По дві сторони барикад. Брати-футболісти, які виступають за різні збірні

Останніми роками натуралізація у футбольному світі не є якимось ноу-хау і за різні збірні виступають не корінні жителі, а вихідці з інших країн. У національних командах на кшталт Німеччини, Франції чи Бельгії це взагалі буденне явище та і в стані українців можна відмітити серба Марка Девіча чи бразильців Марлоса із Жуніором Мораесом. Але не так давно з’явилася тенденція, коли рідні брати виступають під різними прапорами.

Тож сьогодні ми згадаємо таких футбольних пілігрімів – рідних по крові, але заграних не за одну національну збірну.

Кевін-Прінс та Жером БОАТЕНГ (Гана та Німеччина)

Напевно, найвідомішими і найзірковішими братами, які виступали за різні національні команди є Кевін-Прінс та Жером Боатенги. Обоє футболісти народилися в Берліні в сім’ї емігранта з Гани з різницею в один рік. Свої перші кроки у футболі єдинокровні брати робили саме в німецькій столиці і місцевій «Герті». Обоє були надзвичайно талановиті, але з абсолютно різними характерами. Жером – спокійний, холоднокровний, впевнений в собі і дуже трудолюбивий, а от брат повна протилежність молодшому – через міру експресивний, любитель потрапляти в скандальні історії, що не дало йому певною мірою стати  зіркою світового масштабу.

Кевін-Прінс встиг пограти за всі рівні молодіжної збірної Німеччини, але виклику до основної так і не дочекався. Саме тому у 2010-му році «розмальований» (має понад 25 татуювань на тілі) футболіст прийняв рішення виступати за команду Гани – батьківщину свого батька. Загалом з 2010 по 2014 роки провів за африканську збірну 15 матчів і забив 2 голи. На клубному рівні змінив 14 колективів і навіть пограв за такі європейські гранди, як «Мілан» та «Барселона», з якими вигравав чемпіонство в Італії та Іспанії. Наразі виступає в Серії Б за італійську «Монцу».

На відміну від старшого брата, Жером Боатенг став зіркою світового рівня і здобув безліч трофеїв як на клубному рівні, так і в збірній Німеччини, з якою став чемпіоном світу 2014 року. Загалом центральний захисник з 2009 по 2018 роки провів за національну команду 76 ігор і забив один гол. Щодо клубної кар’єри, то він теж не брав прикладу із старшого брата і встиг пограти лише за 4 колективи: «Герта», «Гамбург», «Манчестер Сіті» та «Баварія», з якою став восьмиразовим чемпіоном Німеччини та двічі піднімав над головою Кубок Чемпіонів. У 2019 році спробував себе у ролі актора, зігравши епізодичну роль інопланетянина в фільмі «Люди в чорному: Інтернешнл».

Граніт та Таулант ДЖАКА (Швейцарія та Албанія)

Брати Джака розпочинали футбольну дорогу в клубі «Конкордія», який виступав у другому швейцарському дивізіоні, але потім талановитих дітей взяв під своє крило місцевий гранд «Базель». Упродовж восьми років родичі подолали всі вікові рівні «Базеля» і в сезоні 2010/2011 років обоє дебютували за основну команду. У молодшого Граніта справи пішли доволі вдало і півзахисник став ключовим футболістом у клубі і у 18-му віці отримав виклик до лав збірної Швейцарії, де також відразу ж став основним гравцем. Наразі молодший Джака має у своєму доробку 89 матчів за національну команду (12 голів), і це 6-й результат в історії. На клубному рівні після «Базеля» Граніт пограв у Бундеслізі за «Борусію» із Менхенгладбаха (2012-2016) і наразі виступає за лондонський «Арсенал».

Щодо Тауланта, то його талант розкрився значно пізніше: лише після дворічної оренди в «Грассхоппер». У 2013 році повернувся до рідної команди і ось уже вісім років є основним опорником «Базеля», з яким став п’ятиразовим чемпіоном Швейцарії. На рівні збірних провів 41 матч за різні молодіжні команди, але до основної виклику не дочекався і оскільки мав албанське коріння, у 2014 році прийняв рішення виступати за цю балканську збірну.

На Євро-2016 на груповому етапі брати зустрілися в очній зустрічі, де перемогу святкували швейцарці (1:0). Наразі на рахунку Тауланта Джака 31 гра за збірну Албанії.

Крістіан та Массіміліано ВІЄРІ (Італія та Австралія)

Прізвище та ім’я Крістіана Вієрі у футбольному світі доволі відоме, але той факт, що його молодший брат також професійний гравець, знають не всі. Футбольна доля рідних по крові спортсменів доволі різниться, адже Бобо Вієрі є зіркою світового рівня, чого не скажеш про Массіміліано.

Знаний бомбардир і ловелас Крістіан на клубному рівні досяг чималих успіхів. Так, рекордсмен Серії А за голами, забитими головою (50), пограв за таких грандів європейського футболу, як «Ювентус», «Атлетіко», «Інтер», «Мілан», «Лаціо» тощо. Ставав найкращим бомбардиром чемпіонату Іспанії (1998) та Італії (2003) і здобув ще ряд різноманітних командних трофеїв. Не стала винятком його успішна кар’єра бомбардира і в складі національної збірної Італії, де «бізон» виступав упродовж 1997-2005 років. Загалом на його рахунку 49 матчів за «скуадру адзурру», в яких він забив 23 м’ячі. Завершив виступи на професійному рівні Крістіан у 2009 році, хоча у 2016-му заявляв про можливе відновлення своїх виступів у футболі, але цього так і не сталося.

Що стосується його брата, то Массіміліано завжди був у тіні Крістіана. Народився молодший Вієрі не в Італії, а в австралійському Сіднеї, де виступав їхній батько Роберто Вієрі. Саме тому і відгукнувся на пропозицію австралійського футбольного союзу виступати за їхню збірну. Загалом нападник провів усього 6 матчів за національну команду і забитими м’ячами не відзначився. На клубному рівні також молодший Вієрі навіть і близько не дотягував до брата, хоча у його  послужному списку числяться такі команди, як «Ювентус» та «Наполі». Утім, зіграти бодай одну гру в складі цих клубів в Серії А йому так і не вдалося. Всі свої 83 м’ячі за кар’єру форвард провів у посередніх колективах із нижчих італійських ліг і повісив бутси на цвях у 2013 році.

Тім та Кріс КЕХІЛЛ (Австралія та Самоа)

Раз мова зайшла про Австралію, то як тут не відзначити братів Тіма та Кріса Кехіллів. Першого, гадаю, знає кожен, хто більш-менш цікавиться футболом, адже Тім виблискував в АПЛ за «Евертон» упродовж 2004-2012 років. Крім того, атакуючий півзахисник є найкращим бомбардиром збірної Австралії за всю історію – 50 голів у 107 матчах. Професійну кар’єру Тім Кехілл завершив два роки тому у 40-річному віці, а останнім його клубом був індійський «Джамшедпур».

Щодо його молодшого на 5 років брата Кріса, то він, відверто кажучи, не дотягував до рівня Тіма та збірної Австралії в цілому, тому прийняв рішення виступати за збірну Самоа (не плутати із Західним Самоа, яку саме австралійці у матчі-відбору до ЧС-2002 обіграли з рахунком 31:0, а нападник «соккеруз» Арчі Томпсон відзначився 13-ма м’ячами). Загалом молодший Кехілл упродовж 2007-2011 років відіграв за самоанців 15 ігор і забив 7 голів.

Поль, Флорентен і Матіас ПОГБА (Франція та Гвінея)

Звичайно, із цієї трійки родичів-футболістів найвідомішим є молодший – Поль, який досяг максимальних вершин, тоді як його старші брати-близнюки Флорентен та Матіас ніколи не грали на топовому рівні і є, чесно кажучи, посередніми футболістами. Тож про виклик до лав національної збірної Франції старші Погба могли тільки мріяти, тому відгукнулися на пропозицію із своєї історичної батьківщини – Гвінеї, адже саме там вони народилися в 1990-му році.

Першим дебютував за цю африканську збірну Флорентен Погба. Фактурний захисник із 2010-го року виступає за Гвінею і поки зупинився на позначці 23 гри за гвінейців. Наразі Флорентен є гравцем клубу «Сошо», який виступає в Другій французькій лізі. Інший із братів-близнюків – Матіас, в свої 30-ть років вже не виступає за національну збірну Гвінеї, провівши за неї всього 5 матчів, і не забив жодного голу. Не склалося в нього і на рівні клубному, де він змінив більше десятка команд, найвідомішою з яких була роттердамська «Спарта». Останнім прихистком форварда був «Расінг» із Мурсії, який виступає в іспанській Терсері.

А от в молодшого із братів Погба – Поля, кар’єра складається шикарно. Центральний півзахисник ще в 16-річному віці потрапив до структури «Манчестер Юнайтед», був основним гравцем збірної Франції U-16 і в подальшому в 19-річному віці дебютував за основу «гальських півнів». З французами Поль здобув титул чемпіона світу-2018-го року і наразі на його рахунку 75 ігор та 10 забитих м’ячів за національну команду. На клубному рівні Поль Погба грав лише за дві команди – «Ювентус» та «Манчестер Юнайтед». Із туринцями молодший із тріо братів-футболістів став чотириразовим чемпіоном Італії. Що цікаво, манкуніанці, які відпустили свого вихованця до «Ювентуса» безкоштовно у 2012-му, через 4 роки змушені були платити за чорношкірого діаманта рекордні на той час 105 мільйонів євро.

Луїс та Паоло СУАРЕС (Уругвай та Сальвадор)

Ще один приклад, коли один із братів є зіркою світового футболу, а про іншого знає лише вузьке коло вболівальників. Кар’єра Луїса Суареса надзвичайна багата голами і сам він є зіркою світового футболу. «Ель Пістолеро» може похизуватися солідним послужним списком на клубному рівні: він має в активі «золото» вищих дивізіонів Уругваю (1), Нідерландів (1), Іспанії (4), перемагав в Лізі чемпіонів, Суперкубку УЄФА та вигравав клубний чемпіонат світу. У складі збірної теж «кусючий» уругваєць знає, як потрясти сітку за спиною воротарів суперників. Наразі Луїс Суарес є найкращим бомбардиром збірної Уругваю за всю історію – 63 голи. Загалом нападник мадридського «Атлетико» вже забив за свою кар’єру більше 500 м’ячів і зупинятися на досягнутому не збирається.

У Паоло Суареса успіхи у футболі значно скромніші. Він ніколи не грав за провідні клуби Південної Америки чи Європи, провівши майже всю свою кар’єру в чемпіонаті Сальвадора. В останньому старший Суарес загалом провів 368 ігор і відзначився 73-ма голами. Що цікаво, на його рахунку понад 15 ігор за збірну Уругваю U-20. Але до основної команди Паоло Суарес не дотягував. Ще б пак, конкурентами по лінії атаки в збірній Уругваю спочатку були такі «монстри» атаки, як Альваро, Рекоба, Дієго Форлан, Вальтер Пандіані, Ернесто Шевантон, а потім підтягнулися і молоді Едінсон Кавані з молодшим братом. Тож, уже в 35-річному віці Паоло все-таки дебютував за основу національної збірної, але не за дворазових чемпіонів світу, а за Сальвадор. Завершив кар’єру Суарес-старший у 2018 році.

Тьяго і Рафаель (Рафінья) АЛЬКАНАРА (Іспанія та Бразилія)

У цих зіркових братів просто феноменальні гени, адже їхня мати Валерія Алькантара – колишня іспанська волейболістка, а батько чемпіон світу-1994 в складі збірної Бразилії – Мазіньо. Тож не дивно, що обоє ще змалечку були «приречені» на успішну спортивну кар’єру, у нашому випадку, футбольну.

Братів ще з юних років забрали до клубної академії «Барселони», де вони і почали свої професійні виступи. І Тьяго і Рафаель пограли за всі рівні збірної Іспанії, але в подальшому їхня футбольні шляхи розійшлися. Старший із братів Тьяго, який виступає за «Ліверпуль», дебютував за основу «фурії рохи» у 20-річному віці і наразі провів за неї 39 матчів (2 голи).

Натомість молодший Рафаель, не дочекавшись виклику до лав національної  збірної Іспанії, у 2015-му відгукнувся на пропозицію Дунги захищати честь історичної батьківщини – Бразилії. Утім, відіграв за «селесао» атакуючий півзахисник «ПСЖ» всього 2 матчі в тому ж таки 2015-му і після цього більше за збірну не зіграв. До слова, у братів на двох просто вражаюча кількість клубних трофеїв: 3 Кубка чемпіонів і стільки ж Суперкубків УЄФА, 8 золотих медалей переможців Ла Ліги та 7 «золотих салатниць» чемпіонату Німеччини (Тьяго Алькантара) тощо.

Стів та Парфайт МАНДАНДА (Франція та ДР Конго)

Братам Манданда пощастило взяти участь в очній грі Франції (у рамці якої перебував Стів) проти ДР Конго, де кіпером був його молодший брат Парфайт. Утім, тренери чи то навмисно чи то свідомо влаштували так, що брати на футбольному полі не перетнулися: воротар «Марселя» Стів відіграв перший тайм, а молодшого африканські «коучі» випустили вже у другому.

Загалом старший із чотирьох братів Манданда є найбільш успішним у футболі, адже «назбирав» солідний трофейний багаж. Він є чемпіоном світу-2018 та чемпіоном Франції (2010), срібним призером чемпіонату Європи 2016 і тричі визнавався найкращим голкіпером країни. За «гальських півнів» Стів провів 34 гри і в свої 35-ть продовжує створювати конкуренцію Уго Льорісу.

На 4 роки молодший Парфайт зірок з неба не хапає. Майже всю свою кар’єру провів у скромному бельгійському «Шарлеруа». За ДР Конго провів 17 ігор. Що цікаво, двоє інших братів Манданда є теж голкіперами: 28-літній Ріфі є гравцем норвезького «Конгсвінгера», а 22-літній Евер поки так і не заграв на серйозному рівні, хоч в сезоні 2017/2018 років числився в заявці «Бордо».