Вячеслав ГРОЗНЫЙ: «В Болгарии продолжается смена поколений»

- …Де двічі не виходили з групи!

- Ну, то не показник, за цим могло стояти чимало факторів, - ось і на Євро-2012 ні ми, ні росіяни зі своїх груп теж не підійнялися… А, по-друге, станом на середину дев'яностих, вони мали дуже сильне, обдароване покоління (Христо Стоїчков, Йордан Лечков, Еміль Костадінов…), що доволі нечасто випадало в їхній футбольній історії.

- А якою є сучасна конфігурація команди, якою кермує Любослав Пенєв?

- Дуже хороша, як на мене. Ось, припустімо, візьмімо до уваги поточний відбірковий цикл бразильського мундіалю: болгари зіграли тут чотири матчі, один виграли й тричі досягли нічиїх, зокрема з італійцями та данцями. Це - показник, правда? У них сьогодні все ще триває зміна поколінь, на авансцену виходять нові виконавці, які маловідомі решті світу, їхній наставник багато експериментує, достоту дивує (припустімо, мене, бо, чесне слово, не усвідомлюю, чому він ігнорує низку гравців, приміром, правого хавбека з російського «Амкара» Георгія Пеєва або центрбека «Волині» Валентина Ілієва). Однак Пенєв має на це право, він відповідає за результат, отож підбирає потрібних йому гравців. А вони, до слова, дуже непогані: знаєте, у тамтешніх виконавців ніколи не було проблем із самооцінкою, ось і теперішні вголос кажуть, що не гірші «Покоління 1994-го». Тому не варто звертати увагу на невідомі нам імена та прізвища болгар, повірте, їхні амбіції, як завше, на висоті. Тим паче, сьогодні вони, після успішного старту у відборі ЧС, на куражі.

- Давайте пройдемося по лініях.

- Болгари мають хорошого воротаря - Ніколу Михайлова з голландського «Твенте», сина видатного голкіпера дев'яностих Борислава Михайлова, котрий нині очолює їхню Федерацію футболу. Володіють вони сильними виконавцями й в середній, і в оборотній лініях, наприклад, оборонця іншого голландського клубу - ПСВ - Станіслава Манолова чи ветерана-плеймейкера Стиляна Петрова. Загалом же, повторюю, особ¬ливо акцентувати на конкретних іменах потрібним не вважаю - ні вашим читачам, ні більшості наших фахівців вони невідомі. Тому зупинюся на двох проблемних, у плані кадрів, місцях. Головний біль Пенєва - амплуа опорника: за останні чотири матчі там діяло четверо виконавців, із нами, мабуть, гратиме п'ятий - етнічний бразилець Маркиньос, який захищає кольори китайського клубу «Шаньгун» (ось до яких радикальних кроків змушує вдатися безвихідь!). Проблема № 2 - забивний форвард. Як відомо, найяскравіша зірка сучасної Болгарії Дімітар Бербатов сказав, що «не має емоцій виступати за національну команду», а замінити таку глибу вельми складно.

- То як нам варто грати супроти «зелено-біло-червоних»? Та й чи справді нам цей «товарняк» потрібен? У чому його цінність?

- Безумовно, спаринг у Болгарії необхідний. Адже після невдалих, на всіх рівнях, матчів із молдованами та чорногорцями нашим гравцям, по-перше, треба реабілітовуватися, по-друге, набувати втраченої впевненості. Й узагалі: такі речі, як конт¬рольні поєдинки, плануються наперед, щонайменше - за рік до, власне, матчу, тому Федерацію футболу в цьому плані чіпати не варто… Як нам грати? Ситуація така: якщо взяти групу болгарських футболістів атаки, то вони усі дуже сильні індивідуально - один в один обіграють будь-якого нашого захисника, тож звідси слідує, що їм не можна давати простору, вільного місця, не залишати їхніх нападників «у самотності» з нашими оборонцями. Однак болгари, як і кожна балканська збірна, мають відчутні проблеми в оборонних діях: гравці там загалом нижчого класу, ніж попереду, а доповнює все це невміння й небажання тамтешніх футболістів грати без м'яча, повертатися в захист після невдалої атаки, не пресингувати суперника, коли той нападає. А подібні речі (маю на увазі - відсутність пресингу при переході від атаки до захисту) сьогодні не доз¬воляє собі навіть «Барселона»!.. Іще вони гірше грають удома - на виїзді мають більше простору… Найголовніше ж, на мою думку, те, щоби не робити на основі матчу з болгарами масштабних висновків: це - лише одна гра, за відсутності «справжнього» тренера, з несформованою командою. Давайте тверезо дивитися на ситуацію…

Володимир БАНЯС, «Український футбол»