Маріуш ЛЕВАНДОВСЬКИ: «Хотілося б бути тренером Шахтаря»

Екс-півзахисник «Шахтаря», володар Кубка УЄФА-2009, а нині головний тренер польської «Термаліки» Маріуш Левандовськи розповів про свої виступи у складі донецької команди і поділився планами на майбутнє.

Левандовськи виступав за «помаранчево-чорних» протягом 9 років, провів 275 матчів і забив 30 голів. 18 травня в Маріуша день народження – 41 рік.

– Маріуше, з днем народження! Здоров’я й усього найкращого вам і вашій родині від ФК «Шахтар» та всіх уболівальників. Як справи в Польщі? Бачимо, що «Термаліка» вже повернулася до тренувань. Життя помалу триває?
– Щиро дякую за привітання! Так, близько двох місяців без футболу – це чимало. Довше, ніж міжсезоння. Гадаю, такого ще не було ні в кого з тренерів, щоб пройти збори, щойно розпочати матчі – і зараз знову фактично починати збори. Радіємо, що потроху повертаємося на поле. Невдовзі гратимемо: уже 2 числа поєдинок.

– У «Термаліці» молода команда. Гарний колектив? Чи є мета вийти в Екстраклясу?
– У нас гарний президент. Клуб готовий, є всі умови, аби виступати у вищій лізі. Однак передусім нам ще потрібно продемонструвати на футбольному полі, що й зі спортивної точки зору ми до цього готові. Переді мною важке завдання, проте я його не боюся і вважаю, що ми можемо це зробити. У першій половині сезону команда втратила багато очок. Слід надолужувати, наздоганяти тих, хто попереду.

– Часто згадуєте час у «Шахтарі»?
– Так, часто. Інколи спілкуємося з хлопцями – з Томашем Хюбшманом, Андрієм Пятовим, ще з кимось. Зв’язок і гарні стосунки – усе це лишається. Багато часу провели в «Шахтарі». Були й успіхи, й поразки. Усе пам’ятаєш, спостерігаєш за тим, як складається сьогодні. Хочеться, аби команда повернулася до Донецька. Прикро, що так сталося. Ніхто не очікував, що таке відбудеться.

– Озираючись назад, напевно, у своєму житті та кар’єрі нічого б не змінювали?
– Я б так само перейшов до «Шахтаря», де минули найкращі роки мого футбольного життя. Клуб мені багато дав і багато чого навчив. Ми зростали як колектив. І зараз «Шахтар» розвивається далі. Немає Левандовськи, проте є інші хлопці, які добре захищають кольори цієї команди. Я слідкую за матчами. Коли є нагода, буваю на єврокубкових іграх.

– Багато хто з підопічних Луческу сьогодні вже сам опановує тренерську діяльність – ви, Єзерський, Вірт, Кобін. Має такий досвід Шевчук. У Тимощука, Дуляя, Срни – робота асистентів. Містер дав гарну футбольну школу? Щось узяли собі від нього?
– Звісно, я пам’ятаю роботу кожного тренера, чи то «Шахтар», чи то збірна Польщі. Проте коли граєш, не надто багато помічаєш. Ти футболіст і слухаєшся наставника. Уже зараз, коли став тренером, я пригадую, як діяв один чи другий. Дещо з тренувального процесу можна застосовувати. Однак зрештою потрібно мати своє. Кожен тренер є індивідуальним – змалювати з когось важко.

– Який ви? Жорсткий тренер? Або йдете на компроміс із гравцями, готові все обговорювати, дізнаватися думку?
– Важко про себе говорити. Скажу так: я справедливий. Не можу стримуватись, якщо хлопці на полі не ставляться до своєї справи серйозно. Тоді я дуже жорсткий, а чутно мене в іншому кінці міста. А коли є за що похвалити, можна й похвалити. Проте я вимогливий, хлопці це знають. Лише із серйозним підходом можна домогтися успіху. Звісно, можна повеселитися й посміятися, але на все свій час.

– Про що мрієте?
– Говорять, мрії завжди здійснюються. Хочу домогтися успіху як тренер. Як футболіст ставився до всього дуже серйозно, так і зараз. Звісно, хотілося б колись бути тренером «Шахтаря». Життя покаже. Нещодавно сміявся: коли починав у Польщі, в команди були помаранчеві кольори. Друга з маленького міста, потім «Шахтар». І зараз, уже як тренер, перша та друга команди – обидві з помаранчевими кольорами. Можливо, буде й третя? Зараз я дуже задоволений, що працюю в «Термаліці». Серйозні люди, можна будувати команду. І набувати досвіду як тренер, адже людина вчиться завжди. Багато що залежить від того, яка в тебе команда. Кожен тренер хотів би мати в розпорядженні футболістів, як у великих клубах. Їм можна говорити зробити так і так, знаючи, що їхню голову й погляд завжди піднято. А є етапи, коли потрібно дивитися, як людина приймає м’яч. І в цьому разі вже ти маєш допомогти їй стати футболістом. Завдання тренера – аби ніхто не зупинявся і щодня вдосконалював свою гру.

– У вас троє синів. Чи хтось із них займається спортом, футболом?
– Старший любить футбол, тренується, проте ось уже третій місяць нічого не робить, адже все було закрито. Середній грає в теніс і займається карате. Йому 12 років. У Чехії був турнір, став віцечемпіоном світу з карате. Тато й мама вдоволені. А молодший наразі не визначився: ходить на теніс, я намагаюся переключити його на футбол, але побачимо. Не хочу нікого силоміць змушувати. Дитина сама повинна розуміти, чим хоче займатися в житті, та ухвалювати рішення, а я можу лише трохи підказати й допомогти.