Натал – такий близький, майже рідний

Чергове місце моєї мандрівки по Бразилії - Натал. Це - найбільш східна столиця штату у Бразилії: неподалік міста - мис Кабо-Сан-Рох - найближчий до Африки географічний пункт Південної Америки.

Чому Натал, а не Наталя?

Про місто Натал я вперше дізнався, коли ознайомився з переліком міст-господарів Кубка світу. Назва привертала увагу співзвучністю із одним з найпопулярніших українських імен. А ще перегукувалася з італійським «Наталє», що означає Різдво. Як з'ясувалося, саме релігійний зміст вкладений у назву столиці штату Ріу-Гранді-ду-Норті.

У 16-му столітті французькі пірати - буканьєри заснували тут свої поселення і налагодили торговельні взаємини з місцевими тубільцями вже відомого Вам племені «Тупі» (за уточненими даними наголос таки на другому складі). Португальцям, які контролювали більшість цих територій, піратська активність дуже не подобалося і наприкінці століття вони розтрощили поселення французів, а для контролю над територією облаштували форт «Три волхви».

А 25 грудня 1599 року, у день Різдва Господнього, було закладено селище, яке так і назвали - Натал (Різдво). Ось Вам і історія походження назви. Три царі зустрічають усі гостей міста просто на в'їзді. Цей монумент - головна пам'ятна відзнака міста.

Мундіальна декорація

Одразу після зустрічі з царями впадає в око інтенсивна декорація, присвячена мундіалю. Вздовж дороги - окремі стовпчики з прапорами всіх учасників у формі футбольних емблем. На наземних пішохідних містках - ці ж прапори, розміщені в рядочок. Ледь не на кожному стовпі на роздільній алеї - фото вболівальників у найяскравіших їхніх емоціях (це промо-плакати Кубка світу, що є кожному місті, однак персонажі відрізняються). А якщо додати, що вздовж дороги стоять різнокольорові неонові м'ячики, які так гарно світяться у темну пору доби, є всі підстави нагородити компліментом адміністрацію міста. З усього видно, що святкувати тут люблять і вміють не одне лише Різдво.

Місто без людей

До речі, зі святом мені «не пощастило». Якраз на день мого перебування у Наталі, «наталеси» (так звуть себе місцеві, повністю - «наталес портігуа»), як і всі католики, відзначали «Корпус Крішті» - «Свято Тіла і Крові Христа», а тому місто повністю спорожніло. Заклади закриті, вулиці безлюдні. Відтак, на відміну від Форталези, яку я побачив саме через людей, тут на перший план вийшли кам'яні споруди. Але робити нічого: головне - це графік чемпіонату, а дорога між містами та усередині них - то другорядне.

Архітектурні принади

Отож, основні об'єкти міста. Блакитна муніципальна префектура (адміністрація міста), театр Альберто Мараньо, де відбуваються і драматичні вистави, і оперні, і звучить симфонічний оркестр. На жаль, на відміну від Манауса побувати всередині не вдалося через причини, озвучені вище. Пам'ятник чоловіку, що стоїть на велетенській долоні - Камаро Каскудо. Це - відомий бразильський соціолог та культуролог. У музеї його імені можна побачити дуже багато цікавого: від артефактів індіанців Амазонії до ритуальних предметів Кандобле (афро-бразильська релігія).

Із трьох найбільш знакових храмів Наталя, головний - модерний Кафедральний Собор, особисто освячений Папою Римським Іваном Павлом Другим.

Натал - місто контрастів

Непрезентабельні картинки міста - це доволі велике число закинутих старих будинків і недобудованих багатоповерхівок, які зустрічаються ледь не у кожному мікрорайоні. Водій таксі пояснив мені, що багато компаній почали будувати, не оформивши дозвіл на будівництво, а потім не знайшли кошти на легалізацію процесу і закинули будівництво (ситуація близька до нашої, тільки у нас «пацани», як правило, питання «рєшают», навіть тоді, коли будують височезні будівлі над шахтами метро, як біля мого помешкання на вулиці Мельникова). А тут, у Наталі - зась: не оформив дозволу, плати величезний штраф. Ось так і нависають над містом моторошними вежами бразильські «мертві вежі». А ще над містом протягнуто дуже багато електричного кабелю. Він, наче ліани, переплітає пейзаж міста. І ще одна яскрава ілюстрація до улюбленої теми радянських пропагандистів про «місто контрастів» - автобусна зупинка біля фешенебельного готелю «Бест Вестерн Мажестік». Разючий контраст і справді ніде діти.

Баггі-драйв

З травня до серпня у Наталі - сезон дощів. Погода тут змінюється щопівгодини: щойно було тепле сонечко - сухо й тепло, як враз починає падати сильна тропічна злива, і ти вмить намокаєш до нитки. Дощ наче й теплий, але вітер дає відчуття холоду. Ось так упродовж дня мого перебування, без перебільшення, було разів з десять: то дощ, то сонце. Через це адміністратор готелю порадив мені скасувати заброньовану раніше екскурсію на «баггі-автівках» по піщаних дюнах на території та в околицях Наталя. Послухав його пораду, і, відверто скажу, пошкодував. Адже погода все одно змінюється і у цю пору вона не може бути іншою, а поїздка по дюнах - головна туристична принада Наталя! «Парк дас Дунас» - найбільший міський парк у Бразилії. Смуга тропічних лісів на невисоких пагорбах відділяє узбережжя від бразильської саванни - Каатінги. Усе це я вивчив до поїздки, але переконлива порада рецепціоніста перекреслила мою підготовкуJ Тому хочу порадити Вам: якщо опинитеся у Наталі узимку (зі місцевими мірками це - з травня по серпень), не зважайте на дощ, нікого не слухайте і їдьте на «баггі-машинках» у дюни! Спостерігаючи, як заповнені людьми «баггі» повертаються з чотиригодинних екскурсій, твердо вирішив, що заради цього обов'язково повернуся в Натал!

До речі, фотографуючи дюни з дороги, пробирався через колючий дріт! Ця огорожа, стовпчики якої вже розвалюються, відділяє парк від проїжджої частини. Однак колючий дріт вже давно відігнули туристи (а може, місцеві), поробивши дірки, в які спокійно проходить доросла людина. Далеко не ходив, аби не порушувати закон: зробив лише кілька фото не з-за колючого дроту.

То - вода, то - калюжа

Тропічні дощі сильно вимивають грунт у регіоні, тому землі у штаті Ріу-Гранді-ду-Норті не родючі. Із погодою у цей час сезону пов'язані постійні припливи й відливи. Діти на одному з пляжів Наталя бавляться в океанічних калюжках, які утворилися після обіду, а ввечері вся ця територія знову буде покрита водою. Взагалі, у Наталі просто неймовірно мальовничі пляжі, на одному з яких - «Понта Негра» - мені пощастило побувати. Море тут спокійніше, ніж у Наталі , а близькість пагорбів робить пейзаж незабутнім. У вихідні чимало місцевих мешканців вирушили саме на пляж або смажили страви на мангалі. Один із «наталесів», побачивши, як я фотографую, пропонував мені приєднатися до їхньої гриль-вечірки, показуючи курча (з вигляду, наче «курча табака»): люди тут справді приязні.

Камароеш - рекомендовано до вживання

Однак пану «Курчаку» я подякував і віддав перевагу найзнаменитішій страві у Наталі - «Камароеш». Так «звучать», по-португальськи, креветки. Однойменний ресторан - найвідоміший у Наталі. Рецептів креветок тут безліч. З «камароешами» тут роблять багато відомих у світі страв, скажімо, італійську брускетту, «фондю», креветки по-паризьки і по-діжонськи. Але найцікавіше, звісно, спробувати регіональний рецепт. І саме це я зробив! «Но жерімун» - це креветки, які готують з гарбузовим соусом, овочами та м'якоттю кокоса, поливаючи згори розтопленим сиром Коальо і подрібненими горішками кеш'ю. А подають усю цю дивовижу гарбузі! Ну, ду-у-у-у-у-же смачно! Рекомендую.

Натал - місто, в яке хочеться повернутися. З огляду на те, що міжнародний аеропорт «Аугусту Северу» тут відкрили якраз до Кубка світу, гадаю, це місто з близькою українцям назвою стало до нас ще ближче.

Відкриваємо Бразилії разом! За підтримки компанії «Агробізнес»

Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ, Sport.ua