Вічний жаль великого нападника. Історія Марко ван Бастена

Навіть Фабіо Капелло плакав.

Емоційне прощання Марко Ван Бастена з «Сан Сіро» - це вже легенда «Мілана». Серпень 1995 все-таки став останнім для голландця, який залишався без футболу більше двох років. Йому було всього 30 років, але проблеми зі щиколоткою виявилися занадто серйозними.

«За відчуттями - як похорон» - зізнається легендарний футболіст в інтерв'ю Sky Sports.

«Дійсно, похорон. Не мене, як людини, але мене, як футболіста. Я розумів це, мої колеги розуміли. Вболівальники на стадіоні і вдома перед телевізорами розуміли. Історичний момент. Коли, коли в мені помер футболіст».

Ван Бастен повинен був досягти піку на той час. Але він повісив бутси на цвях.

За свою кар'єру він тричі вигравав «Золотий м'яч» і називався найвеличнішим в історії. Мальдіні вважав його досконалим у всьому. У минулому капітан збірної Англії втішав себе, що «Марадону хоча б міг переграти в повітрі». Але Ван Бастен був хороший у всьому.

Чого тільки вартий успіх на Євро-1988, коли він забив, можливо, найбільший гол в історії турніру. Або одна за одною перемоги «Мілана» в Європі.

Його останньою грою став фінал ЛЧ-1993, який відбувся на тому ж стадіоні, де він колись забивав свій найкращий м'яч.

«Тільки подумайте. Той фінал ми програли через мою щиколотку. Потім, у 1994, ми виграли. У 1995 ми програли фінал «Аяксу». Я був частиною команди, хоч тренуватися і грати не міг. Будь я в змозі вийти на поле, ми б виграли три фінали ЛЧ поспіль».

Залишається одне питання. Коли він змирився з тим, що до футболу не повернутися?

«Коли мені виповнилося 48, - відповідає Ван Бастен абсолютно серйозно. - Тоді я зрозумів, що так, всьому кінець».

Зараз йому 56. Минуло достатньо часу, щоб перестати шкодувати про все, що не сталося. Йому досі нелегко про все думати, але вихід нової автобіографії допоміг залишити жаль минулого позаду.

***

Він пам'ятає, коли почалися складнощі. Це була гра в 1986 році проти «Гронінгена». Його старший брат був на трибунах - він тільки-но повернувся з Канади. Зараз Ван Бастену здається, що він, можливо, навіть перестарався тоді, намагаючись вразити своєю грою.

«Я кинувся у відбір, і раптово у мене заболіла щиколотка. Але, на жаль, тамтешній лікар сказав, що проблема несерйозна, і що можна було грати далі. І я грав через біль».

Але легше не стало. Згодом, після матчу, було прийнято рішення дати Ван Бастену відпочивати, і лише іноді давати грати. Наприклад, у фіналі Кубка володарів кубків УЄФА, коли він забив єдиний гол, ставши при цьому героєм. Все це - задовго до геройств у «Мілані» і Євро-1988. Але це був початок тривалого прощання.

Ван Бастен не звинувачує Кройфа, який тоді був його тренером. Той залишився його вчителем. «Йохан мене надихав. Я хотів бути, як він. Він був героєм для мене».

Коли Кройф повернувся в «Аякс», Марко був ще підлітком. «І ось він в Амстердамі - раптово. Мій герой був тут зі мною».

«Він був дуже розумним, він дуже грамотно грав і сприймав футбол. Він був учителем. Він роз'яснював усі важливі моменти на полі. У нас були особливі відносини. Коли він тренував другий склад, він завжди приділяв мені увагу. Він бачив талант, але хотів зробити мене «десяткою», щоб я міг чинити більший вплив на гру, а не просто забивав м'ячі».

«Така ж трансформація відбулася і з його кар'єрою, і він хотів того ж для мене. Але я був молодий, я хотів забивати і бути зіркою. Коли мене зробили «десяткою», а Джон Босман опинився в нападі, той забив багато. Я ж заздрив і був незадоволений».

***

Кройф повертався в життя Ван Бастена кілька разів. Наприклад, він підтримував свого вихованця, коли той став тренувати «Аякс» і збірну Нідерландів. Вони посварилися перед смертю Кройфа - тоді Ван Бастен відмовлявся приймати бачення ментора щодо «Аякса».

Лише зустріч із вдовою Кройфа дозволила трохи заспокоїтися. Вона сказала йому, що у великого тренера було два улюбленці - Пеп Гвардіола і Ван Бастен.

Кройф дуже допоміг Ван Бастену напередодні Євро-1988, коли він відчайдушно намагався повернутися в форму. Парочка разом тренувалася - Марко навіть сміється, що підготовка нагадувала монтаж з фільму «Роккі». Але вона допомогла.

На перший матч, програний Радянському Союзу, Ван Бастен не потрапив. Але подальша зустріч з англійцями, в якій він відзначився хет-триком, повернула впевненість голландцям. Потім він заб'є переможний м'яч у ворота ФРН в півфіналі і, нарешті, відзначиться диво-голом - останнім на турнірі.

Іронія полягає в тому, що той гол злету став можливий тільки завдяки пошкодженій щиколотці.

«Після операції в 1987 я ледве міг рухати щиколоткою. Якщо оцінювати її працездатність, то вона була готова відсотків на 80. Це була моя межа. Але саме та межа і допомогла мені в грі з СРСР. Дивний гол».

Раз - і Ван Бастен герой нації. Того року йому вручать «Золотий м'яч» - і не важливо, що грав він дуже мало. В Італії він пропустив більшу частину сезону. Фанати могли б бути незадоволені, якби в складі не був інший переможний герой - ще один голландець.

«Пощастило, що зі мною в «Мілан» приїхав Рууд Гулліт, який провів видатний сезон. Всі дивилися на Рууда і не скаржилися на мою відсутність. Рік був поганий. Я отримав травму ще до того, як опинився в Італії. Перші шість-вісім місяців були дуже важкими, але Рууд був такий хороший, що мене всі залишили в спокої і дали спокійно відновитися».

Але після того Євро спокій було не повернути. «Італія чекала. Треба було показати себе у всій красі».

Ту команду прославив інноваційний тренер Арріго Саккі. В обороні виступав Франко Барезі, а в півзахисті виблискували троє голландців: Франк Райкард, Ван Бастен і Гулліт. Тож не дивно, що Європа покорилася тій команді.

«Це був наш час».

Можливо, когось здивує, що в своїй книзі Ван Бастен не дуже-то нахвалював Саккі, чиї нескінченні оборонні вправи дратували природженого нападника.

«Не знаю, чи правильно розповів у книзі про Саккі. Він був хорошим тренером, і я не можу його критикувати. Просто його погляд на футбол сильно розходився з поглядом Кройфа, який ставився до футболу так само, як і гравці. Грати - значить атакувати, чи не так? Він завжди хотів створювати, і це нам було до душі. Саккі був іншим. Він будував все від оборони. Кройф - це пригоди і ефектність. Саккі - дисципліна».

***

В Італії на нього чекав культурний шок. Ван Бастен відчував себе селюком на тлі нових одноклубників, які хизувалися забитими косметичками. Замість того, щоб розмовляти про футбол, Карло Анчелотті розповідав, як правильно нарізати пармську шинку.

«Голландія того часу - зовсім інший світ. Зараз виходець із Англії спокійно зможе знайти газету англійською або подивитися серіал своєю мовою, не кажучи вже про постійний зв'язок із сім'єю. Тоді, якщо ти в Італії, доводилося абияк говорити італійською, тому що англійської ніхто не знав. Ти їв італійську їжу, дивився італійське телебачення і читав італійські газети. Знати мову було необхідно. Це добре, але нелегко».

З іншого боку, футбол в Італії тоді був недосяжним. «Мілан» не виграв скудетто, оскільки його випередив «Наполі» Дієго Марадони. Зірки тоді були всюди, куди не кинь оком.

«Всі кращі футболісти грали в Серії А. Тут команди були такі сильні, що банально забивати було нелегко».

Нелегко - але не неможливо для Ван Бастена. У сезоні 1991/92 він відзначився 25 разів - рекордне число за чверть століття. Наприкінці 1992 року голландець був визнаний гравцем року за версією ФІФА. Його чекав самий пік, але нещаслива операція на щиколотці означала передчасний відхід з футболу.

«Я завжди щиро вірив, що лікарі допоможуть, адже це їхня робота» - зітхає Ван Бастен.

Але тоді медицина була іншою. Деякі методи лікування і зовсім ніби прийшли з вікторіанської епохи. У грудні 1992 року йому повідомили, що операція виведе його з ладу на чотири тижні, але після того, як того, як хірург пройшовся ножем по кістці, стало ясно, що цього не буде.

Після операції біль став постійним - і сильнішим. Ван Бастен просто став іншим гравцем. Все своє весілля він провів на милицях. У розпачі він робив все, що міг: гіпнотерапію, голковколювання, прив'язував мішечок з трав'яним збором до щиколотки. Найбільше жахав компресійно-дистракційний апарат, справжнє знаряддя для тортур.

Не спрацювало нічого.

«Я перепробував все, щоб врятувати кар'єру, але кістка в нозі була крихкою і погрожувала зламатися в будь-який момент. Зрештою я міг думати тільки про одне: швидше б перестало боліти».

Коли товариш порадив навідатися до Індії і проконсультуватися зі знахарем, стало зрозуміло, що надії більше немає.

«Тоді я сказав: «з мене досить».

***

З футболом було покінчено, але біль нікуди не подівся. Він був зломлений фізично і психологічно.

«Я жив у темряві. Футболіст думає тільки про фізичний аспект, як відновитися. Коли я перестав грати, почалися проблеми психологічні. Мені було 32 роки, але я не міг оговтатися. Я сподівався, що буду грати до 36. Я ніколи не думав, що зав'яжу. Футбол - це життя. Я дихав футболом. Довелося почати все з нуля. Мені це вдалося, але легко не було. Я не тільки не міг грати, але і ходити. Щиколотка все так же боліла. Що робити?»

Зрештою залишався тільки один варіант: операція по зрощенню кісток. До того моменту легенда голландського футболу вже спав на першому поверсі і не міг грати з дітьми. З 22 років він латав щиколотку, і до тридцяти років вона нагадувала щиколотку восьмидесятирічного.

***

Обожнювач футболу, Марко Ван Бастен спробував стати тренером, але успіхів на цьому терені він не добився. «У мене менталітет не той. Я дуже переживаю». Так само навіть спрацюватися з ФІФА, яка покликала голландця допомогти з модифікацією правил. Залишалося тільки думати про те, що могло б бути. У 2008 році той же лікар оперував на щиколотці Кріштіану Роналду.

«Може, якби народився на 20 років пізніше, і все склалося б інакше. Я б грав більше. Я бачив, який був Кройф у 36 років. Він цікаво грав, моментально адаптуючись до будь-якої ситуації. Навіть в цьому віці можна залишатися на вищому рівні завдяки кмітливості. Грай я до 36, я б зав'язав з футболом у 2000 році. Достатньо часу, щоб завоювати парочку трофеїв».

***

Протягом багатьох років Марко Ван Бастен був зациклений на несправедливості в його житті. Поміняти світогляд йому допоміг французький вантажник багажу.

Марко тоді прилетів на Лазурний берег відпочити. Раптово він помітив, як кілька людей грають у футволей на пляжі. Вічний футболіст не міг не приєднатися до них, сподіваючись, що колишній талант допоможе замаскувати фізичні вади. Тоді йому особливо запам'ятався 40-річний Жан-Клод, який спритно орудував м'ячем і демонстрував неабияку техніку.

Ван Бастен запитав, чи грав він у минулому. Той відповів, що ні - завадила травма хрестоподібних зв'язок.

Почувши його історію, голландець не міг перестати про неї думати. «Він був дуже талановитим, але нещасний випадок завадив йому в житті».

Були й інші трагічні випадки. Наприклад, смерть друга дитинства Йопі, який провалився під лід на очах у Марко. Або коли Ван Бастен тільки дивом уникнув смерті, коли частково обрушилася командна зона на стадіоні «Аякса». У одного члена штабу ампутували два пальці, а інший пошкодив хребет. Сам футболіст тоді тільки був замінений і розмовляв із журналістом.

 «Я завжди зациклювався на тому, що я пропустив. У мене було 10 років, але я упустив наступні 10. І я не міг не думати про ці 10 років. Для мене стакан був напівпорожнім. Зараз я розумію, що навпаки. І я перестав про це думати. У мене гарне життя».

Але чим він хоче запам'ятатися?

«Коли на мене не звертають увагу, я хочу, щоб мене помітили. Якщо всі мене помічають, мені це не подобається. Мене складно зрозуміти».

«Я відмінно провів час в «Аяксі» та «Мілані», і навіть виграв щось зі збірною. Коли мені було 25, я завжди хотів більшого. Але я знаю, що я був хорошим футболістом, і це мене тішить. Знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що я зробив достатньо».

Текст: Sky Sports
Переклад і адаптація Денис КОШЕЛЕВ