Волейболіст ПИВОВАРЕНКО: «З росії тікав таємно, пізньої ночі»

Ще кілька днів тому про цього, народженого в Харкові 19-річного хлопця не знали навіть більшість прихильників волейболу. Та однієї миті Данило Пивоваренко, який нещодавно став срібним призером чемпіонату Іспанії за клуб «Ріо Дуеро» з Сорії, став знаменитістю. Про нього заговорили навіть ті, хто не дуже цікавиться спортом. Тільки ось популярність ця – сумнівна. Завдяки викривальному матеріалу одного з колег українці другу добу обговорюють російські «хвости» волейболіста, який виступав у молодіжному чемпіонаті країни-окупанта вже після 24.02.2022.

В цьому інтерв’ю Sport.ua Пивоваренко пояснив, чому не виїхав з росії відразу після початку великої війни, як так вийшло, що в час, коли його рідне місто потерпало від бомбардувань, він виставив у соцмережах фото з російським геотегом і як ставиться до росії і росіян зараз. На цьому тлі суто волейбольні теми виглядають другорядними, але їх ми теж зачепили.

- Даниле, що вас спонукало переїхати до росії?

- Це було два роки тому. В Україні через пандемію сезон завершився дуже рано. Ми не мали де тренуватися, не те що грати. Я шукав місце, де була б змога продовжити заняття волейболом, не розгубити форми. Цим видом спорту займаюся з раннього дитинства, тому не хотів навіть припускати, що через вимушену паузу можу втратити нагоду стати професійним гравцем. Цієї миті в мене з’явився варіант з Новосибірськом. Мене запрошував дуже сильний професійний клуб. Розумів, що їхати в росію – не дуже добре. Але бажання грати на високому рівні в ту мить переважило. Поїхав, тиждень потренувався і сподобався місцевим тренерам. Мені запропонували залишитися.

- Ваш клуб виграв бронзу молодіжного чемпіонату рф 2022 року. Вже після того, як росіяни розпочали повномасштабне вторгнення в Україну…

- Хотів покинути межі росії вже 24 лютого. Але стримував контракт. Просто взяти і поїхати не міг. Почав радитися з татом. З його допомогою намагалися розторгнути контракт. Але це виявилося непростим завданням. Перемовини тривали понад місяць і в підсумку зайшли в глухий кут. Тоді батько таємно, через знайомих волейболістів вивіз мене до Туреччини. Ми вибиралися пізньої ночі, приблизно о п’ятій ранку. Навіть боюся уявляти, що було б, якби мене спіймали на кордоні. Та все вийшло. Дуже радий, що зміг покинути межі росії. Вдячний Міжнародній федерації волейболу, що пішла мені на зустріч і видала трансфер. Завдяки цьому зміг продовжити кар’єру в Європі.

- Поясніть, як з бажанням покинути росію ви вже в час війни виставляли у соцмережах фото з геолокацією Новосибірська?

- Ми мали контрактні зобов’язання перед Spa-салоном, який був спонсором команди. Після одного з тренувань ми пішли в цей салон на фотосесію і зйомки рекламного ролика. В контракті нам прописали, що зобов’язуємося виставляти рекламні пости про наших спонсорів на власних сторінках в Instagram.

- Ви народилися і виросли в Харкові, місті, яке сильно постраждало від російських окупантів. Ваша родина відчула цю агресію на собі?

- Постраждала моя бабуся, наш будинок. Друзі постійно розповідали, яке жахіття в нас твориться. Зараз, здається, все набагато краще. Будинок вже відновили. Але війна продовжується і ми розуміємо, що цей спокій може бути тимчасовим.

- Тим росіянам, з якими ви перетиналися в під час виступів у Новосибірську, намагалися донести правду? Підтримуєте з кимось спілкування зараз?

- Говорити було марно. Тому, щойно виїхавши з росії, обірвав з тими людьми всі кінці.

- Як у вас виник варіант з виступом за «Ріо Дуеро»? Бо Іспанія у волейболі – це екзотика.

- Згоден. Але мені було важко десь прилаштуватися. Відеонарізок зі своєю грою не мав, тому доводилося шукати варіанти через особисті зв’язки. Мій тато знайомий з тренером «Ріо Дуеро». Він йому зателефонував, щойно я перебрався в Туреччину. Запитав, чи потрібен 18-річний діагональний, який раніше виступав там-то й там-то. Тренер сказав, щоб приїздив на оглядини. Я підійшов і зі мною підписали контракт на один рік.

- Не пошкодували, що там опинилися?

- Аніскільки. Мені дуже сподобалося в Іспанії. Мене оточували хороші люди, задовольняла якість тренувальної роботи. В команді окрім мене грало ще троє легіонерів – двоє бразильців і колумбієць Хуан Пабло Морено, який був основним діагональним команди, а я виходив на заміни. Такий статус мене трохи засмучував. Хотілося грати більше. Але загалом як для дебюту сезон вийшов непоганий.

- Очікували після його завершення отримати запрошення з лав національної збірної України?

- Звичайно, що ні. Я стежив за нашою збірною, вболівав за неї на торішньому чемпіонаті світу, розумів, наскільки то сильна команда. Для мене велика честь – отримати запрошення від тренерського штабу збірної України. Думаю, мене помітили, бо виходячи в Іспанії на заміни, регулярно набирав очки. Припускаю, що тренери запросили мене, щоб подивитися, на що я здатен, на перспективу. В будь-якому разі, я дуже вражений цим запрошенням, для мене це велика несподіванка. Буду проявляти себе, щоб довести, що заслуговую бути в такій команді.

- На збір перед матчами Золотої Євроліги Уґіс Крастіньш викликав всього 16 волейболістів. А отже шанси дебютувати за головну команду України маєте високі.

- Наразі думаю, що найперше тренуватимуся. То було б велике щастя, якщо б вдалося потрапити в заявку на матч. Думаю, грати в такій команді мені ще дуже рано. Але старатимуся.

- З кимось із волейболістів були знайомі перед приїздом на збір у польське місто Клещов?

- Ні з ким взагалі. Та й тут за добу з невеликим ще поки не зі всіма познайомився. Не всі, власне, поки ще доїхали. Тому й живу поки в номері один, очікую на свого сусіда. Також хочеться побачити, як працює капітан нашої збірної Олег Плотницький. Він також поки не приїхав. Думаю, найближчими днями роззнайомимося. Поки можу відзначити доброзичливу атмосферу в колективі. Всі хлопці вельми привітні. Подобається тренуватися під керівництвом Крастіньша. Це гарний тренер, який глибоко розуміє волейбол. Загалом виконую те, що й у клубі, але певні новинки вже помітив. Також відзначу, що нашій команді в Польщі створені найкращі умови для роботи і для відпочинку. Ми живемо в комфортних номерах, з великими ліжками, дуже добре їмо. Страв багато і якраз тих, які корисні для спортовців. У них багато вітамінів, протеїну. Маємо все, щоб підготуватися до офіційних матчів якнайкраще.

- Даниле, на завершення скажіть: ви вже визначилися з клубним майбутнім на наступний сезон?

- Поки тільки розмовляємо. Думаю, багато залежатиме від того, як зможу проявити себе і тут, у національній команді, і в молодіжній збірній України, в яку мене теж запросили.

- Можете припустити, що наступний сезон поведете в якомусь українському клубі?

- Виключати не можна нічого. Потрапити в львівські «Кажани», які виступають в одній з найсильніших у Європі польській ПлюсЛізі взагалі було б чудово.