Романо ПЮНТЕНЕР: «Це справжня честь представляти Ліхтенштейн»

Ліхтенштейн – єдина європейська країна, яка представлена на Олімпійських іграх у Парижі лише одним представником. Романо Пюнтенер народився у князівстві в центрі Європи. В маунтінбайк прийшов ще дитиною, а зараз тренується у Швейцарії у Ральфа Нефа в одній групі з титулованими Матіасом Флюкігером і Алессандрою Келлер.

Крім усього іншого, Пюнтенер був ще й наймолодшим, але точно не найслабшим учасником на стартовій лінії в Еланкурі. Ще після тренування він відзначив, що траса йому сподобалася, а після змагань лише підтвердив ці слова.

– Це була одна з моїх найшвидших гонок. При чому це було вибухово й надзвичайно швидко з самого початку. І це навіть попри всі перешкоди й технічні моменти, які весь час збивали ритм, – підтверджує Романо Пюнтенер слова про швидкісну трасу в Еланкурі.

– На старті ви вирішили залишитися трішки позаду суперників. Намагалися уникнути ризику падінь і штовханини?
– Так, ми з командою обговорювали це питання до змагань і домовилися починати саме так, адже перший поворот був дуже підступним. Та й я точно не втратив би позицію, адже все одно стартував з останнього ряду. Тож вирішили задля безпеки тримати невеличку відстань, щоб у разі необхідності, якщо почнеться хаос на першому чи другому повороті, мати можливість його об’їхати. Все пройшло, як ми й планували, і я швидко зміг зайняти хорошу позицію.

– Після тренування ви написали: «Such a fun and good course». В який саме момент був найбільший фан, а що було сьогодні найкращим?
– Найбільший фан – це, звісно, вся траса з її… Та що тут вигадувати, це справжній великий памптрек. Від старту й до фінішу схили, хвилі й стрибки. Всі ці різкі повороти!... Поза будь-якими сумнівами, це те, від чого кайфонув найбільше і що принесло найбільше задоволення під час гонки.

А що було найкращим? Фанати! Траса теж, але фанати, те, як вони нас підтримували й підганяли, – це було щось!

– З одного боку, на перших Олімпійських іграх ніхто не тисне. З іншого, ви єдиний спортсмен з Ліхтенштейну на цих Іграх, ви наймолодший учасник гонки… З усіма цими «най» тиск усе ж відчувався?
– На мене це точно не тиснуло. Або я це просто інакше сприймав. Насправді, було круто. По-перше, це справжня честь мати змогу представляти країну Ліхтенштейн. По-друге, бути тут – це гордість. А те, що я наймолодший і вперше на Олімпійських іграх, робить цей досвід ще більш незабутнім.

– Чи знайомі ви з двома хлопцями з трійки наймолодших – українцем Олександром Гудимою і фіном Йоні Савасте?
– З українцем так. Ми з Олександром їздимо приблизно років з 17 чи 18 разом, тому знаю його як по юніорських гонках, так і по великих змаганнях.

Ольга НІКОЛАЄНКО, спеціально для Sport.ua із Парижа