Віталій Лялька: Про перемогу в кубку, зміну тренера збірної і одруження

Тиждень тому він знову здійнявся на вершину. Капітан «Кременчука» Віталій Лялька, закинувши дві шайби у фінальному матчі проти «Сокола», зокрема переможну, за дві хвилини до завершення основного часу, приніс своєму нинішньому клубові перший трофей. За підсумками змагань Віталій отримав відразу три індивідуальних відзнаки – найкращого нападника, найкращого бомбардира і MVP турніру. Таким чином Лялька з допомогою партнерів привітав себе зі знаковою подією в житті – одруженням.

В ексклюзивному інтерв’ю Sport.ua хокеїст поділився враженнями від перемоги, змінами, які сталися в «Кременчуку» після приходу нового головного тренера, відчуттями про гру під час війни, своїми волонтерськими напрацюваннями і висловив думку щодо найгарячіших новин в українському хокеї – можливу зміну тренера збірної.

- Віталію, вітаю з перемогою в Кубку. Наскільки складним був цей турнір, враховуючи, що підготовку до сезону «Кременчук» розпочав пізніше, ніж у попередні роки?

- Кубковий турнір вийшов доволі цікавим. Більшість команд продемонстрували достойний рівень гри. Шкодую тільки, що не змогли зіграти з усіма суперниками. Втім, і «Берсерки», і «Київ Кепіталз», які були в нас у групі, вчинили «Кременчуку» гідний опір. А матч з «Соколом» уже традиційно став справжнім фіналом. Був бій і серйозна заруба. Дякую всім нашим суперникам, що нав’язали нам справжню боротьбу. А щодо нашої підготовки, то важлива не тривалість, а інтенсивність. Ми підготувалися вельми потужно. Збори вийшли якісними і це продемонстрував наш стан у ході Кубка України.

- В груповому турнірі основним суперником «Кременчука» був «Київ Кепіталз», новий клуб на хокейній мапі України. Ви виграли 4:1, але легкою ту перемогу навряд чи назвете…

- Дуже міцний суперник. Виглядає, що тренер Вадим Шахрайчук має намір створити сплав молодості й досвіду. Помітно, що ланки ще сируваті в контексті нових комбінацій. Їм потрібен час, щоб зігратися. Але вже очевидно, що «Кепіталз» мають серйозні перспективи. Власне, не дарма вони зі старту заявили про найвищі амбіції. Клуб має серйозних власників, які, за чутками, виділили на потреби команди чималий бюджет, потужний тренерський штаб. Буде цікаво подивитися, як «Кепіталз» виглядатимуть у регулярному чемпіонаті.

- Долю зустрічі з «Кепіталз» вирішила не провідна перша ланка на чолі з вами і Глібом Кривошапкіним, як то буває зазвичай, а друга трійка нападників Брага – Середницький – Тимченко, які організували три з чотирьох голів. Виглядає, що суперники найприскіпливіше стежили саме за вами…

- Під час тренувань у нас завжди присутня здорова конкуренція між «червоними», тобто нашою з Кривошапкіним ланкою і «жовтими», ланкою Середницького. У них справді потужна трійка, точніше п’ятірка, доповнена оборонцями Дмитром Ігнатенком і Микитою Кругляковим. Тому, певен, то не стільки суперники завадили розкритися нам, скільки дуже добре проявили себе представники нашої другої ланки. Вони назабивали багато голів не лише «Кепіталз», а й іншим суперникам. Влад Брага зрівняв рахунок у середині третього періоду фіналу. Більше про них не говоритиму нічого, щоб не перехвалити. Сподіваюся, в ході сезону всі чотири ланки «Кременчука» демонструватимуть високу якість гри. Ми рухаємося в цьому напрямі.

- Але долю фіналу все ж вирішили ви з Кривошапкіним. «Все правильно, він нас поховав», - сказав тренер «Сокола» Костянтин Сімчук, коли вам одну за одною вручали індивідуальні нагороди.

- У цьому фіналі не треба шукати кращих чи гірших. На перемогу заслуговували обидва суперники. «Сокіл» більшу частину гри був попереду, але ми змогли відігратися. В таких матчах велику роль відіграє удача. Цього разу вона була на нашому боці. Була заруба на кожному метрі, «Сокіл» традиційно нав’язав нам справжній бій. Заради таких матчів ми й граємо в хокей. І саме такі поєдинки в мирний час збиратимуть повні трибуни.

- Навіть наставник «Сокола» Олег Шафаренко визнав, що при великій перевазі «Кременчука» за кількістю кидків його команда трималася в грі до заключних секунд найперше завдяки надійній грі воротаря Богдана Дьяченка. Коли Богдан здійснював сейв за сейвом, у вас не опускалися руки?

- Бодя – дуже крутий воротар. Він тягнув неймовірні шайби, змушував нас нервувати. Говорили про себе: «Бодю, що ти поїв зранку, що все витягуєш?» Дьяченко зіграв просто неймовірно. Але хіба лише він? Всеволод Толстушко он закинув дві шайби. Сева – досвідчений оборонець, він показав, що є одним із лідерів сучасного «Сокола». Взагалі, прийнято вважати, що хороший оборонець – той, якого не видно на льоду. Це правильно. Схильний вважати, що захисники мають найперше турбуватися про надійність власних воріт, а не думати про результативність. Для цього є нападники. Але в грі бувають різні ситуації, коли оборонці і закидають шайби, і якісно працюють в обороні. Як Толстушко в цьому фіналі. Однак такими рисами володіє далеко не кожен захисник. При цьому в нашому хокеї існує не зовсім правильна, як на мене, тенденція, коли оборонці намагаються будь-що проявити себе в нападі. Найчастіше це недоречно. Але не у випадку зі Всеволодом, повторюю.

- Під час церемонії нагородження ви як капітан та й решта хокеїстів «Кременчука» не торкалися кубка. В принципі, історія у випадку з передсезонними турнірами не нова. Хто став її натхненником у вашій команді?

- Разом про це не домовлялися. Тренер побажання висловив. Не торкатися – без проблем. Взагалі, підняти цей трофей не так уже й просто. Він дуже немалий. Поряд із тим, скажу, що не сильно вірю в забобони. Торкайся не торкайся, а щоб підняти кубок й у кінці сезону, треба дуже наполегливо працювати, вигризати кожну перемогу «з м’ясом».

- Як то зробили ви зараз, а «Сокіл» - в останній день березня, коли переміг у п’ятому матчі фінальної серії попереднього чемпіонату України. Безперечно, та поразка була для «Кременчука» дуже болісною. Очікували на реванш?

- Ми очікуємо на кожен матч з «Соколом», а вони, певен, по-особливому налаштовуються на кожне протистояння з нами. В нашому чемпіонаті таких серйозних опонентів не так вже й багато. Сподіваюся, що такими стануть «Кепіталз», що зможе втриматися на рівні херсонський «Дніпро». Але «Сокіл» є «Сокіл». Матчі з ними – це свято. Це завжди цікаво й емоційно. Це особливе налаштування. Перемоги в таких протистояннях мають подвійну вагу. Це – справжнє дербі нашого хокею.

- У це міжсезоння в «Кременчука» вперше за сім років змінився тренер – на місце Олександра Савицького прийшов його колишній асистент Дмитро Сумець. Чи помітили ви зміни у тренувальному процесі, тактиці й налаштуванні на ігри?

- У тренувальному процесі з’явилися нові вправи. Додалися й деякі інші новинки. Але кардинально Дмитро Леонідович нічого ламати не став. Наскільки я розумію, щоб не заплутати команду на старті сезону. Найголовніше, що з перших днів співпраці з новим тренером ми почуваємося досить комфортно. Дмитро Сумець відразу знайшов спільну мову з усіма хлопцями. Крім того, завжди поруч знаходиться Олександр Савицький. При потребі він завжди допомагає.

- Віталію, незадовго до старту нового сезону ви одружилися. Помітили після цього якісь зміни в собі, у ставленні до роботи?

- Звісно, це важливий крок у житті, новий етап. Але не знаю, чому він має якось впливати на якість роботи. Кохана Марта підтримує мене в усіх починаннях. З такою дружиною я можу лише додавати, але ніяк не зупинятися чи втрачати концентрацію. Марта не дасть мені довго розкачуватися. Навпаки підштовхне, якщо занадто заспокоюся.

Ми з Мартою знайомі з дитинства. А під час однієї з гулянок, опинившись в одній компанії, почали спілкуватися ближче. Зустрічалися, а коли почалася війна, зрозумів, що нічого на завтра відкладати не треба, час одружуватися. Спершу, правда, думав, що відгуляємо весілля після перемоги. Однак у час, коли кожен день може стати останнім, зволікати не варто. Ми кохаємо одне одного, давно хотіли поєднати долі.

До слова, під час весілля ми зібрали трохи грошей на потреби Збройних сил України. Наперед попередили всіх гостей, щоб не дарували нам квітів і цінних подарунків. Сказали, щоб усе, що планують витрачати, складали в банку. А ці кошти спрямуємо на армію. Я зараз саме збираю гроші на автівку для воїнів з Броварів. Вони такий запит надіслали.

- У попередньому сезоні з вашої ініціативи «Кременчук» і «Сокіл» зіграли в рамках чемпіонату України Матч пам’яті, присвячений загиблим на війні фанатам. На думку багатьох вболівальників і причетних до хокею людей, ця подія – чи не найкраще і найлюдяніше, що траплялося в нашому хокеї за останнє десятиліття. Чи плануєте щось схоже в новому сезоні?

- Маємо декілька серйозних проектів. Проте наразі не визначилися з форматом. Спочатку порозмовляємо з керівництвом Федерації хокею України, послухаємо, чи підтримають вони наші ініціативи. Якщо так, проведемо щось масштабніше, ніж лютневий Матч пам’яті. На жаль, списки загиблих постійно поповнюються. За таких обставин рамками лише хокею обмежуватися вже важко. Будемо паралельно розмовляти з представниками федерацій з інших видів спорту. Об’єднавшись, ми зможемо більше допомогти сім’ям загиблих. Проект масштабний і ще треба встигнути його реалізувати.

- Давайте повернемося до хокею. Точніше, до теми національної збірної. Зараз хокейна спільнота смакує новину про відсторонення тренера збірної Вадима Шахрайчука. При цьому мотиви такого кроку від ФХУ наразі втаємничені. Якщо відштовхуватися від суто спортивних показників, то як за два роки під керівництвом Шахрайчука змінилася збірна України?

- Оцінку тренерам і нам, гравцям, які виступали впродовж цього часу за збірну, нехай дають непричетні до команди фахівці, ви, журналісти. Думаю, ми кожен зі свого боку, в цей час зробили все, що було в наших силах. Чи потрібні нам зміни? Вони корисні, якщо зроблять команду сильнішою. Ось, приміром, зараз можна назвати чимало кандидатур на посаду тренера. Але кого обере керівництво ФХУ, якщо таки наважиться на зміни – велика загадка. Думаю, це буде несподіванка для нас усіх. Усі зміни – це рух і намір розвиватися. Найгірше – це стагнація.

- На цьогорічному чемпіонаті світу наша збірна зупинилася за крок від виходу в дивізіон 1А. Залишалося перемогти в заключному матчі Японію. Проте японці знову виявилися сильнішими. Чи ми слабшими?

- Як на мене, на грі нашої команди не найкращим чином позначився перепад у рівні суперників. Перед чемпіонатом світу ми зіграли вдосталь товариських матчів. В усіх проїхалися по слабших за нас суперників катком. Так само на чемпіонаті світу мали в суперниках Сербію, Нідерланди, Естонію, команди, які ми перемагали з великою перевагою. А ось Китай і Японія, яким ми поступилися, грають на зовсім іншому рівні. Японія на фініші чемпіонату була в божевільній формі. Вони нас просто перебігали. Ми просто не змогли перелаштуватися з слабких команд на набагато сильніші. На чемпіонаті світу ми лише в заключному матчі побачили, що таке справжні швидкості.

- Власне, підсумувати нашу розмову хотілося б подовженням попередньої відповіді. Торік ваше рішення повернутися в Україну після виступів у чемпіонаті Словаччини сприймалося неоднозначно. Мовляв, у хокейному розумінні це крок назад, в українському чемпіонаті набагато нижчі швидкості в порівнянні з тими, на яких готовий грати Лялька. Та минув рік і ви знову залишаєтеся вдома. Не побоюєтеся розгубити свій справжній хокейний потенціал?

- Варіантів з переїздом за кордон цьогоріч не розглядав взагалі. Станом на зараз причин уже дуже багато. Вважаю, що на сьогодні питання про виїзд чи невиїзд за кордон взагалі недоречне. Думаю, ті, хто з початку повномасштабного вторгнення не повернувся в Україну, навряд чи сюди повернеться взагалі. А якщо повернеться, то дуже нескоро. Хто хотів, той повернувся.

Я за законом виїхати не можу. Але головне, що сам цього не хочу. Вдома в мене стільки проектів та справ, які залишити просто неможливо. Для мене принципово довести почате до кінця. Це моє особисте. Ми живемо в надто скрутний час, щоб залишати свою країну. Так, зараз усім важко, але ми всі маємо робити те, що можемо. З максимальною віддачею. Я не буду засуджувати людей, які виїхали. Хоч розумію, що за законом залишити країну, яка перебуває в стані війни, на рік, не можна. Звісно, ті люди, які виїхали за кордон, допомагають матеріально. Як можуть. Але я вирішив допомагати, знаходячись в Україні. До нашої перемоги.