Михайло ГЕРАСКЕВИЧ: «Тренування в Києві – на рівні первіснообщинного ладу»

Уже в п’ятницю, 21 лютого, в німецькому Альтенберзі стартує чемпіонат світу з бобслею й скелетону. Для українців же головні заїзди розпочнуться 27-го, у четвер, коли на трек вийде наш єдиний учасник змагань – скелетоніст Владислав Гераскевич.

Напередодні чемпіонату тренер і батько Владислава – Михайло Гераскевич – підбив для нас підсумки експериментального сезону, розповів про конфлікти й зближення борщем з новими членами команди та про очікування від нової влади й треку Альтенберга.

Б’ємо власні рекорди, але несподівано дають прикурити китайці

«Ми не задовольнили свої амбіції цим сезоном, – визнав Гераскевич. – По-перше, ми планували набрати понад 1000 балів. По-друге, хотіли піднятися ще вище, ніж минулого року, коли Влад був 9-м, і бодай кілька разів потрапити в церемонію нагородження». Врешті українець здобув 896 очок і посів 13-те місце в загальному заліку Кубку світу. «Хоча майже на всіх треках, де Владислав виступав, він побив власні рекорди й у стартовому розгоні, й на фініші, – продовжив тренер. – Але середній рівень учасників настільки піднявся, що це викликало подив не лише в нас, а й у таких сталих команд, як збірні Німеччини та Латвії. Бачимо й на прикладі наших північних сусідів росіян, що Нікіта Трєгубов ледь жевріє в цьому сезоні. Владисав навіть у певних гонках вигравав і в нього, і в латвійця Томасса Дукурса». Сталося це, зокрема, у Вінтенберзі, де Гераскевич обіграв Трєгубова, віце-чемпіона Олімпійських ігор-2018, а в Ла-Плані, де українець показав найкращий результат сезону й став 8-м, йому вдалося обійти обох. Томасс, нагадаємо, – призер чемпіонату світу-2015 і з року в рік один із топ-скелетоністів світу.

«Напередодні Олімпійських ігор-2022 у Пекіні ду-у-уже активно почала розвиватися команда Китаю, яка демонструє скажений прогрес. Ми випадково дізналися річний бюджет скелетону в цій країні – 5 мільйонів доларів! Звичайно, з такими грошима можна працювати й над створенням техніки, й над підготовкою великої команди, й підписувати контракти з найкращими тренерами світу. І буде майбутнє в такої збірної». Вперше в історії одразу двоє китайських скелетоністів потрапили до топ-15 рейтингу: Ґен Веньцян (11) навіть піднявся на п’єдестал на етапі в Ла-Плані, отримавши бронзову нагороду, а Янь Веньґан (15) двічі потрапляв до десятки. До домашньої Олімпіади команду готує канадієць Джефф Пейн, срібний медаліст Турина-2006 і дворазовий чемпіон світу.

ibsf.org. Михайло Гераскевич дає останні установи сину на старті.

«Готові власними силами й бетон мішати, й гуму купувати»

А які ж зрушення в цьому напрямку в Україні? «Багато було обіцянок від серйозних посадовців і бізнесменів, що для нас створять хоча б стартову естакаду, – нагадав Гераскевич. – Я зробив за свої гроші проект, але на сьогодні немає навіть натяку на неї. А естакада нам потрібна саме в Києві, бо Влад навчається в університеті й планує продовжувати навчання на магістратурі. Тому з березня до червня ми не можемо нікуди виїздити за кордон. Не маємо жодних умов для тренування. Є манеж легкоатлетичний, є штанги, але це зовсім інша підготовка. Ми багато спілкуємося з іноземними спортсменами, зі збірною Німеччини, наприклад, і дізнаємося, як готуються вони. Наше тренування в міжсезоння в Києві – на рівні первіснообщинного ладу проти сучасної цивілізації. Але ми все рівно «щипаємо» їх і знаходимося поруч [за спортивними показниками].

Не маємо технічної змоги почати бодай якийсь процес виготовлення ковзанів і скелетонів. Ми ще не володіємо знаннями для створення повноцінного власного скелетону, але вже починаємо бачити, які характеристики хочемо йому надавати. Та немає приміщення й коштів, щоб організувати таку майстерню й оплатити працю інженерів найвищого класу».

Обіцянки про покращення умов для тренування давалися ще за минулого міністра спорту Ігоря Жданова. Тож не могли не спитати в пана Михайла, чи бачить він надію в тому, що щось зміниться за нового керівництва, й чи вже мав він нагоду налаштувати комунікацію з командою Володимира Бородянського. «Передсезонна підготовка почалася в кінці вересня, у листопаді й грудні я приїздив, але була купа інших справ, і фізично не було часу й можливості підлаштуватися під графік міністра та його заступника Володимира Шуміліна, щоб потрапити до них на прийом, – зізнався тренер. – Ну, й не було ініціативи від керівників міністерства. Ми все спілкування ведемо через начальника департаменту зимових видів спорту Даніля Амірханова. Він запевняє, що керівництво високо оцінює нашу роботу й схильні нам допомагати, як і попередній склад міністерства. Можливо, спробують і збільшити фінансову допомогу.

В цьому плані оптимізм є, а от щодо будівництва естакади його поки що мало. Ми розуміємо, що вона має бути не серед поля, а десь біля стадіону або, ще краще, як прибудова до легкоатлетичного манежу. За моїм проектом, на естакаді передбачено тренування не лише для скелетону й бобслею, а й для санкарів, спринтерів і стрибунів у довжину. Всі креслення є, людина, яка його вимальовувала й усе вираховувала, є й готова далі співпрацювати. Але річ у тім, що естакада передбачена в зоні відпочинку біля озера Тельбін. І для цього потрібне вольове рішення Київради на зміну цільового призначення цієї землі. І це ще треба профінансувати й купу документів оформити. Приблизна вартість проекту – 3,5 мільйона гривень.

Якби мав землю десь під Києвом – без стадіону, без нічого, – вліз би в борги й хоча б якусь примітивну естакаду, без даху й системи кондиціонування, збудував би. Готові власними силами й бетон мішати, й гуму купувати. Але в мене немає можливості такий шмат землі придбати. Хотілося б, щоб нове керівництвом перестало займатися лише плануванням будівництва спортивної інфраструктури, а й почали реально працювати над цим».

Юніорські інтриги – поки без шашок

З позитивного – команда в цьому сезоні розширилася: «У нас з’явилася юніорська команда. І, незважаючи на всі проблеми, які ми мали з нікопольчанкою Лансією Дмитрієвою, ми довели її до Юнацьких Олімпійських ігор у Лозанні. Хоча вона там виступила не так, як могла б, все одно показала хорошу швидкість. На жаль, виникла проблема з її родичами, – пояснив наставник збірної. – Спочатку вони півтора роки бігали за мною, щоб я взяв Лансію до команди, бо вона надзвичайно талановита, а потім почали заважати, і заважати серйозно. Як саме? Втручатися в тренувальний процес, лити купу бруду на федерацію й на мене особисто. При тому, що сім’я не витратила жодної копійки на спортсменку. Все надала федерація: від обладнання й одягу до тренера. У нас немає жодного спонсора, і мені доводилося всілякими способами знаходити кошти на оплату праці латвійського тренера, який 90% часу працював саме з Лансією.

facebook.com/SkeletonOfUkraine. Лансія Дмитрієва

Я б хотів продовжувати тренувальний процес, а не займатися закулісними інтригами. Ми будемо цю тему порушувати й у Національному олімпійському комітеті, і в міністерстві. Просто викидати Лансію зі складу через те, що в неї такі батьки, неправильно, але й продовжувати в тому ж дусі спілкування з її родичами в мене немає абсолютно ніякого бажання, сил і часу. Будемо намагатися цю проблему мирно врегулювати. Я не схильний махати шашкою й рубати наліво-направо.

Також у нас з’явилася маленька Катя Куць. Їй тільки в листопаді виповнилося 13 років – вона стала наймолодшою учасницею міжнародних змагань в історії світового скелетону. Показала характер і потенціал класної спортсменки. Хочемо, щоб Катя виступила на Юнацьких Іграх-2024, і сподіваємося, що їй вдасться навіть поборотися за медалі. На тренуваннях вона прекрасно розуміла всі вказівки й виправляла помилки – нам не було страшно, що вона впаде.

У Лансії ж у перші місяці з цим були серйозні проблеми. Потім вона стала краще їздити, але на Іграх була бліда й не показала ні старту, на який була здатна, ні їзди. Та все одно вона доклала багато зусиль, і нам би хотілося, щоб ця праця продовжувалася. Сподіваємося, наступного сезону, коли вона виступатиме на Кубку Європи, де будуть уже й дорослі спортсменки, зможе побороти цей страх і змагатися на повну силу».

«Федерація і я – не офіціанти»

«Плануємо знайти резерви, щоб створити велику юніорську збірну. Це хоча б два хлопчики 2006 року народження й ще дві-три дівчинки, щоб була конкуренція всередині команди.

Нарешті закінчилася реконструкція легкоатлетичного манежу на Березняках, і зараз це одна з найкращих спортивних споруд України. Ми якраз під час тренування в цьому манежі довго приглядалися до Катерини Куць, і її тренерка знайшла в собі сили відпустити її до нас. Маю надію, що там буде велика кількість дітей – можливо, серед них знайдемо когось, і тоді будемо спілкуватися з батьками й тренерами.

Процес вступу до команди надзвичайно складний. Дитина повинна бути розумна, з хорошою пам’яттю, швидко бігати. Вона не має бути боягузом по житті й не має боятися спуску й швидкості. Ще один момент – батьки також не повинні боятися й втручатися в процес підготовки. Федерація і я, як тренер, – не офіціанти. Ми даємо шанс їхній дитині стати сильним і відомим спортсменом. І для цього потрібно багато працювати й прислухатися до наших порад. Також серйозний нюанс у тому, що в нас зимовий сезон, і проходить він у той час, коли йде навчання в школі. Батьки повинні розуміти, що дитина має самостійно займатися навчанням, тому що в неї не буде можливості регулярно відвідувати школу. Це мінімум днів 100 пропусків».

Наша знахідка року – ветеран російсько-української війни

Українській збірній цей сезон приніс ще одне поповнення: вперше в команді з’явився парабобслеїст Микола Левкун, який одразу ж у дебютний сезон зміг потрапити до топ-10 світового рейтингу й фінішувати 5-м на етапі Кубку світу в Лейк-Плесіді. Поцікавилися в Михайла Гераскевича, як вони знайшли такого спортсмена.

vikna.if.ua. Микола Левкун

«Це не ми його знайшли, а він нас, – розповів тренер. – Микола воював, захищав нашу країну від російських агресорів на сході. Він втратив обидві ноги нижче колін і проходив реабілітацію у військовому госпіталі в Юрмалі. Є в Латвії така людина на ймення Крістапс Котанс. Він відповідальний за розвиток парабобслею в IBSF і у вільний від сезону час займається волонтерством у цьому госпіталі. Там він познайомився з Миколою, який йому дуже сподобався як людина, сподобалося його ставлення до майбутнього життя після травми. Плюс у нього вже була спортивна підготовка: він тягав залізяччя, займався кросфітом. І Крістапс знайшов спонсора на весь перший сезон Миколи.

У перший рік ми не сподівалася взагалі на високі результати. Думали: якщо зможе закінчити сезон і не покине спорт після чергового падіння, значить, молодець. Він змагається зі спортсменами, які вже 7-8 років у парабобі. Але він виявився настільки наполегливим і настільки серйозно поставився до цього спорту, що після фінального етапу в Парк-Сіті став 10-м у світі, і Міжнародна федерація нагородила його медаллю «Відкриття року».

Я зараз шукаю кошти й можливості, щоб перед наступним сезоном Микола провів повноцінну підготовку з нашою бобслеїсткою Лідією Гунько. Тому що для жіночого монобобу та чоловічого парабобу використовуються одні й ті самі боби й треки. Зараз у нього немає особистого тренера – лише наставник з Міжнародної федерації. Його приклад дуже надихає, тому хочеться надати йому максимальну допомогу, яку тільки можна.

Коли ми приїхали на етап у Швейцарії, він подзвонив і каже: «У мене затримали літак на добу, і я ще в Санкт-Моріці. Хотів би зустрітися». Ми знімали апартаменти, а він жив у готелі. Ліда зготувала смачний український борщ: всі інгредієнти ми купили, ще коли їхали з Німеччини. Налили в термос гарячого борщу, взяли сметани, хліба, часнику – все, як годиться – й пішли до нього. І коли ми насипали це все в тарілку, він був дуже розчулений. А нам приємно було не просто зустрітися в одному місті, а й зробити такий жест».

«У планах не лише принцип Кубертена: «головне – участь», а й високі місця»

А тепер повернемося до основної діяльності Лідії Гунько, яка прагне стати першою серед українок, хто завоює олімпійську ліцензію в новому виді – монобобі: «Сезон у жіночому монобобі дуже розтягнутий. Перша гонка в Лідії була 20 листопада, друга – 19 грудня (13-те й 24-те місця відповідно. – Авт.), а наступні – 7-8 березня. На кожному треку, де ми були з Владиславом, він водив її й пояснював деталі, тому що в скелетоні й монобобі лінії та філософія проходження траси подібні. Ми багато спілкувалися з тренерами з бобслею, Лідія ходила дивитися змагання Кубку світу, записувала нотатки в блокнот, щось надиктовувала на телефон. Тепер спробуємо домовитися в Сігулді, щоб нам надали кілька заїздів для Лідії. А коли 1 березня Владислав полетить до Києва, ми з нею й з усім обладнанням поїдемо до французького Ла-Плану, де буде тренувальний тиждень, а потім гонки. Там важкий трек, з великими перевантаженнями, складний технічно й швидкий.

За результатами американської та європейської серій IBSF планує скласти список квот на країни для права виступати на Кубку світу. Вже наступний сезон буде повноцінний, і ми сподіваємося, що Лідія буде з нами вже як спортсменка, а не фізіотерапевтка, як вона зараз числиться, й що вона покращить свої навички. На щастя для нас, вона виявилася талановитим пілотом – це відзначили тренери й спеціалісти. Лідія відкатала багато заїздів у Сігулді, а це один із найскладніших треків світу, і не мала падінь і серйозних проблем ні тут, ні в Ліллегаммері чи Кенігзе, хоча там майже всі дівчата падали. А здобуття ліцензій почнеться в сезоні 2021/22. Сподіваємося, що вона її отримає. У нас це в планах. І не лише принцип Кубертена: «головне – участь», а й боротьба за високі місця».

Мозковий штурм, нескінченні тестування й епопея з вагою

«Ми провели багато тестів. Владислав катався на абсолютно новому скелетоні. Це була ідея Дайніса Дукурса (тренера й батька Мартінса й Томасса Дукурсів. – Авт.), який незмінно будує нам скелетони. І впродовж сезону ми з ним мали проблеми на деяких треках. Ми порадилися з Дайнісом і дійшли рішення повернутися до попереднього скелетону, на якому Владислав виступав на Олімпійських іграх у Пхьончхані, та змінити деякі його характеристики. Він виявився дуже важким, і мені довелося два дні над ним працювати, щоб полегшити на 1,8 кг. Але різниця між скелетонами все одно лишалася 3 кг. І ці три кіло був вимушений зганяти сам Владислав. Я займався гирьовим спортом і з 15 років часто зганяв багато ваги: були періоди, коли було по 12-13 кг за місяць-півтора до змагань. Це важкий процес, але він мені не видавався настільки важким, яким виявився для Владислава. Три кіло за три дні сильно вплинули на його самопочуття, було головокружіння, і, звісно, на останньому етапі він виступав не в найкращому психологічному й фізичному стані. Це було не властиве йому пілотування, він давно не проходив з такими помилками трек у Сігулді. Ми розраховували поборотися не лише за квіткову церемонію, а й за медаль». Гераскевич посів у Латвії 14-те місце.

«Зараз ми трохи розгублені, але ні на хвилину не полишаємо думки про те, як знайти золоту середину. Трек у Альтенберзі вимагає майже тих самих характеристик, що й Сігулда. Тому було б ідеально виступити на старому скелетоні, але ще одну таку згонку ваги я б не хотів допускати перед чемпіонатом світу. Ми консультуємося з Дайнісом, кілька разів на день зустрічаємося, влаштовуємо разом мозковий штурм. Саме з цією метою ми залишилися в Сігулді до 21 лютого: щоб зробити кілька тестових спусків. Адже за правилами IBSF, трек в Альтенберзі не дає нам додаткових спусків і можливості тренуватися на льодовій естакаді.

Ми також багато тестували нові ковзани. На жаль, тільки дві ідеї спрацювали, а чотири пари – ні. Це понад 4 тисячі євро. Вони виявилися нешвидкими, але, можливо, згодяться для тренувань юніорів. Дороге задоволення, але що зробиш – ми маємо шукати. Не можна ніяк науково чи технічно вирахувати ідеальний малюнок фризи або вигини ковзана. Це можна зробити лише, коли ти тестуєш їх на треку. І кожен трек, кожна погода вимагають різних характеристик. З нами такою інформацією не ділиться ніхто – усе це здобуваємо своїми помилками або навпаки, вдалими заїздами. Все записуємо й аналізуємо, та дуже бракує того досвіду, що мають потужні команди, в яких традиціям скелетону 20 і більше років. І не вистачає одного Влада для повноцінних тестувань. Наприклад, ми маємо три дні заїздів напередодні етапу Кубку світу й можемо використати максимум три пари ковзанів. А коли в збірної три спортсмени, вони це можуть зробити за одне тренування. Наша перевага – це талант Влада і його надзвичайні розумові здібності. Він навчається на кафедрі фізики металів в університеті Шевченка, що несумісно, як здається на перший погляд, для спортсмена такого класу».

Очікування від чемпіонату світу й треку по-німецьки

 
ibsf.org. Владислав Гераскевич

«Трек в Альтенберзі складний. Наприклад, на вході в кільце є серйозні перевантаження – понад 6G в напрямку зі спини в груди. Колись НДР для тренувань своїх спортсменів взяла найскладніші ділянки з різних треків і поєднала їх в одну трасу. А якість льоду залежить від погодних умов, бо значна частина треку відкрита. Минулого року Владислав був тут уперше на Кубку світу – трек йому сподобався. Це не те, що Іґлс в Австрії або Віттенберг у Німеччині, де постійно поганий лід і Владу доводилося приймати таблетки від головного болю, бо настільки його там розтрусило. А в Альтенберзі лід уміють робити, і вміють робити його швидким – сподіваємося, нам вдасться поліпшити особисті рекорди. Звісно, хотілося б бути не лише в топ-10, а й вище, але це вже як покажуть змагання». На минулорічному чемпіонаті світу Гераскевич став 14-м, що поки що є його найкращим результатом на цьому рівні.

В Альтенберзі також уперше офіційно ввійдуть до заліку чемпіонату світу змагання скелетоністів у міксті, проте поки що без українців. «Ми ще довго не братимемо в ньому участь, тому що в нас ще немає дівчини рівня Кубку світу, я вже не кажу, рівня Владислава. Катерина Куць, можливо, й пройде цей трек, але їй буде важко. Тому поки що ці змагання не мають для нас сенсу, але маємо надію, що за кілька років команда зміцниться».

Катерина МАКАРЕВСЬКА