10 найкращих матчів в історії київського Сокола

26 лютого минає три дюжини років від дня здобуття київським «Соколом» бронзових нагород союзного хокейного чемпіонату. Чим не привід згадати найкращі матчі столичного клубу, який після кількох років небуття нині переживає епоху ренесансу!

1. Чемпіонат СРСР. «Сокіл» – «Хімік» (Воскресенськ) – 7:1 (3:0, 2:1, 2:0). 26.02.85. Київ. Палац спорту. 6700 глядачів.

Безумовно, кращою з кращих і найпам’ятнішою є бронзова дуель! Під завісу передперебудовної зими «соколята» в двобої з безпосереднім конкурентом вибороли право називатися третьою клубною командою найхокейнішої країни Європи! Не буде перебільшенням сказати, що в тодішньому Золотоверхому «Сокіл» обожнювали. Тим паче, футбольне «Динамо» в попередньому сезоні-84 пало напрочуд низько – стало аж 10-м у чемпіонаті СРСР. І спортивні симпатії киян відчутно схилилися в хокейний бік. У, здавалося би, наскрізь футболізованому місті!

Власне як такої боротьби не вийшло: під завісу першого періоду підопічні Анатолія Богданова провели три шайби у ворота супротивників з інтервалом в хвилину, й долю бронзи було вирішено. Надалі українська команда лише нарощувала свою перевагу. Відзначу дубль Миколи Наріманова. А в київських газетах тогочасся зарясніли карикатури: гордовитий «Сокіл» на п’єдесталі згори поглядає на динамівця та поблажливо закликає: «Не відставай, земляче!»

2. Суперсерія-90. «Сокіл» – «Міннесота Норт Старз» (НХЛ) – 5:0 (1:0, 2:0, 2:0). 19.09.90. Київ. Палац спорту. 4000 глядачів.

«Сокіл» мене вразив! Кияни дали нам урок маневрової гри, на тлі якої мої зірки мали дуже непривабливий вигляд», – ці слова коуча «Міннесоти» Боба Гейні – найкраща оцінка гри киян того вечора. Справді, підопічні Анатолія Богданова тоді були неперевершені! А зірок в енхаелівців направду вистачало! Тут і молодий Майк Модано (сезоном раніше був чи не основним пошукачем Колдер Трофі – призу найкращому дебютанту ліги, але в підсумку поступився трофеєм Сергію Макарову), й олімпійський чемпіон Ніл Бротен (безпосередній учасник дива на льду-80, коли хокейне американське студентство сенсаційно обіграло в Лейк-Плесіді славетну «Червону машину» під орудою Віктора Тихонова), й володар Кубка Канади-84 Брайан Белоуз (його було тричі пошановано участю в матчі всіх зірок НХЛ), й чіпкий, непоступливий чеський захисник Франтішек Мусіл (чемпіон світу-85), й фінн Ілкка Сінісало (той сезон він проведе у «Міннесоті», а назагал є легендою «Філадельфії» – кращим її бомбардиром серед європейців), й інший фінн – майбутній чемпіон світу голкіпер Ярмо Мюлліс. Одне слово, сузір’я! Та хет-трик Анатолія Найди й впевнена гра у воротах киян латиського кіпера Віталійса Самойловса (до речі, олімпійського чемпіона Калгарі-88, про що свідчить відповідна поштова марка, випущена в Латвії!) змусили пихатих північноамериканців скласти зброю.

…Сучасний читач може запитати: чому так мало глядачів було на зустрічі місцевих улюбленців і заокеанських зірок? Річ у тім, що радянська економіка саме того року почала скочуватися в крутезне піке, інтерес до спортивних змагань у трудящих відчутно впав, та й ціни на квитки були вельми кусючими. Відтак й до аншлагу було далеченько. Цікаво, чи карталися опісля організатори через свій ціновий зависок? Хай там як, а на гравців «Сокола» після визначної перемоги очікував небачений бонус – аж по 400 радянських карбованців кожному. Вартувала свічок гра, погодьтеся!

3. Чемпіонат СРСР. «Сокіл» – ЦСКА – 7:4 (2:2, 3:0, 2:2). 10.04.88. Київ. Палац спорту. 7000 глядачів.

О, цей переконливий виграш у гегемона радянського (та й, певною мірою, світового) хокею! Пам’ятаю, по ходу зустрічі, десь хвилин за 8 до фінальної сирени (рахунок був тоді 6:2) батько мені сказав: десятиліття опісля вболівальники згадуватимуть, мовляв, як ми подужали ЦСКА в 88-му! На трибунах уже починали святкувати! Щоправда, незабаром Ігор Ларіонов та Андрій Хомутов трохи скоротили армійське відставання, проте останнє слово в тій феєричній грі залишилося за киянами: Валерій Ботвинко встановив остаточний рахунок. А тоді за армійців грали й знані оборонці Фетісов – Касатонов, й дві могутні трійки нападу Макаров – Ларіонов – Давидов (Крутов пропускав гру через травму, й Віктор Тихонов пробував різні варіанти в першій трійці) та Хомутов – Биков – Каменський. А сім шайб від киян пропустив Олексій Червяков, для котрого той сезон був єдиним у складі славетного армійського клубу. Думаю, що гра в столиці України багато в чому визначила його хокейну долю: в ЦСКА він не закріпився та наступного сезону поїхав до Воскресенська, де й провів найкращі роки своєї кар’єри.

4. Чемпіонат СРСР. «Сокіл» – «Динамо» (Москва) – 5:0 (3:0, 2:0, 0:0). 20.11.87. Київ. Палац спорту. 3000 глядачів.

До певночасся московське «Динамо» було найнезручнішим суперником для киян. Навіть ЦСКА вже складав зброю перед «соколятами», а «Динамо» все ніяк. Коли Київ на всесоюзній арені репрезентувала команда «Динамо», то вона неоднораз святкувала звитяги над московськими одноклубниками, а от профспілковому бренду матчі проти «Динамо» московського були що та знемога. Проте в другій половині 1980-х й «соколята» кількараз ображали «вічних радянських віце-чемпіонів». Восени 1987-го в «Сокола» вийшов бліцкриг! Ще не пройшло й половини першого періоду, а Микола Наріманов (двічі) та Анатолій Найда влучними кидками зробили заявку «Сокола» на звитягу в матчі вагомою. Юрія Шундрова (як, власне, й Олександра Васильєва, що відіграв пару останніх хвилин матчу, долучившись у такий спосіб до історичного успіху) москвичі так і не пробили того листопадового вечора, а от Євген Шастін та Дмитро Христич довели перевагу киян у рахунку до беззаперечної.

5. Чемпіонат СРСР. ЦСКА – «Сокіл» – 2:5 (0:2, 1:0, 1:3). 24.11.88. Москва. Палац спорту. 4000 глядачів.

У парі з Олександром Могильним і Павлом Буре в складі ЦСКА грав вихованець уфімського хокею Алік Гарєєв (певно, не вразив своїми діями на майданчику, адже, відігравши лише 8 матчів, невдовзі покинув армійський клуб, попрямувавши до російської хокейної провінції – у Калінін), а замість Ларіонова в першій трійці з Макаровим і Крутовим на лід вийшов майбутній неповерненець (через пару років утече з готелю, де мешкала  збірна СРСР під час Ігор доброї волі в Сіетлі й опиниться в «Детройт Ред Вінгз») Сергій Федоров. Прикметно, що дві шайби в тому матчі команди закинули в меншості (на паритетних началах). Багато в чому гру зробила п’ятірка киян, що складалася із пари захисників Ширяєв – Лубнін і трійки форвардів Синьков – Найда – Ботвинко. Ну, й звісно, надійна гра незабутнього Юрія Шундрова заклала міцні підвалини перемоги у Білокам’яній.

6. Чемпіонат СРСР. «Спартак» (Москва) – «Сокіл» – 2:7 (0:0, 0:4, 2:3). 21.09.82. Москва. Палац спорту. 3000 глядачів.

Цікавезний матч: на екваторі двобою ще не було закинуто жодної шайби, а після фінальної сирени таких виявилося дев’ять, левова частка з них – результат атакувальних спромог киян! Ударний голепад «Сокола» припав на епілог другого періоду. Впродовж 121 секунди гості зі столиці України чотири рази вразили ворота червоно-білих, причому двічі зробили це в меншості! У третьому періоді перевага «Сокола» в рахунку лише зросла. Відзначу дубль Сергія Земченка – бронзового призера чемпіонату світу 1981 року серед молодіжних команд у складі збірної СРСР. Наголошу: на самому початку 1980-х «Сокіл» лише торував собі шлях до чільних рядків турнірної таблиці, навіть поки не мріючи про медалі чемпіонату. Менше з тим, «Спартак» декласували.

7. Чемпіонат СРСР. «Спартак» (Москва) – «Сокіл» – 4:8 (0:1, 0:3, 4:4). 17.02.89. Москва. Мала спортивна арена. 3000 глядачів.

Перевага киян була тотальною-тотальнісінькою! Лише за рахунку 8:1 на свою користь вони дозволили собі збавити оберти, й червоно-білі закинули три шайби поспіль. Зауважу, що в епілозі матчу місце у воротах «Сокола» замість Юрія Шундрова зайняв молодий (тоді йому не виповнилося й 22-х) Євген Бруль. Дублями відзначилися Євген Шастін (обидві шайби закинув у більшості) та Валерій Ботвинко. Знову «Спартак» більш як переконливо обіграний «соколятами» в Москві!

8. Кубок СРСР. «Сокіл» – «Іжсталь» (Іжевськ) – 16:5 (5:1, 7:1, 4:3). 09.04.79. Київ. Палац спорту. 4500 глядачів.

О, то було справжнє шаленство! Атакувальний хокей понад усе! Романтика пізніх 1970-х! Напередодні чемпіонату світу, який мав пройти у Москві, кубкові змагання стали таким собі розігрівом для вболівальників. По ходу матчу «Сокіл» – «Іжсталь» змагання на кшталт, хто кого перебігає, змінилися суперництвом у площині, хто кого перезабиває. Тодішній лідер другого за силою радянського хокейного дивізіону – «Іжсталь» – на той момент у рамках своєї ліги закинув 333 шайби! Й мав намір продовжити гольову феєрію в кубковому розіграші. Однак кияни були банально сильніші, а гра вчергове нагадала: в хокей без оборони не грають. Прикметно, що на одній із кас Палацу спорту афішу, що запрошувала на кубкові змагання, до матчу прикрасив прогноз, напевно, вболівальника «Сокола» – 10:1. Як виявилося, маляр-зухвалець ще був песимістом! У підсумку різниця між суперниками виявилася ще відчутнішою! Хет-трик Анатолія Дьоміна став окрасою матчу. А «Сокіл» надалі виграв свою групу й зрештою дістався півфіналу, де поступився майбутньому володарю почесного трофею – московським армійцям – 1:5. Проте це вже було після чемпіонату світу, на якому тріумфувала радянська команда. Кубковий півфінал – перше вагоме досягнення підопічних Анатолія Богданова.

9. Кубок Шпенглера. 28.12.86. «Сокіл» – ВСЖ (Кошице, Чехословаччина) – 4:3 (0:3, 1:0, 3:0). Давос. «Айсштадіон Давос». 5600 глядачів.

У різдвяному турнірі в гірській Швейцарії («Айсштадіон Давос», за нинішньою назвою «Вайллант Арена» розташований на висоті 1560 м над рівнем моря) київський «Сокіл» створив чи не найвидатніший камбек у своїй історії. Програючи, як тоді здавалося, безнадійно, після першого періоду чинному чемпіону Чехословаччини з різницею в три шайби (в складі ВСЖ виблискував майбутній чемпіон світу уродженець української Волині Петер Бондра), кияни билися до останньої снаги й були винагороджені: впродовж другого й третього періодів наші земляки закинули у ворота ВСЖ чотири шайби у відповідь. Вирішальну шайбу кияни провели у більшості (Валерій Ширяєв), хоча саме ту чисельну перевагу розігрували вкрай невдало, адже гравці кошицького клубу кількараз викидали шайбу із своєї зони. А гол прийшов не після класичного розіграшу зайвого, а через неквапливість гравців суперника під час зміни, ось Валерій Ширяєв і опинився на місці центрального нападника (хоча був захисником!) й реалізував практично вихід сам на сам.

Що ще запам’яталося? Незвична для киян червоно-біла форма, багата на рекламу, але з малесенькою каштановою гілочкою, на відміну від звичної величезної, що зазвичай прикрашає форму київського клубу. Зрештою, груповий етап турніру кияни виграли, а ось у фіналі поступилися канадцям – 6:9. Менше з тим, до символічної збірної тогорічного розіграшу Кубка Шпенглера українці делегували по одному представнику в кожну лінію: воротаря Юрія Шундрова, захисника Сергія Горбушина та форварда Анатолія Степанищева. Додам, що незабаром цьому турніру-довговіку виповниться 100 років. Першим його переможцем далекого 1923 року, до речі, стали англійці – хокейний клуб Оксфордського університету. Сподіваюся, пандемія не завадить вже цьогоріч поновити проведення турніру (торік Кубок Шпенглера не відбувся з огляду на епідемію коронавірусу).

10. «Сокіл» - ЦСКА – 7:6 (1:1, 2:4, 4:1). 14.03.79. Київ. Палац спорту. 6500 глядачів.

Знана річ, без цієї гри, що фактично затвердила «Сокіл» серед союзної еліти, наш перелік був би неповним! Коли чесно, то на цьому матчі не був, дивився по телевізору. Запам’яталося, що перші два періоди показали наживо, а третій – по закінченні програми «Час». Природньо, в «Новинах спорту» в головній інформаційній програмі шостої частини світової суші кінцевий рахунок матчу сказали, а я не встиг вимкнути звук телеприймача (який він тоді був, чи то «Весна», чи то «Електрон», вже й не згадаю).

Коли повідомили, що дебютанти еліти – кияни – виграли з рахунком 7:6, спершу з’явилася думка, що новинарі схибили. Як це так, програючи після двох періодів щедротній на світових зірок команді з рахунком 3:5, мій скромнесенький «Сокіл» поставив усе догори дриґом у заключній 20-хвилинці? Та це було насправді! Поступаючись уже по ходу 3-го періоду 4:6, наші земляки взяли себе докупи й закинули три шайби (Вадим Сибірко на 45-й, Сергій Нелюбін на 56-й, Сергій Давидов на 60-й хвилині), й, найголовніше, спромоглися таки переписати історію своїх матчів із грандом-гегемоном, здобувши першу перемогу над ним! Щоправда, якщо чітко додержуватися літописної правди, всі попередні перемоги ЦСКА були здобуті над попередником «Сокола» – хокейним київським «Динамо» (тезці славнозвісного футбольного клубу армійці відвантажували подеколи по 13–14 шайб, а одного разу зупинилися навіть на позначці «17»). Попри чудову гру легенди №17 Валерія Харламова (на рахунку знаного майстра хет-трик у тому матчі), «Сокіл» святкував звитягу над тихоновською командою!

***

Хай які буревії віяли над українським хокеєм на межі сторіч, але тепер, схоже, національний чемпіонат поступово набуває таки привабливого вигляду. Й тому протуберанці спогадів нині – це не ятрення-троюдження ностальгійного болю, а орієнтир на майбуття. Пробачте вже мені такий вибаг: ой як кортить знову стати частиною переповнених трибун київського Палацу спорту, що безустанну скандують: «Со-кіл!», «Со-кіл!». І водночас, аби гравці з історичною каштановою гілкою на формі, долаючи всі негаразди, раз по раз торували собі шляхи до воріт суперників. 

Олексій РИЖКОВ