Знищив бензовоз, за БПЛА має нагородну зброю. Історія бігуна «Манії»

Спецпризначенець 3-го полку з позивним «Манія» народився на Кіровоградщині, але за два з половиною роки повномасштабної війни вивчив Слобожанщину не гірше, ніж рідний край. Так сталося, що левову частку своїх бойових завдань військовий виконував саме там, у тому числі, брав участь у звільненні Харківщини восени 2022 року. Нині, перебуваючи на відновленні, «Манія» згадує бойовий досвід, а також часи щасливої та безтурботної юності, коли професійно займався легкою атлетикою, мав успіхи та перспективи.

– У дитинстві хлопці переважно віддавали перевагу футболу, а дівчата – танцям чи гімнастиці, – розповідає про своє перше знайомство зі спортом «Манія». — Коли виповнилося 13 років, до нашого класу прийшов тренер Дмитро Капинус та запросив на пробне заняття з легкої атлетики. Не згадаю, якими словами зацікавив, але більшість однокласників охоче відвідували тренування. Особисто мені найбільше припав до душі біг на середні та довгі дистанції, тобто в межах від 800 м до 5 км. Неодноразово виступав на чемпіонаті області, різноманітних змаганнях в Україні. Посідав призові місця. До речі, з тренером я й досі на зв’язку, він служить у Нацгвардії.

– Біг є складною дисципліною, для успіху та гарних результатів потрібно, окрім щоденної праці, мати й природні здібності…
– Я отримував задоволення від швидкості, від емоцій перетинання першим фінішу. Біг, між іншим, – не такий простий вид спорту, як деяким здається. Треба думати, дивитися за суперниками, аналізувати трасу, розраховувати сили… Все це приходить з досвідом. Запам’яталася участь в юнацькому чемпіонаті України. Конкуренція там була дуже високою — найкращі атлети відправлялися у складі збірної України на європейські та світові форуми.

Одночасно з бігом подобалася пожежна справа. У складі команди виступав на змаганнях з пожежно-прикладного спорту. Там інша специфіка — потрібно долати складні перешкоди, по драбинах залазити на висотні будівлі, а діставшись до вогнища – загасити його. Так подобалося, що марив стати пожежником та працювати у структурі ДСНС. Але прийшов 2014 рік, війна на Донбасі...

Дивився на неї з екрану телевізора, але підсвідомо вже хотів піти служити. У червні 2017 року разом з однокласниками відгуляв випускний, а через три дні уклав контракт з 3-м полком спецпризначення.

– Цікавий і доволі рішучий вибір. Адже не пішов учитися, як, певно, більшість твоїх однолітків…
– Я така людина, що до кожного нового етапу хочу підготуватися якнайкраще. Вже сім років служу у Збройних Силах України, маю певні знання і бойовий досвід. Вважаю, саме тепер прийшов час здобути освіту і, відповідно, офіцерське звання. Збираюся на наступний навчальний рік подати документи для вступу до Військової академії.

– Ви один із тих, хто може порівняти бойові дії періоду АТО з теперішніми. Наскільки змінився їхній характер та вимоги до військових?
– Різні масштаби, з’явилося багато нових зразків озброєння, сучасної техніки. Все це треба опанувати та вміти з розумом, раціонально використовувати. Пригадую, як у 2018 році планували операцію, де ми мали вийти на позицію та ліквідувати снайперів противника. Але завдання перед самим початком скасували, бо оголосили, якщо не помиляюся, «хлібне перемир’я».

Нині все інакше — ворог став значно хитрішим та добре озброївся. Тож від нас чекають відповідних дій. Все стало більш чітко та прагматично, адже кожне невдале рішення може дорого коштувати…

– Певно, набуті за час занять легкою атлетикою швидкість та витривалість стали в нагоді в бойових діях?
– Я прийшов до війська дуже худим, чим привертав увагу побратимів. Мені дали ПКМ. Його сотні раз розібрав та зібрав, їздив на полігон. Так опанував, що кулемет став наче моїм продовженням. Щодо витривалості, особливо важко було попервах, на навчанні. Пригадую, запланували триденний вихід, де мали з озброєнням та в повному спорядженні виконати завдання та повернутися на базу. За цей час спав години чотири, не більше. У підсумку подолав 60 кілометрів, себе, як то кажуть, не відчував.

А ще не раз, уже в бойових умовах, доводилося рятувати поранених. І це реально непросто, іноді віддаєш останні сили, щоб дотягти побратима до безпечного місця, де б йому могли надати допомогу.

– Коли ви розповідаєте про бойові дії, найчастіше згадуєте Харківщину. Саме із цією областю пов’язано найбільше спогадів?
– Перше бойове хрещення нашої групи відбулося в іншому регіоні — у лісах Чернігівщини, коли полювали за росіянами. Додам, що група — це як сім’я, має працювати підстраховка, взаємодопомога…

Ворога відстежували самі, але багато допомагали і місцеві мешканці. Якось удача посміхнулася — сиділи в засідці, коли в кількох кілометрах повз нас проїхала довжелезна колона ворога. Руки так і свербіли перебити всіх орків, але наявного боєкомплекту та зброї, на жаль, не вистачало. Передали необхідну інформацію іншим підрозділам, щоб ті відпрацювали. А самі неподалік «піймали» ворожий паливозаправник. Підбили — стовп вогню пішов на десятки метрів вгору! Це було нашою першою бойовою вдачею.

Згодом групу перекинули на Донецький, а далі — на Харківський напрямок. Під час контрнаступу вдало спрацювали під Балаклією — переважно займалися розвідкою, допомагали піхоті. Як це працювало? Коли хлопці вибивали ворога з посадки, їм був потрібен час, щоб закріпитися, окопатися. Ми їм у цьому допомагали, прикриваючи від атак кацапів.

А ще запам’яталося спілкування з мешканцями Харківщини, те, як вони раділи нашому приходу, як дякували та казали добрі слова.

– За що отримали нагородну зброю?
– Я починав як кулеметник, а згодом перекваліфікувався на оператора БПЛА. Мені це подобається, хоча робота дуже специфічна. Два роки тому знайти ворожу техніку та передати координати було в десятки разів легше, ніж нині. Рашисти гарно навчились маскуватись, для пошуку треба багато часу та уваги.

Якось взимку облетів посадку – ніби нічого немає. І так кілька разів, коли побачив на снігу колію. Ледь помітна, але вже є за що зачепитись! Так по ній і вийшов на місце базування техніки, координати передав артилеристам.

По ворожій піхоті працювати легше – для цього маємо FPV-дрони. Саме за роботу з БПЛА і отримав нагородний Glock 19. Також маю відзнаку Президента України «За оборону України».

– Є бажання зараз узути кросівки та пробігти кілометр-другий?
– Спортом продовжую займатися, особливо в тилу, під час відновлення. Щодня бігаю, відвідую спортзал. До речі, сім років тому долав три кілометри за 10 хвилин 10 секунд, а зараз біжу на хвилину довше. Це прийнятний результат, враховуючи нерегулярність тренувань. Також кілька разів біг марафон, зокрема в Хмельницькому та Білій Церкві, півмарафон у Кропивницькому. Ще посів третє місце в чемпіонаті ССО з легкої атлетики.

Зараз популярними стали змагання з військового біатлону. Це кількакілометрова дистанція, яку учасники долають зі зброєю та боєприпасами. На першому рубежі треба влучно відстрілятися з автомата, на другому — кинути умовну гранату на дальність та точність. Взагалі є багато різновидів таких стартів, усім військовим раджу спробувати.

– А що б ви порадили майбутнім спецпризначенцям, які нині приходять чи телефонують до Єдиного центру рекрутингу ССО? Як найкраще підготувати себе до служби в підрозділах цього роду військ?
– Військова служба — це набір справ, які треба робити щоденно. Тобто проходити спеціальну підготовку, вивчати зброю, медицину, бути готовим фізично та морально. Починати краще заздалегідь — нині чи не в кожному місті є добровольчі формування, де все це, нехай і в базовому вигляді, можна опанувати. До військових у Силах спеціальних операцій вимоги високі, проте і завдання цікаві. Служити тут – велика честь.

Дмитро ШАПОВАЛ

Єдиний рекрутинговий центр ССО ЗСУ

Наші контакти:

Сайт - https://sofua.army/
Телеграм – https://t.me/recruiting_sofua
Телеграм-бот – https://t.me/src_sof_bot
Фейсбук – https://www.facebook.com/sofua.army/
Інстаграм – https://www.instagram.com/sofua.army/
Вакансії – https://www.work.ua/jobs/by-company/2688937/#jobs

Контактний телефон: 0800357174

Наші офіси:

М. Київ, Оболонська набережна, 7, корпус 1.

М. Дніпро, проспект Олександра Поля, 2.

Графік роботи: 9:00 – 18:00