Розповісти правду й перемогти, або Місія українських спортсменів у Парижі

Інтерес до українських спортсменів у міжнародних медіа був завжди, проте з початком війни, а особливо повномасштабної, кількість запитів на інтерв’ю з ними зросла в геометричній прогресії. Атлети перетворилися на послів своєї країни. У 2022-му колега з німецької газети TZ навіть написав статтю про Марину Бех-Романчук з заголовком «Посол, яка летить» (Die fliegende Bottschaftlerin).

У 2022-му інтерес до українських спортсменів був надзвичайним. Чемпіонат світу з легкої атлетики відбувався в Орегоні, й американці буквально вставали зі своїх місць або, дякуючи, кланялися, коли бачили українців. І це було неймовірно! Неймовірно щемно й приємно. Тоді ми відчували величезну гордість за Україну й українців, але водночас невимовний біль, адже розуміли, чого це коштує нашій країні й людям.

Тоді ж, в Орегоні, інтерес медіа до українських легкоатлетів був приголомшливим. Ледь не кожен з них після змагань проводив у мікст-зоні щонайменше 30-40 хвилин. Тоді зрозуміли, що міжнародна пресконференція необхідна. Й були на сто відсотків праві.

Так само вона була потрібна й у Парижі. З часом журналісти й особливо спортивні все менше говорять про Україну в контексті війни. Якщо раніше відсотків 90-95 інтерв’ю було про це, то потім поступово спорт почав переважати. Й це було б чудово, якби не той факт, що війна триває.

Тож коли в останні місяці перед Олімпійськими іграми світові медіа знову активізувалися, цей майданчик потрібно було використовувати на повну. Й 26 липня, в день відкриття Олімпійських ігор, Національний олімпійський комітет організував для акредитованих медіа пресконференцію за участю свого президента та топових українських спортсменів.

Справжні й щирі історії, а не завчені лозунги завжди чіпляють. Це те, про що пишуть, й це те, що відчувають разом з тобою. Для того, щоб розповісти таку, навіть не обов’язково жити в Україні. Достатньо просто бути українкою. Не лише в паспорті, а й у серці. Така історія в олімпійської призерки Еліни Світоліної.

«Ми граємо матчі щотижня по всьому світу, тому у нас навіть не було якогось конкретного місця для підготовки до Парижа-2024, - говорить Еліна під час пресконференції. – Олімпійські ігри є для мене найважливішими змаганнями. Після того, як я стала мамою, завданням номер один для мене було потрапляння на них. А далі я хочу виступити в Парижі якнайкраще й знову виграти медаль.

Брати участь в Олімпійських іграх – це дійсно щось особливе. Я завжди любила представляти свою країну на міжнародному рівні. А зараз, коли у нас війна, це набуло ще більшого сенсу».

Чудові умови для тренувань за кордоном мав призер Олімпійських ігор, чемпіонатів світу й багаторазовий чемпіон Європи з плавання Михайло Романчук, але вирішив повернутися в Україну й значну частину підготовки до Парижа-2024 провести саме вдома.

«Я був вдячний за те, що мені дозволили свого часу поїхати з країни й продовжити робити те, що я дійсно вмію найкраще, а саме плавати, - говорить Михайло Романчук. - Вдячний за можливість тренуватися у Маґдебурзі в той час, коли це було особливо потрібно, коли мій тато був у армії і я був без тієї людини, яка могла б мені допомогти з тренуваннями.

Але настав той період, коли ухвалив рішення повернутися. Я хотів показати спортсменам за кордоном, а особливо молодим, що це можна робити. Адже ми дійсно потрібні своїй країні, щоб згодом розбудовувати її. І це була одна зі складових моєї мотивації.

Ми тренувалися в різних містах – Києві, Броварах, Полтаві, Дніпрі… І так, це справді складно: блекаути, сирени й потенційні атаки, через які ти мусиш постійно переривати тренування, виходити з води й іти у сховище. Але навіть так ми можемо тренуватися й змагатися».

Саме Еліні Світоліній і Михайлові Романчуку довірили місію бути прапороносцями на церемонії відкриття Олімпійських ігор.

Багато питань під час пресконференції журналісти адресували й олімпійській чемпіонці та одній з найтитулованіших шаблісток сучасності Ользі Харлан. Для неї це п’яті Ігри й, за її ж словами, вони найважчі.

«Насправді, всім українським спортсменам, для того, щоб змагатися, доводиться йти на неабиякі жертви», - говорить Ольга Харлан, сім’я якої перебуває у Миколаєві. І вона, як і багато її колег, на жаль, здебільшого відірвана від близьких людей.

«Підготовку до Ігор я проводила в Італії. Але дуже сподіваюся, що моїй мамі й племіннику вдасться приїхати й підтримати мене у Парижі», - додала Харлан.

Мрією ж олімпійської чемпіонки, чемпіонки світу та Європи з академічного веслування Анастасії Коженкової є не лише максимально вдалий виступ у Парижі, а й зустріч та обійми з сином.

«Для мене, як і для Ольги, це теж уже не перші Олімпійські ігри. І кожні з них – це як своя маленька історія, яку я щоразу прагну підкріпити найкращим результатом, - говорить Анастасія. – Цього разу підготовка була не схожою на попередні. Взимку я була вдома, з дитиною, постійно летіли ракети й це було дуже страшно.

Зараз я хочу зробити все від себе залежне для вдалого виступу в Парижі й потім повернутися додому та обійняти свою дитину».

Попри посмішку й позитивне налаштування нелегко доводиться й стрибуну у воду Олексію Середі. До 2022-го його сім’я жила нормальним життям. У батьків був свій бізнес, вони виготовляли меблі. Син, попри юні роки, був відомим на весь світ й уже титулованим спортсменом. Але лютий-2022 змінив усе.

«Постійно хвилююся за тата. Він у Миколаєві, у Національній гвардії. Буває дуже складно зідзвонитися. При цьому й Олімпійські ігри, найважливіший старт, це теж стрес. І паризькі будуть для мене точно важчими, ніж попередні. Але в нас немає іншого вибору. Ми повинні змагатися, як би складно нам не було, адже на нас лежить відповідальність не лише перед собою і тренером, а й перед усією країною», - говорить Олексій Середа.

До президента НОК України Вадима Гутцайта було багато питань не лише про підготовку українських атлетів, а й про так званих «нейтральних» росіян і білорусів. Очільник олімпійського комітету зазначив: «Їм не місце у світовому спорті. Тих, які тут, ми не помічаємо й не вітаємося з ними. Головне, щоб не було жодних провокацій». І додав: «The will to win – слова, які яскраво відображають те, з яким девізом українська команда цьогоріч приїхала на Олімпійські ігри до Парижа».

Ольга НІКОЛАЄНКО, спеціально для Sport.ua із Парижа