ГОВОРОВА: «Я не була готова до війни. Прокидалися перелякані від вибухів»

Відома легкоатлетка, олімпійська чемпіонка Олена Говорова, яка працює заступницею голови КМДА та відповідає за розвиток спорту в Києві, розповіла про перші дні війни та свою участь у благодійній допомозі Україні:

«Спорт сьогодні на абсолютно іншому рівні, у нього нові задачі. Ми не говоримо про спортивні досягнення. Одне із головних завдань – реабілітація, зняття стресу, підтримка фізичного та психологічного здоров’я дітей та дорослих. Тому навіть в умовах війни ми повинні організувати спортивний процес, який має бути максимально безпечним.

Якщо пригадати ті перші, найстрашніші, дні війни, – головним було організувати евакуацію спортсменів. Цілодобово телефон не вимикався: батьки, тренери, спортшколи – всі питали: що робити, куди їхати, як бути. Питання вирішували експромтом, і максимально швидко відправляли людей у безпечні місця.

Коли стало безпечніше, приблизно із травня, люди почали повертатись до своїх домівок, зокрема в Києві. Ми поступово почали відновлювати тренувальний процес. Тоді Мінмолодьспорту рекомендувало розпочинати і змагання. Потрібно було діяти виважено: детально розрахувати, як місту повертатися до спорту, адаптуватися до правил безпеки, зокрема облаштувати укриття.

В частині спортивних залів ми не можемо нині проводити тренування, щодня вирішуємо, як їх запустити. Але діти попри все тренуються. Заради безпеки більше нічого не можу додати. Пам’ятаємо: росіяни зруйнували більше ста спортивних споруд по всій Україні.

Особисто я не була готова до війни. Не вірила, що це може статися у 21-му сторіччі, гадала, що розум у тих людей все ж таки є. Помилилась.

Перші тижні в Києві спали в спортивних костюмах, прокидалися від вибухів перелякані з квадратними очима. Я закривала дитину собою, не розуміючи, куди бігти й що робити. Мені здається, що всі люди були в такому стані.

Синові – дев’ять, ми з ним живемо вдвох. Для мене головним було захистити Богдана від війни не тільки фізично, а й психологічно. Розуміла, що не можу розслаблятися чи панікувати. Син все одно відчував мій стан на своєму енергетичному рівні. Я повинна була демонструвати, що ми все витримаємо, все буде добре, що перемога буде, але треба деякий час потерпіти.

Через деякий час ми з сином переїхали на захід України, бо моя дитина припинила їсти. Взагалі, навіть цукерок не торкався. Я зрозуміла, що він все тримає у собі, не показує: такий маленький чоловік. В Ужгороді син поступово почав відновлюватися: спілкуватися, повертатись до звичного режиму, а головне – нормально їсти.

Попри постійні сирени і погано облаштований побут – часто доводилось ночувати у коридорах готелю – ми знаходили час для спорту. На крапельки мирного життя, як то спортивні вправи. Поступово син почав займатись футболом. Але, на жаль, на півроку сталась перерва у навчанні.

В Ужгороді я очолила гуманітарний штаб Національного Олімпійського комітету (НОК). Богдан навчився розвантажувати гуманітарку, рахувати палети, 24 години на добу був поруч зі мною. Син набув досвіду, який заважкий для такого юного віку. Він дуже швидко подорослішав.

Гуманітарний штаб НОК працює й зараз. А на початку березня голова НОК Сергій Назарович Бубка всім телефонував, писав листи – компаніям, бізнесменам, друзям. Просив про допомогу Україні по всьому світу.

Люди активно відгукувалися: передавали речі, ліки, харчі. Ми далі зв’язувалися з регіональними комітетами НОК, нашими осередками, та передавали вантаж у точки, які найбільше потребували допомоги. Де були активні бойові дії: Київську, Чернігівську, Харківську, Миколаївську, Одеську області. Допомога йшла для дітей і дорослих. Ми й донині отримуємо вантажі й весь час намагаємося якомога швидше його передати людям.

Це була не зовсім моя сфера діяльності, скажу відверто. Але війна не питала. Потрібно було швидко вчитись, налагоджувати комунікацію, зрозуміти логістику. Навколо було багато професійних чудових людей, які приходили на допомогу, вирішували найскладніші питання за годину.

Налагодили дружні зв’язки з Укрзалізницею, і Новою поштою. Влітку нам передали високоякісне дитяче харчування з-за кордону у скляних баночках. Але ми не мали достатньо місця для його зберігання у спеку. Завдяки Новій пошті вже за кілька годин дитячі продукти вирушили по регіонах. Пам’ятаю, коли під Черніговом були активні бої, нам дуже потрібно було передати вантаж для людей, які найбільше постраждали. Це було практично неможливо зробити.

Деякий час цей вантаж мав зберігатися у Києві, щоб при нагоді передавати його по тих транспортних коридорах, які відкривалися. Де його зберігати? Як завантажувати, коли приїде фура? На допомогу прийшов депутат Київради Георгій Зантарая, й дуже швидко налагодив процес.

Ми співпрацюємо з керівником Закарпатської ОДА Віктором Микитою. Коли син іспанського спортивного функціонера Хуана Антоніо Самаранча передав фуру швидкозаморожених продуктів для українців, їх треба було везти у рефрижераторі, якого у нас не було. За 15 хвилин очільник ОДА вирішив проблему.

Зараз велика потреба у дитячому зимовому одязі, харчуванні. Сергій Бубка знову закликав про допомогу, і днями ми отримали великий вантаж з Америки. Надійшли теплі речі, взуття, медичні товари».