Мусавенкосі МГУНІ: «Одного разу сказав Мхітаряну: Ти будеш грати в МЮ»

В УПЛ легіонер із Зімбабве виступав не так вже й багато часу, але залишив про себе добру пам'ять. Височенний (190 см) Мгуні у топовому «Металурзі» з Мхітаряном, Макрідісом, Дімітровим виступав у ролі наконечника списа, але забивав не тільки головою після навісних передач, але і завдяки досить-таки непоганий техніці.

Після відходу з донецького «Металурга» Мгуні виступав за кілька клубів на Кіпрі, де і залишився жити.

– Муса, ви завершили кар'єру три роки тому. Що ви робите тепер?
– Зараз я працюю у фінансовому інституті. Після того, як я пішов з футболу, я знайшов себе у новій справі. Це інститут фінансового ринку, я займаюся управлінням рахунками.

– Несподівано! Але згадаємо про вашу минулу діяльність. В Україні ми пам'ятаємо вас за виступами за донецький «Металург». Які у вас найяскравіші спогади про цей період?
– У мене залишилося дуже багато спогадів. Напевно, головні з них - це ігри з двома найсильнішими клубами в Україні: «Шахтарем» і «Динамо». Це була нічия 1:1 з «Динамо» (21-й тур чемпіонату України 2009/2010) і перемога над «Шахтарем» в півфіналі Кубка України (2:1). Це дві гри, які я запам'ятав найбільше. Взагалі, український чемпіонат був однією з найкращих ліг у Європі, але, на жаль, недостатньо впізнаваною.

– Ви згадали той легендарний півфінальний матч із «Шахтарем». Чи можна стверджувати, що це ваша найголовніша перемога в кар'єрі?
– Можу сказати, що так. Це одна з найбільш пам'ятних перемог, тому що «Шахтар» - одна з найбільш відомих команд у світі. Ми говоримо не тільки про гравців, які грають або грали в «Шахтарі». Це стосується і клубу в цілому, особливо, його виступів у Лізі чемпіонів. Навіть зараз: вони двічі обіграли мадридський «Реал» у Лізі чемпіонів. Тому ми зараз говоримо про велику команду, власне, тому мені та перемога найбільше і запам'яталася.

– У вас було багато класних партнерів по команді. Це і Рікарду Фернандеш, і Константінос Макрідіс, і Велізар Дімітров, Генріх Мхітарян та багато інших відомих в Україні та Європі футболістів. З ким ви дружили в команді і з ким спілкуєтеся зараз?
– З різних причин, ми живемо в різних місцях зараз. Ми були дуже згуртованим колективом, завжди підтримували один одного. Мені дуже подобався клуб, ми всі були разом тоді, я з теплом згадую ті часи. Але я був змушений виїхати в іншу країну, там з'явилися нові друзі. Та й коли я повернувся, команда змінилася, і з'явилися нові гравці. Але в цілому, ближче за всіх я дружив із Санні Еке Кінгслі.

– Ми згадали про ваші успішні матчі проти «Шахтаря» і «Динамо». А який матч в Україні був для вас найбільш екстраординарним?
– Я б сказав, що таким міг би бути матч проти «Динамо». Тому що це були нехай і непрості часи для «Динамо», але в їхньому складі було багато іменитих гравців, які були добре відомі в Європі. І тоді зіграти з ними внічию вдома прирівнювалося до перемоги. Так, це був не кубковий матч, але ми отримали непоганий результат, набрали очки, і це в той момент було дуже важливим для нас, нехай і в деякій мірі несподівано.

– Хто був найбільш забавним гравцем у тому «Металурзі»?
– Ай, таких було багато! Але я пам'ятаю, що багато над партнерами жартували Санні Кінгслі і Чечер. Але взагалі майже всі були веселунами, тому у нас був класний колектив.

– Пам'ятаєте, вболівальники «Металурга» любили скандувати: «Добрий вечір, Слава Чечер»?
– Звісно так. Це такий хлопець, якого неможливо не любити. Такий гравець, якого ви завжди будете раді бачити в своїй команді.

***

– Трохи про здоров'я. Я такий же худий і високий, як ви. Мені часто кажуть, що така комплекція тіла - запорука частих травм. Це відповідає дійсності або звичайний міф?
– Дивіться, у футболі іноді таке трапляється, від травм взагалі ніхто не застрахований. Ви приїжджаєте до різних країн, з різними погодними умовами. Приїхавши до Європи, я зіткнувся, в першу чергу, з кліматом. Оскільки я приїхав з країни з дуже теплим кліматом, мені було непросто, коли я адаптувався до холодних реалій. Я перебрався в Дубай, там було надзвичайно тепло, але після цього я прибув в Україну. Моє тіло не змогло як слід адаптуватися до кліматичних умов, тому мене почали переслідувати травми. Іноді так буває, навіть якщо ви топ-гравець, на полі ви намагаєтеся викластися на максимум, у кожному матчі. І коли ви викладаєтеся на 100%, досить легко заробити травму. Я б сказав, що мене переслідували невдачі.

Эвген Хачеріді і Мусавенкосі Мгуні

– Чи не вважаєте ви, що в чемпіонаті України було багато грубих гравців?
– Ні-ні, чемпіонат України не був дуже грубим. Це нормальний футбол. Було чимало команд, які досить добре грали. У деяких іграх я відчував жорсткість гри захисників, але це не траплялося в кожному матчі. Я ніколи не стикався з командами, які тільки те й робили, що били футболістів суперника по ногах.

– Чи подобалося вам жити в Донецьку?
– Зі стовідсотковою впевненістю можу сказати: так! Це єдине місто, в якому я отримував задоволення від життя. Щоб ви розуміли, я жив у Дубаї, але єдине місто, в якому я відчував себе комфортно, був Донецьк. Я провів чудовий час там. Незважаючи ні на що, на численні травми і так далі, Україна назавжди залишиться в моєму серці.

– У вас були проблеми з виплатою зарплати в Україні? Або будь-які інші грошові проблеми?
– Ні, не можу пригадати, щоб таке траплялося. Можливо, один або два рази були якісь затримки, але наше керівництво завжди тримало своє слово і ми всі отримували, так чи інакше. Чесно кажучи, у мене взагалі немає ніяких претензій до «Металурга», просто так склалися обставини, що я повинен був перейти до іншого клубу. Все, окрім цього, мене влаштовувало.

– У вас була дівчина в Україні?
– Так, я зустрів чудову дівчину, і вона багато значила для мене. Дуже шкода, що ми не змогли бути разом. Дуже багато речей відбулося в моїй кар'єрі, коли я поїхав до Росії. Все пішло не так, як я хотів. У мене було дві операції, потім, коли я поїхав до Росії, була ще одна. Безумовно, моя кар'єра була під загрозою і йшла до завершення. Я відчував це. Я був у депресії, але все закінчилося добре, ми могли рухатися далі. Але, в принципі, це була моя вина. Я міг це виправити, але коли це сталося, ми розійшлися. Це був дуже важкий час.

– Ви тому покинули «Металург» у 2010?
– Тоді все вийшло так, що я покинув «Металург», але я був проти переходу. Але, врешті-решт, клубу були потрібні гроші. Вони заробили непогані гроші на моєму трансфері, але всередині себе я розумів, що мені не хочеться переходити в інший клуб. Мені хотілося залишитися в «Металурзі», я б вважав за краще не переходити в інший клуб ні в Україні, ні в Росії, в цьому я до сих пір впевнений на всі сто.

–  Але потім ви повернулися в «Металург», правда, майже не грали, тому що отримали чергову травму.
–  Вірно. Особисто для мене це було складно, я б не побажав такого навіть лютому ворогу. Але, врешті-решт, я почав відновлюватися і робити все, щоб набрати форму. І коли я повернувся і був готовий грати після операції і 7-місячного відновлення, в клубі змінився тренер. Я не пам'ятаю його прізвища, але пам'ятаю, що він приїхав з Росії (Сергій Ташуєв - прим. авт.). Ми з ним не змогли знайти спільну мову. Він зробив мене слабким. Уявіть мій стан: я відновлювався крок за кроком, всі знали, що я був готовий і хотів грати, але я не отримував шансу. Він зруйнував мене зсередини! І тоді я намагався показати кращу версію себе, рівно до того моменту, поки моє тіло не сказало мені: «Ти не можеш». Я зіграв одну гру - і бум! Відразу з'явилися проблеми з ахіллом. Іноді все відбувається не так, як тобі хочеться.

ФК Металург Донецьк. Мусавенкосі Мгуні проти Сергія Сімініна

– У 2010-му році ви з «Металургом» вийшли у фінал Кубка України, де програли Таврії. Що ви робили в той день до гри?
– Це гра, яку я вважав за краще б забути. Я вірив, що ми завоюємо цей Кубок. Але, за дивним збігом обставин, можливо, ми не були достатньо впевнені в собі або ж відчували занадто великий тиск, ми не змогли цього зробити. Хоча були досить близькі. Ми забили два м'ячі, як і суперник, але в останній момент їм вдалося забити на один м'яч більше. Так, у нас було кілька можливостей забити, але ми їх втратили. Мені здається, якби ми були більш впевненими в собі, ми б обов'язково виграли цей матч. Але це був урок. Фінал не можна переграти двічі.

***

– Ви грали в одній команді з Генріхом Мхітаряном, який після «Металурга» встиг вистрілити в «Шахтарі», пограти за «Боруссію», «Манчестер Юнайтед», «Арсенал» і зараз грає в «Ромі». Тоді ви вірили в те, що він досягне таких успіхів і буде виступати за такі клуби?
– Давайте я розповім вам цю веселу історію про Генріха.

– Із задоволенням.
– Не впевнений, чи пам'ятає він це, але була така історія. Одного разу ми з ним обідали в одному з ресторанів у Донецьку, вже не пам'ятаю його назви, але він був розташований на одному з бульварів міста (ймовірно, бульвар Пушкіна - прим.авт). І я сказав йому: «Одного разу ти будеш грати за «Манчестер Юнайтед». І коли ти будеш там грати, то ніколи не зателефонуєш мені і не напишеш». Він сказав: «Та ну, ні, ти чого?». Ми посміялися тоді, але так все і сталося. Він поїхав до «Манчестер Юнайтед» і не написав мені! Але це життя, це футбол, і я дуже пишаюся ним. Генріх - фантастичний гравець, чесно кажучи. Я знав, що його кар'єра складеться вдало, він цього заслуговує. Ми були близькі, коли грали разом. Друзями не були, але близькі - так.

– Я пам'ятаю, що у вас був дуже продуктивний тандем на полі, Генріх часто вам асистував, виводив на ударну позицію.
– Так, на полі ми були дуже близькими, у нас було хороше взаєморозуміння.

– Після вашого українського періоду ви ще чотири роки грали у чемпіонаті Кіпру. Чим вам подобається ця країна, чому кар'єру вирішили завершити там?
– Перш за все, тут фантастична погода. Це відмінна країна, щоб тут жити. Але я приїхав до цієї країни не тільки для того, щоб грати в футбол. Оскільки я грав у цій країні три роки, мені багато що тут було знайоме, тому я, фактично, повернувся додому, після того, як виїхав з України. Я почав нове життя поза футболом. І оскільки мій син уже народився тут, то я вирішив залишитися на Кіпрі. У футбол я продовжував грати, але, за великим рахунком, щоб підтримувати себе в хорошій формі і отримувати задоволення. Справа була навіть не в титулах або грошах. Я грав, тому що сумував за футболом. Іноді я думав, що міг би повернутися на високий рівень, але ці думки виникали до того моменту, поки я не сказав собі остаточно: «Стоп». Освоїв нову діяльність і продовжую жити на Кіпрі і зараз.

– Якби ви могли щось змінити в своїй кар'єрі, що б це було?
– Я б лікував мої ноги. Якби я міг їх вилікувати, то був би в кращій формі. У мене було багато проблем з колінами, тому, якщо б я міг щось змінити, то постарався б уникнути такої кількості травм.

Данило ВЕРЕІТІН