Далакян програв. Можливо, це останній бій Артема

23 січня в Осаці, Японія, український чемпіон WBA у найлегшій ваговій категорії (до 50,8 кг) Артем Далакян (22-1, 15 КО) програв японському претенденту Сеїго Акуї (19-2-1, 11 КО).

Сьомий захист у кар’єрі українця не склався. Японець пер вперед без зупинки, а Артем гарно рухався. Шкода, що за це не дають жодних балів.

Далакян точно міг би перемагати. Але бойової активності виявилось замало

Артем Далакян – набагато рухливіший та технічніший боксер, ніж Сеїго Акуї. Навіть у 36 років він моторніший за суперника на ногах точно у два рази, якщо не більше.

Тільки от цього замало. Рухи та пересування туди-сюди - це класно. Захист тулубом - це взагалі чудово. Але для того, щоб перемагати, треба ще атакувати.

Вже перші декілька хвилин протистояння Далакяна та Акуї дивували. Здавалось, що українець не може підібрати дистанцію. Як ми і писали до початку бою, офіційний розмах рук японця невідомий, але візуально вони (руки) виглядають довшими. Так у ринзі і сталось.

Японець дійсно має довші руки і ними він довго не підпускав українця до себе. Разом з цим, Акуї довелось рухатись від початку протистояння. Заганяти опонента у кути, намагатись там влучити. Намагатись знайти настільки рухому мішень і здебільшого не влучати. Непроста задача, відверто.
Більше того, це ще й складно фізично. Постійно ганятись за суперником, намагатись його вдарити, і у більшості випадків колотити повітря – просто фізично важко. Але Сеїго не здавався. Він робив те, що запланували, і фізично не посипався жодного разу аж до самого кінця.

Що ж було не так з Далакяном? Незрозуміло. Він не бив стільки, скільки було потрібно – це очевидно. Дуже рідко зближувався. Дуже рідко бив звичними прямими ударами, намагаючись упіймати суперника боковим, особливо лівим. При цьому, дивно, що куток не коригував його, тому що у більшості випадків руки японця при цих бокових були на місці.

Якщо план був дати японцю вимахатись і перемогти за рахунок цього – він не спрацював. Боксери втратили сили приблизно в один час. Якщо вважалось, що можна ось так просто перебігати японця в Японії – теж дивне рішення. Не те, щоб японські судді помилились. Просто у гостях завжди треба виглядати краще. Та ще й, коли ти чемпіон – треба диктувати умови.

Диктувати їх можна, і працюючи другим номером. Тільки от це був не той випадок. Артем зачинявся у кутах, занадто багато рухався і взагалі не забирав ініціативу. Встав у куті, відзахищався, кинув один-два удари, вийшов із кута і пішов до іншого. Так весь бій.

Навіть тоді, коли удари явно залітали, і японця нахиляло чи відкидало. Або ж він просто показував, що йому неприємно, Артем не продовжував робити теж саме, що приносило результат. Просто розривав дистанцію і йшов.

Так боксують, коли є страшенна перевага у класі і ще й є якась травма. Так Далакян провів один зі своїх боїв, коли травмував руку у другому раунді. Тоді це було виправдано. Що тут?

Тут домінації у класі не було. Артем встигав, але не завжди. Японець тиснув і тільки підвищував активність. Акуї влучав, розбив ніс і взагалі був страшенно неприємним суперником для Далакяна. Травми наче не було жодної. Українець працював обидвома руками так, як завжди. Тобто, або стилістична незручність суперника, хоча, коли Артем зупинявся, він влучав. Або просто вік і час прийшов. Трошки втратив в одній кондиції, в іншій – ось і результат.

Навряд Далакян програв аж так розгромно. 116-112, 117-111, 119-109 – якийсь занадто великий розрив. Особливо дві останні цифри. Але програв. Неможливо виграти, коли ти не завдаєш ударів. Доведено Василем Ломаченком в бою з Теофімо Лопесом. У значно більш рівному поєдинку, ніж цей.

Що тепер?

Артему Далакяну 36 років. Вагова категорія до 50,8 кг ніколи не була створена для таких вікових боксерів. Українець ще молодець. Багато хто тут у 33-35 років вже пенсіонер, який йде з боксу, а він на рівних бився з молоддю.

Звісно, абсолютного чемпіонства не буде. Тоді не було жодної матеріальної вигоди, тепер взагалі жодної. Ще й стиль програшу не такий, на який можна запросити більше фанатів. Не люблять люди, коли боксери занадто багато рухаються.

Пенсія? Це вже вирішувати українцю. Ну і, можливо, Френку Воррену – чи зможе він запропонувати щось цікаве своєму бійцю. Майже своєму – британець має договір про співпромоутерство.

У будь-якому випадку, це була цікава кар’єра. Відчуття незавершеності є, але і з тим, що ми маємо, це класна кар’єра українця Артема Далакяна.

А от японець точно стане ціллю для інших чемпіонів. Джессі Родрігес явно хоче стати абсолютом. Чому б не приїхати до Японії? Відкрити новий ринок та спробувати забрати ще один пояс?