10 легендарних італійців «дев'яностих» і «нульових», які стали тренерами

Нещодавній фінал Ліги чемпіонів довів тезу про те, що нині в європейському футболі «рулять» тренери з німецьким паспортом. У сезоні-2018/19 Клопп привів до перемоги в цьому турнірі «Ліверпуль», в сезоні-2019/20 тріумфатором виявився Флік, але його опонентом у вирішальному матчі також був німець Тухель.

Проте, незважаючи на це, на континенті, як і раніше, дуже цінуються італійські фахівці, які показали себе прекрасними тактиками і зразковими професіоналами. Переконатися в цьому допомагають асистенти Андрія Шевченка в збірній України Андреа Мальдера і Мауро Тассотті. Однак сьогодні ми поговоримо про тих італійців, які прекрасно показували себе на полі в «дев'яностих» і «нульових», а нині намагаються зробити настільки ж славну кар'єру вже в ролі головних тренерів. Тим більше, що нещодавнє призначення Андреа Пірло в «Ювентус» - прекрасний привід для такого роду спогадів.

Андреа ПІРЛО

Власне, з «Архітектора» і почнемо. Андреа Пірло зробив велику кар'єру в «Мілані» і «Ювентусі», причому про нього в самих чудових тонах заговорили вже коли футболіст був, що називається, у віці. Чим старшим ставав Пірло, тим витонченіше і величніше виглядали його дії на полі, а тому не дивно, що італійським уболівальникам дуже не хотілося, щоб Андреа завершував кар'єру, проте це все-таки неминучість...

Попрощався з футболом Пірло в 2017 році. Догравав він в США в рядах «Нью-Йорк Сіті», а ось до тренерського ремесла приступив тільки в кінці липня нинішнього року. Спочатку було оголошено про те, що Пірло очолить «Ювентус» U-23, але лише через тиждень після цього туринський клуб, встигнувши попрощатися з Мауріціо Саррі, оголосив про призначення Андреа на пост головного тренера першої команди. У свій 41 рік Пірло буде починати з самої вершини італійського футболу. Безумовно, це величезний ризик, як для «Ювентуса», так і для самого Пірло, проте ігрова кар'єра Андреа довела, що йому не звикати справлятися з викликами.

Фабіо КАННАВАРО

Каннаваро зарекомендував себе блискучим захисником ще в «Пармі» за часів величі цієї команди в кінці «дев'яностих» і на початку «нульових». Потім Фабіо подався в «Інтер», а незабаром - в «Ювентус». Найбільш зоряний період в кар'єрі Каннаваро настав у 2006 році, коли він спершу виграв чемпіонат світу зі збірною Італії, потім перейшов в «Реал», а незабаром отримав ще й «Золотий м'яч». Завершував кар'єру Фабіо в екзотичних чемпіонатах ОАЕ та Індії, остаточно повісивши бутси на цвях в березні 2012-го.

Йти з футболу або робити паузу Каннаваро не став, і відразу ж перейшов на тренерську роботу. Спершу був асистентом румуна Косміна Оларою в «Аль-Ахлі», а в листопаді 2014 року очолив флагман китайського футболу «Гуанчжоу Евергранд». Через сезон пішов в саудівський «Аль-Наср», але в 2016 році повернувся в Піднебесну, де рік відпрацював з «Тяньцзінь Цюаньцзянь», а потім знову очолив «Гуанчжоу Евергранд», коучем якого є і понині. Звичайно, було б цікаво поглянути на роботу Каннаваро в Європі, але поки йому дуже комфортно в Китаї, де його люблять і поважають. Втім, Фабіо лише 46 років, а тому в його тренерській кар'єрі ще все попереду.

Алессандро НЕСТА

Неста - ще один найвеличніший центральний захисник італійського футболу кінця «дев'яностих» і початку «нульових». Заявив про себе Алессандро в рядах «Лаціо», але найбільшу славу здобув уже в «Мілані», де попутно розжився й чималої кількістю трофеїв. Як і багато хто з його зіркових співвітчизників, завершував грати в футбол в чемпіонатах, що розвиваються. З 2012 по 2013 роки Неста виступав за канадський «Монреаль Імпакт», після чого зробив невелику паузу, але в кінці 2014-го підписав угоду з індійським клубом «Ченнайн», де провів кілька місяців, перш ніж остаточно попрощатися з кар'єрою футболіста на початку 2015 року.

Через півроку після відходу з футболу, Неста повернувся, але вже в новій ролі. Алессандро прийняв пропозицію очолити молоду американську команду ФК «Маямі». Там він провів трохи більше двох років, а потім повернувся на батьківщину. З травня 2018 по червень 2019 років працював з «Перуджею», з якою до останнього бився за право вийти в Серію А, але зазнав невдачі. Згодом на амбітного коуча звернули увагу боси «Фрозіноне», з яким Алессандро і працює донині, хоча у вирішальній сутичці «канарейки» і поступилися «Спеції» путівкою в елітний дивізіон.

Філіппо ІНДЗАГІ

Найкращі роки ігрової кар'єри «Суперпіппо» припали на виступи за «Ювентус» і «Мілан». У цих двох командах Індзагі виграв більше десятка трофеїв, і продовжував грати на топ-рівні до дуже зрілого віку. З кар'єрою футболіста Філіппо попрощався в рядах «Мілана», коли йому було вже майже 39!

Відразу ж Індзагі запросили працювати з молодіжною командою «Мілана», де Філіппо провів сезон, а влітку 2014-го після звільнення Кларенса Зеєдорфа був призначений головним тренером першої команди «россонері». На жаль, під керівництвом Індзагі «Мілан» не зміг повернутися на колишні вершини, фінішувавши лише 10-м у сезоні-2014/15, що послужило приводом для відставки Філіппо. Після цього коуч очолив «Венецію», зумівши підняти команду в Серію В, а в наступному сезоні серйозно претендуючи на вихід і в Серію А. Згодом Індзагі запримітили в «Болоньї», запросивши працювати в елітній лізі італійського футболу, але там справи у Філіппо не пішли. У січні 2019-го «Суперпіппо» був звільнений з «Болоньї», а влітку минулого року очолив «Беневенто», з яким вийшов у Серію А за підсумками сезону-2019/20.

Сімоне ІНДЗАГІ

У Серії А-2020/21 Філіппо Індзагі і його «Беневенто» зуміють зіграти проти Сімоне Індзагі, який нині працює з «Лаціо». Молодший брат «Суперпіппо» в якості гравця не зробив таку ж феноменальну кар'єру, хоча в рядах «Лаціо» і ставав чемпіоном країни в сезоні-1999/2000, а також триразовим володарем Кубка Італії. Символічно, що саме в рядах «орлів» Сімоне і завершив кар'єру футболіста. Це сталося влітку 2010 року, на два роки раніше, ніж з грою зав'язав Філіппо, який старший за брата на 3 роки.

У липні 2010-го Сімоне Індзагі прийняв юнацьку команду «Лаціо», а потім поступово доріс до головного тренера першої команди. Ним Індзагі-молодший став влітку 2016 року. З тих пір «орли» провели під керівництвом Сімоне 195 матчів, здобувши три трофеї - Кубок Італії-2018/19 і два Суперкубки Італії в 2017 і 2019 роках. На поточний момент тренерська кар'єра у Сімоне складається успішніше, ніж у його старшого брата Філіппо. Можливо, таким чином, доля повертає «боржок» молодшому в сімействі Індзагі за те, що під час перебування футболістом той не був настільки розбещений успіхом і трофеями. А можливо, Сімоне просто краще здатний проявити себе в ролі тренера на вищому рівні.

Дженнаро ГАТТУЗО

Вихованець «Перуджі» встиг пограти за рідну команду, а також за шотландський «Рейнджерс» і «Салернітану», перш ніж опинитися в «Мілані» влітку 1999-го. Саме в лавах «россонері» Гаттузо перетворився на легенду - непоступливий і в'їдливий футболіст середини поля практично не давав суперникам «Мілана» спокійно проходити свою зону. Гаттузо ненавидів програвати, а тому завжди віддавався на повну, щоб його команда якомога частіше йшла з поля в статусі переможця. В результаті з «россонері» Дженнаро виграв 10 трофеїв, в тому числі два титули переможця Ліги чемпіонів. Ігрову кар'єру Гаттузо завершив в Швейцарії в рядах «Сьона», куди відправився догравати в 2012-му, а через рік повісив бутси на цвях.

У «Сьоні» ж Гаттузо і почав працювати тренером, щоправда, граючим. А ось після відходу на «пенсію», очолив «Палермо», проте невдало, і незабаром був звільнений. Потім попрацював з грецьким ОФІ, а в 2015-му повернувся в Італію, де отримав запрошення від «Пізи». Через два роки очолив «Мілан» U-19, а в листопаді 2017 року отримав підвищення до наставника першої команди «россонері». Втім, вже після закінчення сезону-2018/19 Гаттузо подав у відставку, не зумівши вивести команду в Лігу чемпіонів, і відмовившись від належної йому неустойки. З грудня минулого року Гаттузо працює з «Наполі», який встиг привести до перемоги в Кубку Італії, що стало першим трофеєм для 42-річного Дженнаро на тренерській роботі.

Роберто МАНЧІНІ

Ігрова кар'єра Манчіні тривала з 1981 по 2001 роки. Кращі роки виступів Роберто припали на «Сампдорію», де він виграв 7 трофеїв, але і в «Лаціо» нападник був успішним, встигнувши обзавестися ще 6 різними титулами. Попрощався з футболом Манчіні на Туманному Альбіоні, куди перебрався в січні 2001-го, підписавши контракт з «Лестером», але провів за «лисиць» тільки місяць, після чого все-таки прийняв рішення завершити грати у віці 36 років.

Незабаром після того, як Манчіні повісив бутси на цвях, його запросили на посаду головного тренера «Фіорентини». Там він довго не протримався, незважаючи на перемогу в Кубку Італії, і влітку 2002-го очолив «Лаціо», а за два роки перейшов на роботу в «Інтер». У стані «нерадзуррі» тренерська кар'єра Манчіні різко поповзла вгору. Він виграв три титули чемпіона Італії, два Кубки і два Суперкубки країни. Але через конфлікти з керівництвом клубу, влітку 2008 року Манчіні покинув «Інтер». У грудні 2009-го отримав запрошення очолити «Манчестер Сіті», який в травні 2012 року, вирвавши на останніх секундах перемогу у «Куїнз Парк Рейнджерс» (3:2), вперше з 1968 року привів до титулу чемпіона країни. Втім, вже через рік Манчіні був звільнений через незадовільні виступи в Лізі чемпіонів. Потім його кар'єра дещо пішла вниз - італієць працював з «Галатасараєм», «Інтером» і «Зенітом». У травні 2018 року очолив національну збірну Італії, наставником якої є і понині.

Вінченцо МОНТЕЛЛА

Вінченцо Монтелла відомий як одна з легенд «Роми», кольори якої він захищав 10 років - з 1999-го по 2009-й. У стані «вовків» Монтелла і завершив кар'єру футболіста, головною світлою плямою в якій була, звичайно ж, перемога в Серії А сезону-2000/01.

Відразу після завершення ігрової кар'єри Монтелла очолив юнацьку команду «Роми», з якою відпрацював півтора сезони, перш ніж отримав пропозицію стати головним тренером першої команди «вовків» до кінця сезону-2010/11. Після цього продовжив самостійну роботу в якості повноправного головного тренера в «Катанії», «Фіорентині», «Сампдорії», «Мілані» та «Севільї». У квітні минулого року повернувся до «Фіорентини», де пропрацював півроку, після чого був звільнений, і поки залишається без роботи, але чутки не обходять стороною 46-річного коуча, і його ім'я періодично спливає то там, то там, а тому незабаром Вінченцо напевно повернеться до активної діяльності.

Луїджі ДІ БЬЯДЖО

Як не дивно, але цей вихованець «Лаціо» ім'я в італійському футболі зробив в рядах головного опонента «орлів» - «Роми». Там в період з 1995 по 1999 роки Ді Бьяджо провів 140 поєдинків (20 голів, 3 асисти), а потім пішов в «Інтер», хоча через два роки «вовки» здобули такий довгоочікуваний і до нинішнього моменту свій останній титул чемпіона Італії. За «нерадзуррі» Луїджі також провів чотири сезони, будучи важливим гравцем першої команди. На його рахунку 163 матчі, 18 голів і 4 асисти. Після цього його кар'єра потроху пішла на спад. Він ще провів три роки в «Брешії», а попрощався з грою в футбол в «Асколі» в 2007-му.

Через півроку після завершення кар'єри футболіста, Ді Бьяджо почав тренувати. Попрацювавши кілька років з юнаками «Роми», Луїджі отримав запрошення від Італійської федерації футболу і очолив молодіжну команду країни U-20. У лютому-березні 2018 року провів дві гри в якості виконуючого обов'язки головного тренера національної збірної Італії (програв спаринг Аргентині (0:2) і зіграв внічию з Англією (1:1) також в товариському поєдинку), після чого знову повернувся до роботи з молоддю. А ось в лютому нинішнього року Ді Бьяджо повернувся вже в клубний футбол, очоливши СПАЛ, але не зумів врятувати команду від вильоту із Серії А, і після завершення сезону покинув свій пост.

Антоніо КОНТЕ

Вихованець «Лечче» Антоніо Конте починав грати в рідній команді, але в 22 роки перейшов в «Ювентус», де затримався до самого закінчення кар'єри футболіста. У Турині Конте провів 13 років, встигнувши зіграти в рядах «старої синьйори» 420 матчів (44 голи, 5 асистів), а також виграти 15 трофеїв, в тому числі Лігу чемпіонів-1995/96, Кубок УЄФА-1992/93 і п'ять титулів чемпіона Італії. Грати в футбол Конте завершив влітку 2004 року.

До тренерської діяльності Антоніо приступив через рік - в 2005-му він став асистентом Луїджі Де Каніо в «Сієні». Потім працював з «Ареццо», «Барі», «Аталантою» і тією ж «Сієною», але вже на правах повноправного головного тренера. Влітку 2011 року очолив «Ювентус», з яким провів три приголомшливих сезони, ставши улюбленцем уболівальників. Однак в 2014-му Конте покинув Турин, а незабаром погодився очолити збірну Італії, з якою взяв участь в чемпіонаті Європи-2016, дійшовши на чвертьфіналу, де в серії пенальті його команда поступилася Німеччині. Ще до початку того турніру Конте узгодив контракт з «Челсі», з яким згодом пропрацював два роки, ставши чемпіоном Англії в сезоні-2016/17. Влітку 2018-го Конте був відправлений у відставку, і майже рік перебував без роботи, поки 31 травня минулого року його не покликав «Інтер». Нині Антоніо залишається наставником «нерадзуррі», хоча недавно ходили чутки про його можливий відхід. У першому сезоні з «Інтером» Конте фінішував другим в Серії А, вийшов у фінал Ліги Європи, але титулами поки так і не розжився.