Боббі Халл: той, що гнув своє!

Блогер Sport.ua згадує винахідницьку вдачу зірки світового хокею Боббі Халла, який завдяки «чаклуванню» над ключкою домігся виняткової сили своїх кидків.

Смерть видатного канадського хокеїста Боббі Халла («харизматичного члена Залу хокейної слави», як підкреслює New York Times) спричинила безмір спогадів про цю хокейну зірку. Чимало хто згадував його єдиний Кубок Стенлі, здобутий у напрочуд молодому віці, звитяги у ВХА (з нею він свого часу зраджував НХЛ), бомбардирські рекорди (першим у найсильнішій хокейній лізі світу доскочив більш як півсотні закинутих шайб в одному сезоні) й відповідно 3-разове пошанування «Арт Росс Трофі» – призом за кращий показник за системою гол + пас, протистояння з радянськими хокеїстами у 1970-ті, таку собі еталонну безшоломність (тоді це було модним на заокеанських хокейних аренах), попри ранню лисину, гру з перукою (інколи вона спадала) і задерикуватість на майданчику, запаморочливу швидкість (45 км/год із шайбою та 48 км/год без шайби) й водночас проблемність (сварки з дружинами, домашнє насильство, расистські висловлювання, добрі слова на адресу Адольфа Гітлера, приписувані хокейній зірці, щоправда, московським англомовним виданням The Moscow Times – те ще джерело незаангажованої інформації, сам Халл, до речі, заперечував ті буцімто свої слова) за межами хокею.

Все це було частиною його життя, однак було й дещо інше – амуніційне винахідництво. Дехто згадував Боббі Халла й у контексті новаторського підходу до згинання гака ключки – мовляв, чи не першим зробив це. Завдяки вдосконаленню знаряддя хокейної праці швидкість кидків «Золотої ракети» сягала 193 км/год. А партнер Боббі по «Чикаго Блекхокс» воротар Гленн Холл зазначав: «Думки були не про те, щоб відбити ті кидки, а щоб уникнути смерті!». Інший кіпер Ед Джакомен із «Нью-Йорк Рейнджерс» зауважував: «Кидки Халла грали в ігри з вашим розумом!» А інший їх колега зітхав: «Шайба після слеп шота Халла обвалюється на тебе з такою силою, наче це невеличке містечко!»

Читайте також:

Помер знаменитий хокеїст НХЛ на прізвисько Золота ракета

Попри поширений міт, Халл не був піонером на цьому шляху, натомість був, безсумнівно найрезонанснішим «згиначем», тим, хто увійшов до хокейної історії і серед іншого через це. Він був видатним популяризатором «гака» й найкращою рекламою цього підходу! А першим ще сотню років тому, в 1920-х рр. на такий революційний крок в удосконаленні хокейного знаряддя зважився Сай Деннені – зірка клубу «Оттава Сенаторз», 5-разовий володар Кубка Стенлі (5-го разу сягнув найголовнішої хокейної вершини вже на фініші кар’єри в складі «Бостон Брюїнз»).

35 років по тому нападник «Нью-Йорк Рейнджерс» Енді Бетгейт продовжив відповідні експерименти. А от надалі вже вступили в гру з гаком гравці «Чикаго Блек Хоукс» Стен Микита й Боббі Халл.

Й сам Халл відкараскувався від першості у використанні гака й навіть писав у своїй славнозвісній книзі «Моя гра – хокей», або, якщо хочете, гнув своє: «Чимало не в міру завзятих хокейних оглядачів приписало мені винахід ключки з вигнутим гаком. Мені пригадується, я свого часу бачив таку саму ключку в Стена Микити, але навіть він не претендує на її авторство. Повертаючись до тих днів, коли я почав користуватися ключкою, я згадую, що ставав на гак і смикав за ручку, щоб трохи вигнути його. Впевнений, що коли Стен Микита був хлопчиськом, він робив те саме. Те саме робили й інші хокеїсти. Справа зазвичай закінчувалася тим, що ми або ламали ключки, або послаблювали їх міцність. Тепер ми отримуємо фабричні ключки з вигнутими гаками».

У чому ж Боббі Халл вбачав переваги нестандартної, як для початку 1960-х рр. ключки?

Він наголошує: «Послана вигнутим гаком, шайба часом поводиться дуже дивно. Талановитий молодий воротар команди «Детройт Ред Вінгз» Роже Крозьє, який відбив чимало дуже небезпечних кидків, якось сказав, що від вигнутої ключки шайба може летіти по кривій, прямовисно падати й навіть підніматися. Я дуже поважаю Крозьє, але тут він, мені здається, трохи помиляється, бо ніхто ще мені не довів, що можна послати шайбу по кривій.

Моя думка така, що добре виконаний вигнутою ключкою слеп шот (щовчок) змушує шайбу рухатися по прямій. Коли хокеїст застосовує слеп шот, причому байдуже, по рухомій або нерухомій шайбі, гак ключки вдаряє по шайбі з напрочуд великою силою, що доходить до сотень кілограмів, хоча, як на мене, таких вимірів ніхто ще не робив. Прямий гак, переносячи весь цей тиск на шайбу, обов'язково прогнеться її периметром, і шайба полетить під кутом. Виконуючи слеп шот вигнутою ключкою, слід стежити за тим, щоб гачок і шайба стикалися дещо за центром гака. Під дією сили щовчка гак випрямляється, і шайба летить по прямій. Нічого надприродного в цьому немає, і єдиний секрет успіху полягає у визначенні точного місця дотику гака та шайби. Чимало фахівців, які є противниками ключки з вигнутим гаком, стверджують, що виграш, який хокеїст дістає за користування нею, перекреслюється програшем у тому сенсі, що втрачається можливість чіткого керування шайбою іншою стороною гака. За гри зігнутою ключкою, заявляють вони, варто поставити хрест на кидку з «незручної» руки, а сама техніка володіння ключкою стає надто складною.

У відповідь я можу лише сказати, що ані Стен Микита, ані я ніколи жодних труднощів із кидком із «незручної» руки не відчували. У тому, що це саме так, навряд чи хтось засумнівається, подивившись, як Микита спритно поводиться з шайбою, орудуючи обома сторонами гака».

Хай там як, але саме Боббі Халл і Стен Микита достоту повернули до життя цей винахід. Вони дістали славу прихильників «бананового гака», згин зчаста доходив до 3 дюймів! Перші ключки нового зразка вони виготовили самі, користуючись класичним способом, розігріваючи гак і засовуючи його під двері. Після того, як їхній приклад наслідували інші хокеїсти, північноамериканські фірми налагодили промисловий випуск модної новинки. Спочатку гак можна було гнути, як заманеться. Та в 1967 р. НХЛ ввела обмеження. Надалі його прогин обмежили 1,9 см.

Епідемія гакоключкотворення перекинулася з-за океану й на радянські майданчики вже в другій половині 1960-х рр. Першим на одній шостій частині суші став загинати ключку Анатолій Фірсов, за що спершу був жорстко критикований тренером Анатолієм Тарасовим (натомість колишній партнер Тарасова по трійці нападу, а надалі колега по тренерському цеху Володимир Єлізаров зметикував і ключку з двома гаками, але вона не прижилася). Проте кидок Фірсова з допомогою такої ключки був достоту вбивчим! І згодом Тарасов, що з презирством ставився до всього капіталістичного й щиро вірив, що радянських збірників можна налаштувати на боротьбу співанням «Інтернаціоналу» (будь-кого з видатних українських тренерів із різних видів спорту мені складно уявити за подібним заняттям), дав добро, визнавши слушність вправного згинання. А піонерство Фірсова (й не лише воно, звісно) дало тому змогу дістати славу першого радянського гравця, який погодився грати за клуб НХЛ (пропозицій було кілька, зокрема кликав «Монреаль Канадієнс») у разі дозволу радянських керівників. Природньо, радянську зірку з країни не випустили, ба більше: на кілька років Фірсова зробили взагалі невиїзним за небачене зухвальство. Зазначу, що по закінченні ігрової кар’єри Фірсов пішов у політику, був депутатом радянського парламенту, балотувався і в російський, але, як із прикрістю зазначав в одному з інтерв’ю, не переміг через те, що його буквально «затисла партія «Вітчизна – вся росія» – попередниця сумнозвісної «Єдиної росії».

А вже в 1980-ті рр. професійні хокеїсти й на наших теренах грали переважно із загнутими гаками. А ось дістати таку ключку в радянських спортивних магазинах на початку 1980-х рр. було вкрай нелегко. Пам’ятаю, для мене, о тій порі юного хлопця, передали таку ключку, придбану в Ризі за сприяння адміністратора тамтешньої команди «Латвіяс Берзс» (балансувала в тогочасся на межі 1-ї і 2-ї ліг радянського хокею). Ходив козирем у дворі, чого там! А ворота, зроблені з ящиків із-під молочної тари, ой як гримотіли після кидків, зроблених тією дорогоцінною ключкою! Дбайливо зберігаю її і дотепер. Як, до речі, й уже згадувану книжку Боббі Халла «Моя гра – хокей», яка стала справжньої хокейною Біблією для хлопчисьок 1970-х. У ній – безмір професійних хокейних порад. Як сам Боббі з гумором зазначав, що то книжка, мовляв, не про те, як бідачисько доробився багатства, адже він не був бідним у дитинстві й не є багатієм на час написання книжки. Щодо того, що Халли не жили проханим хлібом, повірю (хоча в родині було 11 дітей, фермерську працю та вміння заробити копійчину-другу там шанували), а от що суперзірка НХЛ не вибилася в статки… Радше, повірю у веселу вдачу Боббі. Щира дяка, Халле, за чудову гру! Спочивай із миром, хокейна легендо ХХ століття!

Олексій РИЖКОВ