Аби вуха витримали

Захоплюючись спортом із дитинства, я заздрив журналістам, які мали можливість перебувати безпосередньо у вирі подій. Майстри пера й мікрофона здавалися якоюсь вищою й недосяжною кастою. В юнацькі роки мріяв стати спортивним журналістом або коментатором. Тривалий час для мене було загадкою, як потрапляють до цього цеху.

Уже маючи багаторічний досвід, можу сказати: щоб засвітитися в пресі, достатньо мати хист і бажання проявити себе. Наявність профільної освіти зовсім не обов'язкова. А деякі колеги навіть вважають, що вона зайва. Для прикладу, в найпопулярнішій російській спортивній газеті «Спорт-експрес» щонайменше половина кадрів не вчилася на журналіста.

А от шлях на телебачення для мене так і залишився незвіданим. Хіба що можу зробити висновок - слід опинитися в потрібному місці в потрібний час або ж у потрібній компанії. Власне, так можна відповісти деяким нашим читачам, які телефонують в «УМ» і питають про можливість спробувати свої сили в журналістиці.

Інколи телевізійники пробують відчиняти двері й запрошують спробувати сили всіх охочих. Але, чесно кажучи, далеко не завжди це виглядає щирим поривом поповнити штат. Хоча Олександр Михайлюк і Сергій Панасюк, які засвітилися у 2002 році в конкурсі коментаторів на телеканалі СТБ, знайшли своє місце під журналістським сонцем і нині працюють на каналі «Футбол».

Саме цей, по суті, єдиний нині повноцінний спортивний мовник останні два місяці проводив свій конкурс коментаторів, який завершився минулої неділі. Завершився, м'яко кажучи, невтішно. В жодному разі не претендуючи на істину в останній інстанції, хотілося б проаналізувати, як це все відбувалося.

«Футбол» анонсував пошук «коментатора з харизмою», який би міг поповнити лави працівників каналу. У першому, заочному, турі журі відібрало із 285 надісланих матеріалів десять найкращих. На другому етапі претенденти демонстрували своє знання футболу і вміння коментувати вже в студії в Києві. Трійка ж фіналістів працювала в прямому ефірі на матчі «Металург» (Донецьк) - «Зоря».

Кожному з номінантів дали по 30 хвилин ігрового часу. Директор телеканалу Олександр Денисов, експерт Вадим Євтушенко й коментатор Віктор Вацко визнали найкращим 26-річного Дмитра Гавриленка з Донецька, який відзначається дещо крикливою манерою ведення репортажу. Після оголошення його переможцем Дмитро перейшов на російську мову й заявив: «Я устал говоріть по-украінскі». Думається, ця фраза стала апофеозом конкурсу й одночасно вердиктом йому. Такого «тріумфатора» обрав собі канал «Футбол»... Вибачте, але я не вірю, що в Україні немає охочих працювати коментатором, кращих за Гавриленка. Скажімо, серед тих, хто не пройшов навіть перший тур відбору, був журналіст-коментатор, який цілком задовольняв редакторів каналів «Спорт-1» і «Мегаспорт». Та й той же Панасюк заявив, що відібрані претенденти розчарували його скромними знаннями футболу.

Імовірно, річ у тім, як проводили цей відбір. Організатори кілька разів міняли ними ж самими встановлені правила. Звісно, кожен сам собі господар, та все ж це не додає авторитету телеканалові. Скажімо, анонсувалося, що до складу журі ввійдуть директор Денисов, коментатори Вацко й Малиновський, експерти Євтушенко й Морозов. Утім, як показали у сюжеті на каналі «Футбол», до роботи залучили значно більше людей. І вже 20-річний Кирило Круторогов, який потрапив на канал рік тому, розповідає в ефірі про відсіювання претендентів. Долю ж фіналістів вирішували троє членів журі, а не п'ятеро.

Впадає в око, що загальноукраїнському каналові донецького походження бракує україномовних людей. Кілька років тому Олександр Денисов починав вести передачу «Футбольний уїк-енд» українською. Можна по-різному ставитися до його футбольних уподобань, але принаймні цей крок заслуговував на повагу. Утім це було продиктовано потребою дотримуватися квоти на використання державної мови в ефірі. А коли контроль послабився, вимоги поліберальнішали - ведучий повернувся до російської. Тож і звучить на каналі частенько російська мова, а сайт написаний дивним суржиком із чималою кількістю помилок - осі і «маєшь» «вікенд». Слова ж виправдання Денисова про те, що у його підопічних «горять очі», навряд чи підходять для професіоналів.

Для експерименту автор цих рядків відгукнувся на запрошення надіслати резюме для охочих працювати в програмі новин «Футболу». У відповідь дівчина, про яку нічого не чули в спортивних колах, попросила прислати сюжети з моїх попередніх програм. А без них - припинила листування. Думається, таким чином важко набрати кадри. Мабуть, недарма оголошення про вакансії «світиться» вже кілька місяців...

Вадим АВДАСЬОВ, Україна Молода