Від Шовковського до Блохіна: символічна збірна киян в складі Динамо
Блогер Sport.ua Олексій Рижков cклав символічну збірну корінних киян в складі «Динамо» за всі часи
Кінець календарного футбольного року, а надто десятиріччя зазвичай, сповнений різними варіантами символічних збірних. Сила-силенна цього символізму виплескується на футбольного вболівальника, й той дає побаченому оцінку, часто-густо виходячи зі своєї закоханості в того чи іншого гравця. Проблема упорядників подібних символічних збірних полягає в тому, що щире захоплення зірками-нападниками унеможливлює варіативність тактики. У France Football, приміром, символічна збірна всіх часів вийшла суператакувальною. Справді, як не занести до кращих із кращих Марадону, Пеле, Кріштіану Роналду, Роналду, Мессі! Всі ці атакувальні кудесники разом в одній команді – як визначити таку тактичну схему! Менше з тим, збірна, складена французькими медійниками, вийшла достоту популістською, але інакше, певно, й бути не могло.
Ідея скласти символічну збірну з корінних киян, які в різночасся захищали кольори київського «Динамо», виникла в мене по ходу нинішнього року, коли в першій динамівській команді істотно побільшало вихованців столичного футболу. Впродовж року в динамівській основі виходили й Денис Бойко, й Артем Шабанов, й Олександр Андрієвський, й Олександр Сирота, й Ілля Забарний. Коли ще в складі гранда вітчизняного футболу було так багацько місцевих кадрів!
Певно, на зорі існування клубного футболу на шостій частині світової суші місцеві футболісти відігравали неабияку роль у різних футбольних колективах. Так, до початку Другої світової війни киян у «Динамо» було чималенько. Й данину тогочассю я віддав, залучивши до збірної киян усіх часів представника тієї генерації. Надалі з місцевими кадрами в усіх клубах («Динамо» тут аж ніяк не виняток) ставало дедалі гірше. Внутрішньорадянський глобалізм мав свій вияв серед іншого й у колообігу футболістів: росіяни їхали захищати честь українських клубів, грузини прямували до Білокам’яної, а українців своєю чергою спокушали срібняками грузинські колгоспи. Не кажу вже по те, що вихованці сільського футболу незрідка не без успіху торували собі шлях до столиць союзних республік.
Київський уболівальник завжди мав гонорову вдачу. «У Києві – особливий футбольний клімат», – зауважив колись популярний футбольний телекоментатор Коте Махарадзе. Як сперечатися з метром! Природньо, своїх, місцевих, із сусіднього двору в Золотоверхому завжди цінували неабияк. Так, були часи, коли кількість корінних киян у «Динамо» була, коли м’яко, не захмарною, одначе й вихованці чоколівсько-борщагівських двориків сягали таки вряди-годи футбольних вершин. Отже, відзначимо кращих із кращих киян із киян.
Останньорубіжжя
Із вибором воротаря для збірної киян (як, власне, й капітана всієї команди) проблем абсолютно не було. «Вічно перший» Олександр Шовковський, що грав за динамівські команди різних вікових груп упродовж понад трьох десятків років, як ніхто інший заслуговує на відзнаку залученням до символічної збірної та капітанством у ній. Коли Шовковський завершив кар’єру гравця чотири роки тому, ми з дружиною пригадали, що розпочав її «Воротар Республіки» ще до того, як ми познайомилися, а останній матч у динамівській формі зіграв, коли наш старший син уже закінчував школу. Ба більше: цьогоріч внаслідок коронавірусної епідемії 45-річний Шовковський потрапив до заявки збірної України на товариську гру проти Франції! Збіг багатьох обставин? Так, але ж ця фантастична пригода, як на мене, мала трапитися саме із СаШо, а не з кимось іншим. Знаний майстер відбиття пенальті, журналіст за освітою, автор автобіографічної книжки з промовистою назвою «Все в твоїх руках» стверджував: «Перемоги стають наркотиком». А от щодо шляхів досягнення звитяжної мети Шовковський писав: «Спосіб перемоги – це справа честі кожного».
Певною альтернативою Шовковському на «рубежі №1» розглядав Антона Ідзковського – легендарного голкіпера 1930-х рр. Проте, зважаючи на його неабияку роль у підготовці воротарів для «Динамо» (зокрема Олега Макарова та Віктора Баннікова), вирішив за краще залучити Антона Леонардовича до символічної збірної як тренера воротарів.
Спокута для редутів
Лінія захисту Правовєров – Ващук – Соснихін – Зуєв, може, й не ідеальна саме за ігровими характеристиками, однак, як на мене, вдало поєднує зв’язок різних поколінь.
Ймовірно, доволі сміливим рішенням виглядає розміщення невисокого, але міцного захисника Василя Правовєрова на лівому фланзі динамівської оборони. Кремезність Василя Дементійовича частісінько давала йому змогу виходити переможцем у двобоях із швидкими, але тендітнішими форвардами команд-суперниць. У його медальному доробку – «срібло» та «бронза» перших союзних чемпіонатів наприкінці 1930-х рр. Мій дідусь, завсідник київського стадіону «Динамо» в довоєнні часи, розповідав, що Правовєров вирізнявся неабиякою ігровою дисципліною, здебільшого зосереджуючись на грі в обороні, вкрай рідко здійснюючи рейди до чужого штрафного майданчику. В історико-футбольних київських хроніках Василь Дементійович відзначився і чималою емоційністю під час урочистої церемонії відкриття пам’ятника футболістам київського «Динамо», що загинули в першій половині 1940-х рр. від рук окупантів.
Попри те, що свого часу пристав на спартаківську пропозицію, Владислав Ващук все ж таки заслужив на місце в символічній збірній киян. Наприкінці 1990-х рр. разом із Олександром Головком Ващук утворив залізобетонну пару центральних захисників, пробити яку було не до снаги багатьом вправним форвардам елітних європейських клубів. Влад 9 разів ставав у складі «Динамо» чемпіоном України!
Вадим Соснихін, чи, якщо хочете, легендарний «Директор», проніс вірність рідному клубу через усю ігрову, та й післяігрову кар’єру. У його медальному доробку – по 4 «золота» та «срібла» союзної проби, двічі Вадим Олександрович здіймав над головою Кубок СРСР. Один із визначальних гравців у маслівському «Динамо» другої половини 1960-х рр. А через якусь часину по тому, в постмаслівський період на початку 1970-х, Директор капітанив у «Динамо».
Праворуч у захисті ставимо Валерія Зуєва. Вихованець Олександра Леонідова (здобував початкову футбольну освіту разом з Олегом Блохіним) зібрав унікальну колекцію клубних трофеїв. Зуєв був гравцем ротації у «Динамо» впродовж 1970-х рр. – «золотої пори» в історії клубу. Його пошановано й золотими, й срібними, й бронзовою медалями чемпіонату СРСР. Та й до євротріумфу-75 Валерій Леонідович долучився.
Розглядав можливість залучення до рядів збірної й Абрама Лермана, однак, попри всю повагу до «ванклабмена», що зажив серед московських медійників сумнівної слави «костолома», як на мене, конкуренцію Ващуку та Соснихіну в центрі захисту він програє. Хоча в повоєнні часи складно було собі уявити склад «Динамо» без цього жорсткого непоступливця, що незрідка надягав капітанську пов’язку.
Й середину слава не омина!
Півзахист у моєму варіанті виглядає так: Трояновський – Михайличенко – Біба. Чемпіон СРСР 1961 р. легендарний Валет; 3-разовий пошукач «Золотого м’яча», володар унікального зібрання чемпіонських титулів (СРСР, Італії, Шотландії), віце-чемпіон Європи та єдиний серед футболістів-киян олімпійський чемпіон Лесик, а також автор першого радянського голу в єврокубках і найкращий футболіст СРСР 1966 р. (саме тоді радянська збірна злетіла на 4-й щабель світової табелі про ранги на англійському чемпіонаті світу) Андрій Андрійович. Впевнений, зігралися би! Всі троє зажили слави командних гравців і цілком здатні інтереси колективу поставити вище особистих амбіцій.
Сергій Мізін, який узяв участь у легендарному протистоянні з росіянами наприкінці 1990-х рр. серед нуртування лужниківського вболівальницького моря, грав у «Динамо» в першій половині 1990-х. Він залишився поза символічною збірною через те, що, за великим рахунком, найкращі свої ігрові роки провів уже не у біло-синій футболці рідного клубу.
Коли напад – впопад, а тренери – влад!
А тріо нападників мого варіанта збірної – мрія будь-якого тренера – Бишовець, Блохін, Каневський! Й Анатолій Бишовець (або Биш), й Олег Блохін (або Блоха), й Віктор Каневський (або Канева) на футбольному полі здатні були розкрити таємниці будь-якого захисту. Відмітною рисою кожного з цих легендарних динамівців є висока індивідуальна майстерність, помножена на колосальну працездатність. Й Бишовець, 4-разовий чемпіон СРСР, оспіваний бардом всея СРСР Володимиром Висоцьким, й Блохін, володар «Золотого м’яча»-75, герой пісні «За Блохіна!» у виконанні журналіста Дмитра Гордона, й Каневський, легендарний капітан першого «золотого» «Динамо», фахівець із голів у ворота Льва Яшина та Володимира Маслаченка вповні заслужили на присутність у символічній збірній.
Як варіанти у напад, звісно, можна було розглянути Валерія Лобановського та Олега Базилевича. Проте, як на мене, ним краще довірити тренерську роботу, відрядивши їм на допомогу Миколу Павлова та Антона Ідзковського як тренера голкіперів.
Отже, збірну «Динамо» з киян укомплектовано. Чим не дрім-тім! Щиро зичу сучасним динамівцям – уродженцям Золотоверхого – примножити славу київського клубу! Й хоча, ніде правди діти, нинішніх киян у динамівських футболках кпини не оминають, однак за умови належного ставлення до справи й відповідної амбіційності вболівальницька шана не пройде осторонь цих хлопців. Уперед, кияни!
Олексій РИЖКОВ
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Колишній чемпіон світу виділив Франсуа Боту
Кияни розгромно програли «Ференцварошу»
Когда Валера подавал угловой стадион вставал, как при пробитии пенальти.
ський,Петров,Соколовський,Коньков,Грачов
,
Хмельницький і ще одного
ин--зуев--трояновский-михайличенко-биба--ш
евченко-блохин --беланов