Георгій Цитаішвілі: терпи, і тобі воздасться

Георгій Цитаішвілі - великий молодець. Він забив гол у фіналі молодіжного чемпіонату світу (вік футболістів - до 20 років), що дозволило збірній України стати чемпіоном. А ще Георгій Цитаішвілі за кілька днів до рестарту чемпіонату України зробив «дубль» у товариській грі проти «Олімпіка» та віддав гольову передачу в матчі з «Шахтарем».

Ще раз: він великий молодець. Але на цьому, вибачте, практично все. Так, він непогано виступає і в збірній України U-21, непогано виступав і в Юнацькій Лізі УЄФА, і в чемпіонаті країни U-21. Не кажучи вже про те, що він з трьох років майстерно карбував м'яч. Але у всіх цих змаганнях він поки що (або вже) не вчинив в силу різних причин чогось такого, точніше, «нетакого», щоб ми, добре, нехай хоча б я, ось так ще раз сказав - який Гіо молодець: він заслужив звання старшого лейтенанта, хоч у нього зараз і єфрейторські лички. Так, я бачив далеко не всі його матчі за динамівський дубль. Але в інших турнірах - в Юнацькій Лізі чемпіонів, в чемпіонаті України і на молодіжному Мундіалі я бачив майже всі матчі, в яких брав безпосередню участь київський динамівець Георгій Цитаішвілі. Про гол у ворота корейців я вже згадав вище: дійсно, вищий клас - промчав півполя, розкрутив захисника і пробив. Але ж таких моментів у нього - раз, два і все. Зате говорить він багато, часто і смачно. Хтось підрахував, що етнічний грузин за часом наговорив на різних інтерв'ю в цьому сезоні більше, ніж мав ігрового часу в першій команді.

Але, схоже, своїми одкровеннями і метафорами він зміг до себе привернути нашу жалісливу публіку. Бачте, він класний і старанний, але шансу йому не дають. І ось ми сидимо і чекаємо - чи випустить Михайличенко Цитаішвілі в першій посткарантинній грі проти «Руху», чи не випустить. Не випустив. Яке горе! Це ж треба! Як тепер півзахисник зможе далі жити і грати в цьому клубі? А ось і гра з «Олімпіком», за кілька днів до першої офіційної зустрічі проти «Шахтаря». Чи випустить Олексій Олександрович Георгія? Треба ж, випустив! А Гіо молодець - забив два м'ячі, знявши питання про переможця. І тепер ми всі акурат до 31 травня не могли заснути і заспокоїтися, - думали-гадали, чи випустить Михайличенко Цитаішвілі і в матчі проти «Шахтаря», чи знову буде того «маринувати на лавці».

Треба ж, знову випустив! Цитаішвілі вийшов в основі, зіграв на хорошому рівні, видав відмінну гольову передачу на Буяльського, а ще, що навіть більш показово, Гіо відпрацьовував і в захисті. Згадайте, хоча б, як він майстерно в своїй штрафній площі в підкаті відібрав м'яч у Ісмаїлі. Одним словом, він був напевно найкращим у складі своєї команди. Але на всі 90 хвилин півзахисника не вистачило, і він був замінений. Не вистачає і його колег, стало бути, мова йде про збій в цілій системі. Але зараз не про загальне, а про індивідуальне. Чи стане поєдинок проти «гірників» визначальним у подальшій долі Георгія? Та ні, звичайно ж. Тому що все насправді набагато складніше. І простіше.

Насправді, вийде чи не вийде Цитаішвілі в грі проти команди Луїша Каштру - на даний момент, абсолютно робоче питання. Ну от не переросло це питання ні високого паркану Конча-Заспи, ні тим більше неосяжної відстані (у всякому разі, до моменту відновлення авіасполучення) між Києвом і Лондоном, в якому нудиться в домашньому добровільному ув'язненні головний тренер нашої першої команди країни. А не переросло з тієї простої причини, що Цитаішвілі - звичайний (в сенсі нормальний, добротний, хороший і так далі) футболіст київського «Динамо», який поки що не заслужив - вже вибачте мене, адепти Гіо, - щоб вважатися хоча б основним гравцем першої динамівської команди. Я ще раз повторюся: гол він у фіналі забив шикарний. До того ж, його дриблінг - це теж з ряду геть. Із  «Шахтарем» теж зіграв непогано. Ну і що? Так вже сталося, що інших «фішок» і регалій у нього немає, тому претендувати на місце, яке більш доступне, більш зручніше, скажімо так, Циганкову, Караваєву або хоча б де Пені, він просто не може. Поки що не може, але від цього не змінюється суть того, що відбувається. Він все одно залишається недосвідченим, амбітним пацаном, який подає надії.

Так, у нього є задатки і вміння, яких, можливо, немає у його прямих конкурентів. Але в даному випадку потрібно мати на увазі таке громіздке поняття, як тренерське бачення. Як би хто не ставився до Михайличенка-тренера, але зараз потрібно виходити з того, що саме Олексій Олександрович керує «Динамо». І як мінімум до кінця нинішнього чемпіонату саме він і далі буде комусь муляти очі, а когось радувати своєю присутністю на тренерській лаві столичного клубу. Так ось, тренер Михайличенко - людина вельми і вельми консервативна. Можна сказати, ще тієї, радянської закалки. Власне, як і його наставник Валерій Лобановський. Якби поточний сезон був, пардоньте, похереним, тобто, кияни не мали б з якоїсь причини мотиваційних завдань у чемпіонаті, тоді б, цілком можливо, Цитаішвілі і отримав би більше ігрового часу, ніж ті нещасні чотири матчі, які він зіграв в першій команді. Але у Михайличенка на кону - боротьба не тільки за друге життєво необхідне місце в УПЛ, а й, не побоюся цього слова, боротьба за своє майбутнє, за реноме, адже в разі невдачі «Міха» може втратити не тільки тренерську лаву, але й кабінет на Грушевського. Йому в будь-якому разі не до експериментів: він спирається на перевірених і досвідчених, на свої інтуїцію, врешті-решт. Так, ці перевірені, як і його інтуїція, можуть завести не туди. Але іншого варіанту, іншого шляху він просто не вибере, не зробить. Така ось він людина. Складна, суперечлива, прямолінійна. Але головна. Головний тренер, в сенсі. Так що Георгію потрібно просто набратися терпіння і чекати.

Я розумію, що це непросто, коли тобі 19 років, коли гаряча кров, коли Мессі вже майже божив, коли здається, що світ такий несправедливий, а ти - кращий з кращих. Ну, може, крім Циганкова. Але якщо до цього часу ти не зміг довести, не зміг переконати, варіантів розвитку ситуації, насправді, всього два: або - або. Або ти як ні в чому не бувало посміхаєшся і махаєш (як Саша Зінченко в «МанСіті»), тобто з посмішкою на обличчі продовжуєш вбиватися до нестями і «кривавих хлопчиків» в очах на тренуваннях і в матчах за дублюючий склад, а якщо пощастить – і за першу команду, або з почуттям виконаного обов'язку, каменем, який звалився з плечей, вимагаєш відпустити себе улюбленого в оренду. Хоч куди-небудь, - в «Бешикташ», «Дніпро-1» чи Бельгію, де тобі дадуть шанс. А може, і ще чого-небудь дадуть. Так, вибір дуже непростий, я б сказав гіперскладний, адже це не матерію для римських штор вибираєш, де очі розбігаються і купа консультантів поруч. Тут самому треба зробити вибір всього лише між/з двох зол. Або, на крайняк, хоча б спробувати для початку визначитися, чого ти найбільше хочеш: грати чи бути в «Динамо».

Ще раз: ситуація у Георгія дійсно дуже і дуже складна. Йому не пощастило опинитися в одній команді з топовим Циганковим. Не пощастило йому ще й тому, що на місце правого вінгера в команді Михайличенка занадто багато претендентів. Цілком гідних претендентів, які, в більшості своїй, вже пройшли шлях через свої Юнацькі ліги чемпіонів і дублі першої команди, які просто перетерпіли і дочекалися. 

Кажете, Миколенко? Так, залік, але це швидше виняток з правила. Віталій потрапив в основу лише тому, що на місці лівого захисника тоді був один травмований Піваріч. Тобто, фактично нікого не було. У Цитаішвілі конкурентів повно. І йому ще належить пройти цей шлях - очікування і розчарування. Але його ситуація нічим не оригінальніша, ніж ситуація у Булеци і Супряги. Ті практично нічим не поступаються своєму гоноровому колезі. Але намагаються довести свою потрібність «Києву» в такий ось спосіб. І в більшості своїй мовчать. Особливо Булеца, розуміючи, що гора до Магомета навряд чи сама прийде.

Тому Гіо, незважаючи на локальну удачу в останній грі, треба спуститися на грішну землю, сильніше закусити вудила, впрягтись в лямку і тягнути свій тяжкий хрест і чекати шансу. І він прийде, цей шанс. Причому незалежно від того, зіграє Цитаішвілі в наступному турі, проти «Олександрії», чи ні. Просто терплячих і упоротих, на відміну від суєтливих і плаксіїв, доля завжди в підсумку винагороджує. Не без примх, пригод і придурі, але завжди винагороджує. Доведено Михайличенком.