Іван КРУЛЬКО: «Поради та досвід Бринзака корисні мені»

Пропонуємо вашій увазі ексклюзивне інтерв’ю з Іваном Крульком, який 14 листопада був обраний президентом Федерації біатлону України. У першій частині читайте про труднощі на посаді президента, успіхи та невдачі біатлоністів, про квоту, проблеми з біговою формою, комунікацію з Бринзаком, а також наступників на тренерському містку збірної.

– З якими труднощами ви зіткнулися на посаді президента Федерації у перші 2,5 місяці своєї роботи, окрім хвороб спортсменів, звісно.
– Зараз в Україні немає жодної сфери, яка б не стикалася з проблемами. Цей біатлонний сезон пов’язаний із низкою труднощів. В біатлоні теж є проблеми, які потрібно вирішувати – для цього потрібен час. Це обумовлено, перш за все, ситуацією в нашій країні. Війна вносить свої корективи у наші плани.

Через російську агресію в нас зруйнована ледь не найкраща база, яка в нас була для підготовки біатлоністів – це база в Чернігові. Ми втратили цей потенціал, цю можливість, тому що там є величезна кількість тренерів. Ми чудово розуміємо, що через війну велика кількість молодих українців своїми родинами покинули нашу країну. І це теж впливає на наш потенціал. Це є серйозні проблеми, але вони від нас не залежать, тому що це війна. Нам потрібно цю війну вигравати, і ми це прекрасно розуміємо. Тому мусимо працювати в тих умовах, які є.

На додачу, дійсно, цей сезон пов'язаний з великою кількістю захворювань, через які деякі спортсмени не можуть виступати зараз або пропустили певні етапи. Це вплинуло на їхню підготовку, на їхні результати.

Очевидно, що потрібно вибудовувати дуже добру комунікацію з тими органами влади, які відповідають за спорт; з інституціями, які могли бути долучені до спорту, з науковими установами. Нам потрібно формувати командний дух серед наших спортсменів. Потрібно вибудовувати, в тому числі, і систему роботи в нашій федерації, оскільки до нас прийшли нові люди, хоч залишилася частина і тих, які працювали раніше.

Тобто ми знаходимося в постійному пошуку, постійній роботі, труднощів у нас, хоч греблю гати. Але всі питання, які у нас виникають, ми будемо системно та послідовно налагоджувати, щоб побудувати зрозумілу систему підготовки: від масового спорту і закінчуючи спортом вищих досягнень.

– Як ви оцінюєте виступи команди станом на сьогодні?
– Мене порадувало, що цьогоріч ми розпочали наш медальний залік. Для нас одними з найголовніших стартів сезону є чемпіонат Європи і чемпіонат світу. Чемпіонат Європи відбувається цими днями. Безумовно, всю біатлонну родину порадувало, що на старті двоє наших спортсменів взяли срібні медалі в індивідуальній гонці, згодом Анастасія Меркушина виборола золото у спринті. При тому, що показала чисту стрільбу і до останнього боролася ногами, вигравши переможні пів секунди. Це велика радість для усіх вболівальників.

Порадували виступи нашої команди на Європейському юнацькому олімпійському фестивалі – аналогу Юнацьких Олімпійських Ігор. І на цих змаганнях наша молода і дуже перспективна біатлоністка Олександра Меркушина, здобула одразу дві нагороди – золоту медаль у спринті та бронзову медаль в індивідуальній короткій гонці.

Якщо подивитися на останні кілька етапів Кубку світу, які відбулися, то давайте скажемо так: в українському біатлоні ми звикли до кращих результатів, будемо об'єктивними, і наші вболівальники цього прагнуть. Ми розуміємо, що цей сезон з різних причин для нас був надзвичайно складним. На це вплинуло те, що після Олімпійських Ігор, по суті, ми пропустили три етапи, і не було нормального завершення попереднього сезону. Це вплинуло на тренувальний процес. Наші біатлоністи знаходяться у непростому психологічному стані – їхні родини в Україні, деякі знаходяться на тих територіях, які були під обстрілами, під атаками. Хоча, мабуть, в нас майже всі регіони були під атаками і обстрілами. Це, безперечно, впливає.

Але ми побачили, що у нас є молодь, яка підтягується, яка вже потрапляє в залікову зону особистих гонок, набирає очки в Кубку Націй. Я радий, що персонал-бест у Рупольдингу був у Дениса Насика, в Тараса Лесюка.

Відповідно ми маємо дивитися на молодь, яка може створювати всередині конкуренцію і бути готовою для того, щоб гідно представити Україну на головних спортивних стартах – Олімпійських іграх 2026 року.

– На що, на вашу думку, потрібно звернути увагу перш за все у тренувальному процесі?
– В тренувальному процесі, очевидно, нам потрібно підвищувати результати фізичної роботи: якщо зі стрільбою на етапах у нас, в принципі, провалів явних немає, то з роботою на трасі є питання, коли ми не завжди можемо бути достатньо конкурентними для того, щоб витримувати той темп, який задають інші спортсмени з інших збірних. Будемо сподіватися, що ще до кінця сезону нам вдасться покращити результати, і ми зможемо порадувати українських вболівальників.

– Щодо квоти. З Кубком світу все зрозуміло – ми маємо зберегти квоту. А чи важливо нам зберегти квоту на Кубку IBU?
– Нам потрібно зберігати квоту як на Кубку світу, так і на Кубку IBU. Перед спортсменами стоїть саме така задача.

В кінці минулого року ми збирали підсумкову Президію Федерації біатлону, на якій затвердили систему мотивацій від Федерації, яка буде вираховуватися якраз від кількості очків, які набрав кожен спортсмен в скарбничку Кубка Націй IBU і Кубка Націй на Кубку світу.

Для чого ця система мотивації? Вона виражається в грошовому вигляді. Це будуть свого роду преміювання спортсменів за підсумками сезону. Якраз для того, щоб вони розуміли, що для нас є важливим збереження квоти, а квота береться з балів, які ми набираємо. Щоб наші спортсмени боролися за кожне місце, тому що кожне місце приносить бали, а бали, відповідно, в кінці сезону будуть приємним бонусом у грошовому еквіваленті для наших спортсменів.

– З огляду на те, що нам важливо зберегти квоту, чому нам не вдається закрити її повністю, тому що на Кубку IBU виступає по три-чотири учасники?
– Мінімальна квота закривається – це 3 учасники на всіх змаганнях. Але якщо ви аналізуєте останні етапи, то давайте будемо справедливими перед собою про те, що нас переслідують хвороби в цьому сезоні, і частина спортсменів просто через хвороби не можуть виступати.

Але при цьому деякі спортсмени брали участь, зокрема, у Всесвітній Універсіаді, де здобули 6 медалей, і біатлон також доклався певними здобутками – сріблом, яке завоював Дмитро Грущак, та бронзою в одиночній змішаній естафеті, яку здобули Степан Кінаш та Юлія Городна. Крім того, зараз в Італії відбувається ЄЮОФ, і частина спортсменів, які могли би бути учасниками на Кубку IBU, змагається на цих змаганнях. Ми мали обов'язок перед країною запропонувати наших спортсменів, які достойно мають представляти Україну на цих змаганнях.

– Скажіть, будь ласка, чи поїде наша команда на заокеанські етапи Кубка IBU в Канаду (прим. VII та VIII етапи Кубка IBU відбудуть в канадському Кенморі 23-26 лютого та 1-4 березня відповідно)?
– Ми над цим зараз працюємо. Коли мені задали це питання, я чітко сказав, що ми маємо брати участь в усіх етапах, які проводяться під егідою міжнародної федерації біатлону для того, щоб ми якраз не втрачали квоти. Тому що неучасть у двох етапах, які будуть відбуватися на Американському континенті, може вплинути на нашу квоту в майбутньому. Тому я працюю над тим, і докладаю усіх зусиль, щоб все-таки представництво України на цих змаганнях було.

– Тобто шанси, що Україна все-таки буде представлена на двох заокеанських етапах Кубка IBU, є?
– Шанси є. Всесвітня Універсіада відбувалася в США, і українська біатлонна команда була там представлена.

– Микола Зоц залишив команду Б напередодні вкатки, аргументувавши це тим, що команда не мала закордонних зборів, і складно буде досягти результату. Натомість, особливо деякі, доволі непогано виступають, і пробилися в основну команду, незважаючи навіть на відсутність зборів закордоном. До того ж зараз ми бачимо його з юніорами, які теж були без закордонних зборів. Так яка насправді була причина? Чому Микола Миколайович залишив команду?
– Мені некоректно говорити про речі в той період, коли я ще не був обраний Президентом Федерації біатлону. На це, очевидно, були причини, і вони можуть бути абсолютно різними. Але головне, що я вам можу сказати, Микола Зоц – відомий український тренер, і на таких людей, як він, ми розраховуємо. Тож будемо розбиратися, як він має працювати у майбутньому.

Але вже зараз я хочу проанонсувати своє бачення системи побудови роботи в біатлоні, і цю систему я буду пропонувати нашій команді. Я буду переконувати, що вона має відбуватися наступним чином: у нас є головні тренери чоловічої та жіночої команди А, і саме головні тренери цих команд повинні не зациклюватися виключно на роботі, умовно, з шістьома спортсменами, а вони мають дивитися аж до юнацької збірної.

Відповідним чином мусить працювати вертикаль, коли тренерський склад команди А, команди Б і юніорів працюють в нерозривному зв'язку один з одним. І головний тренер відповідає за організацію роботи тренувального процесу аж до юнацької збірної, тому що це наш резерв, наш потенціал. Тож головний тренер мусить розуміти, хто ці тренери, він має давати рекомендації стосовно того, з ким він хотів працювати і хто може дати найкращий результат. Якщо ми довіряємо цим головним тренерам і наймаємо за контрактом їх на роботу, то, очевидно, що ми мусимо від них чекати відповідальності за результати, але при цьому дати їм можливість вибудувати ту вертикаль, яка може дати найкращий результат.

– Ви щойно згадали за контракт. Чи підписали ви контракти з тренерами? Тому що коли Федерацію очолював Володимир Михайлович, то вся угода була побудована на довірі.
– Моя робота у Федерації біатлону почалася тоді, коли сезон вже стартував. Тому цей сезон ми працюємо так, як воно є. Я, як Президент Федерації біатлону, не втручаюся в тренувальний процес. Я не визначаю, хто і де має виступати. З тренерами ми аналізуємо стан справ уже після етапів.

Я не хочу зараз говорити про те, що було, яким чином було, але якщо був результат у нашої команди, то ця модель була абсолютно робочою. Але в сучасному світі логічно було б, якби з тренерами Національної команди все-таки підписувалися контракти і вони працювали за ними.

В той же час, хочу вам сказати, що наші тренери не зовсім прив'язані до Федерації з точки зору оплати їхньої праці, тому що вони отримують заробітну плату в Міністерстві молоді і спорту. Власне, із ними вони мають контракт.

– Але як я розумію, безпосередньо із Федерацією контракту наразі немає?
– Контракт із федерацією буде. Більше того, зараз ми обговорюємо можливість формування та підписання контрактів зі спортсменами. Тому що контракт – це ж не тільки грошове вираження. Контракт – це в тому числі правила спільної роботи, взаємні обов'язки і відповідальність: як має відбуватися підготовка; наскільки професійно спортсмени повинні ставитися, в тому числі до свого побутового життя. Тому що, знаєте, бувають випадки, коли спортсмени завершують сезон, а після відпустки входять в сезон вже втративши свою форму і доводиться витрачати багато сил для того, щоб цю форму повернути. Або, знову ж таки, наскільки ретельно спортсмени повинні стежити за своїм здоров’ям та не затягувати із лікуванням, щоб потім не було наслідків.

Тому професійні спортсмени, які хочуть досягати результатів, повинні розуміти, що їхня професійна кар'єра не закінчується від сезону до сезону чи від стартів до стартів, а вона триває і в звичайному житті, коли немає офіційних змагань.

– Помітила, що на етапах наші спортсмени виступають в різних формах – верх в Богдана Цимбала один, в Антона Дудченка інший, а в усієї команди звичайна основна форма. Чому склалася така ситуація?
– Це відбулася нормальна ситуація, абсолютно робоча. В минулому році в нас змінився постачальник форми, ним став Sportful – це одна з найкращих форм. Її рекомендували в тому числі і спортсмени, вважаючи, що якість цієї форми і
умови, в яких вони будуть працювати в ній, є для них більш комфортними. Тому Федерація підтримала таке побажання спортсменів. Але у зв'язку з тим, що форма замовлялася за тими розмірами, які заявляли спортсмени, а в кожного виробника є своя ростовка, а Богдан Цимбал, зокрема, є кремезним чоловіком, то та форма, яка для нього була замовлена, виявилася йому не за розміром, і нам оперативно довелося замовляти іншу форму.

Інший комплект, такий самий, вчасно і дуже швидко компанія виготовити не могла, тому ми взяли інший комплект його розміру, який є дуже добрим за якістю, але трошечки може відрізнятися в якихось деталях. Але це жодним чином не може вплинути на результати. Тому ми це розуміємо і це сталося з причини зміни постачальника.

Але питання робоче воно не є критичним і воно є таким, яке може бути виправлене вже у майбутньому, розуміючи тепер вже точно, кому і який саме розмір потрібний з конкретним виробником цієї форми.

– До речі про форму. На формі назва нашої країни Ukraine, написана неправильно – UkrainA. Чому так сталося?
– Назва країни, Україна, написана правильно, тільки в італійській транслітерації, тому що виробник цієї форми з Італії. Для них Україна пишеться не з E вкінці – Ukraine, а з А – Ukrainа.

Краще було б, очевидно, якби все-таки виробник форми більш уважно до цього поставився. Вони, до речі, готові були виготовити іншу форму, але термін виготовлення форми для спортсменів триває 2 місяці. Ми могли замовити і отримати форму, щонайшвидше, наприкінці сезону. Але я не думаю, що це б сподобалося нашим уболівальникам і вам, журналістам, а найголовніше спортсменам, котрі би лишилися без нової форми. Тоді б взагалі задавали питання «А де ж та нова форма?». Тож було прийнято рішення, що оскільки ця форма вже виготовлена, і в ній спортсмени виступають, то ми потерпимо і нехай буде написано Ukrainа. А наступного сезону, замовимо форму, де буде написано Ukraine.

– Бачила вас з Володимиром Михайловичем Бринзаком в Рупольдингу разом. Чи консультуєтесь ви з ним?
– Ми з Володимиром Михайловичем у прекрасних відносинах. Я його дуже поважаю, як людину, яка майже 25 років віддала українському біатлону і керувала ним в дуже непростий час розвитку нашої держави. І, безумовно, що з Володимиром Михайловичем ми на постійному зв'язку, в нього неймовірний досвід, і я є тією людиною, яка не боїться вчитися постійно – все життя. Тому, звісно, що його поради та досвід є корисними для мене. Ми спілкуємося – спілкувалися сьогодні і будемо спілкуватися завтра.

– Іване Івановичу, як, загалом, за вашими відчуттями, проходить Ваша адаптація в біатлоні?
– Мені здається, що нормально, в абсолютно робочому режимі. У нас в країні зараз дуже багато викликів, і це, безумовно, впливає на ритм нашої роботи та нашої діяльності. Але велику частину мого робочого часу вдається приділяти біатлону.

Хоч вже і пізня година (прим. розмова відбувалася пізно ввечері), але я щойно провів дуже детальну глибоку робочу зустріч з ректором Національного університету фізичного виховання і спорту Євгеном Імасом, під час якої ми говорили про ту частину, яка необхідна для розвитку біатлону та професійного спорту – це наукова робота, це спортивна медицина, це реабілітація, це науковий підхід до цього.

І я б хотів, щоб ми максимально могли використати всі можливості – в тому числі і ті, які є у нас на національному рівні. Тому що якщо ми приймаємо рішення, що ми покладаємося на власні сили, розвиваємо біатлон зі спортсменів-українців, що ми хочемо посилювати і розвивати науковий потенціал та тренерський склад, то я вважаю, що у цій сфері у нас можуть бути дуже добрі елементи співпраці. В тому числі щодо того, щоб у нас була і окрема кафедра біатлону в профільному вищому навчальному закладі, щоб у нас був спеціалізований коледж, де б могли займатися ті спортсмени, які хочуть себе реалізувати в біатлоні.

Тобто, в нас відбулася дуже детальна і достатня довга розмова, де ми окреслювали плани, які в майбутньому можуть сформувати те, чого прагну я. А я прагну побудувати систему підготовки українських спортсменів з біатлону, який має починатися з, безумовно, рівня масового спорту і далі має відбуватися спеціалізована підготовка через мережу дитячо-юнацьких шкіл, спортивних коледжів, вищої освіти.

Безумовно, під час розмови ми також приділили увагу розбудові інфраструктури на базі тих можливостей, які є в Національному університеті. У нас є всі можливості, щоб Україна стала столицею біатлону, і аби цей спорт мав можливість розвиватися на належному рівні. Те саме ми робимо в областях – намагаюся знайти можливості відвідати обласні центри, і зробити все можливе, щоб регіональні програми з розвитку зимових видів спорту, зокрема біатлону, були запроваджені в різних регіонах України.

– Впродовж якого часу ви плануєте побудувати систему підготовки українських спортсменів з біатлону?
– Розумієте, немає можливості сказати, як швидко можемо реалізувати цей задум. На це впливатиме дуже багато факторів. Єдине, що я можу точно сказати, що в мене є бачення, що це треба робити і рухатися в цьому напрямку зараз.

Ми розуміємо, що побудова будь-якої нової бази забирає час – мінімум до трьох років. Вибудовування системи навчального процесу, наприклад, через коледжі – тривала робота: потрібно набирати дітей, які будуть приходити в 6, 7, 8 клас, коледж, і вже далі, ті, які будуть показувати високі результати, будуть реалізувати себе в спорті високих досягнень.

Тобто, це є довготривалий процес, і я не берусь говорити, що це можна зробити за рік чи це можна зробити за два роки. Можна починати робити все поступово і, отримавши модель, яка працює, пробувати її мультиплікувати на інші подібного роду навчальні заклади. Це потрібно для того, щоб цей проєкт в нас не був зосереджений в одному місці, а щоб різні області України мали можливість розвивати біатлон.

Тому я не виключаю і те, що після мене прийде той, хто буде краще виконувати і продовжувати цю працю. Але системну роботу потрібно закладати, її потрібно робити зараз. Я не кажу, що в нас біатлон загублений, ні. Я не прийшов на порожнє місце. З точки зору роботи, біатлон у нас є номером один з усіх зимових видів спорту, але немає межі досконалості. Всі країни рухаються вперед. Ви подивіться, які результати показують різні національні збірні, скільки зараз команд, які мають молодих спортсменів, які ще вчора були аутсайдерами в біатлоні, а сьогодні вони підтягуються до лідерів.

Чому так відбувається? Тому що вони, в тому числі запроваджують системну роботу, і я вважаю, що всі ті добрі напрацювання, які в нас були, їх потрібно зберегти, але в той ж час нам потрібно рухатися вперед і запроваджувати всі можливості які у нас є на національному рівні.
Під час моєї розмови із Євгеном Імасом, він розповів, що на сьогоднішній день в українському спорті склалася така ситуація, що його потенціал використовується менше, ніж наполовину. Якщо ж такий потенціал у нас є тут, то нам не потрібно його шукати десь, а варто розвивати те, що в нас є в Україні і використати його на максимум. Якщо цього буде недостатньо, будемо залучати додаткових фахівців. Але якщо у нас є українські фахівці, то ми повинні використати їхній потенціал. Це, в тому числі, дасть можливість і розвитку відповідних закладів, тому що спеціалісти будуть забезпечені роботою і матимуть можливість удосконалювати свої знання на конкретній практиці.

– Якщо говорити про власні кадри, чи розраховуєте ви виключно на українських фахівців у тренерському штабі національної збірної?
– Немає ніде догми. Тож ми повинні намагатися використати максимально той потенціал, який є у нас в Україні. Але якщо ми будемо розуміти, що є ефективні спеціалісти, які можуть з нами працювати і дати трішки більше, то ми не маємо зупинятися власне на українських спеціалістах.

Для прикладу, головним тренером чоловічої збірної є Юрай Санітра – спеціаліст зі Словаччини. І ми бачимо, що він дав можливість проявити себе підростаючому поколінню молодих біатлоністів, які зараз впевнено зайняли свої місця в основній команді. Тому я говорю про те, що тут треба завжди дивитися, що є більш ефективне, що може дати результат. Але якщо ми вважаємо, що в нас є національна команда і український біатлон, який має свою традицію, то, безперечно, я би хотів, щоби наші українські спеціалісти показували свій талант та потенціал не гірше, ніж це роблять іноземні спеціалісти. В нас у спорті все вирішує конкурентна боротьба. Якщо наші тренери, наші спеціалісти утримують конкуренцію, то, безумовно, їм буде завжди надаватися пріоритет.

– Кого з українських спеціалістів у майбутньому, через декілька років, ви бачите на посаді головного тренера як чоловічої, так і жіночої збірних?
– Я б не хотів називати зараз жодних прізвищ, тому що це було б неправильно і некоректно перед командою тренерів, які зараз працюють з нашою національною збірною, з командою Б, юніорами та юнаками. Після цього сезону ми проаналізуємо всі результати і тоді зможемо сказати, кого ми хочемо залишити і далі працювати, а де будемо рекомендувати посилити і запросити нових спеціалістів. Зараз у нас іде сезон, тож це явно не той час, щоб давати якісь прогнози. Але я точно можу сказати, що робота із тренерським штабом в моєму об’єктиві. Я хочу, щоб дійсно в нас тренерський потенціал постійно посилювався.

Дарія ВИРСТА