Олександр РОМАНЧУК: «Найяскравіший період кар’єри провів у Металісті»

В 2006-му році Олександр Романчук в складі молодіжної збірної виграв срібні медалі на чемпіонату Європи серед молодіжних команд. Разом із ним в складі «синьо-жовтих» виступали Руслан Фомін, Артем Мілевський, Андрій Пятов, які ще продовжують кар’єру. А Романчук повісив бутси на цвях ще шість років тому, коли не домовився про продовження контракту з «Ворсклою».

В розмові з кореспондентом Sport.ua Олександр Романчук пригадав найяскравіші моменти ігрової кар’єри та розповів, чим займається зараз.

***

— Покоління футболістів, яке в складі молодіжної збірної України в 2006-му посіло друге місце на чемпіонаті Європи, називали срібним. Згадайте перипетії турніру?
—Той чемпіонат Європи став для нас особливим. Ніхто не вірив, що наша команда зможе потрапити на цей турнір. Вдома з великим рахунком поступилися бельгійцям і мало хто вірив, що на виїзді зможемо відіграти таке відставання у рахунку. Завдяки єдиному колективу, тренерському штабу, вдалося досягти своєї мети, вийти на чемпіонат Європи.

У 20 років потрапити на такий турнір неймовірно круто. Відчував гордість за країну. Всі хвилювалися, адже була велика відповідальність. Ми грали проти гравців, які у майбутньому стали справжніми зірками. Наприклад, Баста, Хунтелар, К'єліні, Івановіч, Стойковіч, Кранчар…

Прагнули проявити свої найкращі якості. Звісно, були у команді лідери. Це Мілевський, Алієв, від яких залежала наша гра в атаці. Хочу також відзначити Олександра Рибку, який вийшов у півфіналі і своєю грою вивів команду в фінал. Він зіграв найменше ігрового часу, але його важливо відзначати. Всі футболісти з тої збірної грали на високому рівні після чемпіонату Європи.

— Хунтелар став найкращим гравцем та бомбардиром того чемпіонату. Він виділявся серед інших?
— Результат говорить сам за себе. Цей гравець забив нам два м'ячі. До фіналу він був найкращим бомбардиром збірної. Після того чемпіонату грав за «Реал», національну збірну. Це доводить клас гравця. Майстерність, яка у нього була тоді, допомогла йому у майбутньому. Не можна сказати, що Хунтелар дуже технічний, але у нього сильне гольове чуття. Він вміє опинятися у потрібному місці у потрібний час.

— На якій позиції вам було грати найкраще? І чому?
— У дитинстві грав нападника. Думаю, що найбільш комфортна позиція для мене — лівий захисник. На цій позиції зіграв найбільше матчів. В «Динамо» за Сьоміна грав правого захисника і було дуже незручно.

— Коли був найяскравіший етап вашої кар’єри?
— Відзначу 2010 рік, коли грав за «Металіст». Коли виступав за харківську команду, то почав частіше викликатися до національної збірної. Мав можливість зіграти у Лізі Європи. Саме у Харкові я створив сім'ю зі своєю нинішньою дружиною, з якою знайомий зі шкільної лави. Дуже щасливий період у моєму житті. У мене ніколи не було зіркової хвороби, проте, звісно, відчував ейфорію. У Харкові дуже люблять футбол, завжди впізнавали гравців. Також відзначу «Арсенал», який  мені завжди надавав можливість проявити себе. Тричі був у оренді в цьому клубі.

— Найголовніше досягнення: срібло на ЕВРО-2006 чи чвертьфінал Ліги Європи?
— Однозначно відзначу срібло на Євро. Чому? Бо це фінал. Ми були за один крок до здійснення мрії. Не можна порівнювати дорослий і молодіжний футбол, але все ж, оберу той фінал.

— Ви знаєте вашу найвищу вартість на Transfermarkt? Якою вона є на вашу думку?
— Думаю, що в мої часи навіть не було цього сайту. Якщо відверто, ніколи цим не цікавився. 1.5млн євро? Це приємно (посміхається).

— За свою кар’єру ви забили один м’яч в Прем'єр-Лізі у складі київського «Арсенала» проти «Карпат»…
— Насправді в чемпіонаті забив двічі. Щодо голу «Карпатам», то у тому епізоді відібрав м'яча поблизу своєї штрафної, віддав в центр Гуменюку і побіг вперед. Атака вже розвивалася на протилежному фланзі. Наприкінці атаки Герасимюк навісив з флангу і я на дальній стійці відправив м'яча у ворота. Так мене завжди вчили у «Динамо». Класика, правий захисник навісив, а лівий замкнув.

— Найперспективніший гравець на даний момент у футболі?
— Вважаю, що це Кіліан Мбаппе. Він вже багато чого досяг, грає на найвищому рівні у такому молодому віці. В 19 років став чемпіоном світу. Також відзначу Ерлінга Холанда, проте він лише починає про себе заявляти. Взагалі, зараз дуже багато талановитих гравців.

— Гравець, який мав неабиякий потенціал, але не зміг заграти на високому рівні?
— Якщо гравець був одним із найкращих у чемпіонаті Україні, але не зміг пограти в Європі, то не можна говорити, що він не розкрив потенціал. Звісно, є такі приклади, але зараз дуже складно когось конкретно назвати. Ті, хто тоді виділявся, вони грали на високому рівні. Навіть з нашої молодіжки, яка грала у фіналі Євро, всі хлопці грали на високому рівні. Можливо, лише Яценко не зміг розкрити свій потенціал, але йому завадили травми. І, напевно, ще  Володимир Самборський, Олександр Максимов. Травми завадили хлопцям.

Проте, вони також зіграли чимало матчів в Прем'єр-Лізі. Той же Яценко у 20 років грав за основу «Динамо». Фомін, Пятов і Мілевський досі грають на професійному рівні.

***

— Розкажіть про своє перебування у першій збірній. Хвилювалися напередодні дебютного матчу з Ізраїлем? Які були враження від матчів за основний склад збірної?
— Хвилювання неможливо передати словами. Коли грав гімн, то через хвилювання  тримав руку не на серці, а на животі. Тоді за збірну грали Шевченко, Тимощук, Калиниченко, Єзерський. З молодіжки запросили на товариський матч мене, Чигринського та Шуста. Грав на одному фланзі з Калиниченком. Завжди намагався викладатися максимально у кожному епізоді. Потрібно було максимально надійно відіграти у захисті і допомогти у нападі. Калиниченко мене підтримав, заспокоїв. З першим дотиком до м'яча мандраж зник.

— Найкращий гравець збірної України на даний момент?
— Мені дуже подобається гра Руслана Маліновського. Минулий відбір на Євро Руслан був справжнім лідером команди. Коли він не грав декілька матчів, то його відсутність позначалася на наших виступах. Відзначу, що у збірній всі гравці високого рівня. Зараз почав виділятися Олександр Зубков. Зрозуміло, що він лише починає проявляти себе на високому рівні, потрібно подивитися на його стабільність.

— Розкажіть, як розпочався футбол у вашому житті?
— Починав грати у футбол на вулиці, як і всі. До п'ятого класу бігав з друзями. В дев'ять років пішов займатися в ДЮФШ. Мене віддали у дитячу футбольну школу при заводі ім. Лепсе, зараз це ФК «Відрадний».

У нас була команда «Металіст» завода ім. Лепсе. В цій команді грав до 11-го класу. Наприкінці навчання ми вже на всеукраїнських змаганнях представляли ЦСКА, а на чемпіонаті міста — ФК «Металіст» ім. Лепсе. Після випуску багато з хлопців не змогли пробитися у дорослий футбол. Мій перший професіональний тренер — Вадим Лазоренко. Саме він мене запросив на збори, коли навчався в 10-му класі. Була можливість грати вже у Другій лізі, проте не міг кинути навчання у школі. Після закінчення школи Лазоренко не покликав мене в команду з Білої Церкви, адже на той час у нього були свої проблеми у клубі.

Через рік він запросив мене пограти за чернігівську Десну. Відразу погодився, адже на той час виступав лише на аматорському рівні, на змаганнях Київської області. Хочеться також відзначити мого дитячого тренера Грищенка, який зробив вагомий внесок у розвиток моєї кар'єри.

Але своїм найбільш улюбленим тренером вважаю Олександра Заварова. Вважаю Олександра Анатолійовича своїм футбольним батьком.

***

— Коли потрапили до чернігівської «Десни» було відчуття, що це не ваш рівень?
— Тоді про «Динамо» навіть не думав. Я прийшов з аматорського чемпіонату і мені потрібно було закріпитися на новому для себе рівні. До Десни навіть не тренувався щодня. Розумів, що потрібно суттєво додавати, щоб мати можливість заграти у Десні. Сильно хвилювався перед своєю першою професіональною грою в великому футболі.

— Чому в 2014 році з вами не продовжила контракт «Ворскла»?
— Це був дуже складний період в нашій країні. Почалася війна на Донбасі, економічна криза. Конкретної розмови з керівниками на цю тему не було. Можливо, вони подумали, що немає сенсу продовжувати контракт з віковим гравцем і краще довірити молоді. Повідомили, що не бажають зі мною продовжувати співпрацю.

— Були пропозиції від інших клубів? З Першої чи Другої ліги?
— Деякі клуби цікавилися мною. Зараз розумію, що потрібно було тоді погоджуватися на деякі пропозиції, але тоді мислив по-іншому. Можливо, хотілося більшого.

Були пропозиції від деяких клубів, які протягом півроку не платили зарплату гравцям. Такі умови для мене були неприйнятними. Грати я хотів, але потрібно щоб була стабільність, адже в мене є сім'я. Звісно, що заробляти було вже складно, але хоча б в нуль мав би виходити (сміється).

— Чим займаєтеся після завершення своєї кар’єри?
— Граю на чемпіонат Києво-Святошинського району за СК «Гатне». До речі, у цій команді також виступають Микола Іщенко, Іван Кривошеєнко. Я є граючим тренером СК «Гатне-2». Хочеться підтримувати спортивну форму, а також не вистачає тих емоцій, які були під час виступів на професіональному рівні.

— Чи плануєте стати футбольним тренером, ділитися своїм досвідом. Або плануєте відкрити власний клуб?
— Немає нічого неможливого. На даному етапі свого життя не замислювався про це. Навіть якщо і замислювався, то не розумів, як це все можна реалізувати. Зараз багато тренерів, але мало команд. Розумію, що є досвідчені тренери, які зараз не працюють і вони набагато більше, ніж я, досягли у футболі на цих теренах.

Щодо свого футбольного клубу, то це досить складно реалізувати. Багато хто зараз відкриває клуби не для того, щоб допомогти дітям, а для власної користі. Люди хочуть заробляти на цьому. Маленькі приватні клуби спонсорують у переважній більшості батьки. Переконаний, що так не має бути. У мене на даний момент не має таких фінансів, щоб відкрити власний клуб чи футбольну школу.

— Наостанок пропонуємо бліц: «Динамо» чи «Десна»?
— «Динамо».

— Гол чи три гольові передачі?
— Три гольові передачі.

— Лівий захисник або лівий півзахисник?
— Лівий захисник.

— Шевченко чи Тимощук?
— Шевченко.

— Зінченко чи Миколенко?
— Миколенко.

— Ваша команда мрії?
— Буффон — Роберто Карлос, Каннаваро, Рамос, Кафу — Джеррард, Макелеле, Зідан, Роналдіньо, Роналду — Роналдо.