Сергій СТАХОВСЬКИЙ: «Робити щеплення російською вакциною точно не буду»

Перша ракетка України Сергій Стаховський у січні відсвяткував 35-річчя, вперше в кар’єрі подолав кваліфікацію Відкритого чемпіонату Австралії, а також потрапив на двотижневий карантин після прильоту до Мельбурна.     
 
В ексклюзивному інтерв’ю Sport.ua найкращий український тенісист розповів про цілі на сезон, чому не буде робити щеплення російською вакциною, про «Динамо» і Луческу, про Реброва і збірну України, а також про те, чому живе у Будапешті, але не дуже любить угорців. 
 
- Сергію, розкажіть про ситуацію, в якій зараз опинилися в Австралії.
- Долетіли в Мельбурн ми класно. Australian Open зачартував 17 літаків, щоб привезти гравців. Чому саме 17, тому що влада Австралії обіцяла, що якщо буде дотримана дистанція в літаку, то тоді не будуть ставити на карантин увесь літак.  Але, на жаль, виявилося трохи інакше. Можливо, були трохи інші домовленості. Право останнього слова має головний лікар, він вирішив не ризикувати. Всі літаки, в яких були позитивні кейси, посадили на карантин. Як я розумію, було дев’ять позитивних тестів, з них було чотири людини, які перехворіли на COVID-19, і вони вже не розносять вірус на інших. Залишається п’ять кейсів, з них чотири наших і один стюард чи стюардеса з літака.
 
В Катарі карантин був своєрідний. Ми постійно перебували в готелі, звідки не можна було виходити. Хоча там був балкон, можна було подихати свіжим повітрям. Тут трохи гірше, бо в когось вікна відкриваються, а в когось – не відкриваються. Наприклад, в Лесі Цуренко вікно відкривається на вентиляцію, в мене – ні. Готель старенький, дуже багато пилу, займатися спортом у такому номері не дуже класно, але що поробиш. Прибирання немає, нам приносять їжу, чисті рушники і забирають речі, якщо потрібно випрати. Дуже все суворо, навіть пилосос не можна взяти, щоб самим поприбирати.
 
З одного боку, організаторів можна зрозуміти. Були вже прецеденти і в Нью-Йорку, і в Парижі, де карантин був символічний, а гравці ходили і робили, що хотіли. А потім знімали гравців з другого, третього раунду. В Австралії до цього відносяться зовсім інакше. Для них важливо, щоб цей вірус до них не перейшов, тому що в них його немає.
 
- Чим найбільше запам’ятався відбір, який цьогоріч пройшов у Катарі?
- На цих кортах я грав разів дванадцять. Це стадіон, на якому кожного року на початку січня грають «Qatar ExxonMobil Open». Тобто це дуже знайомі для мене корти, знайоме середовище, в якому ми завжди знаходилися. Було незвично, що граєш кваліфікацію не в Австралії, це не вкладається в голові. Але зрозуміло, що через певні пандемічні і навіть державні критерії відбірковий турнір не міг відбутися на території Австралії. Мені здається, що це коштувало шалених грошей, але ми вдячні, що Австралія не пішла легкою дорогою США, які просто відкупилися (не проводили кваліфікацію - прим.). Організатори Australian Open зробили все можливе, щоб ми мали змогу змагатися, заробляти більше грошей, а що ще більш важливо – рейтингові очки. 
 
Ще один момент, що коли ти граєш без болбоїв, то це… цікаво. Навіть на тренуваннях присутній тренер, який допомагає збирати м’ячі. Але коли ти постійно сам маєш за кожним м’ячем ходити... По-перше, продовжується матч, виходить зовсім інший таймінг, купа нюансів. Потрібен був певний час, щоб до цього звикнути. Я один із тих тенісистів, які найшвидше повертаються до гри після розіграшу, від 8 до 12 с. І для мене це точно не було плюсом.
 
Що здивувало, то це погода. Зазвичай у цю пору в Катарі вдень +15, ввечері біля 7-8 градусів тепла. А цього разу кожного дня від шостого січня +25 вдень, +18 ввечері. Ідеальна погода, кожен день сонце. Дуже давно такого не пам’ятаю.

 
- Чи вплине вдалий виступ у кваліфікації на рішення щодо продовження кар’єри?
- Пройти кваліфікацію до турніру Великого Шолому – круто, але це не змінює моєї ситуації із рейтингом, і з моїми побажаннями. Мій рейтинг не віддзеркалює того, чого я б хотів досягнути і де я б хотів стояти у світовій класифікації. На жаль, під час пандемії, коли ці рейтинги заморозилися на 24 місяці, дуже складно просуватися вперед, адже велика кількість тенісистів не втрачає свої очки з минулого року. 
 
Дуже класно, що мені вперше в кар’єрі вдалося подолати відбір до Australian Open. Я грав у Мельбурні вісім разів, потрапляючи напряму за рейтингом, коли стояв у топ-100 і топ-50. Але кваліфікації я ніколи не долав, це вперше (раніше було п’ять невдалих спроб - прим.). 
 
- На початку березня чоловічій збірній грати матч Кубку Девіса проти Ізраїлю. Що можете сказати про жереб і які наші шанси на перемогу?
- Це, мабуть, був один із найкращих суперників для нас. Насамперед, бо ми гратимемо вдома. Тобто маємо змогу обрати і покриття, і м’ячі. Все в наших руках. Якщо брати рейтингові позиції гравців Ізраїлю, то це один із найслабших суперників з тих, яких ми могли отримати. Звісно, необхідно дуже уважно підійти до матчу. Через пандемію є дуже багато нюансів, якщо хтось в команді буде позитивним. 
 
Наскільки я розумію, команда Ізраїлю приїде вже вакцинованою до нас. Їм буде дуже важко пред’явити претензії щодо того, що в них буде ковід. Тому зараз у нас і нашої федерації новий челлендж. Ми повинні відповідально до цього поставитися, завчасно пройти всі тести і намагатися максимально дистанціюватися і закритися в повний карантин, щоб бути здоровими. 
 
- Наскільки важко буде грати матчі Кубку Девіса без уболівальників, які зазвичай створюють на трибунах божевільну атмосферу?
- Якщо чесно, то я навіть не можу уявити. Насправді, вся атмосфера Кубку Девіса саме у вболівальниках. Ти не граєш за свою кар’єру, за свої призові. Ти граєш за свою країну, це дуже відповідальний момент. Саме вболівальники завжди давали ту енергію, щоб ми до кінця намагалися боротися і інколи вигравали дуже важкі матчі. Це заслуга, яку можна приписувати саме вболівальникам. Думаю, що Ілля Марченко буде мати схожий погляд на це. По суті, ми будемо на рівних з Ізраїлем. Не знаю, в якій кількості вони прилетять, але вболівати буде тільки команда.
 
- Що думаєте про перспективи молодого покоління? Віталій Сачко і Владислав Орлов, які були з вами минулого року в Запоріжжі, почали підніматися в рейтингу.
- Це дуже класно, що вони є і біля них підростають і інші гравці: Ерік Ваншельбойм, Георгій Кравченко та інші. Є гравці, які намагаються прогресувати, намагаються показувати якісні результати. Давайте будемо говорити серйозно, круто бути першою ракеткою України, але не коли в тебе рейтинг 200. Я так казав ще на початку своєї кар’єри десь в 2009-10 році. Коли мене питали: «Чи  класно це бути першим в Україні?», коли я був 90-м у світі. Я відповідав, що це дурниці. Мені було б класно стояти в топ-30 і при цьому бути, до прикладу, третім в Україні.  В певний момент так і сталося. Я був другою ракеткою України, хоча і замикав топ-30 світу. 
 
Коли є конкуренція всередині країни, це трохи інакше проектується і на світову класифікацію. Я пам’ятаю, коли Сашко Долгополов показував дуже класні результати, мене це мотивувало грати краще і тренуватися більше. Я хотів його обігнати, і це нормально. Нормально мати бажання бути кращим за когось іншого і бути найкращим в своїй державі. А коли немає молодого покоління, яке не може тебе замінити або обігнати, то менше стимулів працювати над собою.

 
- Ви влітку казали, що дуже обережно ставитеся до вакцини від COVID-19, яку розробляли у пришвидшеному темпі. Чи змінилася за цей час думка щодо цього питання?
- Якщо чесно, то ні. Я вважаю, що це дуже великий ризик для всіх. Але якщо це буде критерій, без якого не буде можливо пересуватися світом і відвідувати змагання, то, звісно, в мене будуть тільки два варіанти: закінчити кар’єру і жити між Угорщиною та Україною, або вакцинуватися. Зараз ми бачимо, що дуже багато країн йдуть на вакцинацію. Думаю, що дуже скоро ми побачимо якісь результати і ризики, якщо вони будуть. Зрозуміло, що в довгостроковому періоді ми цих ризиків не встигнемо побачити. Якщо світ вакцинується за рік, а побічні ефекти проявляться через 5-10 років, то буде вже надто пізно.

Якщо дивитися на те, що зараз коїться, до прикладу, в Австралії... Вони ж не мають коронавірусу, але теж планують вакцинуватися. Думаю, що краще вакцинуватися і жити нормальним життям, ніж постійні тести, локдауни, претензії на кордонах. Ця невідомість не дає нічого позитивного.
 
- Нещодавно колишній російський тенісист Євгєній Кафєльніков заявив, що не хоче робити щеплення російською вакциною «Спутник V», а вибере тільки американські аналоги. 
- А він що не патріот своєї держави? (посміхається)
 
- В цей же час деякі українські політики виступають за те, щоб використовувати російську вакцину. Це взагалі нормально?
- Я нею точно вакцинуватися не буду. Робити щеплення вакциною з країни, яка «Новичком» вбиває людей за кордоном, це досить круто. А якщо вони будуть постачати на український ринок отруту? А де гарантії? Це країна, яка є агресором, і з якою ми знаходимося в стані війни. Мабуть, я не дуже розуміюся на політиці, але мені здається, що це недоречні заяви з боку наших політиків. Це як купляти в них зброю, щоб воювати проти них.
 
- Ковід-дисиденти не вірять в існування коронавірусу, а чи вірить хтось із тенісистів у пласку Землю, як це роблять представники деяких інших видів спорту?
- Ні, не вірять. Я таких точно не зустрічав. 
 
- Це я до того, що колись Юлія Путінцева вилаяла свого тренера під час коучінгу. Зокрема вона звинувачувала його в тому, що дивився відео про пласку Землю.
- Мабуть, вона його так тролила. Тенісисти дуже багато літають, дуже багато. Коли ти летиш, це ж потрібно піднятися в небо… (сміється). А коли не бачиш кінця-краю і горизонт заокруглюється, то щось, мабуть, не так. Не така вже Земля і пласка.
 
- Недавно ви фотографувалися з батончиком «SvitFit» від Еліни Світоліної. Звідки він у вас з’явився?
- Було таке, я сюди привіз дві коробки. Не пам’ятаю, коли вона почала цим займатися, але я про це з’ясував, коли був в Україні минулого року. Взяв скуштувати і, якщо чесно, мені вони дуже сподобалися. Я дуже часто користуюся батончиками під час тренування, коли треба чи енергії додати, чи підкріпитися. Мені зайшло феноменально, але є одна проблема. Я живу в Угорщині, а їх там не можна купити. Тому доводиться купувати в Україні і перевозити. У тій фотографії було нуль реклами, все було придбано за власний кошт і зроблено чесно. 

 
- Щодо Угорщини. Назвіть головні причини, чому живете в Будапешті?
- Так вийшло, що в кінці 2013-го року ми з дружиною поверталися з Лондона, вона якраз була вагітною нашою першою донькою. Ми планували повертатися або до Києва, або до Будапешта. У нас розпочалася Революція гідності, повертатися до столиці України було досить ризиковано. Вирішили тимчасово переїхати до Будапешта, поки в нашій країні ситуація налагодиться. Але, як бачите, вже шість років там.
 
Моя дружина росіянка, її родина емігрувала з Росії у 1992 році, з Сибіру до Угорщини. Ми вибирали між цими двома містами саме через підтримку або її батьків, або моїх. Щоб допомагали з дитиною, тому що я в подорожах, це досить важко. Зараз вже троє дітей і щось змінювати проблематично. 
 
Також з Будапешта набагато ближче до змагань. Дві години і ти у Відні, у Братиславі. Чотири години – у Празі. Якщо літаками, то це на годину-півтори швидше, ніж будь-який рейс із Києва.
 
На початку були великі проблеми із тим, що не було з ким тренуватися. Не було такого бекграунду, який є зараз. Тому перші рік-півтора мені доводилося постійно їздити до Братислави. Але, коли я повертаюся до Будапешта, то постійно ловлю себе на думці, що яке ж це гарне місто. Коли я повертаюся літаком, то мені дорогою додому обов’язково доводиться їхати одним із мостів міста. Вигляд вечірнього Будапешта, який підсвічений – це дуже гарно. Вони дбають про своє місто. Я не дуже великий фанат угорців, це факт, але для мене Будапешт – одне з двох чи трьох найгарніших міст у Європі.
 
- А чим саме не подобаються угорці?
- Менталітетом, тим, що вони постійно ходять чимось незадоволені. Вони вважають себе великою Австро-Угорською імперією, а інші – маленькою Угорщиною. Я дуже часто переходжу кордон Україна-Угорщина біля міста Берегове, угорці ставляться до українців, які переходять кордон, як до худоби. Я такого відношення ніде у світі не бачив. Тебе там просто не вважають за людину.
 
- Після скандальної технічної поразки збірної України з футболу від Швейцарії ви адресували твіт з претензіями Роджеру Федереру і Стену Ваврінці. Вони якось відреагували?
- (сміється) Якщо Роджер буде на таке реагувати, то він же втратить своє обличчя. Йому ж не можна бути причетним до жодного скандалу. Зі Стеном ще не розмовляв, але я його впіймаю, з ним ми ще обговоримо це питання. Це був маленький тролінг, я ж розумію, що вони мають мало впливу на те, що там відбувається.  

 
- А як загалом сприйняли ситуацію з технічною поразкою?
- Мені було дуже неприємно. Але стало смішно після того, як з’явилася інформація про те, що до того грали дві команди з різних кантонів з позитивними тестами, і це не викликало жодних проблем. 
 
Насправді, я дуже оптимістично розцінюю наші шанси у Спортивному арбітражному суді Лозанни (CAS). У регламенті було прописано, що Україна може виставити на матч другу команду, але не були прописані часові рамки. Україні дали 24 години, ці рамки не були прописані в регламенті УЄФА. Вважаю, що цей результат може бути або анульований, або матч все ж зіграють.
 
- Те, що CAS знаходиться в Швейцарії, може відіграти якусь роль?
- Це не Росія і не Україна, що якщо суд там знаходиться, то це апріорі означає, що вони виграли. CAS – це міжнародний спортивний трибунал, а не швейцарський, там працюють люди з усього світу, а не тільки швейцарці. 
 
- За часи вашої кар’єри якось змінилося ставлення до України у світі?
- Вважаю, що так, в позитивному напрямку. Зі свого боку, ми, як спортсмени, намагаємося зробити максимум. Я впевнений, що Світоліна зробила дуже багато для того, щоб про Україну в світі знали більше, і щоб у нашої країни був позитивний імідж.
 
Звісно, багато людей дізналися про нашу країну через війну з Росією, через Революцію гідності. Вважаю, що тому сприяють всі кінострічки, великі компанії, які виходять на світові ринки і створюють там якийсь продукт. Це все сприяє. На Netflix, здається, є фільм «Winter on Fire» (Зима у вогні, 2015), його можуть усі подивитися. Вважаю, що це великий прогрес для нашої країни, що люди можуть в реаліях подивитися на те, що сталося на Майдані. Дуже сподіваюся, що стрічка «ЮКІ» потрапить до Netflix. Це цікаве кіно для американського ринку через те, що хокей у них розвинутий на дуже високому рівні. Думаю, їм було б цікаво подивитися, звідки походять їхні переможці NHL. 
 
- Коли я ходив у кіно на цей фільм, на сеансі було лише шестеро людей. Такий продукт не цікавий для українців? Можливо, цей фільм краще було показати по ТБ?
- Мені здається, що ми не цінуємо те, що було показано в фільмі «ЮКІ». Не хочемо зрозуміти, що зробити інтерв’ю з Вейном Грецкі – це, по-перше, коштує шалених грошей, а по-друге, це просто нереально. І сама фраза «I'm Wayne Gretzky and i'm proud to be Ukrainian» (Я Вейн Грецкі, і я пишаюся тим, що я – українець)… Це ж найкращий гравець в історії хокею! Як Роджер Федерер в тенісі. І ця людина має походження з нашої країни. Тому мені дуже сумно, що у нас люди ідуть на «Форсаж 12», чи «Термінатор 10», а не хочуть себе розвивати в культурному напрямку. «ЮКІ» – це не просто стрічка, а документальна стрічка. Там немає жодної фікції.
 
- З 16 січня вступив у силу закон, згідно з яким сфера обслуговування повинна перейти на державну мову. Як ви до цього ставитеся?
- Це ж супер. Ми дожили до нормалізації в нашій країні. Не можу собі уявити, що я прийду до крамниці в умовній Словаччині, а мене будуть обслуговувати чеською (а різниці в них реально мало, в нас її набагато більше), і вони будуть казати: «Нє, ми не хочемо». Якщо в Лондоні вас будуть обслуговувати французькою, це нормально? Не розумію, через що всі заворушення. Вважаю, що це абсолютно нормально. Якщо ми хочемо, щоб наша країна розвивалася, і розвивалася самостійно, то я не бачу, як ми це будемо робити, якщо будемо користуватися мовами нацменшин.   
 
- Коли ви приїжджали до Києва, то відвідали вечір боксу, а також провели тренування з боксером Владиславом Сіренком. Також обіцяли випробувати себе в рингу, це був такий жарт?
- (сміється) Ми з Владом виходили в ринг, але не билися, бо мені було страшно. Тепер у мене є гарний тренер, будемо тренуватися, рости в боксі, хоча я впевнений, що в 35 років це робити запізно. 
 
Сам бокс не є моїм найулюбленішим видом спорту. Я стежив за кар’єрами братів Кличків, бо вони є одним з найславетніших українських спортсменів на рівні з Андрієм Шевченком і Сергієм Бубкою. Загалом за боксом не дуже слідкую, занадто багато незрозумілих для мене поясів, категорій. Але зараз стежу за Владом, мені імпонує його прагнення досягати високих результатів і його людяність.

 
- «Динамо» і Луческу. Чи змінилося ставлення до призначення румунського тренера через пів року?
- (сміх розпачу) Моє ставлення до Луческу змінитися не може. Але те, що він дає результат і те, що команда стала конкурентною, це факт, доведений результатом. Щодо самого призначення, то кожен має робити для себе висновки сам, як він до цього ставиться. Мені це не дуже приємно. 
 
Так, зараз команда йде на першому місці, але є певні речі, які відштовхують. Для мене «Динамо» – це «Динамо», а гравці, тренери і навіть власники – це все, як казав один український актор: «Все преходяще, а музыка – вечна» (Леонід Биков, «В бой идут одни старики», 1973 - прим.). Все це тимчасово, і гравці будуть змінюватися, власники, можливо, теж. А ми вболіваємо за команду, а не за власників і гравців. Вважаю, що це має бути найголовнішим для всіх вболівальників.
 
- Яке зараз ставлення до Сергія Реброва в Будапешті?
- Мені здається, що набагато якісніше, ніж ставлення до нього в Києві. В Будапешті з ним неможливо нікуди піти: ні їсти, ні гуляти. Постійно підходять, просять сфотографуватися, заплатити за нього в ресторані. Дуже цінують те, що він зробив для міста. Думаю, що йому дуже приємно і впевнений, що в Києві він цього не відчував. Якщо подивитися, яку він команду взяв, і куди вони дійшли, то всі історичні досягнення, які були у «Ференцвароша», то вони переписані. І якщо вони ще виграють третій чемпіонат поспіль, то, мені здається, що останнього разу їм це вдалося років сто тому (в період з 1926 по 1928 - прим.). 
 
- Сергій Станіславович задоволений усім, чи планує рухатися далі? Ходили чутки про збірну України.
- Ви ж розумієте, що в кожному задоволенні є доля незадоволеності. Йому подобається місто, подобаються фанати, він бачить результати своєї праці. Але, я так думаю, що є моменти, які б він хотів змінити і бачить їх інакше.
 
Я впевнений, що збірна України для нього стане підвищенням. Це буде виклик, який би він дуже хотів спробувати. Але ми розуміємо, що на все свій час, можемо тільки припускати.

 
- У вас була неприємна історія з польськими авіалініями перед Ролан Гаррос, можете розповісти, що там трапилось насправді?
- Була, я ними більше не літаю. В мене було дві папки документів, було запрошення від Федерації тенісу Франції, підкріплене державними листами. Були листи з ATP, з НОК України, з нашої федерації, де було написано, що я гравець і лечу на змагання. В мене дві резиденції європейські. Але поляки сказали: «Ні, нас не цікавить твій тест, твої попередні 20 тестів». Сказали, що я просто не можу летіти, і вартість квитка не повернули. Це було повне безглуздя. 
 
Більше того, через три години летить рейс KLM через Амстердам, який не хоче від мене абсолютно нічого. Вони бачать мою європейську резиденцію і кажуть, що все окей.
 
- У чому феномен Дієго Швацмана, який зі зростом 1,7 м зумів увійти до топ-10 і навіть обіграти минулого року Рафаеля Надаля на грунті?
- В швидкості пересування кортом, можливості покрити великий простір, дістати дуже багато м’ячів. А теніс же дуже простий вид спорту, якщо брати основи. Потрібно на один раз більше перебити на інший бік. З Надалем він це і зробив. Він дуже працьовита людина, дуже довго йшов і досяг свого піку, чи, можливо, ще не піку. 
 
Раніше ж теж були такі приклади. Той же Давид Феррер був невисокого зросту (1,75 м - прим.). Він років з десять був у топі. Зараз теніс став більше грою відсотків, а не краси. Якщо ти виграєш 55% розіграшів, то ти виграєш матч. Бувають такі випадки, коли ти виграєш більше м’ячів за матч, але програєш, але це 1 до 20. 
 
Дуже багато вболівальників люблять Дастіна Брауна, бо він грає неординарно. Але ця неординарна гра не дає таких стабільних відсотків на виграш. Він постійно ризикує, через що не стоїть там, де міг би бути, якщо б були інші критерії: корти швидші, інші м’ячі. Є дуже багато критеріїв, які роблять акцент на таку гру, в яку грає Шварцман і дуже багато інших гравців.
 
- Вболівальники запитують, чому не зіграєте в міксті з Мартою Костюк?
- Бо Марта запізно почала грати задобре (сміється). Зараз вже мені потрібно грати краще, щоб із нею зіграти мікст. Я не проти з будь-ким зіграти мікст, але для цього потрібен рейтинг.
 
- Які плани щодо Олімпіади в Токіо?
- Для мене це і є основний план на цей сезон. Звісно, зараз незрозуміло, що буде далі, які будуть критерії, скільки буде учасників. Але дуже б хотілося туди потрапити. Це головний пріоритет на цей рік. 
 
- На відео для каналу Іллі Марченка ви були з вусами, розкажіть докладніше про це.
-  Це ж був Movember. Це місяць November (листопад), перейменований від слова moustache (вуса, сленгове mo - прим.). Під час цього місяця ти відрощуєш вуса, цим самим підтримуєш інформативність чоловіків щодо проблем з простатою. Цей місяць йде на інформативну популяризацію, щоб люди ходили до лікарів, перевірялися. Насправді, на ранній стадії виявлений рак простати має дуже великий відсоток відновлення. І потім немає наслідків, якщо діагностувати проблему вчасно. Через те, що в мене і батько, і брат урологи, я вважаю своїм обов’язком підтримувати цей напрямок. Це дуже важливо, адже близько 40% чоловіків, яким за сорок, раніше чи пізніше мають проблеми з простатою. Відпускаю вуса в листопаді кожного року, але дружині не дуже подобається.

ФОТО: ATP, ФТУ, БТУ, інстаграм Сергія Стаховського.