Петер ПОДГРАДСЬКИ: «До цих пір згадую, що хотів продовжувати за Донбас»

Sport.ua поговорив з колишнім захисником «Донбасу» Петером Подградськи, який після закінчення кар'єри став агентом.

– Петере, ти був відомим хокеїстом, а тепер став агентом. Чому вибрав цей шлях?
– Коли я грав КХЛ, працював із Шумі Бабаєвим. В кінці кар'єри ми кілька разів обговорювали, що робити далі. І я вирішив працювати з ним, взяв на себе ринок Чехії і Словаччини, шукаю там гравців.

– Чи є у тебе в полі зору українські хокеїсти?
– Чому ні? Якщо будуть хороші гравці, я готовий їм допомогти. На першому місці у мене характер людини. Якщо ти хороший гравець, але у тебе характер не дуже, я навіть не хочу працювати з такими гравцями.

– Чи слідкуєш ти за хокейним клубом «Донбас» і взагалі за чемпіонатом України?
– Звичайно, у мене є в соціальних мережах друзі, які ще залишилися з Донецька. Іноді ми зідзвонюємося, іноді листуємося. Коли є час, я дивлюся матчі Донбасу. Не можу сказати, що кожен. Але намагаюся іноді побачити ігри колишньої команди.

– У футболі агенти - впливові люди. А як у хокеї?
– Зрозуміло, що у футболі суми контрактів набагато більше, ніж у хокеї. І вплив агентів, зрозуміло, теж більший, ніж у хокеї. Але буває так, що агент заважає команді. Це залежить від людини і від того, як це приймає клуб.

– Свого часу «Донбас» був укомплектований словацькими гравцями і тренерами. Це і Шуплер, і Лацо, і Обшут. Після першого сезону, який ти провів з командою, пішли Шуплер і Обшут. Як ти поставився до їхнього відходу тоді?
– Причини їхнього відходу можуть бути різні. Що стосується Юліуса Шуплера, просто це було рішення керівництва. Шкода, що вони пішли. З іншого боку, хокей завжди був, є і буде бізнесом. Сьогодні ти знаходишся тут, а завтра - в іншому клубі, в абсолютно іншій точці світу. Але якщо ти підписав контракт, ти хочеш його відпрацювати найкращим чином.

– Є такий стереотип, що чехи і словаки живуть у складних відносинах. Як ви уживалися в клубі з чеськими легіонерами?
– Ці складні відносини відбуваються тому, що люди кажуть, мовляв, ми були однією країною, а потім розділилися. У мене по материнській лінії є в Чехії сім'я, є друзі з Чехії. Але я завжди був вірним своєму принципу: як люди ставляться до мене, так і я до них. Тому, для мене національність не має значення: українець ти, канадець, чех або американець. Якщо говорити про Донбас, у нас була хороша група чеських і словацьких гравців.

– Ти один з тих гравців, хто практично ніколи не втручався в бійки. Чому?
– Це просто ніколи не було моєю справою. Є така приказка: ніколи не роби те, чого ніколи в житті не робив. Зрозуміло, що клуби, які мене підписували, знали, що я точно не тафгай. Битися теж нелегко. Одна справа - бійка на вулиці, і зовсім інше - бійка на льоду. Якщо потрібно було за когось заступитися, я робив це, але особливо ніколи цим не займався.

***

– У 2013 році «Донбас» виграв Континентальний Кубок. Яким ти пам'ятаєш той шлях?
– Це теж для мене було дуже приємно, кожен хокеїст повинен всередині себе мати менталітет переможця. Зрозуміло, що нас закрили на кілька днів на базі, але результат того вартий. Було дуже приємно. Для нас, для клубу, для людей, які працювали всередині клубу, для міста. Дуже здорово, що ми виграли цей Кубок вдома.

– У наступному сезоні ви порадували всю Україну, дійшовши до півфіналу Конференції в плей-оф КХЛ. Домашні матчі проти «Лева» ви грали у Братиславі, твоєму рідному місті. Які відчуття ти відчував тоді?
– Це було, немов ми граємо вдома. Я живу поруч із палацом «Слована» досі. Щоб дістатися до нього, мені потрібно 5-7 хвилин пройтися. Це було дуже приємно, грати там. Шкода, що ми не пройшли далі. Зрозуміло, що якщо навіть сьогодні грає команда Словаччини проти Чехії - це дербі. Зрозуміло, що медіа теж підігрівають на цьому інтерес до матчу. І в тих матчах я теж відчував підтримку. І вболівальники з Донецька приїхали, думаю, вони добре провели час тут. В цілому, я відчував, що вболівальники з Братислави більше вболівали за нас, ніж за «Лев».

– У тій же серії був встановлений на той момент рекорд матчу КХЛ за тривалістю: 126 хвилин і 14 секунд. Як ви себе потім фізично відчували?
– Завжди є дві сторони: якщо ти програєш, ти навіть від втоми не зможеш заснути. Але ми виграли цю довгу гру, фактично, нас емоційно струсонуло і додалося трохи більше енергії.

– Правда, що на ці матчі в Братиславі тоді приходив Юліус Шуплер?
– Я можу сказати: я його не бачив, але впевнений, що він був на цих іграх. Юліус - мій сусід, він живе від мене в 100 метрах. Тому, коли він в Братиславі, я навіть зараз бачу, що його машина стоїть на парковці. До речі, 30-31 грудня ми з'їздили на озеро, випили вина, поговорили про наше минуле. І зателефонували адміністратору команди. Це було приємно. Тому, я не здивуюся, якщо він був присутній на тому матчі.

– Юліус потім повертався в «Донбас». Під час цієї зустрічі, про яку ти говориш, ви обговорювали тему його повернення? І чому у нього не вийшло?
– Так тут багато причин може бути. І склад змінився, і ліга стала слабшою. Якщо ти любиш хокей і навіть завершив кар'єру, все одно хочеться тренуватися. Навіть якщо ти нічого не робиш, ти не можеш сидіти вдома. Юліусу прийшла пропозиція, і він її прийняв. Він до сих пір хоче тренувати. Мені здається, це версія найбільш реальна і відповідає на питання, чому він тоді підписав контракт з «Донбасом» вдруге.

***

–  Президент клубу Борис Колесніков мені розповідав історію, що Андрій Назаров, який прийшов після Шуплера, одного разу сів в автобус без команди і сказав водієві: «Поїхали!». Як тобі працювалося з Назаровим? Наскільки це була імпульсивна людина?
–  Скажу так: це один з моїх найкращих тренерів у кар'єрі. Пам'ятаю, я відпочивав з сім'єю, і ми поїхали в Емірати. Перед готелем я зустрів Олега Квашу. Зрозуміло, якщо ти граєш проти когось декілька років, то знаєш, хто він, а хто ти. І я сказав: «Квака, скажи мені, будь ласка, як Назаров взагалі?». Він сказав мені тільки одну річ: «Петя, якщо ти будеш виконувати все, що він вимагає, у тебе все буде добре». Так і було. Той сезон, 2013-2014, я запам'ятаю назавжди. І про Назарова можу сказати тільки те, що це один з найкращих тренерів у моїй кар'єрі.

–  Той сезон 2013/2014 закінчився не дуже добре для клубу і регіону: Донбас охопила війна. Як ти їхав з міста тоді?
–  Коли ми догравали перший раунд з «Динамо» Рига в Братиславі, крім останньої гри, ми всі грали вдома. Керівництво країни і наш президент, Борис Колесников, гарантували, що в Донецьку можна було грати, і все було безпечно. Коли сезон закінчився, я підписав з клубом новий контракт на два роки. І мені дуже шкода, тому що навіть зараз, через сім років, я згадую, як хотів продовжувати грати за «Донбас». Я знаю, що міг би пограти ще кілька сезонів. Але життя продовжується. Що стосується команди, я вважаю, що ми були б ще кращими наступного сезону.

– У Донецьку у тебе залишилися якісь речі?
– Було чеське консульство, ми, чехи і словаки, залишили там свої речі, перш ніж їхати. Я пробував дізнатися їхню долю через різні міжнародні органи, але досі відповіді не отримав.

– А як у клубі вам пояснювали ситуацію в місті? Були якісь рекомендації з безпеки?
– Я не пам'ятаю, щоб хтось говорив: «Хлопці, їдьте швидко додому». Сезон закінчився, наступного дня після заключного матчу ми всі зустрілися в роздягальні, і я продовжив контракт на два роки.

– Які стосунки були з керівництвом клубу?
– Все відмінно. Наш президент Борис Колесніков, генеральний менеджер, адміністратор, масажист, доктори - це ті люди, з якими мені було дуже-дуже приємно працювати. Жодного поганого слова не можу і не хочу про них сказати. Після Донецька я часто згадую той період. Ми недавно поїхали до мами моєї дружини, вона живе за містом. Була хороша погода, молодша донька одягла майку, ми пограли, він спітніла. Переодягнула майку і там ззаду написано «Подградськи», а спереду - емблема клубу Донбас. Я подивився на це, ностальгія накрила і я подумав: «Ох, це був гарний час».

– З ким ти продовжуєш спілкуватися з партнерів по «Донбасу»?
– Яро Обшут тут працює тренером молодіжної команди «Слована». З Вацлавом Недоростом кілька разів телефонували один одному, іноді листуємося. Вчора писав Томашу Хюбшману, у нього були іменини. З Дадом (Євгеном Дадоновим - прим.авт) теж, коли він поїхав, ми спілкувалися. Після Донецька він грав у Пітері, а потім - в НХЛ. Якщо я бачу, що він гол забив або передачу віддав, я йому напишу. З Яном Лацо ми не так часто зараз зустрічаємося, але якщо зустрінемося, то завжди поговоримо. Крім того, є багато людей, які працювали в клубі. Якщо потрібно когось привітати зі святом, я завжди пишу.

– До речі, якщо вже ти згадав Томаша Хюбшмана. А в Донецьку ви проводили вільний час в одній компанії?
– Іноді було складно, оскільки наш графік тренувань і графік ФК «Шахтар» часто не збігався. Томаш був дуже радий, коли наша чехо-словацька група приїхала в Донецьк. До цього жодного чеха або словака в місті не було. Хіба що, крім Любоша Міхела, який працював у «Шахтарі». Він теж був дуже радий. Якщо у нас був час, ми могли поїхати на обід або вечерю. Томаш запрошував нас на свої матчі, а ми його - на свої. До речі, завдяки Хюбшману, я вперше на власні очі побачив матчі Ліги чемпіонів. Ще ми кілька разів запрошували його покататися на льоду.

Данило Вереітін