Рінат АХМЕТОВ: «Нам потрібні перемоги в Європі»

Президент ФК «Шахтар» Рінат Ахметов поділився думкою про успіхи донецького клубу в останні роки.
 
- «Шахтарю» виповнюється 85 років. Як ви оціните минулі 5 років? Що зробило вас щасливим, а що засмутило за ці роки?
- Важко дати оцінку тільки за останні 5 років. Цього року, 11 жовтня, буде 25 років, як я служу «Шахтарю». Тому можу сказати, що за 25 років ми переживали. А якщо брати останні 5 років... Напевно, гра з мадридським «Реалом». Після першого тайму ми побачили рахунок 0:3. Було дуже багато нашої молоді, вихованців Академії. І не просто 0:3, а за якістю гри. Рахунок по грі повинен бути більшим! І вдома ми їх перемогли 2:0. Тобто цього року в Лізі чемпіонів ми все-таки зіграли здорово з «Реалом», ми не програли «Інтеру» і вийшли з найскладнішою групи. Це було здорово. Ми виграли 4 чемпіонства поспіль. А цього року ми програли - це погано. Цього року ми засмучені з приводу чемпіонства, але у нашого клубу завжди найамбітніші цілі. Ми будемо йти, долаючи найскладніші перешкоди, і завойовувати нові трофеї.
 
- У минулому сезоні «Шахтар» дійшов до півфіналу Ліги Європи. Чи відчували ви, що ми можемо повторити успіх 2009 року і вдруге в історії клубу завоювати європейський трофей?
- Ну, ми грали добре! Ми дійшли до півфіналу дуже яскравою, красивою, атакуючою грою. Думаю, що наша гра подобалася дуже багатьом уболівальникам. Тобто «Шахтар» дійсно демонстрував і красу, і впевненість, і він умів перемагати. Але для того щоб вигравати європейські трофеї, повинен бути набір деталей і в той же час везіння. Нам попався дуже сильний «Інтер», і, на жаль, у нас не вийшло. У 2009 році у нас в півфіналі було київське «Динамо». 30 квітня ми зіграли на виїзді 1:1, 7 травня перемогли 2:1. А 20 травня ми обіграли на виїзді «Вердер». Це були прекрасні, щасливі хвилини для всіх нас, для всіх наших уболівальників.
 
- Чого не вистачило в минулому сезоні в півфіналі? Удачі?
- Ні. Не вистачило сил обіграти «Інтер». «Інтер» дуже сильний! Подивіться, що «Інтер» робить в національному чемпіонаті. Це дійсно дуже потужна команда, яка за 4 тури до закінчення чемпіонату Італії вже святкує чемпіонство з великим відривом. І те, що ми вийшли з цієї групи, де «Реал», «Інтер» і «Боруссія» М, посіли третє місце... Це говорить багато про що.
 
- Назва фільму: «Донецьк і його команда». Проте «Шахтар» вже давно грає поза домом, поза Донецьком. Як цей період переживаєте особисто ви? І як змінювалися ваші відчуття за ці роки?
- Фільм дуже хороший. І назва дуже гарна. Те, що я переживаю... З великим болем, великим сумом. Я сумував, сумую і завжди буду сумувати за рідним Донецьку. Це місто я дуже люблю - 47 років там прожив. Маючи можливість жити в будь-якій точці світу, я жив в Донецьку. Я завжди говорив про те, що наше місто найкрасивіше, для мене найулюбленіше, і повітря там найчистіше, найкраще! І найголовніше - люди там прекрасні. Я люблю Донецьк і за ним сумую. Сподіваюся, що коли-небудь настане той день, ми повернемося, в Україні настане мир і ми будемо грати на «Донбас Арені». Припустимо, перша гра - «Шахтар» - «Динамо» (Київ). Мені здається, це було б дуже цікаво. А друга гра - Ліга чемпіонів. Щоб там лунав гімн Ліги чемпіонів. Було б здорово, щоб «Шахтар» грав з «Ліверпулем», «Манчестер Сіті» або «Барселоною», «Реалом»... Здорово! І дуже шкода, що такі наші перемоги, як над «Реалом» 2:0, не побачили наші вболівальники на «Донбас Арені». А що стосується фільму «Донецьк і його команда», я пам'ятаю, можливо, років 15 назад - 2006, 2007 або 2008 рік - ми робили такі фільми. Пам'ятаю, мене запрошують після закінчення кожного чемпіонату - я приходжу або найщасливіший, або найнещасніший. Якщо я найщасливіший, розповідаю, які ми молодці, як ми виграли чемпіонство, Кубок або ще щось. А якщо ми програли, я найбільш нещасний і розповідаю, що все погано, що моє обличчя прикрасить будь-поминки, але руки ми не опустимо, все одно будемо боротися і в підсумку переможемо. Я пам'ятаю ці прекрасні хвилини. Багато інтерв'ю я давав у «Донбас Паласі». Так що це гарна назва для фільму! Ми - звідти, наша команда - з Донецька, і ми пишаємося цим. І ми будемо робити все для того, щоб вигравати трофеї, завойовувати трофеї і радувати наших уболівальників.
 
- «Шахтар» завжди грає для вболівальників - це рушійна сила команди. Але багато вболівальників живуть в Донецьку, в області, і вже багато років не були на матчах команди. У 2020 році до цього факту ще додалися обмеження через COVID-19. Як ви вважаєте, відсутність уболівальників є головною проблемою в сучасній історії клубу?
- Я думаю, що відсутність уболівальників на футбол діє дуже сильно. Футбол - це гра, перш за все, для уболівальників. Я ж пам'ятаю, коли йдеш на стадіон, там тільки хтось крикнув - вже як мінімум пульс 180. Якщо граєш на виїзді, 5 осіб крикнуло - а мені здається, що зібралося вже 50 тисяч. І все, вже тремтиш. Або на нашому стадіоні: ти відчуваєш, як команду женуть вперед, наші вболівальники завжди нас добре підтримували. Це зовсім інше. Я сам 7 років не був на стадіоні і теж відчуваю велику біль. Я ж сказав: вболівальники на стадіон не ходять, у них немає такої можливості, і я теж - не пропускати жодного матчу, але по телевізору, а це зовсім інше. Але в той же час ми всі живемо надією на краще, що все зміниться і ми будемо ходити на стадіон, радувати наших уболівальників яскравою, красивою, якісною, видовищною і переможною грою.
 
- Ви є президентом клубу вже 25 років. Ви прийшли, коли «Шахтарю» було 60 років, зараз йому виповнюється 85. Ви тоді могли уявити, яким буде пройдений шлях розвитку, що в «Шахтарі» виросте стільки поколінь великих футболістів, що «Шахтар» стане спортивним символом України в світі?
- В принципі, ми завжди ділилися з уболівальниками своїми цілями. Я пам'ятаю, коли в 1996 році я став президентом ФК «Шахтар» і пообіцяв, що ми виграємо чемпіонство. Всі сміялися. Ніхто не вірив. Всі подумали, що я божевільний. Можливо, вони були і праві, що найцікавіше. Але в підсумку пройшло 5 років, і ми чемпіонами стали. Це було 11 червня 2002 року - ми виграли чемпіонство. Перше чемпіонство з'явилося в Донецьку. Напевно, ви не пам'ятаєте тих хвилин, але це були мільйони уболівальників. Вони вийшли самі, за покликом серця, зустрічати команду! «Шахтар» виграв 1:0 в Ужгороді у «Закарпаття», Бєлік на 50-й хвилині забив гол. Команда прилетіла, а люди прийшли в аеропорт її зустрічати. Я не знаю, це були десятки, сотні тисяч людей. Не було ні концертів, ні салютів - нічого не було. Якщо ви пам'ятаєте, ми потім святкували завжди голосно, яскраво, з концертами. А тоді я пам'ятаю: йдуть десятки, сотні тисяч людей... Ми сидимо, святкуємо з друзями, 10 осіб. І я подумав: ми замовили стіл в ресторані і начебто про себе потурбувалися, а вболівальники не святкують разом з нами. І тоді ми почали завжди думати, як гучно відсвяткувати з уболівальниками. Ми переживаємо з уболівальниками! Кожну гру, кожну перемогу - ми раділи з уболівальниками. І ми почали святкувати завжди разом з уболівальниками. Думаю, наші вболівальники пам'ятають, що ми завжди голосно, яскраво, разом святкували будь-які наші перемоги, особливо чемпіонства.
 
- Так, завжди були дуже яскраві святкування. Коли звучав гімн «Шахтаря», особливо завмирало серце. У вас зараз також завмирає серце?
- Так, я точно так же переживаю. Точно так же переживаю кожну гру. Гра - це все-таки непередбачуваність. Можемо виграти, можемо програти. Це завжди емоції - хороші чи погані, але завжди емоції. Завжди ми хочемо перемагати. Я пам'ятаю, це було 11 або 14 травня 2011 року, ми святкували 75 років «Шахтарю» в Донецьку. Тоді був грандіозне, величезне свято. «Донбас Арена» була переповнена! У нас було два великих святкування: 29 серпня 2009 року ми відкрили «Донбас Арену», а в 2011 році святкували 75 років клубу.
 
- Якими ви бачите наступні 5 років для «Шахтаря»? І яким ви хочете бачити «Шахтар» в свої 90 років?
- У мої 90 років?
 
- У 90 років «Шахтарю»!
- А, я думав, в мої 90 років! В першу чергу подумав, що мені вже сподобалося питання. Мені важко сказати, що стосується п'яти років. Ми ніколи не дивилися такими горизонтами - п'ятирічка або щось подібне. Ми завжди ставили перед собою найамбітніші цілі. Ми завжди прагнули до того, що в наших руках повинні бути трофеї. Ми повинні вигравати національний чемпіонат, Кубок, радувати уболівальників яскравою, красивою, змістовною грою, яка подобається всім уболівальникам. За це і команду люблять - за якість гри. І, звичайно, ми повинні в Європі показувати ті результати, якими зможемо пишатися. Не соромитися, а пишатися. Ми будемо робити все для цього, будемо йти вперед і п'ять, і десять, і більше років. Будемо йти тільки вперед.
 
- Які зараз амбіції «Шахтаря»? Можете виділити одну? Що б хотілося?
- Що б хотілося виграти? Звичайно, хочеться виграти європейський трофей. Це не просто. Без «Донбас Арени», без свого стадіону, про це голосно заявляти... Непросто. Ми все-таки граємо на чужих полях. У чемпіонаті - вигравати, в Кубку - вигравати. Це зрозуміло. І робити все для того, щоб у нас була дуже сильна команда і ми йшли в Європі вперед, вперед і вперед. Нам потрібні перемоги в Європі.

- Можете уявити в фіналі «Шахтар» проти когось в Лізі чемпіонів? Кого б хотілося обіграти?
- Перш за все, хотілося б, щоб у фіналі була команда, яку ми обіграємо. Чому? Тому що коли ви кудись йдете і думаєте: я хотів зустрітися, наприклад, з «Реалом» і обіграти його ... «Барселона», «Манчестер Сіті», «Ліверпуль», і «Манчестер Юнайтед» сьогодні теж показує хорошу гру. Хотілося б зустрітися там з такою командою, щоб гра була яскравою і красивою, але кубок повинен бути наш - це важливо. Тобто хотілося б виграти. Дійти до цього, а там вже неважливо - слабких там не буває!
 
- Ми сподіваємося, що за найближчі 5 років «Шахтар» буде знову тримати європейський трофей і всі наші мрії збудуться.
- Дивіться, ми ж працюємо все-таки для чого? Ми ж все одно хочемо перемагати в Європі - все для цього робимо. Просто сьогодні подивіться на Лігу Європи, яка там конкуренція. Така ж, як і в Лізі чемпіонів. Там божевільні команди! Непросто вигравати Лігу Європи. Але ми все одно ставимо перед собою найамбітніші цілі, будемо купувати таких гравців, запрошувати найкращих тренерів, розвивати Академію, щоб наші футболісти були дуже сильні, щоб радували нас. Наші амбіції такі - націлені на перемоги.