Чому Україна провалила Євробаскет

Минулої неділі була перегорнута одна з найчорніших сторінок в літописі українського жіночого баскетболу. Такою ця сторінка стала тому, що наша команда жахливо виступила на Євробаскеті-2019, хоча мала всі шанси зробити цей турнір одним з найбільш успішних у своїй історії.

Перед стартом континентальної першості в нашу збірну вірили всі. Вірило керівництво ФБУ, яке чітко озвучило завдання перед командою — завоювання пропуску на олімпійський кваліфікаційний турнір, вірили аналітики ФІБА, які поставили збірну на восьме місце в заключному перед чемпіонатом «рейтингу сили», вірили букмекери, вірили вболівальники.

Але за підсумками групового турніру наша збірна вирушила додому, опинившись єдиною командою на Євробаскеті, що не одержала на ньому жодної перемоги. У чому ж причини такого провалу? На наш погляд, їх кілька:

1. Головний тренер. Незважаючи на те, що чорногорський фахівець Горан Бошкович провів з нашою збірною повноцінний відбірковий цикл, для більшості українських любителів баскетболу він залишався загадкою. У відборі Україна впевнено обіграла тих, кого мала обіграти (Болгарію і Нідерланди) і програла там, де від неї особливо не чекали перемог (Іспанії). При цьому, за великим рахунком, головком збірної України користувався минулими напрацюваннями і майже нічого нового в гру своєї команди не вніс. Головною відмінністю збірної Горана Бошковича від команди Володимира Холопова стала присутність в ній на важливих ролях Олександри Радулович.

І ось на Євробаскеті, головному турнірі дворічного циклу, тренер Бошкович показав себе з дуже непривабливого боку. Провально поставлена ​​гра в обороні, невміння скорегувати дії команди в поєдинку, який складається невдало, відсутність інших схем атаки при невдалих ігрових відрізках Аліни Ягупової, все це призвело до невтішного результату.

Окремо хотілося б відзначити емоційну складову тренерської роботи. На мою думку, головний тренер повинен бути або незворушним, як скеля стратегом, або ж постійно «дихати грою», заряджати своїх підопічних енергією, стояти за них горою. В ідеалі можна поєднувати ці два типи. За підсумками трьох матчів ми побачили, як Бошкович не завжди, але часто бігав уздовж своєї лицьової і піднімав руки, роблячи при цьому цікаві гримаси на своєму обличчі при невдалих діях своїх підопічних. Загалом, пора б керівництву ФБУ зайнятися пошуком нового тренера в головну жіночу команду країни.

2. Невміння переламати невдалий поєдинок. Ця причина тісно переплітається з причиною зазначеною вище. Давайте опустимо матч проти іспанок, в ньому Україні важко було розраховувати на перемогу. Але поєдинки проти латишек і британок треба було брати. Ці збірні, як і Україна, показали далеко не найкращі зразки гри, але за підсумком здобули перемогу.

Спочатку нас розірвала латиська розігруюча Еліна Дікаюлаку. Ця засмагла блондинка зробила решето з нашої оборони, набравши 33 очки і заробивши 37 балів рейтингу ефективності (для порівняння, у Ягупової в той вечір було 27 балів рейтингу ефективності). Причому інші латишки, за вийнятком Зенти Мельники, особливо не вражали грою. Чому б більш щільним персональним захистом, можливо, здвоюванням, врешті-решт, парочкою жорстких фолів не збити запал латишки? Питання до тренерського штабу.

А в поєдинку проти Великобританії Україна всю гру мазала триочкові. Три з тридцяти чотирьох трюльників і підсумковий відсоток влучень 8,8. З такою реалізацією матч не виграють. Чому б не змістити акценти на трисекундну зону? Агов, тренере.

Звичайно, легко бути розумним заднім числом, але ці матчі можна було зіграти по-іншому. Але все одно у України були шанси. І проти латишек, і проти британок у других половинах поєдинку наші дівчата підбиралися на відстань витягнутої руки. Але не склалося. Можливо, причина в психології, десь нам не вистачило спортивного фарту, але його ще потрібно заслужити. А поки слід констатувати, що зіграти через не можу на цьому турнірі ми не змогли.

3. Величезна кількість промахів та браку в грі. Ще перед стартом Євробаскету звертали увагу на великі проблеми нашої команди при грі в обороні. За три гри Україна пропустила 245 очок, що в середньому становило 81,6 очка за гру. Погодьтеся, дуже багато для команди, яка претендує на що-небудь серйозне. Трохи підправила ситуацію гра з Великобританією, де ми пропустили 68, але там українки дали майстер-клас на тему: «Як не треба кидати триочкові». Та й загальний відсоток по турніру не вражає. 39,3% реалізованих кидків з гри (включаючи двоочкові і триочкові) — це явно не ті цифри, які дозволяють впевнено вигравати матчі. Загальний відсоток триочкових по турніру і того гірше - 21,3%. О так, наші баскетболістки здійснювали за матч в середньому 18 втрат. Забагато буде, навіть дуже.

4. Велика залежність від Аліни Ягупової. Добре коли в команді є лідер. Є гравець, якому можна віддати м'яч і він вирішить епізод. Але якщо у лідера гра не йде? Чи буде готовий в команді план Б, чи знайдуться ті, хто візьме ініціативу в свої руки? Ці питання дуже до речі ставилися до нашої команди.

Так, Аліна тягнула на собі команду, стала найрезультативнішим гравцем нашої збірної і з великою ймовірністю, стане лідером по середній результативності за підсумками Євробаскету. Але і велику кількість невиправданих кидків, і як наслідок, промахів теж викреслити не можна. В середньому за матч Ягупова здійснювала 7,7 втрат, що більш ніж достатньо. Звичайно, з Ягуповою і більш щільно захищалися, і намагалися відсікати її від м'яча, їй було важко. Але навряд чи це стало одкровенням для тренерського штабу і для гравців збірної України. Незважаючи на це, наші дівчата все одно вперто шукали Аліну, а там вона вирішувала. На жаль, не завжди вдало. А ось тих, хто вийшов би в такий момент на перші ролі і повів за собою команду, не знайшлося.

Що ми маємо у підсумку? Євробаскет, який міг принести всім нам багато радості, приніс тільки розчарування. До сих пір не віриться, що ми мінус 14 програємо Великобританії. Але треба рухатися далі, через два роки буде новий континентальний форум, можливо, він навіть пройде в Україні. Більшість баскетболісток з нинішньої збірної, включаючи Аліну Ягупову, ще цілком зможе зіграти на цьому турнірі. Можливо, там наші дівчата доб'ються успіху. В іншому випадку, нинішнє покоління гравців національної збірної ризикує стати одним з найбільш провальних по лінійці «рівень таланту - очікування успіху - показані результати» в історії нашого жіночого баскетболу.