Тіберіу ГІОАНЕ: інсульт в Динамо, зникнення батька і велич Лобановського

Одному з кращих футболістів бухарестського «Рапіду» та київського «Динамо» недавнього минулого Тіберіу Гіоане вже виповнилося 39 років. У 2005 році, в самому розквіті сил, він переніс інсульт, і після декількох спроб повернутися, лікарі порадили йому підкоритися обставинам. Однак Гіоане повернувся у футбол в 2007 році і знову запам'ятався хорошим часом в Києві. Він вийшов на пенсію, коли йому було всього-навсього 30 років, потім почав тренерську кар'єру в четвертій лізі, а тепер веде тихе життя разом зі своїм маленьким сином.

Час від часу він озирає погляд назад - на історії зі своєї кар'єри, а також на травму, перенесену в дитинстві. Тоді у Тіберіу раптово зник батько. Про нього він нічого не чув до цього дня...

- Тібі, чому ви так швидко завершили футбольну кар'єру?

- Я був пересичений тренуваннями і матчами. Кожен день я зважувався, це був справжній стрес. Стреси і дієта. Я не втомився від футболу, я б грав і до цього дня, якби тільки міг триматися. Але я не міг йти в ногу з цією напругою, тренуваннями і матчами через кожні 3 дні.

- Ви були інтровертом. Чому так?

- Я думав, що так краще. Я пам'ятаю, як грав проти «Ліверпуля», а напередодні матчу Оуен забив три м'ячі. Наш тренер Лобановський сказав: «Виходьте, забийте 3 м'ячі, і завтра їхні представники будуть у вас вдома, умовляючи перейти на більш високу зарплату». Так що тільки через роботу я міг прогресувати, а не через виступи в газетах або на телебаченні. Футболісти повинні бути скромнішими. Потрібно думати, перш ніж приймати рішення. Послухайте, зараз я згадав історію з молодіжної збірної, коли воротар Іримія надів на голову маску клоуна і дозволив пресі сфотографувати себе. Через день ми поступилися в товариському матчі з рахунком 0:4. Перші шпальти в газетах були з фотографіями Іримії та підписом: «Клоуни». Розумієте? Тому краще сидіти спокійно, і просто піклуватися про розвиток кар'єри.

- Хотілося б торкнутися делікатної теми. Про ту проблему 2005 року, про інсульт...

- Сталася перевтома. Це було причиною.

- Що ви пам'ятаєте?

- Часи були дуже важкі. Я повільно йшов на поправку. Я знову почав грати в футбол тут, в Брашові. Потім повернувся до другої команди «Динамо», після чого знову почав грати за першу команду «Динамо».

- Повернемося до того часу. Що саме сталося і чому?

- Я був на зборах з київським «Динамо». У мене трапилося перевантаження. Також я тоді мав проблеми зі сном. Таке у мене бувало з юності. Ще з часів «Рапіду». Я міг не спати по три ночі поспіль перед грою. Але я не міг відмовитися від участі в матчі, навіть якщо був не в кращій формі.

- Це вплинуло на вашу кар'єру. Ви багато втратили, адже перестали грати, коли вам було всього 25 років...

- Ні. Я втратив півтора роки, ось і все. Думаю, що мені не вдалося б досягти більш високого рівня.

- Ви чомусь дуже песимістичні...

- Я не песимістичний. Песиміст - це добре інформований оптиміст. Це просто те, що я думаю. Я абсолютно нічого не втратив у кар'єрі.

- Після інсульту вам пропонували закінчити з футболом, вірно?

- Так! Було багато лікарів, які говорили мені це. Не один! Але я не здався, бо це був мій шлях. Я повернувся дуже легко. У першому матчі я забив плюс видав відмінний пас на Реброва. Я повернувся, і навіть знову став гравцем стартового складу.

- Які були ризики?

- Я не знаю точно, всю небезпеку могли розуміти лише лікарі. Але я звик до складнощів. З тих пір, як мій батько взяв мене на футбол. Я звик до людей, які не вірять в мене.

- До речі, це ще одна делікатна тема. Одного разу ви говорили, що нічого не знаєте про батька, який зник, коли ви були дитиною. Ви дізналися про нього що-небудь?

- Нічого!

- В якийсь момент вам обіцяли, що допоможуть знайти його.

- У російській мові є трохи вульгарний вислів, який я озвучу без поганих слів: «Нікому немає діла до проблем іншого». Я зрозумів це згодом. У 20 років я цього не розумів. Думав, що розгрібаю під ногами хмари, що стаю дорослим і, будучи відомим, здатний на багато що. Був упевнений, що зможу дізнатися більше про нього. Але це не так. Я нічого не знаю до сьогодні про свого батька. Просто нічого!

- Це була основна мотивація вашої кар'єри - знайти його.

- Я сподівався, що стану відомим і зможу трохи змінити стан справ в цій історії. Я хотів отримати будь-яку інформацію. Але у мене були тільки божевільні чутки. Ніхто нічого не знає. Я не знаю нічого, після того, як він поїхав у 1989 році...

- Він поїхав до Австрії?

- Так, його мати відвідувала його в 1990 і 1991 роках. Його план полягав у тому, щоб повернутися додому. Нажаль, цього не сталося. Моя мама також нічого не знає. Я нічого не чув про батька останні 30 років. Він просто зник, і навіть сьогодні я не знаю - живий він, чи мертвий. Як я вже казав, нікому немає діла до чужих проблем. Це жорстока правда. Всі люди на землі однакові.

- Чим ви зараз займаєтеся?

- Я багато читаю. Просто насолоджуюся життям! Мій син ходить в школу, грає в теніс. Його не приваблює футбол. Це дуже весело. Коли я грав в «Динамо», то залишав його на стадіоні в кімнаті для дітей, наповненою іграшками LEGO. Після матчу я забирав його, але він ніколи і нічого не питав мене про матч. Його не цікавить футбол, у нього не було інтересу до футболістів. Але я не шкодую, що футбол його не приваблює. Тому що я знаю, що далеко не всі грають в футбол на хорошому рівні, і їхні жертви дуже великі.

- Як змінилося ваше життя за останні роки?

- Досить серйозно. Воно відрізняється від життя футболіста. Моє сьогоднішнє життя набагато красивіше, тому що я можу проводити більше часу зі своєю родиною, у мене більше вільного часу. Але я теж сумую і за моментами на полі.

- Ви дивитеся футбол?

- Так, але не так багато, як раніше, коли я не пропускав нічого. Зараз я дивлюся футбол рідко. Гаразд, можливо, це тому, що зараз є матчі кожен день, і футбол можна дивитися з ранку до вечора, якщо захотіти. Я дивлюся тільки те, що мені цікаво.

- Ви стежите за київським «Динамо»?

- Звичайно, тим більше, що я часто буваю в Києві. Я відвідую їхні матчі. Але рівень чемпіонату України знижується. У «Шахтаря» проблеми, у них немає домівки. У «Динамо» змінюється лінія, робиться ставка на молодих українських футболістів. Тому у команди немає таких хороших результатів, як раніше.

- Давайте поговоримо про початок вашої кар'єри у великому футболі. Ви пам'ятаєте, як підписали контракт з «Рапідом» у 2000 році?

- Так, я прийшов в клуб, коли мені було лише 18 років. Незабаром мене перевели в молодіжну команду, і я розраховував, що незабаром буду грати в першій. Але час минав, а я сидів у резерві молодіжної команди. Я подзвонив додому, і сказав, що мене обдурили.

- І що ви зробили далі?

- Я просто сів на поїзд і поїхав до Брашова. Коли тренер дізнався про це, був скандал. Я пояснив, що трапилося. Але незабаром я повернувся в Бухарест, і вже в першу команду. Вони дали екіпіровку. Зараз, немов знову бачу це перед очима. Йшов сильний дощ, ми вийшли на тренування, і я побачив Мірчу Луческу, який представив мене всім іншим. Всі дивилися на мене, а Луческу стояв поруч і говорив, що я буду грати за першу команду.

- У «Рапіді» ви відіграли зовсім небагато, а потім відбули до України...

- Мірча Луческу пішов, на його місце прийшов містер Йорданеску. Я думав, що нам дадуть шанс, адже в «Рапіді» тоді було багато молодих талановитих футболістів. Але ніхто так і не отримав шанс у першій команді...

- Що розкажете про Україну і вашу кар'єру в «Динамо»?

- Команда мені здалася надзвичайно сильною, вона грала в Лізі чемпіонів. Пам'ятаю і президента, який сидячи на стільці міг набивати м'яч довше за будь-якого іншого гравця. Це було щось неймовірне!

- В Україні багато платили?

- Наведу вам приклад. Я брав участь в турне по Ізраїлю, де грали також «Шахтар», московські ЦСКА, «Спартак» і сербський «Партизан». Ми виграли турнір, і керівництво дало нам бонус по 20 тисяч доларів. Це був лише товариський турнір!

- До Києва ви прибули ще за Лобановського...

- Так, він також привів у «Динамо» Черната. Лобановський був великою людиною. У мене немає інших слів, щоб охарактеризувати його. Послухайте, в Румунії нас вчили, що якщо команда виграє з рахунком 4:0, то за місце в складі на наступний матч можна не переживати. Але з Лобановським можна було прокинутися, і дізнатися, що ти переведений в другу, або навіть третю команду.

- Він пояснював свої рішення?

- Звісно. У нього був рейтинг футболістів. Ви могли бачити, на якому місці розташовуєтеся. І якщо ви опинялися в числі гірших, то не могли претендувати на участь в наступному матчі.

- Ви отримали від Лобановського якусь важливу пораду?

- Таких було багато! В Гавранчича і у мене завжди був відкритий рот. Президент іноді казав, що ми з Гораном були як собаки. Ми завжди чинили тиск, щоб грати. Коли я дебютував в Дортмунді в Лізі чемпіонів, Лобановський викликав мене до себе. Він запитав, чи хочу я зіграти в обороні, або ж залишитися в запасі. Я ніколи не грав на цій позиції, навіть в юніорських командах! Він сказав, що робити, щоб відчувати себе впевнено. І я це зробив на полі.

- Цікаво!

- Інша справа, що він завжди хотів більшого від усіх. Він був дуже критичний. У якийсь момент я запитав його: «Я ніколи не граю добре, я завжди помиляюся? Це тому, що я завжди сперечаюся?» Я хотів, щоб він теж хвалив мене. Після матчу в Харкові він показав мені рейтинг футболістів, про який я вже говорив, і я зайняв там 3-е місце, але він сказав, що похвалить мене, якщо так буде три або чотири матчі поспіль, а не один раз. Коли він помер, це був величезний шок для всіх в клубі. «Динамо» втратило все в тому сезоні. Кубок, чемпіонат... Все, все!

- У вас майже 40 матчів в Лізі чемпіонів.

- Я думаю, є й інші, які не включені в це число. Наприклад, матчі кваліфікації. Навіть в попередніх раундах було непросто грати. Тому всі в клубі були щасливі, коли нам вдавалося вийти в групу. Не важливо, програвали ми чемпіонат, чи ні, важливо було бути в групі Ліги чемпіонів. Це була наша мета.

- Ви грали проти Мессі, Хаві, Піке...

- Вони легко нас обіграли. У мене був шок на «Камп Ноу», тому як стадіон видався мені набагато меншим, ніж по телевізору. Я звик до нашого «Олімпійського», який мені здавався величезним. Хоча стадіон в Києві розрахований на 70 тисяч місць, а «Камп Ноу» - на 99 тисяч, але наш мені здавався більшим.

- Що згадаєте про Мессі?

- Він вибив нас з турніру. У нас був шанс поборотися за вихід в євровесну, і зіграти в Лізі Європи. Але гол Мессі вивів нас з гри (мова про сезон-2009/10, коли «Динамо» зайняло останнє місце в групі з «Барселоною», «Інтером» та «Рубіном» - прим.).

- У вас був інтерес до обміну футболками після матчів з опонентами?

- Ні. Одного разу я попросив футболку для друга. Я попросив Деде, бразильця з «Боруссії». Мені здавалося безглуздим, що після перемоги 5:0 або 6:0 я повинен підходити до суперника і просити його футболку. Це виглядало принизливо. В Іспанії я бачив таке, коли програвали по 0:7 або 0:8, але йшли цілуватися і обмінюватися футболками. Що це таке? Результат не має значення? Для мене це незрозуміло.

- Що про Мірчу Луческу говорять в Україні?

- Він має дуже добру репутацію! Чесно кажучи, це були чудові роки. Мені цікаво, де він продовжить тренувати, тому що я впевнений, що він ще попрацює. Я хотів би побачити Луческу в київському «Динамо». Це було б чудово. Він працював в Румунії з «Динамо» і «Рапідом», в Туреччині з «Галатасараєм» і «Бешикташем», чому б йому не піти в «Динамо» після роботи в «Шахтарі»? Зараз в київській команді є чудові молоді футболісти.

- У вас всього 21 матч у збірній Румунії. Чому так мало?

- Це все, що могло бути. Це був період роботи містера Йорданеску, коли я відмовився приїжджати в збірну.

- Що сталося між вами?

- Нічого. Але те, як він ставився до мене в «Рапіді»... Я відмовився працювати з ним знову. Навіть Мірча Санду (президент Федерації футболу Румунії в той час - прим.) написав мені листа. Він був один з небагатьох, хто думав про мене. Я нещодавно знайшов той лист, коли перебирав речі під час самоізоляції.

- Що в ньому було написано?

- Деякі дуже приємні речі. Я відчув, що мене цінують. Це мало значення для мене! Раніше я відчував себе скривдженим. Я грав в Лізі чемпіонів з Лобановським, але в збірній був в запасі. Як так? Причому і у Флоріна Черната була схожа ситуація...

Переклад та адаптація: Олексій СЛИВЧЕНКО