарні шанси у відформатованому груповому турнірі Лізи Європи.

Правду кажуть, що риба гниє з голови. Так ось, у випадку з «Динамо» все почалося з чергового геніального рішення менеджменту «Динамо», який вирішив проводити домашні матчі єврокубка в Гамбурзі, цікаво, чому відразу не в Португалії чи Іспанії? Всю осінь тренерський штаб киян жалівся на проблеми з логістикою. З одного боку, це відмовки, але з іншого, раціональне зерно в цих виправданнях є, адже футболісти за постійними автобусними переїздами не встигали відновлюватися.

Та самі футболісти теж не можуть похизуватися тим, що вони зробили все від них належне. В якийсь момент командний механізм банально зупинився і на цьому тлі нівелювалися сильні індивідуальні риси кожного гравця, скажімо, швидкість Кабаєва чи креативність Буяльського.

Шість поразок у шести матчах з лишень одним забитим м’ячем – «Динамо» стало абсолютно найгіршою командою осінньої частини групового турніру Ліги Європи. А поразка 0:4 від «Ференцвароша» – мов вирок цій команді і цьому поколінню гравців.

…Після заключного матчу в УПЛ проти «Вереса» на обов’язкові флеші до репортерки Діани Тригуб прийшли автор голу Ванат і тренер Шовковський. Тон відповідей обох був сповнений зверхності до журналістки. Ванат й узагалі на кожне питання відповідав двоскладно, прагнучи якомога швидше втекти. Ще б пак, тут вони лідери й королі, найкращі бомбардири. Втім, на поверхні найперше ці 0:4 від «Ференцвароша». І слова Мілевського: «Ви заї…ли вже. До себе повага є? Б…ь, тому вас ніхто і не знає на вулицях Києва».

Крах єврокубкового рейтингу

Не ліпшим чином грають у єврокубках й інші українські команди. Житомирське «Полісся» дебютувало на континентальній арені з двох поразок від словенської «Олімпії» з Любляни. «Кривбас» програв усі чотири матчі кваліфікацій Ліги Європи і Ліги конференцій – спершу двічі чеській «Вікторії» з Пльзеня, потім двічі іспанському «Бетісу». Вишенька на торті – шкідницьке рішення мертвонародженого проекту з назвою СК «Дніпро-1». Смерть настала цього літа, але до рейтингового краху України команда, яка постала на руїнах легендарного «Дніпра» доклалася, не повідомивши вчасно УАФ про свої плани, точніше, про їхню відсутність. Відповідно «СКД-1» числиться як учасник єврокубків, який отримав дві технічні поразки за неявку на матчі з угорською «Академією Пушкаша», а очки, які здобували лише «Динамо» і «Шахтар», діляться ще на одного додаткового учасника. Учасника, якого навіть туристом не назвеш.

Загалом впродовж осені Україна втратила в таблиці коефіцієнтів УЄФА п’ять позицій, пропустивши поперед себе Польщу, Хорватію, Кіпр, Швецію і Сербію. Восени очки з великими потугами у Лізі чемпіонів здобував лише «Шахтар». А показником слабкості сучасного українського футболу є той факт, що явним лідером УПЛ є «Динамо», команда, з якої після матчів групового турніру Ліги Європи не глузує хіба лінивий.

Допінг-скандал Михайла Мудрика

Ще одна наша зіронька, оконфузившись на Євро, пізніше гучно зганьбилася вже на клубному рівні, ставши фігурантом головного допінг-скандалу в європейському футболі у році, що минає. Проба А виявила в організмі футболіста мельдоній. З огляду на те, як ми кепкували свого часу в контексті вживання цього препарату над російськими спортовцями, це виглядає десь навіть смішно. Смішно, якби не було так сумно.

Не хочеться зараз вкотре обговорювати різні конспірологічні теорії про те, яким чином заборонений Всесвітньою антидопінговою аґенцією ще 1 січня 2016 року препарат потрапив в організм гравця, якого «Челсі» купив у «Шахтаря» за 70 мільйонів євро. Зараз важливо, що футболіст Михайло Мудрик ризикує отримати тривалу дискваліфікацію, термін якої може становити навіть чотири роки, що автоматично може поставити хрест на кар’єрі.

Демарш волейбольного «Gold generation»

У 2024-му український волейбол досяг кількох історичних вершин: чоловіча національна команда України вперше в історії виграла Золоту Євролігу і завдяки цьому отримала право вперше в історії зіграти в наступному році в Лізі націй, найпрестижнішому турнірі на рівні збірних. Та найпарадоксальніше, що гравці, з якими наш волейбол асоціювався в останніх років п’ять, до цих успіхів ніяк не причетні.

Почалося все з того, що керівництво національної Федерації відправило у відставку головного тренера Уґіса Крастіньша. Замість нього ця посада була довірена досвідченому аргентинцеві Раулеві Лосано. Котрий у травні постав перед фактом, що дев’ять основних волейболістів, знайшовши різні аргументи, грати за команду відмовилися. То – Ілля Ковальов, Василь Тупчій, Віталій Щитков, Дмитро Терьоменко, Ян Єрещенко, Тимофій Полуян, Юрій Синиця, Горден Брова і, звісно, екс-капітан збірної Олег Плотницький, якого називають головним ініціатором цього демаршу.

Корені конфлікту сягнули літа 2023-го, коли ці ж волейболісти погрожували покинути розташування збірної перед чемпіонатом Європи і олімпійською кваліфікацією, вимагаючи негайної виплати преміальних за друге місце в Золотій Євролізі. Крім того, гравців не влаштовувало, що тренувальні збори відбувалися не у Ризі, а у Варшаві. Тоді змінити свою позицію спортовців змусила відверто негативна реакція громадськості, яка не розуміла суті претензій у час війни. Зараз гравці виявилися стійкими до кінця. Хоча, за словами президента ФВУ Михайла Мельника, більшість волейболістів виявила готовність повернутися в збірну в 2025-му. Всі, за винятком Плотницького. Який, безперечно, як один з найкращих гравців італійської Суперліги, заслуговував бути в іншому рейтингу. Позитивному. Натомість потрапив у рейтинг ганьби.

Піке Михайла Романчука

Останнім часом його обличчя можна побачити на багатьох рекламних бордах. Тільки мало хто вже впізнає за усміхненим обличчям імпозантну модель. Найперше через те, що в міжолімпійському циклі між Токіо-2021 і Парижем-2024 плавець, який мав потенціал стати олімпійським чемпіоном, але відзначився в Японії сріблом і бронзою, помітно деградував. За всілякими фотосесіями часу сконцентруватися на спорті, вочевидь, не було.

Точніше, спад розпочався після 2022-го, в якому Михайло з національними рекордами здобув бронзу чемпіонату світу на 800-метрівці і золото чемпіонату Європи на дистанції 1500 метрів вільним стилем. Після того результати плавця пішли на спад. І здобуті напередодні Олімпіади в Парижі золото і срібло чемпіонату Європи вводити в оману не повинні. У цих змаганнях не брали участі основні суперники Романчука, а його результати в порівнянні зі встановленими в 2022-му національними рекордами були, м’яко кажучи скромними: золото на 800-метрівці Михайло виграв з часом на 6,15 секунди гіршим від власного еталону, срібло на 1500 м – з результатом на 23,89 повільнішим від рекордного.

На Олімпіаді Романчук взагалі зробив лише один старт – став 17-м у кваліфікації на дистанції 800 м кролем, пропливши на три секунди повільніше, ніж на чемпіонаті Європи, після чого на старт запливу на 1500 м не вийшов взагалі. За станом здоров’я.

Провал Бех-Романчук

З дружиною Михайла Романчука ситуація схожа. З тією лишень різницею, що на Олімпіаді в Токіо Марина в стрибках у довжину стала п’ятою, медалі не взяла, і відповідно, була мотивованішою, щоб працювати впродовж ще одного циклу, більше за чоловіка. І попервах все ніби й виходило: змінивши змагальний вид і почавши виступи у потрійному стрибку, в 2022-му Бех-Романчук виграла чемпіонат Європи, вперше застрибнувши за позначку 15 метрів (15,02 м), наступного року здобула срібло чемпіонату світу і виграла Європейські ігри.

Та до головного старту чотириріччя Марина виявилася банально не готовою і зі скромним результатом 13,98 м посіла 11 місце і ще й болісно відреагувала на запитання одного з журналістів, який запитав, чи відчуває Марина разом із чоловіком відповідальність за витрачені на них мільйони гривень. Атлетка не вибачилася за результат, а сказала, що їй було морально важко постійно знаходитися за кордоном і що «це нормально, що спортсменів, від яких очікували медаль, було виділено більше коштів, ніж на інших».

Зрештою, в історії з Романчуками важливіше не те, що провалилися вони, а що рівень внутрішньої конкуренції дозволяє їм не турбуватися за місце в збірній і їздити на змагання, попри відсутність результатів. Показово, що зараз, коли почався новий олімпійський цикл, про бажання Марини і Михайла покинути спорт і сконцентруватися на кар’єрах моделей, теж нічого не чути.

Корупційний скандал у гімнастиці

Вже після Олімпіади український спорт сколихнули події навколо спортивної гімнастики. Одна зі структур Міністерства молоді і спорту заплатила невідомій тіктокерці понад 6,6 млн грн за послуги з організації чемпіонату України зі спортивної гімнастики. За тіктокеркою стоїть віце-президент Федерації гімнастики України, олімпійська чемпіонка Москви-1980 Стелла Захарова. Змагання, які відбулися в київському палаці спорту, стали своєрідним оспівуванням культу особи самої Стелли Георгіївни. Жоден з провідних українських гімнастів участі у змаганнях не брав. Більшість з них виступали на іншому чемпіонаті України, який відбувся в листопаді у стінах бази в Конча-Заспі.

В принципі, схожі турніри власного імені і зі схожим розмахом Стелла Захарова проводила й раніше, ще з середини 2000-х. Іноді доходило навіть до абсурду: оскільки в Захарової був конфлікт з національною Федерацією, у змаганнях її імені в Палаці спорту українські спортовці не брали участі взагалі. Такі ж щедрі мільйони представниками тодішньої влади виділялися Захаровій для проведення змагань виключно для іноземців. Найцікавіше, що таким чином балансувати Стеллі Георгіївні вдавалося при різних владах. І лише зараз її звитяжницька діяльність стала надбанням громадськості. Щоправда, виникають сумніви, що справа про корупцію буде доведена до пуття.

Втеча гімнаста Ковтуна

Ілля Ковтун – ще один спортовець, який за підсумками 2024-го заслуговував бути в іншому рейтингу. Ілля став срібним призером Олімпіади в Парижі у вправах на брусах і був близьким до медалі в особистому та командному багатоборствах. Втім, усі ці досягнення Ілля разом з особистим тренером Іриною Горбачевою нівелював наміром прийняти хорватське громадянство.

Так, всі розуміють, що з керівниками на кшталт Стелли Захарової знайти спільну мову важко. Так, є питання до призначення головних тренерів. Але ствердно можна говорити одне, словами вище згадуваної Марини Бех-Романчук, до речі. Що на спортсменів, від яких очікують медаль, виділяється більше коштів, ніж на інших. Ковтун і Горбачева, м’яко кажучи, не бідували. І ніхто їх з їхнім статусом у жодні рамки загнати не міг.

В цьому аспекті показовим є приклад сімейства Гераскевичів, які вже не один рік перебувають в опозиції до чинної спортивної влади і особисто до нинішнього глави Національного олімпійського комітету Вадима Гутцайта, але жодного разу навіть не обмовилися про те, щоб змінювати громадянство. Більше того, не маючи в Україні жодних умов для розвитку скелетону, Гераскевичі вже спромоглися виховати покоління юних скелетоністів, котре дебютувало в Кубку світу і стане заміною Владиславу Гераскевичу на світовій арені.

Втім, у кожного свої цінності. Ковтун і Горбачева вважають, що це нормально – торгуватися у час війни громадянством країни.

Баскетбольні фіаско

Жіноча і чоловіча баскетбольні збірні України провалюють кваліфікацію на Євробаскет. Чоловіки під керівництвом тренера Віталія Степановського програли всі чотири матчі (Словенії, Португалії і двічі Ізраїлю) і тепер мають лише примарні шанси посісти прохідне третє місце з чотирьох команд. Здивувати має латвієць Айнарс Баґатскіс, який вкотре очолив нашу збірну в переддень нового року. Втім, просто виграти два заключних матчі українцям вже буде недостатньо – треба очікувати ще й на дві невдачі португальців.

Жіночій збірній пройти сито кваліфікації було набагато важче, аде з відбірної групи з чотирьох команд у фінальну частину виходить лише одна. Та це не підстава провалювати кваліфікацію зовсім, як це робить зараз колектив під керівництвом чорногорця Срджана Радуловіча. З чотирьох стартових матчів українки програли три (двічі сербкам і одного разу Португалії) і з однією перемогою над македонками шанси на вихід на Євробаскет втратили достроково.