Поомінатор: історія головного футболіста Естонії

Sport.ua розповідає про Марта Поома, який пройшов дивовижний шлях від любителів до лондонського «Арсеналу».

У квітні 1997-го пташенята Фергі впевнено йшли до чергового титулу.

Домашня гра проти «Дербі» не таїла в собі особливої ​​загрози, але тренер гостей Джим Сміт вирішив по-іншому. Він випустив у старті резервного воротаря, який в той же день став знаменитим по всій Англії. Так, як Март Поом, на «Олд Траффорд» дебютували одиниці.

Звичайно, він хвилювався. Пізніше уродженець Таллінна зізнавався, що навіть не спав перед грою з «МЮ». На полі це було добре помітно в перші півгодини - Март часом не міг влучити по м'ячу, привіз пару моментів. Але потім відбив один удар, другий - і все закрутилося.

***

«Радянський диявол, повертайся, звідки приїхав», - такі листи Поом отримав на наступний день після сенсаційної перемоги «Дербі».

Ймовірно, для Марта це було особливо прикро, адже він ніколи не любив радянську владу. Його дід провів десяток років на засланні в Сибіру, ​​а сам футболіст не раз говорив, що вважає найбільшою трагедією естонського народу входження країни до складу СРСР в 1940 році.

Самому Марту радянська влада теж мало чим допомогла. Він починав в талліннському «Спорті», але в чемпіонаті Союзу провів тільки сезон-1989. Вже на наступний рік всі команди з Латвії, Литви, Естонії та Калінінградської області Росії, були об'єднані в єдиний чемпіонат Прибалтики. Саме там Поом, за великим рахунком, і почав свій футбольний шлях. Коли ж дивне утворення скасували, Март взагалі лишився без роботи – на хвилі кризи «Спорт» розформували.

Поом поїхав до Фінляндії, але мимо - заважали травми і низький рівень гри. У Марта взагалі не було школи, більшість азів воротарського мистецтва він осягав самостійно. Довелося повертатися додому, в Таллінн, але мрії про велику кар'єру його не покидали, так що вже через рік естонець виплив в Швейцарії, де не тільки виступав за скромний «Віль», а й напросився на тренування з воротарями «Грасхоппера» і «Базеля» .

***

То був важкий час. Поом тренувався не для того, щоб грати регулярно, а лише заради шансу хоча б раз вийти на поле. Єдиною його віддушиною тих років була збірна.

Март вийшов в основі в першому ж матчі збірної Естонії – в серпні 1992-го в Таллінні він шість разів витягнув м'яч з сітки своїх воріт у поєдинку зі Швейцарією. Один з голів Поом буквально привіз у свої ворота, але країна все одно раділа - то була перша офіційна гра естонців з 1937 року.

Ну а потім Март почав повільно додавати. Вперше в Європі про нього заговорили в листопаді 1993-го після матчу з Португалією. «Селессау» треба було перемагати з різницею в чотири голи, щоб виходити на чемпіонат світу. Фанати не сумнівалися в перемозі Футре і компанії, а журналісти раз по раз натякали на «договірняк». Але Поом їх усіх заткнув - воротар творив дива у рамці, і його Естонія програла «всього лише» з рахунком 0:3. У «подяку» португальці зашвиряли Марта монетами з трибун.

Потім ще була пам'ятна гра з Італією восени 1994-го – Поом пропустив лише двічі, хоча частину матчу провів з важкою травмою коліна. Після прибуття в Таллінн його довелося оперувати, але лікарі занесли інфекцію, рана загноїлась. Добре, що в «Портсмуті», який після яскравих ігор Марта за збірну зважився його підписати, не стали пороти гарячку і почекали, поки він одужає.

Щоправда, перша спроба Поома закріпитися в Англії все одно обернулася крахом - за сезон він зіграв лише чотири матчі, і оскільки Естонія тоді не входила в ЄС, то дозвіл на роботу йому не продовжили.

Довелося повертатися в Таллінн, де у Марта як раз помер батько. Вони ніколи не були близькі – старий, що все життя пропрацював в академії наук, не поділяв любові сина до футболу і не вірив у його талант. Можливо, якби він побачив хвилини слави Марта в АПЛ, він би змінив думку. Але доля розпорядилася інакше.

***

Матч на «Олд Траффорд» в 1997-му змінив для Поома все – відтепер він став впізнаваною фігурою в Англії.

У сезоні-1997/98 він став третім кращим воротарем АПЛ за версією Opta після Петера Шмейхеля і Ніла Саллівана, а в матчі з тим же «МЮ» відбив пенальті. Тоді ж до нього прилипло прізвисько - «Поомінатор». Все тому, що Март виділявся фантастичним характером. Якось раз в матчі проти «Суонсі» в 1999-му він відіграв більше 70 хвилин зі зламаним пальцем. Що ти на це скажеш, Неймар?

При цьому результати «Дербі» йшли на спад, і сейви Поома все більше виходили на перший план. У сезоні-1999/2000 фанати визнали естонця найкращим гравцем року. Його буквально були готові носити на руках, хоча прізвище та далі вимовляли категорично неправильно - «Пум» замість «Поом».

Март, звичайно, їм прощав. Йому теж дозволялося трохи більше, ніж іншим. Взяти хоча б дивовижну історію, в яку потрапив естонець в грудні 2000-го: приїхавши в Таллінн, він вирішив зіграти в товариському матчі з музичним гуртом Iron Maiden, і там же отримав відразу три (!) травми, забиваючи гол - струс мозку, перелом вилиці і розтягнення м'язів паху.

Розлючені англійці тоді ж пустили новину , типу, Поом пошкодив при цьому ще й член. Це навіть передрукували деякі серйозні видання. Нісенітниця, звичайно. Але в «Дербі» були не на жарт розлючені, і Марту довелося ще раз врятувати команду від вильоту, щоб його пробачили.

***

Влітку 2001-го «МЮ» давав за Поома 2,5 млн фунтів, але «Дербі» відмовив. Тренер Джим Сміт називав Поома найкращим воротарем світу, і лише проблеми з фінансами через два роки змусили босів «Баранів» таки відпустити Марта. Правда, вже не на «Олд Траффорд», а всього лише в «Сандерленд».

Там Поом знову переписав історію і потрапив на перші шпальти газет, дарма що «Чорні коти» грали тільки в другому дивізіоні. Восени 2003-го він в доданий час головою забив своїй колишній команді - «Дербі», вирвавши для «Сандерленда» нічию.

Збентежені фанати, які стільки років молилися на Марта, спочатку отетеріли. Але потім забили на клубні розборки, і, як зазвичай, привітали свого героя. Поом зробив коло пошани для уболівальників, чию команду він тільки що позбавив перемоги – чесно кажучи, ні до, ні після не доводилося бачити подібне.

Так Март поступово став легендою, але не калібру Мессі або Роналду, а куди більш приземленою - з тих, з якими можна перетнутися в супермаркеті або перекинути стаканчик пива в пабі. Ймовірно, він міг би добитися ще більшого, але в справу втрутилися травми. Взагалі Поом часто потрапляв в лазарет - за свою кар'єру він переніс аж 13 складних операцій. Але навіть для нього 2004-й був чорним роком - тут вам і защемлення нерва в хребті, і рідина в правому коліні, і невдалі операції.

Лікарі радили йому закінчувати кар'єру, але Поом продовжував грати і тренуватися через силу. Фортуна віддячила йому за старанність - влітку 2006-го Марта запросили в «Арсенал» після того, як Мігель Альмунія вилетів через перелом пальця. Звичайно, місце в старті 34-річному ветерану вже не світило – за рік він зіграв за «канонірів» рівно два матчі. Але при цьому він в них жодного разу не пропустив, і навіть отримав свою срібну медаль Ліги чемпіонів.

***

Після завершення контракту з «Арсеналом», Март ще два сезони пограв в «Уотфорді». На «Вікарідж Роуд» виходити на поле йому довелося трохи частіше, але естонець справлявся і з суперниками, і зі своїм організмом, припинивши нерівну битву з болячками тільки в 2009 році.

На той момент за спиною у Поома було півтори сотні матчів в АПЛ, понад півсотні - в Чемпіоншипі, 120 ігор за збірну Естонії і приз найкращому естонському футболістові за 50 років, який йому вручив УЄФА в 2003 році.

Для своєї маленької країни Март став кумиром на десятиліття. Захисник Рагнар Клаван, який не так давно виступав за «Ліверпуль», зізнавався, що в дитинстві «як і всі хлопчаки, хотів бути схожим на Поома». Про своє бажання «бути як Поом» вже заявив і юний воротар молодіжки «Арсеналу» Карл Хейн.

Март на це все тільки посміхається. У своїй автобіографії він написав, що «ніколи не міг покластися на свій талант, оскільки у нього його не було». Зате чого у Поома було в надлишку, так це готовності боротися за свою мрію. Глузування батька, розпад ліг і цілих держав, численні переломи і операції, прикордонник в «Хітроу», який прийняв його за афериста, - здається, цілий всесвіт був проти його футбольної кар'єри.

Але, з іншого боку, не пройди він через все це лайно, хіба увійшов би довготелесий естонський хлопчина в історію з грізним прізвиськом «Поомінатор»?