Скелелаз САМОЙЛОВ: «Надихає можливість бути серед рут-сеттерів на ЧС»

Приходячи на змагання або дивлячись трансляцію, ми бачимо гарну картинку, проте для багатьох вона є лише доповненням до основного дійства. Найчастіше ми не задумуємося над тим, як це все створювалося.

На чемпіонаті світу зі скелелазіння в Берні зійшлося все: цікаві траси, гарне світло, гармонійно підібрані кольори турніру, глядачі, які попри високі ціни на квитки (від 43 франків за стоячі місця й 75 за сидячі), щодня заповнювали PostFinance арену, й, звісно, найсильніші скелелази й скелелазки світу, які подарували справжній океан емоцій своїми виступами. Дізнавшись, що цього року до команди рут-сеттерів – людей, які створювали траси для боулдерингу й трудності, – потрапив українець, бронзовий призер чемпіонату свту-2021 зі скелелазного багатоборства Федір Самойлов, скористалися можливістю й трішки зазирнули за лаштунки та дізналися, як усе працює.

Потрапити до команди рут-сеттерів на таких турнірах не так і легко. Самойлов уже мав за спиною немалий досвід у цій сфері, та це зовсім не гарантувало йому місця в команді у Берні.

– Мені дуже цікава тема рут-сеттингу, й мене надихає можливість бути в такій команді на чемпіонаті світу. Потрапити до неї дуже складно, проте якщо є бажання, потрібно шукати можливості, спілкуватися з людьми, переконувати їх, чому саме ти заслуговуєш на це місце, - говорить Федір Самойлов. – Розумів, що сеттером мене зараз не візьмуть, адже попри те, що маю досвід, його могло бути недостатньо для роботи саме на такому рівні. Тому вирішив спробувати ввійти до цієї команди в ролі тестера. До того ж, я професійно займаюся фотографією і запропонував зробити репортаж про те, що відбувається за лаштунками, адже часто цей бік змагань залишається за кадром.

Зрештою, Самойлову вдалося досягнути бажаного й потрапити до команди чемпіонату світу в ролі тестера трас. Спочатку планувалося, що він працюватиме з трудністю, але поступово Федір почав тестувати також траси для боулдерингу. Команди, в яких він працює, є інтернаціональними. Крім українця, до них увійшли, приміром, французи, поляки, японці, швейцарці й австрієць.

– Ми швидко роззнайомилися, всі побачили, що я відповідальний. Зрештою, ми почали працювати над боулдерами як команда. В трудності це складніше зробити, адже там крутять трасу з ліфта. В тому кошику одночасно може перебувати не більше двох людей, - пояснює Самойлов. – Вони спочатку накручують драфт і один з сеттерів випробовує рух. Ліфт у цей час поряд і, якщо щось не так, під’їжджає, і вони одразу все виправляють. Так роблять двічі, а потім настає моя черга зробити вже чисту спробу й надати свій фідбек. Говорю, наприклад, що зачіпка може бути більшою чи меншою, в якому місці можна відпочити; буває, що рух занадто складний і на тому місці може відпасти забагато спортсменів, тож раджу цю ділянку полегшити.

– Але ж може бути так, що ви не пролізете всю трасу. Тоді орієнтуєтеся на те, чи це потенційно можливо?
– Так, звісно. Коли ти налаштований на змагання, то підходиш до них у хорошій формі, свіжим і готовим на максимум. Натомість, коли береш участь у підготовці до них, то апріорі не можеш щоразу бути на піку можливостей. Упродовж більше ніж двох тижнів ми лазили щодня, інколи по десять годин. При цьому спали максимум п’ять-шість, а бувало, що лише одну годину.

Але я найсильніший фізично з нашої команди, й з того, скільки я проліз, можна припустити, скільки подолають, наприклад, скелелази з першої трійки. До того ж у мене за спиною досить великий досвід і з нього розумію, що б зміг зробити, якби був у кращій формі, а що ні, й на основі цього можу зробити потрібні підказки.

Плюс, моя техніка відрізняється від техніки середньостатистичного скелелаза й тому деякі рухи можу зробити легше, ніж інші. Наприклад, завдяки хорошій розтяжці можу закинути ногу нагору й таким чином зробити все ногами вперед, при цьому не всі бачать, що це можливо.

– Чия робота креативніша: рут-сеттерів, які працюють з боулдерингом чи трудністю?
– Не можна сказати так однозначно, адже специфіка цих видів є досить різною.

– І траси для боулдеринга й трудності готують різні команди?
– Так, але не буває такого, що один сеттер накрутив, приміром, боулдер, і він лише його. Всі працюють саме командою. Тобто, може бути так, що одна людина вигадала ідею, але потім всі разом її опрацьовують. І буває так, що трасу мали лізти зліва направо, а стало все навпаки. При цьому є головні – chief setters. Вони слідкують за стилями, щоб нічого не повторювалося й тому подібними речами.

– З паралімпійським скелелазінням працюють інші люди?
– Ним займається окрема команда, адже в цьому виді зовсім інша специфіка. Я з нею поки що незнайомий, але хочу дізнатися більше й навчитися цьому. Там дуже багато категорій, усе потрібно врахувати. Це не так і легко.

– Рут-сеттери роблять замальовки чи тримають усе в голові й сеттер приходить і одразу починає крутити?
– Є план, згідно з яким боулдери повинні бути різними. Якщо їх чотири, то повинен бути один дуже силовий, «лежачка», один на координацію і один на вибір. Наприклад, на техніку.

– Є фактори, які необхідно враховувати? Приміром, різний зріст скелелазів?
– Так, це дуже важливо, адже всі скелелази різного зросту. Приміром, коли ти 1.90 метри, то крутити боулдер для дівчат буває складно, якщо досвіду не дуже багато. Й може статися так, що ті, які вищі, просто дотягнуться до зачіпки, а маленькі повинні будуть стрибати й це буде набагато складніше. Все це необхідно враховувати. Для цього є різні прийоми. Наприклад, один з найпростіших: якщо ти дотягуєшся ліктем до зачіпки, то вона працює для людини дуже маленького зросту.

Завдання сеттерів – створити оптимальні траси для всіх, щоб кожен міг показати свої сильні сторони. Так, вони мають бути складні, але при цьому ідеальний сценарій, коли всі не падають на одній і тій самій ділянці. Наприклад, якщо впали троє, то це ще більш-менш. Якщо четверо, то це вже забагато. Якщо, приміром, кілька людей впали на останньому русі й заключний учасник зробив топ, то для шоу це дуже класно, публіка заводиться й отримує емоції.

– Зовнішні чинники можуть впливати на те, як створюватиметься траса?
– Потрібно все враховувати. Необхідно дивитися, якими під час змагань будуть температура, вологість повітря, уточнювати в організаторів, чи буде кондиціонер… Якось ми крутили трасу з боулдерингу на одному з турнірів. У цей час в залі нічого не працювало, все було відчинено й надворі було досить прохолодно. Ми все зробили, перевірили, чи підходить за рівнем для учасників. Але коли почалися змагання, організатори зачинили всі вікна, це був спекотний день і до того ж вони поставили над скеледромом тридцять ламп, які дуже сильно нагрівали повітря. Всі починають лізти – й роблять максимум одну зону. Через те, що вони пітніли, не було ніякого тертя. На жаль, перед цим раундом у нас фізично не вистачало часу, щоб полегшити траси. Але перед наступними, вже знаючи про ці обставини, ми до третьої-четвертої ночі робили всі боулдери зовсім інакше й далі все було ідеально.

У Берні в цьому плані все було значно ліпше.

– Те, якими будуть траси, ви визначаєте до початку турніру чи по ходу змагань можуть бути зміни?
– Ми працюємо з тим, що дають організатори. Й поки ми цього не побачимо, не можемо щось вигадувати. Тобто, ми працюємо з уже готовою стінкою і зачіпками, які вони закупили. Хоча багато моментів узгоджується також з головним сеттером.

– А чи може рут-сеттером стати людина, яка раніше не була скелелазом чи скелелазкою?
– Ні, в рут-сеттингу все базується здебільшого на відчутті. Тобто ти маєш розуміти, що відчуває людина, коли лізе боулдеринг чи трудність. Тут і техніка, і стратегія… Є дуже багато факторів, які необхідно враховувати.

– Озираючись на чемпіонат світу, що можете сказати про траси на ньому?
– Я вважаю, що рут-сеттинг у Берні був дуже хороший. Якщо взяти трудність, то у дівчат взагалі дуже класно все вдалося. Всі лізли вище, вище, вище, й останні дві учасниці зробили топ. Японка Ай Морі виграла лише за результатом у попередньому раунді. У чоловіків… Останні двоє відпали взагалі раніше, але це не залежало від рут-сеттингу. Це ті випадки, які ти просто не можеш передбачити. Але було видно, що й Адам Ондра, й Тобі Робертс нервували перед фіналом. Якби вони лізли цією трасою на тренуванні, то зробили б це краще.

– А ви чули якийсь фідбек від спортсменів і тренерів?
– Часто буває, що коли він позитивний, до тебе можуть підійти і сказати, як усе класно. А якщо негативний, то десь облити брудом в Instagram чи розмовах між собою. Рут-сеттери намагаються зробити все, що можуть. При тому, що в 99 відсотках випадків це не так і легко. Але в Берні зібралися одні з найкращих сеттерів у світі, тому чув лише позитивні відгуки.

– Ви були скелелазом, а зараз у команді рут-сеттерів. Тепер ви можете подивитися на роботу останніх з обох боків. Чи змінилося щось у вашому ставленні до неї?
– Спортсмени й тренери часто не задумуються над тим, звідки беруться траси, й можуть десь у соціальних мережах у не найприємнішій формі написати, як усе було жахливо. Але скільки я крутив траси, жодного разу не бачив, щоб рут-сеттери швидко накидали абияк і пішли пити пиво. Всі намагаються зробити якнайкраще, але на те, яким боком все обернеться, впливає багато факторів. Це тяжка робота, й поки що немає способів, як її полегшити. Ти весь тиждень працюєш по 15 годин щодня.

Коли я був спортсменом, то й сам міг сказати щось подібне, не розуміючи, скільки всього стоїть за цим процесом. Зараз, якщо бачу, що щось не так, можу вказати на проблему, але в жодному разі не обливаю нікого брудом. Цих людей та їхню працю необхідно поважати.