Точка (не)повернення: в українському хокеї – спроба проросійського реваншу

У це важко повірити, але вони повертаються. Стара, складена з проросійських діячів команда, котра системно знищувала наш хокей десятиліттями, в ці дні, на третьому році повномасштабної війни здійснює спробу реваншу.

За останніх чотири роки, тобто з того часу, як у грудні 2020-го в Федерацію хокею України прийшла нова команда, ця гра в нашій державі здійснила після десятиліть стагнації значний якісний прорив. Пріоритетним напрямом у своїй роботі нове керівництво визначило успішність національних збірних. Усіх, від юнацької до національної чоловічої й жіночої команд. Обивателеві такий пріоритет може видатися банальним. Бо ж що ще має бути для профільної Федерації важливішим за національні збірні? Однак в українському хокеї ситуація в останнє десятиріччя була особливою. Національна збірна стала предметом інтриг і маніпуляцій, які були б неможливими, якби не позиція колишнього очільника ФХУ Анатолія Брезвіна.

Читайте також:

Антиукраїнська діяльність. ФХУ тимчасово відсторонила 7 членів федерації

Брезвін прийшов до влади в українському хокеї у 2006-му і залишив пост, задовольнившись посадою почесного президента ФХУ, у 2020-му. Гасла, з якими головний податківець України взяв до рук хокейну владу, були гучними. Йшлося про суттєві покращення найперше в напрямі розбудови хокейної інфраструктури, чому мала сприяти прийнята Кабміном в 2007-му і розрахована на десять років Державна цільова програма «Хокей України». Її основною метою було будівництво за рахунок державного і місцевих бюджетів ковзанок в усіх регіонах України, що мало б сприяти розширенню географії і масовості гри.

У наступному році ковзанки справді почали з’являтися. У Луганську, Донецьку, Херсоні, Харкові. І в Калуші на Івано-Франківщині, що викликало шквал нерозуміння, адже повноцінних ковзанок не мав жоден із західноукраїнських обласних центрів – ні Львів, ні Івано-Франківськ, ні Тернопіль, ні Чернівці, ні Ужгород, ні Рівне, ні Луцьк, ні Хмельницький. Але отримав Калуш, у якому було організоване пафосне відкриття новобудови, з приїздом почесних столичних гостей. Пізніше через низьку завантаженість місцева влада вирішила припинити фінансування ковзанки в Калуші. Перезапустилася вона вже після початку повномасштабної війни в напіваварійному стані. Кому було потрібно таке будівництво – питання відкрите.

2009-й. Анатолій Брезвін у компанії майбутнього регіонала, а на ту мить міністра молоді і спорту Юрія Павленка відкриває ковзанку в Калуші

У підсумку завдяки програмі «Хокей України» з’явилося ще дві ковзанки – друга у Донецьку, в Дніпрі. Також розпочалося, але не було завершене через анексію Кримського півострова будівництво в Севастополі. У рамках програми «Хокей України» відбулася реконструкція київського Палацу спорту і донецької арени «Дружба». Під цю програму підганяється і збудована в Дарницькому районі столиці ковзанка на вулиці Шалетт. Проте не треба забувати, що з’явився цей стадіон замість зруйнованої у рамках реконструкції НСК «Олімпійський» ковзанки «Крижинка». Більше, за словами пана Брезвіна, не вдалося побудувати через початок у 2013 році Революції гідності, яка згодом переросла в російсько-українську війну. Вартість кожного з проектів була захмарною, а якість новобудов бажала кращого. Хтось називає ці об’єкти аренами, але насправді то звичайні тренувальні ковзанки за вартістю арен, практично не пристосовані для відвідування матчів глядачами.

Національна збірна України станом на 2006 рік уже вісім років виступала в топ-дивізіоні чемпіонату світу. В 2007-му українці звідти вибули і понині вже не поверталися. Причиною провалу стали, найперше, непорозуміння керівництва ФХУ з провідними гравцями. Група з восьми хокеїстів на ЧС-2007 виступати відмовилася. Найперше тому, щоб не вважатися легіонерами в чемпіонаті рф. Ці хокеїсти за умови бездіяльності ключових осіб з ФХУ отримали російські паспорти і, щоб не мати статусу іноземця, за Україну вирішили не виступати. Хтось потім змінив свою позицію, а хтось залишився послідовним назавжди.

Зрештою, дивуватися такому явищу не варто, адже з приходом до хокейної влади Брезвіна був запущений процес тотальної русифікації українського хокею. Котрий був зросійщений до неможливості і без того, але отримав ще чіткіші контури москалізації після 2006-го. Віце-президентом ФХУ став Дмітрій Саламатін, громадянин рф з депутатським значком Партії регіонів, котрий після приходу на президентське крісло Януковича став гендиректором «Укроборонпрому», був міністром оборони і, як показали подальші події, системно працював на знищення обороноздатності країни, на яку готувалася напасти росія. Ні пана Брезвіна, ні генерального секретаря ФХУ Сергія Коваля, котрий у майбутньому розкрив у собі дар великого патріота, ці дрібниці не турбували.

Український хокей почав рухатися в чіткому російському фарватері. Керівництво ФХУ не цікавило проведення повноцінного національного чемпіонату. Єдиний справді професійний клуб київський «Сокіл», який тоді фінансував Сергій Тарута і президентом якого був тодішній віце-президент ФХУ Євгєній Імас, виступав у другому дивізіоні чемпіонаті рф. З ініціативи хокейної спільноти Професійна хокейна ліга України була створена лише в 2011-му. Але, що показово, її керівником став Юрій Загородній, колишній член СДПУ(о) і майбутній представник медведчуківської ОПЗЖ. Провідна команда виступала в цих змаганнях з назвою «Сокіл-2». Перша на той час продовжувала виступи в чемпіонаті білорусі. Пізніше в тому ж форматі почне грати в ПХЛ і донецький «Донбас»: основа – в другому дивізіоні чемпіонату рф, другий склад, з принциповою двієчкою після назви – в ПХЛ.

Тогочасне хокейне середовище України навіть не приховувало намірів інтеґруватися в систему російського хокею, а в ідеалі – виступати в Континентальній хокейній лізі. Домашній чемпіонат подавався як щось другосортне і меншовартісне.

В'ячеслав Завальнюк і Дмітрій Саламатін

У 2012-му хокеєм активно зацікавився тодішній віце-прем’єр з питань Євро-2012 Борис Колесніков, який вклав в український хокей величезні кошти і привів спонсорований ним клуб «Донбас» до перемоги в Континентальному кубку-2013. Це досягнення – одне з найгучніших в українському хокеї часів незалежності, хоча загалом вектор пріоритетів Колеснікова теж був розвернений у сторону росії. Він марив участю «Донбасу» в КХЛ і врешті свого досяг.

У 2012-му в готелі «Інтерконтіненталь» у Києві відбулася гучна презентація телеканалу «Хокей». На подію запросили цілу когорту російських зірок на чолі з вірними путінцями В’ячеславом Фетісовим і Владиславом Третьяком. За згадуваним уже Саламатіним шнурочком бігав В’ячеслав Завальнюк, колишній український хокеїст, а на той час уже функціонер, котрий у майбутньому здійснить ще чимало деструктивних речей в українському хокеї, а в підсумку кілька тижнів тому остаточно розкриється, увійшовши до тренерського штабу одного з російських клубів. Маючи при цьому паспорт громадянина рф на руках. Зараз уже цілком зрозуміло, що Завальнюк входив у розгалужену сітку агентів ФСБ в українському спорті. Але в пана Брезвіна він користувався виключною довірою навіть після того, як у статусі генерального менеджера збірної України провалив домашній чемпіонат світу-2011.

Анатолій Брезвін мав амбітний «перспективний план» розвитку національної збірної України. Задум був такий: запрошувати в українські клуби російських хокеїстів з прицілом під натуралізацію. Загалом таких мало бути 13. За розрахунками наших хокейних мужів, до 2018-го русифікована збірна України мала повернутися в топ-дивізіон чемпіонату світу, а у 2019-му Донецьк і Київ мали цей турнір прийняти.

Ці плани були скориговані у зв’язку з початком у 2014-му російсько-української війни. Скориговані, але не забуті. «Перспективний план» відпрацьовувався, однак провал збірної на домашньому чемпіонаті світу в дивізіоні 1А, який завершився вильотом у третій за силами ешелон світового хокею, змусив Анатолія Брезвіна кинутися з вогню у полум’я. Варварський віковий ценз, згідно з яким вік учасників чемпіонату України міг складати не більше 25 років, порушив конституційне право на професію сотень українських гравців. Працевлаштуватися за кордоном змогла лише обмежена кількість наймайстровитіших українських хокеїстів, старших за 25 років. Інші змушені були покинути хокей. Місце українців у національному чемпіонаті оновленого формату зайняли російські хокеїсти, яких налічувалося по 10-15 у складі кожної з команд.

Це був справжній хокейний геноцид, який відбився найперше на виступах національної збірної, котру банально не було з кого формувати. Україна за підсумками цих «реформ» не вибувала з дивізіону 1В в 2018-му і 2019-му лише дивом, здобувши по одній перемозі. При цьому Румунія з трьома натуралізованими українцями в складі у 2019-му посіла перше місце і вийшла в дивізіон 1А. Через сезон ліміт в Українській хокейній лізі таки відмінили. Але від тотального нашестя росіян це вже не рятувало.

2019-й. Збірна України уникла вильоту в четвертий дивізіон чемпіонату світу завдяки єдиній перемозі над нідерландцями

…Нова команда ФХУ, яка прийшла до влади наприкінці 2020-го, не змогла змінити в цьому середовищі всього й докорінно відразу. Реформувався наш хокей поступово й не без скандалів. Хтозна, до якого градусу напруги дійшло б протистояння, якби не повномасштабна війна. На її тлі українському хокеї вперше за часи незалежності з’явилася абсолютна єдність. ФХУ за власний кошт відправила за кордон і тим самим врятувала від війни близько тисячі юних українських хокеїстів, забезпечивши їм на чужині умови для занять хокеєм. Восени 2022-го Федерація перезапустила національний чемпіонат, у якому вже виступають, за невеликими винятками, виключно українські гравці.

Але головне – ФХУ нарешті згуртувала всі ланки навколо національних збірних. І результат не змусив себе чекати. Підсумки цьогорічних чемпіонатів світу красномовні: національна збірна України вперше з 2017 року повернулася в дивізіон 1А чемпіонату світу і вперше з 2012-го виграла олімпійську передкваліфікацію; юнацька збірна (U18) стала другою в дивізіоні 1А ЧС, зупинившись за крок від виходу в еліту; молодіжна збірна (U20) посіла друге місце в дивізіоні 1В; жіноча збірна виграла ЧС в дивізіоні С.

Здавалося, які за таких умов до керівництва ФХУ можуть бути претензії? Але ні. Стара команда заколотників і проросійських елементів згуртувалася і зараз попри здоровий ґлузд намагається повернутися до влади. Чи це реально? В грудні відбудеться звітно-виборний Конгрес ФХУ, право голосу на якому мають старі номенклатурники, більшість з яких ретельно підбирав за власної каденції Анатолій Брезвін. То – керівники відокремлених підрозділів Федерації хокею України, в значній частині яких не те, що хокей не розвивається, а немає жодної ковзанки. Але яка різниця, коли вартість голосів рівнозначна що в делегата від Києва, що в представника Рівненщини? Який мотив змін? Їм байдуже.

Не байдуже Дяді, який знову хоче до влади. Небайдуже проросійським елементам, яких сильно бентежать останні успіхи українського хокею і чітка проукраїнська позиція керівництва ФХУ. За нашою інформацією, такі одіозні постаті українського хокею, як Сергій Коваль, Вадим Сисюк, Євген Грищенко, представник медведчуківської ОПЗЖ Михайло Царенко вже отримали обіцянки отримати посади в оновленому керівництві ФХУ і очікують свого часу. Вони мають прийти на заміну команді, яка за короткий термін змінила обличчя українського хокею. Команді, в яку входять Георгій Зубко, Олександр Буткевич, Сергій Бабинець, Юрій Кириченко, Олександр Годинюк, Олександр Бобкін. Тренера національної збірної, за нашою інформацією, теж збираються змінити: замість Дмитра Христича та Олега Шафаренка до керма команди начебто має прийти відомий своїми проросійськими поглядами фахівець Костянтин Буценко, котрий, як свідчать наші джерела, вже очолив херсонський «Дніпро».

Напередодні з вимогою зупинити проросійський реванш в українському хокеї виступив фанат хокею, учасник російсько-української війни Максим Шиповський.

Нині наш хокей стоїть на роздоріжжі: або позиції будуть захищені і реваншистські сили будуть усунені назавжди, або це буде поразка і повний реванш старих проросійських номенклатурників.