Книги динамівців: від Макарова до Шевченка

«Де зустрінемося? В магазині «Спортивна книга» неподалік Республіканського? Гаразд!» Опісля – по Червоноармійській до фірмового тютюнового магазину «Гавана», а далі – ліворуч до футбольного серця України. А там уже за півгодини до початку матчу тиснява така, що й києм не протиснеш. Були часи… Одне з легендарних місць київської уболівальницької тусні в 1970–1980-ті рр. – спеціалізований книжковий магазин у середмісті столиці – до наших днів, на жаль, не дожив. Тепер чи не будь-яке друковане футбольно-мемуарне видання стало якщо й не раритетним, то принаймні наближається до то, щоб перетворитися суто на такий собі предмет колекціонування фаната, активні роки якого припали на 1980-ті. А от у сучасній Барселоні мене вразив натовп у книжковому магазині біля стелажу зі спортивною літературою у будень, коли всі працездатні наче сидять в офісах і вдають, що гнуть спину…

Та годі іронізувати. Так сталося, що книжки написані київськими динамівцями, супроводжують мене по життю. Нещодавно прочитав нову книжку Андрія Шевченка та Алессандро Альчато. Вона й змусила згадати попередні динамівські літературні досліди. Сьогодні хочу поділитися цим джентльменським набором.  

Олег Макаров. «Воротар»

На хвилі ейфорії від підкорення першої союзної чемпіонської вершини київські динамівці охоче ділилися секретами перемоги в своїх літературних працях, написаних за сприяння знаних журналістів. Голкіпер золотого складу киян Олег Макаров наступного року після досягнення чемпіонської висоти з літературною допомогою Михайла Михайлова розповів у книжці про свій шлях у футболі, про жадане чемпіонство та про перший союзний трофей киян – Кубок СРСР 1954 р., Також праця містила, як зазначив сам Олег Олександрович, «практичні поради моїм молодим колегам». Ця книжка – перша в переліку мемуарів динамівських зірок, яку я прочитав молодшого шкільного віку. Не скажу, що вона мене вразила, адже мені, дитині, вихованій уже на команді Лобановського, все ж таки цікавіші були свіжі на початок 1980-х враження Олега Блохіна, та уявлення про футбол епохи становлення «Динамо» як гранда радянського футболу вона мені дала.

«Чи задоволений ти своїм життям?» – запитує Макаров сам себе наприкінці книжки. І відповідає: «Задоволений!.. Я жив у боротьбі, й це здорово!» Звісно, в епілозі ще йдеться про те, що воротар киян «комуніст», а «загальна боротьба… – це комунізм», та без краплинки комідеології, певно, тоді й не можна було. Проте головне, безперечно, не політичні мантри, а цікаво описаний шлях лідера, ознайомлення з яким допомогло в становленні чималій кількості майстрів шкіряного м’яча та задовольнило футбольно-інформаційний голод хрущовської доби.

Юрій Войнов. «На футбольних меридіанах»

Книжка кращого футболіста світу 1960 р., за версією «Комісії 70-річчя ФІФА», написана в співдружності з журналістом Михайлом Михайловим, побачила світ на початку 1960-х рр.  Спортивний і життєвий шлях видатного київського динамівця поданий крізь призму тогочасся. Прочитав цю працю свого часу на одному диханні, хоча й за своїм віком не пам’ятаю Войнова як гравця. Червоною ниткою крізь київський етап ігрової кар’єри Войнова проходить слово «вперше». Він навіть просить читачів не дивуватися, що вживає його напрочуд часто. Юрій Миколайович щиро зізнається: «Лише в Києві я вперше почув від Ошенкова такі слова, як «оперативний простір», «стандартні положення» тощо». Для уродженця Московської області незвичним у Києві було й інше: «зима… особлива, м’яка, ласкава», «каштани нагадували казкові ялинки». Данина комуністичним часам? Так, без цього тогочасне видання й не побачило би світ. Трошки ідеології, та не надто дошкульної. У книзі описано, як український емігрант у Бразилії підійшов до Войнова та став, заливаючись сльозами, запитувати його: як повернутися на батьківщину? «Що я міг відповісти йому? – пише Войнов із допомогою Михайлова. – Що батьківщина не костюм, який можна міняти коли і як завгодно, що ніякі сльози не змиють ганебної плями зради? Це була важка і неприємна розмова». Надалі – трохи про «контрасти… за океаном: розкіш і жебрацтво», й водночас: «Китайські друзі зустріли нас як рідних. Все тут було до наших послуг, на кожному кроці нас чекала гостинність, щирість і всіляка допомога». Слова «зрада» (щодо емігранта), «капіталістичний» (щодо бразильських реалій) вжиті; ну, певно, без них ніяк, але все ж таки засудження несоціалістичного ладу й прославляння соціалістичного якось не затягнулося, та й не надто напружило, чого там.

Цікаво згадує Войнов про великі турніри та великі перемоги, зокрема на першому Кубку Європи 1960 р. («паризький успіх ще довго зігріватиме серця наших любителів футбола»), союзне віцечемпіонство («Срібні медалі!.. Звичайно, це дуже висока нагорода для футболістів») і перше союзне чемпіонство киян («Я дивлюсь на стадіон і не вірю своїм очам: він палає тисячами саморобних смолоскипів. Я багато мандрував по світу, але такого бурхливого прояву радості ніде не бачив»).

Чимало уваги Войнов приділяє і тактичним моментам, намагаючись пояснити, в чому полягав секрет успіху киян: «Наша команда помітила зміни, які відбуваються в футболі. І саме динамівці Києва раніше від інших команд перейшли на нові рейки в побудові атаки».

Колорит епохи, прагнення та сумніви професійного спортсмена, намагання зазирнути в майбутнє футболу – все це зробило книжку «На футбольних меридіанах» бестселером своїх часів.

Костянтин Щегоцький. «У грі та поза грою: спогади футболіста»

На початку 1970-х рр. у видавництві «Здоров’я» вийшли спогади Костянтина Щегоцького (так прийнято було писати прізвище динамівського форварда, хоча найближчі родичі стверджували: справжнє прізвище – Шегоцький), які, як зазначено у вихідних даних, літературно обробив К. Михайленко. Правили за ту книжку в книжкових магазинах тогочасся 34 копійки. На початку – присвята «Живим і мертвим друзям – гравцям футбольної команди «Динамо» і тим, хто є творцем її сьогоднішньої слави».

«Мені стає прикро, коли який-небудь «знавець» протиставляє сучасне минулому», – зазначає Костянтин Васильович у передмові. Ветеран «Динамо» своєю літературною працею закликає плекати наступність в футболі. Актуально й нині, через пів століття, чи не так?

Щегоцький зізнається, що в дитинстві його, москвича, «від… романтики жебрацтва врятувала… пристрасть – футбол». А в професійній кар’єрі йому допомогла стати на ноги вроджена футбольна техніка: «Техніка – ось мій козир».

Щегоцький згадує про свої матчі в збірних СРСР та України (саме так, у 1930-ті рр. республіканська команда виїздила, приміром, на ігри до Франції та Бельгії!), виступи в динамівській футболці в довоєнних чемпіонатах колишнього СРСР. Без емігрантських сліз і тут не обійшлося («Сум за батьківщиною – найстрашніше покарання для цих людей»; виникає запитання: за що їх карати, та це тема іншої розмови), але то обов’язкова ідеологічна програма радянських часів. Водночас помітив, що в книжці Щегоцького щодо наших футболістів часто вживається саме слово «українські», та й характеристика ігрової стилістики так само містить національне забарвлення: приміром, «українські мережива».

Цікаві спогади ветерана «Динамо» про найкращого друга – легендарного воротаря Миколу Трусевича, зйомки в кінофільмі «Воротар», протистояння хворобам і травмам (навіть коли «лікарі одностайно радили мені розпрощатися з футболом»), тактичні віяння 1930-х рр., воєнні поневіряння, повоєнну тренерську долю. Окрема мова – про арешт в 1938 р. за вигаданим звинуваченням. Про 15 місяців ув’язнення Щегоцький каже побіжно, куди більше про вручення товаришем Калініним ордена в Кремлі за місяць до арешту. Та ось про повернення до звичного життя після ув’язнення Щегоцький (і на макове зерня невинний!) пише докладно: «…Кволий, схудлий, але щасливий від того, що справедливість перемогла і мене повністю реабілітовано, вийшов я на волю… Було дуже важко. Я уникав людей, знову й знову згадував усе своє життя, повертаючись до безрадісного фіналу». Та він повернувся, і не на роботу поза футбольним полем у московський «Спартак», як пропонували, а на поле в футболці київського «Динамо».

А підсумовує свою працю Костянтин Васильович такими словами: «Київське «Динамо» на футбольній вершині. У сходженні на цей пік брали участь представники багатьох поколінь. І я щасливий з того, що й моя гра та організаційна діяльність були закладені в фундамент нинішніх перемог динамівців».

Михайло Сушков. «Футбольний театр»

Головний тренер киян у сезоні-1948 є автором чи співавтором багатьох футбольних книжок. Обрав серед них саме цю через її популярну подачу й цікаву розповідь про вітчизняний футбол різних епох. Вийшла в світ вона в 1983 р., а допомагав футбольному діячеві літературно оформити думки Ілля Якубзон. Про Київ назагал і «Динамо» зокрема Михайло Павлович оповідає вельми прохолодно, не висловлюючи особливих симпатій, а підкреслюючи: їхати до столиці України не хотів. Розповів про те, як наполіг на тім, аби взяти до клубного автобуса дорогою з бази до Києва попутницю – сестру-господарку. Футболісти, мовляв, були геть усі проти – наявність жінки в клубному автобусі віщує невдачу. Та Сушков взяв на себе відповідальність, а команда того дня виграла – в «Крил Рад» 3:2. Фахівець із Москви з подивом дізнався: в «Динамо» чимало комсомольців, а первинної організації немає, і заходився виправляти ситуацію. А після випадку із сестрою-господаркою доручив кожному динамівському комсомольцю виступити на атеїстичну тему. Як зазначає Сушков: «Покидаючи Київ, я не без гордості думав, що залишаю по собі непогану пам’ять – комсомольську організацію команди майстрів київського «Динамо»». Тут совкова риторика, принаймні в частині про київське «Динамо» затуляє собою, власне, футбол.

Олег Блохін. «Гол, який я не забив», «Право на гол», «Екзаменує футбол», «Футбол на все життя»

«Я виріс у родині, де спорт був справою життя», – розповідає на сторінках однієї із своїх книг Олег Блохін. І цій справі Олег Володимирович відданий ледь не зі сповитку. Найплодовитішим автором серед динамівців є, певно, найлегендарніший футболіст клубу. За літературного сприяння Ігоря Заседи й Деві Аркадьєва читач занурюється в динамівську атмосферу доби першого, а в пізніших виданнях і другого підкорення Європи киянами. Ознайомившись із цими працями, якось краще розумієш, завдяки чому уможливлені командні та індивідуальні успіхи динамівців у 1970–1980-ті рр. Читав їх свого часу запоєм. Пригадую: в 1986 р. перед півфіналом Кубка Кубків у Києві на касах Республіканського стадіону висіло оголошення: «Обміняю квиток на «Дуклу» на книгу Олега Блохіна «Гол, який я не забив»». От як цінували тоді футбольне чтиво! Додам, що наклад «Гола…» становив 65 000 примірників!

Леонід Буряк. «Гарячі точки поля», «Я жив щасливого футбольного часу»

«Особисто мені до душі довгі й середні передачі. Вони дають простір для творчості» – зізнається Леонід Йосипович в одній із своїх книжок. Від футбольної творчості Буряка були в захваті трибуни в різних країнах. А з літературною творчістю Буряка, оздобленою письменницькою майстерністю Михайла Михайлова та Олексія Семененка, можна ознайомитися, прочитавши два рекомендовані твори. Перший написаний на початку 1980-х і містить оцінки чинного гравця, не позбавлений він й ідеологічних особливостей тогочасся («Товариші виказали мені високу довіру – я став членом КПРС»), а ось другий побачив світ уже в ХХІ ст. і є ностальгійною подорожжю у славетні футбольні часи без ідеологічних нашарувань.

Олександр Скоцень. «З футболом у світ», «Львівський батяр у київському «Динамо»

Славнозвісний Лєньо написав свої книги відповідно в 1985 й 1992 рр. До нашого читача вони дійшли вже за новітніх часів, коли еміграцію припинили прирівнювати до зради. Цікавий нерадянський погляд динамівця початку 1940-х рр. на футбольне, культурне та політичне довкілля. Скоцень не приховує захвату від Києва: «Пам’ятки, пам’ятки. Скільки їх ще тут є? Здавалося, що в цьому місті кожна п’ядь землі – пам’ятна історія… Наші архітектурні споруди – непогасні культурні маяки». Імпонує саме авторська редакція та кричуща відвертість політичного емігранта.

Анатолій Дем’яненко. «Гармонія гри»

Ця книга багаторічного капітана «Динамо» написана за літературного сприяння Олексія Семененка ще за часів активної ігрової кар’єри Дем’яненка – наприкінці 1980-х. Тоді враження від Euro-88, на якому радянська збірна, важливою складовою якої був Дем’яненко, посіла 2-ге місце, були свіжими, а сам динамівський капітан переконаний: «Рівень ігор на чемпіонаті Європи-88 був вище, ніж на минулій світовій першості, саме з погляду швидкостей, що зросли, тактики, індивідуальної майстерності». Абсолютно погоджуюся. Як на мене, саме на той період припала чергова хвиля тотального футболу, й успіх на континентальному форумі команд Рінуса Міхелса та Валерія Лобановського – законодавців тотальної моди – є символічним.

Нові часи – нова політична (й економічна) парадигма. «Перебудова і гласність позитивно позначилися на всіх процесах, що відбуваються в країні та суспільстві. Дедалі реальнішим стає план переходу клубів на повний госпрозрахунок. Одне слово, переміни передбачаються великі», – зазначає автор книги. Виснування абсолютно слушне, та ось чи виявилися ми готовими до тих змін, що насунулися на нас, що той сніговий ком? 

Валерій Лобановський «Нескінченний матч»

Кінець 1980-х рр. Перебудова в колишньому СРСР у розпалі, й футбольної літератури стало з’являтися чималенько. Не міг не поділитися своїми міркуваннями про шляхи розвитку улюбленої гри й найтитулованіший футбольний тренер шостої частини світової суші. Зарадив йому у цій шляхетній справі Олександр Горбунов.

«Не маю наміру нікому нав’язувати своїх переконань, це було би у вищому ступені нерозумно, та палко бажаю, щоб до них прислухались, тому й борюсь за нове словом і результатом» – провідна ідея «Нескінченного матчу», що розійшовся 150-тисячним накладом.

Анатолій Бишовець. «Не впасти за фінішем»

Архітектор олімпійського чемпіонства-1988 наприкінці нульових у своїй книзі стверджує: «Я – з гріхами». Звісно після такого закличного зізнання на обкладинці кортить ознайомитися із самою працею, до якої долучився як редактор спортивний журналіст Іван Жидков.

«Футбол навряд чи міг пройти повз мене… У нас у Києві своя Копакабана була на кожному пустирі» – ці слова наче дороговказ для київського хлопчиська повоєнної доби. Й Анатолій Федорович цю дорогу обрав змалечку й на все життя.

Олег Базилевич. «Система, або Роздуми про футбол»

Ця книжка своєю фабулою дещо різниться з традиційною для футболістів – чинних і колишніх – мемуаристичною спрямованістю. Так, спогадам там є місце, та все ж таки система організації гри та підготовки команд, викладена одним з її авторів, – головне в цьому творі.

Сергій Овчинников. «Штучний офсайд. Бос завжди правий»

Один із помічників Юрія Сьоміна в київському «Динамо» в своєму мемуарному досліді, створеному за сприяння Павла Альошина, згадує про роботу в Києві й про нехтування можливістю з’явитися в київському «Динамо» ще впродовж ігрової кар’єри. Що його привабило в тренерській роботі в Україні? Овчинников зазначає: «В Києві чекала робота з основним складом великого «Динамо»! Це – світовий бренд, абсолютно зіставний з іншими славнозвісними футбольними брендами… Мене покликали у великий клуб. Це було щастя, везіння, фарт… І, безумовно, величезна честь… Організація роботи в київському «Динамо» вразила навіть мене». І ще. Овчинников-тренер переконаний: «Кричати – це минуле століття. Будучи помічником Сьоміна, я за пів року ні на кого не підвищив голос. У Києві багато хто був здивований».

Валерій Газзаєв. «Шлях воїна»

У половині 2010-х рр. своєю мемуаристикою поділився з читачами Валерій Газзаєв. Допомагав йому гарувати на літературній ниві Олексій Зінін. «Робота в київському «Динамо» – це містичній трилер» – так називається одна з глав книжки. У ній, власне, вболівальник київського клубу дістане відповіді на цікаві запитання газзаєвської каденції у Києві. Хоч радянські часи й, наче, минули, та депутат Держдуми без ідеології – це, вочевидь, не депутат. Відтак сам життєвий шлях Газзаєв кличе «дорогою до Путіна», чим спричиняє іронічну посмішку в українського читача.

Юрій Сьомін. ««Локомотив». Повернення на п’єдестал»

Так, у книзі колишнього тренера київського «Динамо» (літературний запис Павла Альошина) головний герой, якщо так можна висловитися, – це команда його життя московський «Локомотив». Та все ж про Київ, Лобановського й «Динамо» зі столиці України там ідеться чимало. «Надана свобода робить творчу особистість найефективнішою. До кінця цього я не усвідомлював, поки не побував у таборі київського «Динамо» на тренуваннях Валерія Лобановського… Тоді, в Києві я усвідомив і своє щастя – можливість, не озираючись на час та інші чинники, створювати команду, яка би кинула виклики визнаним лідерам…», – згадує Юрій Павлович.

Опис київського періоду тренерського шляху Юрія Павловича становить немалу частину книжки. Є спогади про динамівське чемпіонство під орудою Сьоміна («Гуляв, без перебільшення, весь Київ!»), про нелегке рішення покинути столицю України в першу динамівську каденцію («розставання з Києвом вийшло напрочуд важким… Трибуни рясніли банерами: «Не йди!»). Є і щирі слова вдячності Києву та киянам: «Мене в Києві оточували чудові люди. Як тренер я був щасливий».

Цікаво розповідає Сьомін і про свою другу київську каденцію: «Кортіло повернутися туди, де був успіх, і де до мене добре ставилися». Особлива увага – очікуванню «українського класико»: «Перед першим матчем чемпіонату між головними конкурентами з Донецька застукали начебто вже здані до металолому «відбійні молотки», що наголошували про якісь там симпатії до Києва суддівського корпусу. Природньо, суддям доводилося робити все, щоб виглядати в донецьких очах святіше за Папу Римського, що помітно впливало на хід двобоїв кращих команд України». Крім того, Сьомін наголошує: київське «Динамо» критикують в Україні найбільше, вимагаючи «негайного висунення ледве не на рівень «Барселони»»

А про один із матчів проти «Шахтаря» Сьомін пише так: «Судді зробили все, щоб ми не виграли». Зазначу, що книга зокрема й про не таке вже й далеке минуле нашого футболу, написана безпосереднім учасником подій, читається на одному диханні, охоче рекомендую її усім, кому цікаве київське «Динамо».

Олександр Шовковський. «Все в твоїх руках»

Мемуари голкіперів зазвичай не вирізняються оригінальними назвами: вже згадуваний «Воротар» Олега Макарова, «Записки воротаря» Льва Яшина, «Команда починається з воротаря» Ріната Дасаєва, «Номер один» Джанлуїджі Буффона. Більш-менш виокремлюються з цього ряду літробота Сергія Овчинникова, про яку йшлося вище, і труд Тоні Шумахера під назвою «Анґпфіф» (це імітація звуку суддівського свистка), у колишньому СРСР його видали, назвавши «Свисток». А от заголовок «Все в твоїх руках» Шовковського справді вирізняється влучністю і багатозначністю. Цю книгу видано наприкінці 2010-х рр., і вона істотно виокремлюється на тлі іншої динамівської мемуаристики. Легендарний СаШо має журналістську освіту й знехтував послугами літераторів або спортивних журналістів під час написання цього твору. Що сподобалося: фото на обкладинці, наявність суперобкладинки, чималий масив фотоматеріалів, окрема добірка афоризмів відомих і не лише у футболі осіб, щирість автора, подяка від Олександра всім і кожному. Чого би хотілося позбутися? На жаль, ознака футбольної літератури нашого часу – економія видавництвом на послугах наукового редактора, або – іншослів’ям – футбольного фахівця, який би прибрав фактичні помилки. Шкода, але у «Все в твоїх руках» вони трапляються. Пам’ятаю, перед празьким матчем відбору до групи Ліги чемпіонів ми з дружиною коло Карлового мосту придбали шалик празької «Славії», аби, як висловився чоловік із нашої групи підтримки «Динамо», позбиткуватися над опонентом киян у тому протистоянні – непримиренним суперником «Славки» – «Спартою». І яким було моє здивування, коли я прочитав у книзі Шовковського про цей двобій: «Нам дісталася дуже сильна, добротна, гарно зібрана празька команда «Славія»». Менше з тим, попри деяку фактологічну недбалість, занесу цю працю до категорії must read для динамівського вболівальника та симпатика українського футболу назагал.

Фран Соль. «Мадрид 2035»

Це – літературний твір у жанрі принаймні наближеному до фентезі, дія якого відбувається в недалекому майбутньому. Головний герой роману – колишній спортсмен, що раз по раз задає собі багато запитань і шукає на них відповіді. Панівним у книжці є образ міста Мадрид. «Тому що я люблю це місто», – зазначає Соль. Додам, що книжка побачила світ якраз під час перебування Соля в складі київського «Динамо» (щоправда, грав він за український клуб не так уже й багато). А коли іспанець пішов в оренду, хтось із вболівальників іронічно прокоментував цю новину: «Хто ж книжки писатиме?»

Андрій Шевченко. «Шляхетна сила. Моє життя. Мій футбол»

Видатний український футболіст й італійський журналіст Алессандро Альчато провели титанічну роботу. Чимало цікавих моментів з ігрової кар’єри та життєвого шляху Андрія описано образно та високохудожньо, щоправда, на деякі запитання (достотні причини переходу до «Челсі» й походу в політику по закінченні ігрової кар’єри) чіткої відповіді не дано. Менше з тим, 2–3 дні – й книга буквально з’їдається за сніданком, обідом і вечерею. На прочитання інших творів із запропонованого мною списку в мене йшло куди більше часу. Український переклад є вельми кваліфікованим із літературного погляду й не спричиняє відторгнення. Проте кількість фактичних помилок зашкалює. Чому не залучити до роботи фахівця, який би вичитав фактаж і вніс відповідні коригування? Ну, як так можна: «Андреа Агассі», «Us Open», «Русенбург», «телекомпанія «Рай»», «ПСВ Ейнтховен», «Марко Стреллер», наявність «поліції» у колишньому СРСР, суперечка за Суперкубок Європи з командою «Бока Хуніорс»!

Та годі про хиби. У наш малокнижковий вік зернинки футбольного знаття, які несуть у собі мемуари славетних динамівців, ще здатні дати сходи любові до великої гри в покоління, що зростає. Читаймо, бо ми того варті! Й по тому поспішаймо на стадіони. Хай які виклики несе в собі сьогочасся, а футбол в Україні був, є і буде. Як будуть і нові літературні спромоги-намагання футбольних зірок.

Олексій РИЖКОВ