Асасин із Марокко. Історія Суф’яна Рахімі

Чому цей хлопець не грає в Європі? Певно, не лише в мене, а й у багатьох спостерігачів за футбольним турніром Олімпіади-2024 виникло таке запитання щодо марокканця Суф’яна Рахімі. 28-річний лівий вінгер (хоча може зіграти й на позиції центрального нападника, його 2-й гол у ворота египтян – тому яскраве свідчення, та й правого вінгера, чом би й ні!), народжений у Касабланці (колись, у 90-ті, обираючи светр на київському речовому ринку «Петрівка», я уважно поставився до значущих слів продавчині «це ж Касабланка», придбав котоновий виріб і надалі жодного разу не пошкодував про свій вибір) розривав оборону практично всіх суперників марокканської команди на олімпійському турнірі, забивши в підсумку аж 8 голів (по 4 з гри та з пенальті) однак…

Чи можна назвати відкриттям турніру команд U-23 хлопця, який на добрячих пів десятки років старший і за переважну більшість партнерів по команді, й за суперників? Чув таку думку, що, мовляв, Суф’ян – це не стільки відкриття турніру, скільки вирок скаутам європейських клубів. Грає-то хлопець за еміратський «Аль-Айн». Проте є й прямо протилежний погляд: не може бути відкриттям гравець солідного футбольного віку, який гонитву за миттєвою грошвою ставить вище за професійну кар’єру, брак стратегічного мислення не робить футболіста зіркою. Обидва погляди дещо слабують на безапеляційність, хоча й мають раціональні зерна. Та спершу поговоримо про здобутки Суф’яна безпосередньо на Олімпіаді-2024.

Отже, жодного разу Рахімі на Олімпіаді не було пошановано оцінкою нижче 7,3 бала від авторитетного сайту sofascore.com. За феєрію в грі проти майстровитої Аргентини з купою чемпіонів світу марокканський вінгер заслужив на гросмейстерську оцінку 8,3, а за свій бенефіс (дубль + асист!) у матчі за 3-тє місце проти Єгипту – 8,9! Принагідно зауважу, що його середній бал в Азійській Лізі чемпіонів-2023/24 просто фантастичний: 8,04! Це пересічно за 13 ігор, а не за кілька появ на полі! По ходу того турніру в Рахімі був і хет-трик, й дубль на шляху до фіналу, і єдиний гол, що приніс звитягу його команді, й вирішальний гол у доданий час, і впевнене виконання пенальті в післяматчевій серії, і ще один дубль як фінальний акорд усього змагу! Як на мене, основна риса Рахімі першої половини 2020-х рр. – це вражальна стабільність. Він скрізь тримає високий рівень. Проте саме цей календарний рік уже можна назвати для Суф’яна проривним, адже ринкова ціна на нього стала зростати надто вже стрімко, й нині сягнула 8,2 млн євро. Далі, певно що, буде.

Ігрові чесноти? Чудова фізична готовність, що дає змогу Рахімі, не зна спочинку, пресингувати захисників команд-суперниць (у цьому на власному досвіді переконалися й українські футболісти-олімпійці). Бездоганність у виконанні пенальті так само є рельєфною чеснотою Суф’яна. Ще однією відмітною рисою назву чудове бачення поля. Що характерно: хоч Рахімі й є справжнім кілером-асасином у штрафному майданчику суперників, однак зовсім не є жадібним гравцем і зчаста постачає партнерів пасами високого ступеня ювелірності. Відзначу й те, що саме довгі передачі в його виконанні вирізняються практично 100%-вою точністю. Плюсом для розвитку футбольного інтелекту Рахімі вважаю наявність принаймні в олімпійській збірній такого партнера як Ашраф Хакімі. А найімпозантніший марокканський футболіст сьогодення здатен дати слушну пораду й в ігровому плані, й у кар’єрному. Як же щиро радів Суф’ян за Ашрафа, коли той якнаймайстерніше забив зі штрафного в епілозі «бронзового матчу», встановивши рахунок 6:0! Та, звісно, вся марокканська команда була зачемеричена цієї видатною тенісно-«бронзовою» звитягою над принциповим супротивником, та, принаймні, мені саме Рахімі видавався найбезпосереднішим у радощах.

Ігрові хиби Суф’яна? Дехто з оглядачів відзначає його одноногість: мовляв, ліва не така потужна, як права. Справді, майже всі свої голи на Олімпіаді (7 із 8-ми) Рахімі забив правою ногою, однак зверніть увагу на дії марокканця у боротьбі за м’яч (не цурається її, до слова): ліва нога відіграє в цьому контексті важливу роль. А от із чим я погоджуюсь із аналітиками в контексті слабких рис Рахімі, так це із зазвичай малоефективною грою на 2-му поверсі. Має зріст 180 см, наче й не найменший, однак головою забиває вкрай рідко (хоча гол Єгипту в матчі за «бронзу» на Олімпіаді й вийшов шикарний!), а відсоток виграних верхових дуелей на всіх турнірах (зокрема й на Олімпіаді) мізерний. Якщо ж казати про ментальні негативи, то Рахімі слабує на безлік типових футбольних хитрощів, банальних і якихось, сказав би, дитячих. Пошкодження (чи, може, «пошкодження») в матчі з Єгиптом і шкутильгання з-за меж поля на смарагдовий газон, щоб трохи, але потягнути час (навіщо?). Чи відкидка м’яча за рахунку 3:0 у тій самій грі вже посеред 2-го тайму (так само якось наївно виглядає, відгонить такою собі простакуватістю)? Рахімі не є надто стриманим на полі. 2-гу жовту в півфіналі проти іспанців, як на мене, не одержав лише дивом. Контраверсійний епізод трапився на 45+2-й хвилині, а фол марокканського вінгера уможливився через брак техніки, адже Рахімі вкрай погано обробив м’яч (схожий технічний брак, але без подальшого фолу був у Рахімі й на початку матчу за 3-тє місце) й інстинктивно сфолив по тому. Вважаю, до речі, що якби арбітром по ходу всього матчу була одна особа, а не дві (на жаль, узбецький рефері Ільгіз Танташев змушений був покинути поле після травми), то догрався би Рахімі в підсумку до червоної картки. Прикметно, до речі, що в тріумфальному для Рахімі матчі-відповіді (дубль на його рахунку, а, власне, 2-й гол, зрештою, і став вирішальним) фіналу Ліги азійських чемпіонів сезону-2023/24 арбітраж забезпечував саме Танташев. Відтак узбецький суддя добре знає особливості поведінки Рахімі на полі. Власне, тут варто згадати, за що марокканець одержав жовту в півфіналі Олімпіади: неспортивна поведінка після забитого пенальті аж ніяк не прикрашає гравця і справді змушує скаутів європейських клубів сумніватися в його старосвітських перспективах.

А в цьогорічній риториці Рахімі – жодного євронатяку. Більше – щодо мрії про участь у клубному чемпіонаті світу з «Аль-Айном», звитягу над командою з Кріштіану Роналду в складі («зустріч на полі з такою особистістю, як Кріштіану Роналду, є додатковим стимулом, тому що він один із найкращих гравців у світі, бажання перемогти його клуб – серйозна мотивація»), вдячність Ернану Креспо як тренеру. Тут, до речі, Рахімі вважає позитивом славне нападницьке минуле коуча. А конкретика натомість така: «Як будь-який гравець, я прагну розвивати свої навички та грати на найпрестижніших міжнародних турнірах. Я сподіваюся взяти участь у Кубку африканських націй і чемпіонаті світу, а також взяти участь з «Аль-Айном» у майбутніх великих турнірах». Погодьтеся, цілком реальні захцянки, хлопець, що називається не зацабанює, не марить нездійсненним.

«Капловухий хлопчисько, який ніяк не виросте», – такі слова написав мені марокканський колега, щойно я запитав його думку про Рахімі. Справді, процес дорослішання, певно, все ж таки затягнувся. Однак, саме після успішної Олімпіади в Рахімі з’явився шанс і подорослішати, й нарешті, зважитися на перехід до європейського клубу. Чомусь у цьому контексті мені вважається найадаптивнішою для Суф’яна турецька ліга як початок євроодіссеї. А далі? Й далі цілком може бути.

Олексій РИЖКОВ