Ліквідація Цзянсу Сунін та крах футболу в Китаї. Чому так відбувається?

12 листопада 2020 року «Цзянсу Сунін» виграв історичний перший титул чемпіона Китаю. Цей трофей команді забезпечила перемога в матчі-відповіді фінальної стадії над «Гуанчжоу Евергранд», який очолює Фабіо Каннаваро, з рахунком 2:1 (перша гра завершилася внічию 0:0), що багато в чому відбулася завдяки чудовій грі Алекса Тейшейри. Бразилець, якого «Цзянсу Сунін» в лютому 2016 року придбав у «Шахтаря» за рекордні на той момент для всього азіатського ринку 50 мільйонів євро, забив прекрасний гол після індивідуальних дій, який зрештою поставив «Гуанчжоу Евергранд» на коліна.

Com gols de Alex Teixeira e Éder, o Jiangsu Suning bateu o Guangzhou Evergrande por 2x1 e garantiu o seu primeiro título de Super Liga na história da equipe de Nanjing. #csl2020 pic.twitter.com/oDFbCSjtj9

— China BR Futebol (@chinaBRfutebol) November 12, 2020

Однак ейфорія від тріумфу в стані «Цзянсу Сунін» тривала дуже недовго. Спершу з команди пішов Алекс Тейшейра, хоча вболівальники і преса були переконані, що клубу вдасться утримати бразильця, який прекрасно себе почував в Нанкіні, а незабаром стало відомо про припинення існування «Цзянсу Сунін» як футбольного клубу. Чемпіонський матч проти «Гуанчжоу Евергранд» в листопаді минулого року виявився «лебединою піснею» для цієї команди...

Що ж сталося з «Цзянсу Сунін»?

Проблеми в клубі відчувалися ще по ходу розіграшу китайської Суперліги-2020. Футболісти бойкотували тренування через борги по зарплаті, а один з найбільш успішних тренерів в новітній історії азіатського футболу румун Космін Оларою через пресу скаржився на керівництво клубу, яке не робило йому належної підтримки щодо поліпшення команди.

Але футбол - верхівка айсберга. Група Suning, яка була фактичним власником футбольного клубу з Нанкіна, зазнала серйозних фінансових втрат за підсумками минулого року. За оцінками аналітиків, збитки склали близько півмільярда євро, через що перед керівництвом групи всерйоз постало питання про необхідність мінімізації вкладень у футбол. При цьому, мова йшла не просто про «Цзянсу Сунін» і міланський «Інтер», власником контрольного пакета акцій якого також є Suning Group, а й взагалі про всі інвестиції у футбол, які здійснювала корпорація.

Інтернет-мовник PPTV, що належить Suning Group, наприклад, через проблеми материнської компанії втратив право транслювати на території Китаю матчі італійської Серії А, оскільки прострочив платежі перед правовласником (згодом PPTV вдалося досягти «проміжної угоди» про відновлення трансляцій до кінця сезону, але ситуація продовжує залишатися хиткою). У минулому ж році цей мовник фактично з таких самих причин втратив (в цьому випадку вже остаточно) телевізійні права на англійську Прем'єр-лігу, з якою мав укладений контракт на 650 мільйонів євро. Подібна ситуація сталася і по відношенню до трансляцій на Китай матчів Ла Ліги, і навіть домашньої для Піднебесної Суперліги, оскільки 3 березня China Sports Media, що володіє телеправами на турнір, оголосила про припинення контрактів з PPTV і асоціацією футболу. Найближчим часом очікується, що канали групи Suning завершать співпрацю з Бундеслігою (останній топовий чемпіонат, на трансляцію якого PPTV зберігає права), а незабаром материнська компанія й зовсім оголосить про закриття спортивної секції свого інтернет-мовника.

Повертаючись до «Цзянсу Сунін», власник клубу дочекався останнього дня (29 січня) для виплати боргів без застосування санкцій, після чого розрахувався з футболістами і персоналом по зарплаті. Цього дня в клубі не дочекався не тільки Алекс Тейшейра, який залишив Нанкін раніше, але й Космін Оларою, який вирішив пошукати кращих варіантів в своїй тренерській кар'єрі.

Так, багато аналітиків дійсно прогнозували, що після пікової точки у вигляді чемпіонства «Цзянсу Сунін» трохи послабить хватку і перейде в режим економії. Однак ніхто не думав, що боси Suning Group в результаті зважаться закрити клуб взагалі. Очевидно, що в групі планували продати або хоча б віддати клуб новому інвестору, але такого просто не знайшлося. Відмовився брати «Цзянсу Сунін» на власне забезпечення і місцевий муніципалітет, після чого власник Suning Group Чжан Цзиньдун підтвердив намір корпорації позбутися усіх видів діяльності, які вважалися несуттєвими з точки зору генерації доходів і поліпшення іміджу компанії.

У підсумку «Цзянсу Сунін» наказав довго жити, а контрольний пакет акцій міланського «Інтера» боси Suning Group хотіли вигідно продати, внаслідок чого навіть провели переговори з представниками британського фонду BC Partners. Ця компанія виявила великий інтерес до викупу акцій «нерадзуррі», але поки жодної конкретики у питанні продажу «Інтера» китайцями немає.

Що спровокувало крах китайського футболу?

Ситуація з «Цзянсу Сунін», насправді, є лише однією з багатьох історій про припинення існування футбольних клубів в Китаї, де подібне останнім часом відбувається навіть частіше, ніж ви могли б собі уявити. З початку 2020 року з футбольної мапи Піднебесної зникли 16 клубів, в тому числі три, які грали у елітарному дивізіоні. І цей процес, здається, не буде зупинений.

В основі раптових проблем для ліги, яка ще кілька років тому здавалася однією з найбільш солідних з економічної точки зору, лежать не тільки одномоментні труднощі, а й урядові рішення. Одним з них є реформа, яку запровадила Китайська футбольна асоціація, що вимагала, щоб з назв футбольних клубів були вилучені згадки щодо спонсорів, що набуло широкого поширення в Піднебесній.

Незважаючи на те, що в останні роки китайські клуби солідно закуповувалися на трансферному ринку, та привезли в країну таких гравців, як Оскар, Халк, Пауліньо, Андерсон Таліска і Алекс Тейшейра, навіть топові представники Суперліги продовжували мати вкрай убогий фінансовий оборот. Згідно даних фондової біржі, найуспішніший футбольний клуб Китаю останніх років «Гуанчжоу Евергранд» мав у найбільш успішному своєму фінансовому році оборот в 90 мільйонів євро, і це при вчетверо більших витратах.

Переважна частина прибутку китайських клубів надходить від продажу телевізійних прав, спонсорів асоціації та продажу квитків (Китай - одна з топових футбольних ліг світу з точки зору відвідуваності: в 2019 році в середньому на один матч тут на стадіон приходили 22 тисячі глядачів). При цьому, вкрай невелика частина клубів має індивідуальні контракти зі спонсорами, а мерчандайзинг, як такий, в більшості з них взагалі відсутній.

При обороті в 30-50 мільйонів євро за сезон для найпрестижніших клубів Суперліги, останнім часом вони неодмінно стикалися з постійно зростаючими статтями витрат, пов'язаними із зарплатами та трансферами, суми яких буквально вийшли з-під контролю. Замість того, щоб намагатися закласти основи для довгострокової стійкої стратегії, Китайська футбольна асоціація і уряд просто вирішили покласти край цим «кровоточивим ранам» за допомогою реформ і обмежень, які так і не призвели до вирішення основної проблеми.

Починаючи з сезону 2020 року, в китайській Суперлізі було введено стелю зарплат, яка не дозволяла клубам підписувати нових іноземних гравців на оклад, що перевищує 3 мільйони доларів (без урахування іміджевих прав). Це обмеження додалося до вже існуючого трансферного, коли клуб, купуючи гравця дорожче, ніж за 6 мільйонів євро, повинен був перевести аналогічну суму на рахунки футбольної асоціації. Іншими словами, умовний футболіст з Європи за 15 мільйонів євро реально обходився клубу з Китаю у 30 мільйонів (15 - за трансфер і ще 15 - на оплату податку асоціації).

Але навіть в Китаї навчилися обходити закони. Наприклад, щоб забезпечити Оскару оклад в 25 мільйонів євро на рік, в «Шанхай СІПГ» обрали гравця одним з віце-президентів клубу, що дозволило без проблем платити йому необхідну суму. Але, з іншого боку, уряд і Китайська футбольна асоціація, все-таки добилися свого. Наприклад, на зимовому трансферному ринку в нинішньому році клуби з Піднебесної витратили всього 26,7 мільйонів євро. Щоб знайти більш скромну трансферну кампанію для всіх учасників Суперліги, доведеться звернути погляди на вже досить далеку зиму 2010 року.

Втім, є й інші значущі проблеми, крім фінансових обмежень. Фактично «Цзянсу Сунін» - не єдиний клуб, який «помер» за останній час. Трохи раніше цією ж доріжкою пройшов «Тяньцзінь Тяньхай», кольори якого в різний час захищали екс-хавбек «Шахтаря» Жадсон, а також екс-форвард «Мілана» Алешандре Пато. У нижчих дивізіонах й зовсім відбувається вакханалія - ​​вже ліквідовані «Бейцзін Женьхе», «Яньбянь Фуде», «Лхаса Ченгту», а ще ряд клубів знаходяться на межі життя і смерті.

Фактично китайський футбол почав виходити на професійний рівень лише з середини 90-х, і клуби завжди були тісно пов'язані з компанією-власником (практично завжди державною), а не з муніципальною владою. Це призвело до того, що багато клубів змінювали назви, логотипи, кольори, а іноді й міста, які представляли. Все залежало від побажань компанії-спонсора, яка інвестувала в клуб в конкретний момент його життєдіяльності. До 2015 року, коли була проведена одна з найбільш масштабних реформ в китайському футболі, клуб мав можливість переїхати куди завгодно. Після - можливість до переміщення була обмежена початковим домашнім регіоном (провінцією).

Та ж реформа 2015 року передбачала вилучення з назв клубів згадки щодо компаній-спонсорів, яким вони належать. Фактично ж ця вимога не виконувалася аж до кінця минулого року, коли уряд наполіг на необхідності створення впізнаваного іміджу і стабільного існування клубів. Але, в остаточному підсумку, ця реформа обернулася проти Китайської футбольної асоціації, адже більшість клубів виступили категорично проти змін назв, адже це загрожувало їхній багаторічній співпраці з материнськими компаніями. Владі все-таки вдалося переламати неугодних «через коліно», але це і принесло справжній «клубопад», що панує нині в китайському футболі.

Китайські фанати й зовсім виявилися «п'ятим колесом» у возі суперечок клубів і асоціації. Поки йде війна між останніми, думка перших не цікавить нікого навіть в найближчому поданні. Тому ряд масових акцій протестів (наприклад, шанувальників «Бейцзін Гоань» або «Тяньцзінь Теда») не призвели ні до чого. Власники клубів, які прагнуть не припиняти існування своїх дітищ через проблеми, продають їх новим власникам, а ті перейменовують команди і перевозять їх в інші міста, залишаючи в рамках однієї і тієї ж провінції. Наприклад, «Хенань Цзяньє» після продажу перебрався з Чженчжоу в Лоян (обидва - провінція Хенань), а також змінив назву на «Хенань Суншань Лунмен», «Шицзячжуан Евер Брайт» (екс-клуб колишнього форварда «Шахтаря» Марсело Морено) перебазувався з Шицзячжуана в Цанчжоу (обидва - провінція Хебей), змінивши назву на «Цанчжоу Майті Лайонс», а «Хебей Чайна Форчун», за який колись грали Есек'єль Лавессі, Хав'єр Маскерано та Жервіньо, тепер представляє не Ланфан, а Таншань (обидва - провінція Хебей), перетворившись просто на «Хебей».

Підводячи підсумок, найближчі перспективи китайського професійного футболу не здаються такими вже й райдужними. Якщо дивитися глобально, то Китай продовжує інвестувати в інфраструктуру, і має намір провести Кубок Азії в 2023 році, а ще розраховує отримати оновлений клубний чемпіонат світу, участь в якому візьмуть 24 команди (дата цього турніру ще не визначена). Ключовим завданням у сфері футболу для влади Піднебесної є самостійне проведення в країні чемпіонату світу, для чого і будуються величезні стадіони, доля яких при нинішньому положенні в клубному футболі бачиться вельми туманною.

У нинішньому Китаї навіть не існує як такої стратегії щодо дитячо-юнацького футболу. Фінансування від держави отримують тільки ті академії, які домагаються якогось результату. Це підштовхує тренерів вже на юнацькому рівні ставити на чільне місце результат, забуваючи про масовість футболу. Цілі провінції залишаються «поза грою» саме через такий підхід, а тому не дивно, що за останні роки китайцям, які створили з дитячого футболу справжній конвеєр нікому не потрібних результатів, ніким похвалитися з числа молодих талановитих футболістів.

Але те, що відбувається сьогодні, коли для спонсорів штучно ввели заборону на рекламу в назвах професійних клубів, схоже, остаточно закрило двері для природної еволюції футболу в Китаї. Влада не стала чекати, коли таке явище стане пережитком саме по собі, а вдалася до традиційної для цієї країни політики заборон. Що ж, можливо, професійний футбол в Китаї незабаром виявиться нічим іншим, як ностальгічним спогадом, «маячками» якого в пам'яті багатьох залишаться гучні трансфери Оскара, Халка, Алекса Тейшейри і багатьох інших відомих та досить пристойних за ігровим рівнем футболістів...