Інтелект з характером: як тренер Бобкін готує збірну України до ЧС-2023

«Хлопці, вмикайте музику, тільки не російську. Багато говоріть одне з одним, підтримуйте, сперечайтеся. Я хочу, щоб роздягальня жила. За останній рік українці показали всьому світові, якими сильними ми можемо бути, якщо згуртуємося. Тому очікую, що впродовж найближчого тижня ви теж станете колективом і спільно допоможете одне одному проявити себе найліпшим чином», - ці слова найкращий бомбардир національних чемпіонатів з хокею Сергій Бабинець сказав у статусі генерального менеджера юнацької збірної України перед початком лютневого учбово-тренувального збору команди в угорській столиці Будапешті. Туди тренерський штаб збірної на чолі з Олександром Бобкіним викликав 25 хокеїстів, 24 з яких представляють закордонні клуби. Виняток – воротар калуського «Легіона» Олексій Аріпов.

Друга половина весни в українському хокеї очікується з великим нетерпінням. Зокрема й через те, що юнацька збірна до 18 років вперше після чотирирічної перерви зіграє в другому за силами ешелоні чемпіонату світу – дивізіоні 1А. 23-29 квітня у французькому Анжері наші земляки протистоятимуть збірним Франції, Казахстану, Данії, Угорщини і Японії. Попри те, що букмекери вважають нашу команду аутсайдером секстету, українці мають іншу думку. Більше того, президент Федерації хокею України Георгій Зубко поставив перед командою амбіційне завдання: фінішувати в трійці найсильніших. Наш тренерський штаб постійно стежить за майбутніми суперниками і його найкращими гравцями. На основі цих спостережень тренери дійшли висновку, що перед стартом найнебезпечнішими опонентами виглядають команди Данії і Казахстану. Хоча з ними теж можна боротися.

На збір в Угорщині Олександр Бобкін викликав відразу дев’ять абсолютних новачків. Також тренерський штаб тримає на олівці групу хокеїстів, які виступають у Північній Америці. В українському чемпіонаті потенційні претенденти на потрапляння до заявки світової першості теж є. Але їх вкрай мало. Річ у тім, що після початку війни майже всі найталановитіші хлопці, яким ще не виповнилося 18 і які торік виступали у новоствореній Молодіжній хокейній лізі, роз’їхалися за кордон. Найперше для того, щоб знаходитися в безпеці. З допомогою ФХУ і завдяки власним контактам вони наспіх влаштувалися в клубах з різних куточків світу. І, на жаль, не у всіх випадках ці зміни виявилися позитивними. Приміром, не приховують, що відчувають брак тренерської уваги й ігрової практики воротарі Роман Батіг та Єгор Калиниченко, котрі виступають у Чехії. Схожі труднощі відчувають окремі польові гравці.

Тренер Бобкін вміє й любить працювати з молоддю. З досвідом він сформував свій стиль роботи. Який, може, не всім до вподоби, але який давав результат як на всеукраїнській арені, коли юнаки білоцерківського «Білого Барса» займали лідируючі позиції в Україні, так і на міжнародній. Бо то ж саме під керівництвом Бобкіна юнацька збірна України торік посіла друге місце в дивізіоні 1В чемпіонату світу і підвищилася в класі, а молодіжна збірна (U20) наприкінці 2022-го зупинилася за крок від виходу в дивізіон 1А, фінішувавши в 1В другою.

«Ті, хто мене не знає, сьогодні посміхаються. Думають: «О, який веселий, добрий тренер», - каже Олександр після першої розмови з командою в Будапешті. – Більшість, звісно, насторожені. Бо розуміють, що на них чекає. А інші збадьоряться після першого ж тренування».

Бобкін з помічниками – мудрим тактиком Русланом Борисенком, тренером воротарів Олександром Федоровим, а також згадуваним уже Бабинцем, який теж бере активну участь у тренувальному процесі – тримають підопічних у постійному тонусі впродовж усіх півтора-двогодинних занять. Та що там підопічних – втягнутими в процес почуваються всі представники персоналу команди. Лікар ти, відеотренер, прес-аташе чи сервісмен, але будь готовий раптово почути запитання, котре стосується безпосереднього робочого процесу, на яке треба дати блискавичну відповідь.

То за умови, що самі тренування відзначаються величезною інтенсивністю. Деталі кожної вправи Руслан Борисенко зображає графічно, на макеті, перед виходом на лід. Те саме, тільки для воротарської бригади, робить Олександр Федоров. Короткі паузи у швидкісній роботі заповнюються усними вказівками чи підсумками з елементами інтерактиву. Доносячи до підопічних власні вимоги, Бобкін не забуває запитати, як би вчинив у схожій ситуації той чи інший хокеїст. Так тренер прищеплює в гравцях такий важливий компонент, як ігрове мислення. При цьому тренерський штаб намагається уникати категоричності при оцінці всіх без винятку ігрових ситуацій, іноді прислуховується до підопічних, запитуючи, які варіанти вони використовують у клубах. Це й є творчий процес, а не диктат однієї особи чи групи осіб. Хоча на перший погляд методи Олександра Бобкіна виглядають диктаторськими.

У першому з трьох товариських матчів на зборі в Угорщині українці перемогли молодіжну, з верхнім віком до 21 року команду МАС «Будапешт» несподівано переконливо – 6:2. В роздягальні відразу після матчу Бобкін похвалив підопічних. А щоб повернути їх до тонусу і не дати почивати на лаврах, ранкове тренування наставник розпочав з повчальної історії про одного хокеїста, який загубив кар’єру нехлюйським ставленням до начебто другорядних матчів. Проте, видно, цей монолог хлопців не дуже збадьорив. Тому після першої частини заняття промова була емоційнішою.

Зайшовши у роздягальню, Бобкін запитує одного підопічного: «Ти як ставишся до росії?» «Погано», - відповідає той. Другого питає те саме. Відповідь ідентична.

«Погано і це правильно, - продовжує Бобкін. – Але ви знаєте, який у них хокей. Колись, коли я був таким як ви, навіть мені було 15, на два роки молодшим за вас був (підвищує голос), я потрапив у «Локомотив» Ярославль. Там мене поселили в одному номері з російським хлопцем. Ми добре спілкувалися, дружили, їли разом пончики, гуляли вечорами. А потім було тренування. Ледь вийшли на лід, а він мене ЯК ВЛУПАШИТЬ!!! Розвалив повністю. Я був у шоці. Не чекав від нього такого. Після тренування не розмовляю.

- А шо такоє, Саня? - пита цей хлопець.

- Що ти робиш? Ми, здається, друзі.

- Саня, розумієш, я стільки зусиль витратив, щоб вибратися з тих сибірських є…нєй. Я жив у бідності, вся надія на хокей. І ось я тут. Тому на льоду мені байдуже, друг ти чи ні. Я буду вбивати будь-кого, щоб залишитися в цій команді.

В підсумку залишився і він, і я. Нас відібрали в числі 22-х з 40-ка.

А що ви?! Ось ти, Іващенко? Пам'ятаєш, на останніх хвилині гри з «Будапештом» ти поліз і розколов їх гравця? Нащо ти це зробив?

- Бо ви сказали.

Так чому ж ти не робиш цього під час тренування?! Чому ви бігаєте, ніхто нікого не припечатає ні разу? Знаєте, чому канадці такі сильні? Бо вони приходять на кожне тренування, як на бій. У них на льоду взагалі немає друзів, вони розбивають один одного, хоч у житті є близькими друзями. Бо вони розрізняють життя в хокеї і поза ним. Вони знають, що за своє місце треба битися щодня. А не відбувати тренування механічно, мов інфантильні амеби. Ви розумієте, що з таким ставленням до дорослого хокею дійти важко? Прокиньтеся!»

І прокинулися. Ні, вбивати ніхто нікого, звісно, не вбивав, але заняття стало жвавішим. А наступного дня українці в серії булітів (4:3) перемогли в товариському матчі другу команду молодіжного чемпіонату Угорщини (U21) «Фегервар». Згадуваний уже Микита Іващенко, який виступає в юнацькому чемпіонаті Швеції за «Стрьомсборо», проявив себе одним із лідерів команди і закинув переможний буліт. Хлопці, які до цієї гри виглядали помітно скутими, після перемоги проявили справжні емоції. Роздягальня арени імені Ґабора Очкая в Секешфегерварі нарешті стала притаманним для хокейних колективів «вуликом».

Олександр Бобкін привітав підопічних і попрохав, щоб так само змобілізованими вони були й наступного ранку, коли доведеться протистояти в заключному матчі угорського збору молодіжній команді «Уйпешта». «Ця команда слабша, ніж дві попередніх, але то не означає, що маємо поставитися до суперників легковажно, - каже тренер. – Ви повинні зробити все від вас залежне, щоб за підсумками збору собі не докоряти, мовляв, міг відпрацювати краще і потрапив би на чемпіонат світу. Відпрацюйте на максимумі. А тренери у квітні визначать, чи достойні ви спершу поїхати на заключний збір, а потім і на чемпіонат світу, чи ні».

…Перед ареною «UTE Jegkorung» зустрічаю подружжя з України. Батьки оборонця Сашка Заруби, який є вихованцем харківського хокею, грав за юнацькі команди «Кременчука», а нині виступає за литовський «Панкс», скористалися нагодою, щоб побачитися з сином у сусідній державі.

«Жити в рідному Харкові зараз не дуже безпечно, - каже мама хокеїста Дарина Заруба. – Ми зараз активно займаємося волонтерською діяльністю. Возимо гуманітарну допомогу в регіони, які постраждали від війни. Цивільним і військовим, зокрема нашому хокеїстові Олексієві Лазаренку, який бореться з ворогом на передовій. Під час постійних переїздів мали нещастя опинятися неподалік від місць обстрілів не лише в Харкові, а й у Києві і навіть у Львові. Ракети падали в кількастах метрах від нас. Але, на щастя, вийшли з тих історій неушкодженими».

Власне, хлопці теж добре розуміють, що представляти Україну, особливо в такий час – велика честь. Відразу після перемоги 5:0 над «Уйпештом» гравці попрохали, щоб їх пофотографувати. І показово, що окремі забажали сфотографуватися, цілуючи тризуб на джерсі.

Трохи пізніше, діставшись готелю, щоб забрати речі і роз’їхатися кожен у своєму напрямі, хлопці щиро браталися, прощаючись один з одним. Цілком очевидно, що на цьому зборі тренерський штаб української збірної вбив двох зайців: доніс свої вимоги до підопічних, отримав потрібну інформацію про готовність гравців і прищепив їм командний дух, так необхідний у колективах, які ставлять перед собою серйозні завдання.